США, компроміси та майбутнє війни

Непомітно для широкого загалу минулого тижня пройшов один цікавий документ - відкритий лист низки відставних генералів НАТО. Жоден з них не перебуває на військовій службі зараз, а тому не обмежений у коментарях. Тому це не може не бути цікавим.
Не буду переповідати весь зміст. Мова про те, що вони закликали Альянс терміново надати Україні максимальну військову допомогу, а також окреслили усі ризики поразки України на полі бою.
Серед запропонованих заходів:
Розблокувати всю військову допомогу Україні, включаючи прискорене постачання критично важливих систем озброєння, інноваційні бойові технології, а також зусилля задля навчання українських сил та необхідного поповнення оперативних запасів ЗСУ (боєприпаси всіх калібрів та запасні частини до систем озброєння).
На майбутньому саміті НАТО [у Вашингтоні в липні 2024 року] має оголосити про намір Альянсу підтримувати Україну до відновлення нею свого суверенітету і територіальної цілісності, а також забезпечити Україні шлях для вступу в НАТО.
Так ситуацію бачать відставні, але генерали. А як її бачать політики?
Дозволю собі процитувати власну публікацію, яка вийшла понад місяць тому. Тоді я писав, що "відмова НАТО від запрошення для України вступити до Альянсу на найближчому саміті - це просто спроба залишити поле для маневру у майбутніх переговорах та торгах з росіянами, аби потім можна було "продати" український нейтралітет як умову "політичного врегулювання".
І от ми маємо повне підтвердження цієї тези не від когось, а від самого Дж. Байдена. З його останнього інтерв'ю для видання Time.
Отже, для Байдена мир - це "впевненість, що росія ніколи не окупує Україну". Прекрасна теза, як щоправда бути із тим фактом, що росіяни все ж окупують значну частину України? Чи мова лише про те, щоб не окупували "всю Україну"? Судячи з подальших тез можна зробити висновок, що Байдена турбує саме окупація "всієї України", і не через якісь причини, а через те, що це буде нести загрози для Польщі і інших членів НАТО.
Водночас, для Байдена це не означає, вступ Украіни до НАТО. Це означає, що "ми маємо з ними відносини, як і з іншими країнами, куди постачаємо зброю, щоб вони могли захистити себе в майбутньому".
Ну і Байден не готовий підтримати членство України у НАТО. Саме остання теза викликала в Україні найжвавішу реакцію, але треба розуміти, що вона є новою лише для тих, хто звик орієнтуватися лише на заяви політиків, а їх Байден наробив чимало.
Загалом, останні два роки багато західних політиків робили чимало заяв про членство України у НАТО, яке, нібито, "скоро буде", лише потрібно, аби "виникли умови". Але вони старанно уникали конкретики, будь-яких зобов'язань.
І причина тут могла бути лише одна - вони розглядали це як предмет торгу у майбутньому. І от Байден викладає карти на стіл і розпочинає цей торг. Звісно, не з Україною - з бункерним дідом, пропонуючи йому угоду, частиною якої буде відмова для України у членстві у НАТО. Що він ще запропонує - можна лише гадати.
Тези про допомогу зброєю досить цікаві. Тобто, існує механізм, який дозволяє когось захистити без НАТО? А навіщо тоді саме НАТО? Просто спілкуватися раз на рік?
У подібних міркуваннях є одна фундаментальна проблема. Чому озброєння України має зупиняти росію від спроб агресії проти неї? Росія ж теж буде озброєною, і матиме багато грошей для ведення війни. У гіршому випадку - просто втратить кілька десятків тисяч солдатів. І що? Наберуть нових. Потім знову потворять спробу. Не вийде? Врахують помилки і повторять спробу. А Україні, тим часом, доведеться весь час тримати величезну армію. Навіть якщо зі зброєю проблем не буде. І Конгрес буде стабільно "виписувати чеки". Але чи буде він це робити?
І не забуваймо про "старий добрий" ядерний шантаж, який росія може застосовувати постійно.
Коротше кажучи, говорити про те, що "Україна буде захищена від окупації без НАТО" - це лукавство. Вона, звісно, може бути захищена, але це тоді буде надзвичайно мілітаризована, ядерна та мобілізована держава. І цей сценарій теж, мабуть, Штатам не дуже сподобається.
Бажання зрештою "сторгуватися" з бункерним дідом читалося давно. Наприклад, у ситуації з "забороною бити" по російській території, яка раптово припинилася (хоча знову обмежено - з обмеженою зброєю, обмеженим радіусом). Офіційна мотивація - вони усі бояться "ядерної війни". Але чомусь 2022 року обстріл російської території з HIMARS - це точно була ядерна війна, а от 2024 року - уже ні. Що змінилося? Географічне розташування Білгородської області? Чи надійшла телеграма з кремля з дозволом?
Всі ці обмеження - це про умови для подальших домовленостей, про закладання основ для компромісів і т.д.
Загадаймо осінь 2022 року, коли, після визволення Херсону, тодішній Голова комітету начальників штабів США М. Міллі раптом заговорив про необхідність переговорів, що тоді не дуже зрозуміли українці.
А для США усе було логічно. Провчили трохи росіян? Можна уже торгуватися, шукати баланси, компроміси і т.д. Не треба розвивати успіх, бо ще режим бункерного діда завалиться і запустить деструктивні процеси у державі. А цю державу ще треба "демократизувати" (номінально), запускати "перестройку" і повертати до світової торгівлі.
Українці не хочуть компромісів? Можна затримувати все, що обіцяли раніше. Росіяни використали час і посилились за рахунок нових союзів? Добре, дамо щось українцям для протидії, щоб трохи стримали, але сильно не вважали себе непереможними і через деякий час почали схилятися до компромісів. Росіяни знову атакують? Добре - давайте українцям ATACAMS і т.д.
Хоча мені здається, що подібні історії, які відбувалися на тлі регулярних заяв про "повну підтримку України" і "тотальну солідарність з українським народом" лише негативно позначалися на репутації США. У першу чергу - серед різноманітних сумнівних режимів. І от уже Іран не боїться напряму обстрілювати Ізраїль. І от уже Китай підбирається до Тайваню, а північнокорейський Кім все більш агресивний у своїй риториці. Особливо після того, як з російською допомогою "прорвав" ембарго від ООН.
США публічно взяли на себе відповідальність за підтримку України, і дуже голосно про неї кричали, постійно намагаючись непублічно "сховатися" від цієї підтримки, і натякаючи, що "краще б якось домовитися, але щоб наче ви самі хотіли домовитися, а ми просто поважаємо вашу позицію".
У підсумку - вони лише самі руйнували свою репутацію. Численні автократії, які явно розправляють плечі, не дадуть збрехати. Нам, звісно, від того не легше, і ми все одно залежимо від їхньої допомоги. І без цієї допомоги точно було б набагато гірше. Але називати речі своїми іменами все ж варто. У тому числі - для дискусії з США, які явно "несе не туди", і вони вперто відмовляються це визнавати. Нам вони, звісно, нічого пояснювати не повинні, а своїм громадянам? Ще і у рік виборів? Як бажання врятувати режим диктатора-психопата негативно позначилося на світовій стабільності?
Захід забув Томаса Джефферсона: "дерево свободи час від часу треба поливати кров'ю патріотів і тиранів".
звичайно, обидві партії популісти, але їхнє сприйняття в українських ЗМІ, а можливо й в українських виборців діаметрально протилежне реальності
демпартія сприймається як "пошуковці платформ що об'єднують суспільство" : ліва ідея "все (бюджет) поділити" (про "все відняти" або "надрукувати необезпечених грошей" вголос не кажуть), "захистити весь світ від потепління", і так далі
насправді демпартія роз'єднує американське суспільство, насильно внедряючи ідеї лгбт, преференцій за кольором шкіри, заохочення нелегальної іміграції, ненависті до інакодумців, ненависті до озброєнних громадян, ненависті до християн, культивації філософії та психології "всеохопного сумніву" на кшталт сюрреалізму та анти-системності
республіканці поки що не справляються з зовнішніми викликами, бо побільшало внутрішніх, вони й займаються реальною консолідацією "тих, яким подобається в усьому сумніватися" з "тими, хто знає як відбиватися, коли сумніви не допомагають"
не треба недооцінювати внутрішній розкол американського суспільства - він впливає на зовнішньополітичні процеси
В НАТО завжди вистачало джерел напруження, взяти хоча б фронду у персоні Франції в 60-ті роки, яка демонстративно не погодилась з диктатом США і вийшла з військового блоку. НАТО дивом вцілів, коли президент Трамп почав наводити там порядки методом погроз, як кажуть, "через коліно", і та ж Франція завела стару шарманку про утворення європейського оборонного союзу, без США. Саме Байдену вдалося зберегти цей старий союз, без якого вага США в міжнародній політиці зменшиться в рази. А війна в Україні допомогла його ще більше згуртувати.
І навіщо зараз Байдену ризикувати отримати собі на голову нову пригоду у вигляді погано прогнозованої України? Ви уявляєте собі Зеленського, як рівноправного лідера країни-члена на саммиті НАТО, з його підходами до вирішення складних задач міжнародної політики? Я ні
не треба бути генієм щоб скласти 2 і 2. Ф16 що тупо гниють в США на складах як і Абрамси ми ще не отримали на третьому році війни. Хаймарсів нам дали 2-3 десятки два роки тому і після цього зась, хоча Польще дозволять купити їх аж 500 штук. Атакамси, особливо далекобійні - по рашці так і не полетіли.
Це і є Байденівське "управління ескалацією" - згуртовувати НАТО і не дати коханій русні не дай боже програти - за рахунок України, наших життів і нашої держави
Факт того, що Байден вміє використовувати якісь реальні обставини для досягнення своїх цілей, свідчить про те що він розумний і досвідчений політик, а зовсім не про його "кохання" до агресора. Маніпулювати чужими висловлюваннями ви не вмієте, але намагаєтесь, і це виглядає жалюгідно
одна з його головних цілей в тому щоб рашка не розвалилась і не втратила внутрішньополітичну стабільність свого нацистського режиму, навіть ціною втрат і страждань України. це і є "управління ескалацією" про яке тільки лінивий не казав.
якщо для тебе це прийнятне "використання реальних обставин" то можеш і далі цілувати байдена з трампом в сраку але не тринди про те шо я там чимось маніпулюю - тому що я на відміну від тебе називаю речі тим чим вони є.
розвал нацистської германії став страшною катастрофою для поляків, французів, норвежців та британців, уг
Так, до нас ніяких чітких зобов'язань, імперативів, ми третій світ, а вони вищий, зрозуміло? Хтось там в дипломатії, Бжезінський здається, сформулював, що Росія без України не збудеться і ось вони за це тримаються, але це негативне відношення, яке лише в мінімальній підтримку трансформується - нас розорюють, ми в кам'яний вік переміщаємося, і тому їм байдуже на скукоження демократії.
ДумайТЕ