Психологічна підтримка через гру: як методика Олександра Сімачова допомагає дітям у період війни

У період повномасштабної війни в Україні одним з найгостріших викликів стало збереження ментального здоров’я дітей. Переїзди, втрата близьких, постійні повітряні тривоги та відчуття небезпеки впливають на психоемоційний стан навіть наймолодших українців.

У відповідь на ці виклики команда проєкту "Світло посеред тіней" та івент-студія "Компот" під керівництвом актора театру і кіно, педагога Олександра Сімачова реалізують ініціативи з психологічної адаптації дітей. В основі роботи лежить авторська методика "Розважаючи — навчай", яка поєднує елементи акторської майстерності, педагогіки, емпатійного підходу та інструменти психологічної підтримки.

Протягом останніх двох років команда провела низку масштабних заходів для дітей у різних регіонах України. Один із таких — свято Святого Миколая, яке відвідало понад 500 дітей, зокрема ті, хто постраждав від обстрілів або вимушено переїхав. Завдяки іграм, театральним постановкам, творчим активностям діти не просто розважались — вони отримували підтримку, що сприяє емоційному відновленню.

Ще один приклад — Великоднє свято для дітей-переселенців у Західній Україні, організоване спільно з ГО "Українські Мурахи". Під час події реалізовувалась неформальна програма, спрямована на зниження тривожності та підвищення відчуття безпеки через гру, взаємодію та присутність дорослих-фасилітаторів. 

Методика "Розважаючи — навчай" включає спеціальний модуль роботи з дітьми у кризових ситуаціях, і саме він став основою для підготовки команди. Учасники (педагоги, актори, волонтери) проходять навчання, яке дозволяє їм безпечно й ефективно комунікувати з дітьми, які пережили травматичні події.

Окрім заходів для дітей, Олександр Сімачов проводить тренінги для фахівців, які працюють у сфері освіти, культури та соціальної підтримки. Його підхід дає змогу навіть тим, хто вперше стикається з травмованими дітьми, діяти впевнено та професійно.

Проєкти, реалізовані за методикою Сімачова, демонструють, що інструменти арттерапії, гри та емпатії можуть бути дієвими в умовах війни. І навіть у темні часи дитяча усмішка залишається маркером надії — та конкретним результатом роботи зцілення через гру.