Наша проблема - у масштабі особистостей

Останнім часом головне відчуття — власна безпорадність: насувається катастрофа, а нічого вдіяти не можна.

Спілкуюся з фронтовими медиками: у нас дуже багато втрат — і загиблими, і пораненими. А військові розповідають, що так — бої вкрай запеклі, тому без втрат неможливо, і ворог втрачає значно більше. Але значна частина наших втрат — на совісті тих командирів ВСУ, для яких життя бійців так і не стало найвищою цінністю, і вони сповідують радянський принцип «триматися за будь-яку ціну».

Але головне, що на третьому році війни ми втратили мало не головну свою перевагу над ворогом — креативність та неочікуваність. Раніше багато питань спільних бойових дій вирішувалося на горизонтальному рівні, між командирами середньої ланки, що дозволяло враховувати реальний стан на сусідніх позиціях і діяти узгоджено. Тобто, ефективно і з мінімальним втратами.

Ситуація настільки непокоїть військових, що вони вже почали висловлюватися про це публічно, не зважаючи на можливі каральні наслідки з боку тих з великими погонами, кого вони критикують.

Примусова мобілізація проблему не вирішує, а відкладає і поглиблює.

Напрямок підвищення стійкості української енергетики повністю провалено. Те, на що були витрачені величезні кошти, виявилося неефективним. А от про максимальний розвиток розподіленої генерації згадали тільки зараз, коли вже півень клюнув. І чи буде зроблено щось рятівне до зими — велике питання. Ну, звісно, окрім підвищення тарифів.

Мирні переговори... Безумовно, доєднання до комюніке швейцарського Саміту миру таких потужних країн як Барбадос і Маршаллові Острови примусить кремлівського фюрерка прибратися з окупованих територій. Але це не точно.

Про корупцію у тилу вже й згадувати якось незручно, вона стала прохідною темою. Наведу лише один приклад, що свідчить про вельми загрозливу тенденцію.

Мій колега надрукував розслідування про діяльність одного з помітних чиновників часів Януковича. Він і зараз намагається щось вимучувати на постачанні у ЗСУ. І робить це настільки нахабно, з залученням бізнесу з російським походженням, що діяльність афільованих з ним структур розслідує СБУ.

Мій колега фактично зібрав до купи вже відомі факти. Але персонаж подав до суду за моральні збитки. І що ви думаєте: наш найнепідкупніший суд ім’ям України у абсолютно очевидній справі пристав на бік «несправедливо ображеного» позивача! Прізвищ не наводжу, щоб не завадити, бо ще буде апеляція.

Очевидним є те, що корупціонери і ділки не тільки почуваються безкарними, але й вже починають закривати рота тим, хто викриває їх недоброчесні оборудки — мародерські прибутки це дозволяють.

Владу все і всі влаштовують, окрім тих, хто наполягає на невідкладному оновленні і очищенні владної системи. М. Безугла і М. Тищенко стали антигероями нашого часу, символами неадекватності і суспільної алергії. Тим не менш, їм і подібним до них — сухо і комфортно: жодних виборів не передбачається, війна зацементувала їхню безальтернативність.

За такої ситуації неможливо не тільки виграти війну і звільнити окуповані території, але навіть стримати агресора, що по сотні метрів невпинне лізі і лізе вперед. Недоімперія за рахунок війни позбавляється маргіналів, а ми втрачаємо найкращих.

В мене нема ради, що з цим робити, тому що робити потрібно швидко. Змушений констатувати: наша історія свідчить про те, що всі поразки України і наступні за ними темні часи напряму пов’язані з неадекватністю тих, кого суспільство виносило нагору і довіряло їм себе очолювати.

І про позитив: штучний інтелект скоро дозволить створювати віртуальні світи, які майже не відрізняються від реального. І ось там, у віртуальному просторі, ми таки запануймо.