США, компроміси та майбутнє війни

Непомітно для широкого загалу минулого тижня пройшов один цікавий документ - відкритий лист низки відставних генералів НАТО. Жоден з них не перебуває на військовій службі зараз, а тому не обмежений у коментарях. Тому це не може не бути цікавим.

Не буду переповідати весь зміст. Мова про те, що вони закликали Альянс терміново надати Україні максимальну військову допомогу, а також окреслили усі ризики поразки України на полі бою.

Серед запропонованих заходів:

Розблокувати всю військову допомогу Україні, включаючи прискорене постачання критично важливих систем озброєння, інноваційні бойові технології, а також зусилля задля навчання українських сил та необхідного поповнення оперативних запасів ЗСУ (боєприпаси всіх калібрів та запасні частини до систем озброєння).

На майбутньому саміті НАТО [у Вашингтоні в липні 2024 року] має оголосити про намір Альянсу підтримувати Україну до відновлення нею свого суверенітету і територіальної цілісності, а також забезпечити Україні шлях для вступу в НАТО.

Так ситуацію бачать відставні, але генерали. А як її бачать політики?

Дозволю собі процитувати власну публікацію, яка вийшла понад місяць тому. Тоді я писав, що "відмова НАТО від запрошення для України вступити до Альянсу на найближчому саміті - це просто спроба залишити поле для маневру у майбутніх переговорах та торгах з росіянами, аби потім можна було "продати" український нейтралітет як умову "політичного врегулювання".

І от ми маємо повне підтвердження цієї тези не від когось, а від самого Дж. Байдена. З його останнього інтерв'ю для видання Time.

Отже, для Байдена мир - це "впевненість, що росія ніколи не окупує Україну". Прекрасна теза, як щоправда бути із тим фактом, що росіяни все ж окупують значну частину України? Чи мова лише про те, щоб не окупували "всю Україну"? Судячи з подальших тез можна зробити висновок, що Байдена турбує саме окупація "всієї України", і не через якісь причини, а через те, що це буде нести загрози для Польщі і інших членів НАТО.

Водночас, для Байдена це не означає, вступ Украіни до НАТО. Це означає, що "ми маємо з ними відносини, як і з іншими країнами, куди постачаємо зброю, щоб вони могли захистити себе в майбутньому".

Ну і Байден не готовий підтримати членство України у НАТО. Саме остання теза викликала в Україні найжвавішу реакцію, але треба розуміти, що вона є новою лише для тих, хто звик орієнтуватися лише на заяви політиків, а їх Байден наробив чимало.

Загалом, останні два роки багато західних політиків робили чимало заяв про членство України у НАТО, яке, нібито, "скоро буде", лише потрібно, аби "виникли умови". Але вони старанно уникали конкретики, будь-яких зобов'язань.

І причина тут могла бути лише одна - вони розглядали це як предмет торгу у майбутньому. І от Байден викладає карти на стіл і розпочинає цей торг. Звісно, не з Україною - з бункерним дідом, пропонуючи йому угоду, частиною якої буде відмова для України у членстві у НАТО. Що він ще запропонує - можна лише гадати.

Тези про допомогу зброєю досить цікаві. Тобто, існує механізм, який дозволяє когось захистити без НАТО? А навіщо тоді саме НАТО? Просто спілкуватися раз на рік?

У подібних міркуваннях є одна фундаментальна проблема. Чому озброєння України має зупиняти росію від спроб агресії проти неї? Росія ж теж буде озброєною, і матиме багато грошей для ведення війни. У гіршому випадку - просто втратить кілька десятків тисяч солдатів. І що? Наберуть нових. Потім знову потворять спробу. Не вийде? Врахують помилки і повторять спробу. А Україні, тим часом, доведеться весь час тримати величезну армію. Навіть якщо зі зброєю проблем не буде. І Конгрес буде стабільно "виписувати чеки". Але чи буде він це робити?

І не забуваймо про "старий добрий" ядерний шантаж, який росія може застосовувати постійно.

Коротше кажучи, говорити про те, що "Україна буде захищена від окупації без НАТО" - це лукавство. Вона, звісно, може бути захищена, але це тоді буде надзвичайно мілітаризована, ядерна та мобілізована держава. І цей сценарій теж, мабуть, Штатам не дуже сподобається.

Бажання зрештою "сторгуватися" з бункерним дідом читалося давно. Наприклад, у ситуації з "забороною бити" по російській території, яка раптово припинилася (хоча знову обмежено - з обмеженою зброєю, обмеженим радіусом). Офіційна мотивація - вони усі бояться "ядерної війни". Але чомусь 2022 року обстріл російської території з HIMARS - це точно була ядерна війна, а от 2024 року - уже ні. Що змінилося? Географічне розташування Білгородської області? Чи надійшла телеграма з кремля з дозволом?

Всі ці обмеження - це про умови для подальших домовленостей, про закладання основ для компромісів і т.д.

Загадаймо осінь 2022 року, коли, після визволення Херсону, тодішній Голова комітету начальників штабів США М. Міллі раптом заговорив про необхідність переговорів, що тоді не дуже зрозуміли українці.

А для США усе було логічно. Провчили трохи росіян? Можна уже торгуватися, шукати баланси, компроміси і т.д. Не треба розвивати успіх, бо ще режим бункерного діда завалиться і запустить деструктивні процеси у державі. А цю державу ще треба "демократизувати" (номінально), запускати "перестройку" і повертати до світової торгівлі.

Українці не хочуть компромісів? Можна затримувати все, що обіцяли раніше. Росіяни використали час і посилились за рахунок нових союзів? Добре, дамо щось українцям для протидії, щоб трохи стримали, але сильно не вважали себе непереможними і через деякий час почали схилятися до компромісів. Росіяни знову атакують? Добре - давайте українцям ATACAMS і т.д.

Хоча мені здається, що подібні історії, які відбувалися на тлі регулярних заяв про "повну підтримку України" і "тотальну солідарність з українським народом" лише негативно позначалися на репутації США. У першу чергу - серед різноманітних сумнівних режимів. І от уже Іран не боїться напряму обстрілювати Ізраїль. І от уже Китай підбирається до Тайваню, а північнокорейський Кім все більш агресивний у своїй риториці. Особливо після того, як з російською допомогою "прорвав" ембарго від ООН.

США публічно взяли на себе відповідальність за підтримку України, і дуже голосно про неї кричали, постійно намагаючись непублічно "сховатися" від цієї підтримки, і натякаючи, що "краще б якось домовитися, але щоб наче ви самі хотіли домовитися, а ми просто поважаємо вашу позицію".

У підсумку - вони лише самі руйнували свою репутацію. Численні автократії, які явно розправляють плечі, не дадуть збрехати. Нам, звісно, від того не легше, і ми все одно залежимо від їхньої допомоги. І без цієї допомоги точно було б набагато гірше. Але називати речі своїми іменами все ж варто. У тому числі - для дискусії з США, які явно "несе не туди", і вони вперто відмовляються це визнавати. Нам вони, звісно, нічого пояснювати не повинні, а своїм громадянам? Ще і у рік виборів? Як бажання врятувати режим диктатора-психопата негативно позначилося на світовій стабільності?