2 роки Shahed-и щодня у небі, і це показник державної неефективності

Уже понад два роки росіяни системно запускають по Україні Shahed. Вони не точні, не швидкі й не новітні. Але вони дешеві. І водночас — це найпростіша для перехоплення ціль. Повільна, гучна, прямолінійна. Але проблема не в Shahed. Проблема в тому, що держава за два роки так і не створила системної протиотрути.

Загроза стала очевидною ще восени 2022-го. Уже тоді було зрозуміло, що Іран передає Росії дрони-камікадзе сотнями, а можливо — й тисячами. У січні 2023-го було ясно, що Shahed — це надовго. І з цього моменту мав початися системний проєкт: державна програма з розробки та виробництва засобів виявлення й перехоплення. З бюджетом, графіком, відповідальними і дедлайнами. Але замість цього держава пішла іншим шляхом — просити. Просити у союзників, чекати ППО, шукати боєприпаси для західних систем. Нікого не здивує, що «Айріс» чи «Гепард» — кращі. Але проблема не в тому, що ми не отримали все, що хотіли. Проблема в тому, що ми не зробили те, що могли зробити самі.

Shahed — не високоінтелектуальний об'єкт. Щоб його виявити, не потрібен радар вартістю мільйон доларів. Достатньо простого FMCW-радара, акустичного сенсора і камери з ML-моделлю. Щоб його збити — не треба ракета за $500 тис. Достатньо швидкісного FPV-дрона з тепловізором або простої мікророкети з елементарною навігацією. Усе це є в Україні. Є команди, які це вже зробили. Є технічна база. Є можливість виробляти. Чого немає — це рішення зверху.

Протягом 2023 і 2024 років нічого з цього не було запущено системно. Не створено спеціального фонду. Не проведено цільового конкурсу. Не запроваджено спрощеного процесу сертифікації для оборонних розробок. Не підписано жодного довгострокового контракту на постачання засобів проти Shahed. У результаті країна входить у весну 2025 року з тією ж вразливістю, яка була ще два роки тому. Але з іншими масштабами загрози.

Росія відчуває нашу слабкість та не просто продовжує атаки. Вона будує заводи, розгортає виробництво Shahed на своїй території, розширює логістику запуску. Майданчики під Бєлгородом, Курськом, Приморсько-Ахтарськом — це уже індустріальна база для серійного терору. Якщо в 2023 році в повітрі летіли десятки дронів, у 2024-му — сотні. У 2025-му — вже стабільно понад сто дронів за ніч. І кількість зростатиме.

Найгірше — навіть не в тому, що ми досі не створили захист. Найгірше в тому, що ми втрачаємо час. Втрата тижня у війні — це кілька атак. Втрата місяця — зруйнована інфраструктура. Втрата року — це втрата довіри. Бо поки мобільні групи вчаться збивати Shahed зі стрілкової зброї, держава так і не взяла на себе те, що є її прямим обов’язком — забезпечити системну технологічну відповідь.

Час, коли ще можна було надолужити — минає. Якщо в найближчі місяці не буде програми, бюджету і запуску виробництва — восени 2025-го Україна знову зустріне темряву. І цього разу — без жодного виправдання.