Ентропія війни тяжіє до максимуму

Під час занять гірськолижним спортом неодноразово потрапляв у такий густий туман, що навіть кінців лиж не видно. Все навколо біле, мов молоко, звуків теж нема, відчуття починають збоїти, і навіть незрозуміло, чи стоїш на місці, чи повільно сунеш у бік якогось провалля.

Зараз ми не у горах, але процеси схожі: туман війни згустився настільки, що чіткого прогнозу на розвиток подій давати неможливо. Окрім констатації, що можливе майже все.

Наприклад, президент Зеленський переконаний, що час грає на Україну. Тому що не пізніше середини наступного року запас контрактників у недоімперії вичерпається, їй доведеться проводити мобілізацію, а це викличе суспільне невдоволення, спротив та інші суттєві проблеми.

Кремлівський фюрерок, навпаки, переконаний, що час на боці росії. Бо вони там у себе так затероризували населення, що воно радісно і с піснею піде на бійню. Та й загалом, не факт, що Україна встоїть до середини 2025 року, бо у якості поповнення до ЗСУ зараз приходять люди віком під шістдесят — це кажуть ті, хто приймає їх у наших навчальних таборах.

Обидва прогнози мають право на існування. І вірогідність їх видається приблизно однаковою. За таких умов людина буде вважати більше вірогідним той сценарій, якій їй подобається — так влаштована наша психіка.

Інший приклад. Супутникові знімки свідчать, що на російських складах вичерпується радянська бронетехніка, яку можна відновити і кинути на фронт. З одного боку, це ускладнить наступальні дії агресора, бо на майже одноразовій бронетехніці він перекидає особовий склад для штурму наших позицій. З іншого, це аж ніяк не додасть наступальної спроможності ВСУ. Тобто, війна стане ще більш позиційною.

На виконання рішення В. Зеленського (та жартую!) промисловість наших партнерів планує таки випустити той самий заповітний мільйон дронів для українського фронту. І це видається потенційною перемогою. Але зрада теж поруч, бо все буде залежати від того, а саме які конструкції до нас потраплять (якщо потраплять — в них плани теж не завжди виконуються). Тому що серед західної дронової продукції є чудові зразки, а є й такі, що втрачають зв’язок від простішого РЕБу і губляться навіть у не дуже щільних посадках.

Приклади можу продовжувати нескінченно, як сніг у високих горах. Але ситуація і так зрозуміла: все, що зараз відбувається на війні і навколо війни має протилежні трактування з приблизно рівної надійністю прогнозів. Включно з зусиллями «мирних» переговорників на зразок В. Орбана та інших, які не настільки засвітилися.

Більше скажу, активізація «мирного процесу» як раз і є наслідком тієї ентропійної невизначеності, у яку потрапили учасники війни і світ загалом.

В цих умовах стають впливовими чинники другого плану: згуртованість суспільства, націленість його на перемогу, здатність витримувати жахи і складнощі війни, довіра між владою і суспільством, наявність креативного прошарку серед тих, хто приймає рішення, і так далі. (Висновки щодо стану супротивників у цьому сенсі кожен знов таки, зробить на власний розсуд).

Якщо спрощувати, то перемога схилиться не на бік тих, хто має перевагу у «залізі — хоч повзучому, хоч літаючому, а тих, хто більше у неї вірить. Причому, вірить дієво, а не тільки лайками у соцмережах.

Ідеї стають лякаюче матеріальними.