Перезавантаження вищої освіти: кого готувати для повоєнної відбудови

Повномасштабне вторгнення, яке відбулося у 2022 році призвело до тектонічних зсувів в українській політиці, "оборонці", економіці, суспільстві загалом. Воно суттєво вплинуло й на такий, здавалося б, інерційний простір, як вища освіта. Війна порушила традиційний ритм еволюції освіти — сьогодні вона змінюється не як продовження логіки минулого, а як відповідь на виклики з урахуванням таких чинників, як повоєнна відбудова.

За майже два десятиліття — з 2005 по 2024 — Україна пройшла шлях від масового культу юристів та економістів до спроб перефокусування на ІТ, інженерію, медицину, освіту. Втім ці зміни поки що неповні й часто запізнілі. Тому протягом багатьох років український ринок праці формувався з перекосом у бік гуманітарних спеціальностей — право, економіка та менеджмент суттєво переважали, що призвело до перенасичення цих фахівців. Сьогодні ж країна гостро потребує технічних кадрів: інженерів, медиків, ІТ-фахівців, будівельників, психологи, освітяни — саме вони є ключовими для повоєнної відбудови. Такої ж думки дотримуються і в Міносвіти.

Втім попит ринку праці все ще не співпадає із вибором абітурієнтів. Наприклад, війна гостро оголила брак вчителів і медичних працівників, частина з яких емігрували, або змінила роботу. За експертними оцінками, до 2030 року нам може не вистачати понад 100 тис. учителів. Попри такий попит, педагогічні спеціальності все ще не входять до ТОП-5 вибору молоді (лише ~25 тис. заяв на всі предметні спеціалізації у 2024 році).

Не можна не звернути увагу й на міграційний фактор - близько 5 мільйонів українців, значна частина з яких має вищу освіту, виїхали за кордон.
В той же час, десятки тисяч фахівців нині служать у ЗСУ і це також утворило чисельні прогалини на ринку праці.

Досліджуючи цю проблему, можна дійти лише одного висновку – нам потрібне стратегічне переосмислення кадрової політики. Абітурієнти повинні орієнтуватися не лише на престиж професії, а на реальні потреби суспільства: відновлення, розбудова, сталий розвиток.

І щоб не припуститися помилок Україні варто уважно вивчити, як інші держави адаптували свої системи освіти до відповідних викликів. Тим паче, що їхній шлях доводить: навіть у найскладніші часи вища освіта може бути потужним драйвером національного відновлення.

США

Останні дані Бюро статистики праці (BLS), свідчать про те, що до 2032 року в країні очікується найшвидше зростання зайнятості в таких галузях, як охорона здоров’я, соціальна робота, догляд за літніми людьми, відновлення після травм, ІТ та альтернативна енергетика. Наприклад, вакансії у сфері mentalhealthcounseling (консультування з питань психічного здоров'я) мають зрости на 18%, а occupationaltherapy (Ерготерапія) — на 14%. За оцінками Бюро сектор охорони здоров'я та соціальної допомоги зросте на 9,7%, що значно перевищує середній темп зростання зайнятості в економіці в цілому. Саме цей сектор створить найбільшу кількість нових робочих місць - близько 2,1 млн.

Варто зазначити, що хоча класичні пріоритети американських студентів залишаються стійкими, їх вибір все ж таки поступово адаптується до змін на ринку праці. Так, у 2021–2022 навчальному році понад 58% бакалаврських дипломів у США було зосереджено лише в шести напрямах. Перше місце - бізнес (375 тис. дипломів, 19% загальної кількості), що відображає прагнення студентів до універсальних і гнучких кар’єр. Друге — медичні та охоронні професії (13%), далі — соціальні науки та історія (7,5%), біологія та біомедицина (6,6%), психологія (6,5%) та інженерія (6,2%). Крім того, швидко зростає кількість студентів у сфері комп’ютерних наук, яка вже перевищила 100 тис. випускників на рік.

Такий розподіл демонструє помірну, але зростаючу чутливість до реального попиту економіки, особливо в галузях STEM, медицини та цифрових технологій. Освітня політика також активно працює із прогнозами: сайти типу bls.gov чи skilllab.io дозволяють кожному студенту порівняти свої навички з перспективними вакансіями.

Європейський Союз

Сьогодні на ринку праці ЄС спостерігається дефіцит кваліфікованих кадрів в ключових галузях економіки та таких галузях, як охорона здоров’я, інформаційні технології, будівництво, інженерія. За даними Європейської мережі сервісів з працевлаштування (EURES) найдефіцитнішими у більшості країн Союзу є професії пов’язані з медициною (особливо медсестри та вузькі спеціалісти), фахівці з ІТ, а також інженери, будівельники, електрики, геодезисти тощо. Низка держав також повідомляє про дефіцит, наприклад, викладачів та логістів.

І тут також освітні преференції європейських студентів лише частково відповідають потребам ринку. Згідно з даними Eurostat за 2023 р., понад 22% студентів обирають спеціальності у сфері бізнесу, права та управління. Інженерію, виробництво та будівництво обирають 14,7% студентів, що свідчить про певне узгодження з ринковими потребами. Медицина та соціальна сфера приваблюють ще 14,4% студентів, але й цього недостатньо з урахуванням тенденції старіння населення. Гуманітарні науки (11,2% студентів), досі мають стійкий попит, але виявляють менший потенціал для закриття стратегічних прогалин на ринку праці. Напруженою є ситуація в ІТ, яка має ще менший відсоток студентів, попри стрімке зростання цифрових викликів.

У відповідь на ці виклики, Єврокомісія просуває STEM-освіту, цифрову грамотність та інтеграцію жінок в технічні галузі. Інструментами для цього виступають як програми професійної орієнтації, так і фінансова підтримка університетів, що відкривають нові програми.

Західні Балкани

На мою думку, приклад цих країн ми маємо вивчити особливо прискіпливо, адже вони свого часу зіткнулися із повоєнною трансформацією та відбудовою – процесами, які на нас лише очікують. Втім, не можна сказати, що вони остаточно розв'язали питання реформування освіти та адаптації до вимог економіки. Сьогодні їхній ринок праці все ще залишається вразливим до масової еміграції молодих спеціалістів і дефіциту кваліфікованих кадрів. Особливо це спостерігається у будівництві, інженерії та секторі ІТ. Туристичний сектор також не забезпечений необхідним персоналом — зокрема бракує управлінських кадрів із бізнес-освітою та мовними навичками.

У сфері охорони здоров’я ситуація теж складна: чимало медичних працівників виїжджають за кордон, а місцеві профільні заклади вищої освіти не можуть покрити ринковий попит. Водночас зростає потреба у фахівцях з державного управління та євроінтеграції — особливо у контексті переговорів про вступ до ЄС в багатьох країнах регіону.

Що ж стосується студентських преференцій у виборі майбутньої професії, то найпопулярнішими та найбільш комерційно привабливими є такі напрями, як бізнес, економіка, право. Чимало приватних ЗВО, що з’явилися тут у 2000-х роках, спеціалізуються саме на цих галузях. Останні роки також фіксується поступове зростання інтересу до ІТ-напрямів, проте загальна кількість випускників у галузі технологій залишається недостатньою для задоволення потреб ринку.

Медичні спеціальності — хоч і престижні — залишаються "елітними" через складність вступу та обмежену кількість місць.

Недопредставленими є STEM-напрями. У низці країн регіону зберігається проблема низького рівня завершення навчання — за деякими оцінками, менше 40% студентів отримують дипломи протягом 10-ти років. Це створює значний розрив між кількістю студентів, які вступають до ЗВО, і тими, хто фактично закінчує навчання та готовий працювати за фахом.

Одночасно, хотів би звернути увагу на досвід Північної Македонії та Сербії, де після запровадження моделі "смарт-прогнозування" ринку праці держзамовлення адаптується щорічно. Так, у Північній Македонії після 2020 р. кількість місць на аграрних, будівельних та технічних спеціальностях збільшилась на 30%, тоді як юриспруденція і гуманітарні науки втратили до 20% фінансування. В цій країні також функціонує платформа "SkillsForecast", яка щороку оновлює прогноз на 5 років і ці дані враховуються при формуванні держзамовлення та затвердженні нових освітніх програм.

Вивчаючи досвід Західних Балкан ми повинні уникнути класичної пастки післявоєнної трансформації: надмірна орієнтація на вузьке коло спеціальностей, недостатній розвиток інженерії та охорони здоров’я, відтік талановитої молоді та кваліфікованих кадрів.

Отже, світовий досвід переконливо демонструє: успішне відновлення можливе лише за умови гармонізації освітньої системи з актуальними запитами ринку праці. В одному зі своїх блогів я вже зупинявся на ролі закладів вищої освіти в повоєнній відбудові, акцентуючи увагу на моделі "Університет 3.0.". Сьогодні ж хочу зупинитися на інших конкретних кроках, які може зробити Україна, щоб досягти успіху.

Стратегія кадрового перезавантаження України

1. Освітня відповідь на виклики відбудови

Для відбудови української інфраструктури країна потребує масштабної мобілізації технічних кадрів - інженерів, будівельників, енергетиків і управлінців. За даними 2025 року, понад 70% будівельних компаній стикаються з гострою нестачею фахівців, у деяких професіях дефіцит сягає 40–70%. Приклад програми Skills4Recovery (GIZ), яка підготувала 500 будівельників лише за рік, демонструє ефективність короткотермінових курсів з практичним спрямуванням. Водночас важливо не лише оновлювати університетські технічні програми, а й активно інвестувати у розвиток професійної та фахової передвищої освіти з акцентом на логістику, електромеханіку, інженерію тощо.

2. Механізм державного замовлення — ключовий інструмент впливу на освітні пріоритети.

З 2023 року МОН скорочує набір на гуманітарні спеціальності, натомість нарощує підтримку технічних, цифрових, педагогічних і природничих напрямів. Цю тенденцію потрібно не просто продовжити, а стратегічно посилити: країна має сформувати резерв кваліфікованих інженерів, освітян, енергетиків, адже навіть за умов часткової міграції, левова частка фахівців залишиться і працюватиме на відбудову України.

3. Smart-прив’язка освіти до регіонів

Варто масштабувати систему цільового спрямування: студенти з регіонів можуть отримувати гранти чи стипендії в обмін на кілька років роботи в громадах після випуску. Особливо це важливо для відновлення постраждалих територій, які вже зараз мають формувати запит на майбутніх фахівців — інженерів, архітекторів, агрономів. Така практика вже частково діє в медичній сфері, однак потребує системної адаптації та поширення на інші галузі.

4. Підвищення престижу критичних професій

Суспільне визнання та належні умови праці — ключ до зростання популярності критично важливих професій. Успіх вчителя, інженера чи лікаря має бути видимим. У 2023 році вже підвищено мінімальну зарплату медиків, а також запроваджуються механізми підтримки молодих фахівців, які працюють у селах (житло, надбавки, гранти).

5. Освітні гранти інструмент для формування кадрового резерву

З 2023 року діє система фінансової підтримки для контрактників з високими результатами, яка найбільше стимулює вибір спеціальностей у сферах ІТ, педагогіки та інженерії. Надалі державна політика може екстраполювати цей досвід на стратегічно важливих напрямах — оборонна промисловість, агроінженерія, енергетика. Це не лише утримує талановиту молодь в країні, а й спрямує її потенціал на розвиток ключових для відновлення та безпеки галузей.

6. Партнерства з бізнесом і донорами

Відбудова України – це спільна справа держави, бізнесу й міжнародних партнерів. Агрохолдинги вже можуть готувати майбутніх агрономів, будівельні компанії – інженерів, ІТ-компанії – програмістів. Важливо створити сталу модель співпраці між освітою і ринком — наприклад, програми типу "Learn to Rebuild", де приватні партнери фінансують навчання студентів і гарантують їм працевлаштування.

7. Розвиток ІТ та інноваційних галузей

Україна повинна перетворитися на регіональний хаб цифрових компетенцій. ІТ-сектор продовжує демонструвати високий потенціал, а світовий ринок потребує фахівців у сферах кіберзахисту, хмарних рішень та штучного інтелекту. Важливо зосередити зусилля не лише на зміцненні технічної бази, а й на забезпеченні гендерної рівності в галузі — зокрема, через залучення жінок та впровадження новітніх підходів у навчанні згідно з міжнародними стандартами.

8. Профорієнтація і зміна мислення

Молодь обирає майбутню професію не лише з огляду на статистику, а й виходячи з моделей успіху, які бачить навколо. Щоб критично важливі професії стали привабливими, необхідно зробити видимими досягнення їх представників — у медіа, соцмережах, публічному просторі. Національна просвітницька кампанія "Твоя освіта — твоя зброя у відбудові" здатна змінити ставлення до освіти як інструменту для сталого розвитку країни.

Висновок

В період з 2005 до 2024 року освітні преференції України змінилися: від домінування права та економіки — до зростання інтересу до технічних, ІТ та прикладних спеціальностей. Сьогодні акцент зроблено на підготовці кадрів, здатних забезпечити відновлення країни — інженерів, ІТ-фахівців, медиків, педагогів, аграріїв, психологів тощо. Завдяки державній підтримці, грантам і співпраці з бізнесом формується нова освітня парадигма: престиж професії базується на її суспільній значущості. Продовження реформ дасть змогу збалансувати випуск спеціалістів і зменшити розрив між освітою та працевлаштуванням — закладаючи фундамент економічного зростання й післявоєнного розвитку України.