Оборудки "чесних прокурорів": як прокурор ОГП Артем Бояренко обдурив НАЗК

Свавілля силовиків нікого не дивує. Не дивує навіть свавілля тих, хто має наглядати за іншими силовиками – тобто, працівників прокуратури. Приклад колишнього заступника генпрокурора Дмитра Вербицього доводить, що корупцією заражена найвища ланка правоохоронців, що вже говорити про "простих смертних".

Але є ще одна каста правоохоронців, які складають (вірніше, імітують) новий клас – чесні, але бідні. У них немає великих статків та дорогих автомобілів, а аналіз задекларованого майна викликає бажання вислати їм грошей, щоб не померли з голоду.

Але природа бере своє, проривається звичне корупційне нутро, і виникають дуже незручні ситуації. Юридичне видання "Конфлікти і закони", координатором якої я є, проаналізували декларації правоохоронців, зокрема, працівників Офісу генерального прокурора. І надибали податковий звіт такого собі Бояренка Артема Юрійовича. Який для того, щоб легалізувати кошти на купівлю нового (не в сенсі – "з салону", а просто чергового) автомобіля, продав свою стару машину власному батькові.

Ось подробиці угоди: згідно з декларацією Бояренка про зміни у майновому стані від 6.05.2024 року, прокурор придбав Ford Escape 2018 року за 520 тисяч гривень. Але перед цим йому довелося "стати на голову", щоб обґрунтувати цю купівлю наявними доходами для НАЗК. Звісно, річна зарплата Бояренка – 1,1 млн грн – для більшості українців недосяжна. Але ж якщо половина річного заробітку буде витрачена на авто, то у антикорупційних органів виникнуть питання. Навіть якщо дружина докладе свої 120 тисяч, які вона отримує як ВПО. А кілька тисяч доларів задекларованих заощаджень теж чіпати не хочеться – вони знадобляться для пояснення наступних покупок.

Тоді прокурору спало на думку продати свого старого "Доджа", оціночна вартість якого у декларації – 150 тисяч гривень, причому… власному батькові, Бояренку Юрію Даниловичу. Зазвичай люди, продаючи щось родичам, намагаються зробити максимальну знижку. Але не в цьому випадку. Артем Бояренко – навпаки – судячи з усього, обдурив тата, бо продав йому авто за 400 тисяч гривень. Тобто, майже втричі дорожче його вартості, заявленої при купівлі.

Але навіть не це найсмішніше. У декларації Артема Бояренка можна побачити, що його батько вписаний туди як особа, що має право користування "Доджем". Виникає логічне, але, схоже, риторичне питання: чому син продає автомобіль, який обійшовся йому у 150 тисяч, рідному батькові майже втричі дорожче, при тому, що батько й так має право користуватися цією машиною?

Є всі підстави вважати, що йдеться про дуже нахабну, недолугу і сміховинну оборудку. Звісно, у Артем Бояренка є гроші на автомобіль, та й, можливо, не на один. Але проблема у тому, що ці кошти, можливо, були отримані шляхом, не вказаним у декларації. Може, таким чином він намагався "відмити" потрібну суму? А це вже кримінальний злочин.

Але найцікавіше трапилося далі. Я отримала лист від прокурора, де він вимагає опублікувати так зване спростування, текст якого сам же і написав. Перше, що кинулося в очі, що у вихідних даних листа, окрім реквізитів редакції, що перебувають у відкритому доступі на сайті "Конфлікти і закони", була зазначена і моя повна адреса, яку так просто в мережі не знайти. Це означає, що прокурор Бояренко Артем Юрійович, користуючись своїми службовими повноваженнями і перевищуючи їх, дістав мої персональні дані та вставив їх у вимогу. Що це, як не прихована погроза: мовляв, для прокурора не становить жодної проблеми знайти домашню адресу журналістки, яка копирсається в його біографії. Як на мене, це можна розцінювати як метод психологічного тиску або залякування.

У самому листі прокурор жодним чином не заперечує фактів, наведених у нашому розслідуванні, і не дає навіть натяку відповіді на головне питання – навіщо ж він продав власному батькові авто, яким той і так мав право користуватися? Натомість він наполягає на виправленні другорядних деталей, частина з яких стосуються чисто лінгвістичних питань (наприклад, прибрати "лапки" з деяких дієслів на кшталт "продав", "купив"), а деякі навіть суперечать логіці та здоровому глузду.

Насамперед, прокурора Бояренка обурили наші припущення щодо ознак корупційного злочину в його діяннях, і він вважає, що вони підпадають під ч. 2 ст. 383 КК України, тобто завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, поєднане з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині. Це доводить, що прокурора Артема Юрійовича Бояренка було повідомлено про подачу заяв до ДБР, КДК прокурорів, НАЗК, оскільки у вище загаданому матеріалі не згадуються ці статті КК, а, отже, йому це стало відомо з інших джерел, що теж є натяком на залякування і контролювання інформації щодо самих справ. У зв’язку з цим повідомляємо, що чиним законодавством встановлено правову відповідальність за посягання на життя і здоров’я журналіста, інші дії проти нього.

Згідно з надісланою на електронну адресу редакції вимогою, маніпулюючи ст. 277 ЦК, автор звернення повністю проігнорував, що за ч. 6 ст. 277 ЦК фігурант розслідування має право на відповідь. І було б логічно, аби Артем Юрійович запросив до себе журналіста для пояснень та викладу своєї точки зору щодо вказаних у матеріалі даних. Натомість він почав вимагати спростування цитати: ""Звісно, у Артем Бояренка є гроші на автомобіль, та й, можливо, не на один. Але проблема у тому, що ці кошти отримані шляхом, не вказаним у декларації". Вказана інформація викладена у категоричній формі, не є припущенням, отже вказує на фактичні обставини, які можуть бути перевірені. Вказана інформація не відповідає дійсності та не підтверджується жодним чином", - вважає прокурор. Натомість редакція наполягає, що це якраз є оціночним судженням, що ґрунтується на великій кількості випадків незрозумілої поведінки і збагачення у прокурорській спільноті: від колишнього генерального прокурора Пшонки до київського прокурора, який привласнив 4,2 млн грн, вилучених під час обшуку в бізнесмена, і втік.

Ще одна правка, на якій наполягає Бояренко – спростувати інформацію, що автомобіль був новим. Ну тут вже, як кажуть, не було до чого придратися. Адже зрозуміло, що, вживаючи слово "новий", ми мали на увазі "наступний", "черговий" у контексті власності самого прокурора. І той факт, що у тексті розслідування було вказано рік випуску авто – 2018, доводить, що ми розуміли, що у 2024 році цей автомобіль не може вважати "новим" у сенсі – "щойно з автосалону".

Хочу підкреслити, що редакція видання "Конфлікти і закони" жодним чином не збиралась посягати на честь, гідність прокурора Бояренка Артема Юрійовича, а лише дотримувалась закону, виконуючи свої прямі журналістські обов’язки, які передбачені законодавством і де вказано, що представники медіа можуть збирати інформацію навіть про приватне життя публічних осіб, якщо існує суспільний інтерес, що виправдовує оприлюднення фактів. Таке втручання не повинно виходити за межі того, що є необхідним для задоволення правомірного суспільного інтересу.

При написанні статті використовувалась інформація лише з відкритих джерел, що опубліковані і є деклараціями про доходи Бояренка Артема Юрійовича. І інформація щодо досліджень декларацій чиновників, прокурорів, суддів, митників, а з недавніх пір ще й працівників ТЦК є дуже затребуваним суспільним інтересом. А в надісланому до редакції зверненні не заперечується сам факт купівлі авто, а повідомляються дані, які не могли бути доступні журналісту через ознайомлення з декларацією.

Так, якщо дивитися крізь пальці, то ця угода, хоча й з натяжкою, відповідає букві закону. Ну що тут такого – продав старе майно, щоб були гроші на нову покупку. Але от у дух закону, у мораль і здоровий глузд ця оборудка ніяк не вкладається. Адже це нонсенс – продавати батькові автомобіль, який і так законно перебуває у його користуванні, та ще й не дешевше, як це зазвичай прийнято серед близьких людей, а набагато дорожче.

Хтось може сказати, що проблема не така вже й серйозна, враховуючи суми – деякі колеги Бояренка прокручують мільярдні схеми, а тут всього кілька сотень тисяч. Але цілком очевидно, що ця угода містить ознаки явного схематозу, і у стороннього притомного спостерігача викликає величезну недовіру і масу питань. Така "оптимізація" при декларуванні своїх статків геть не робить честі тим, хто покликаний наглядати над дотриманням законності. І вже точно їм не робить честі залякування журналістів, які сумлінно виконують свої обов’язки.