"Запізніле повернення" з війни

У Гемінґвея є оповідання 1925 року, яке називається "Soldier’s Home" ("Дім солдата") про період після Першої світової, оповідання-начерк, передруковане зі щоденника. У ньому йдеться про американського добровольця на прізвище Кребс, який "невчасно" повернувся в своє маленьке американське містечко в Канзасі з війни, у 1919 році. Тобто, повернувся запізно, коли вже перша хвиля захвату ветеранами, що повертаються - минула. Коли люди стали дивитися на тих, хто "затримався" в армії байдуже або як на диваків, бо вже віддали шану в призначений для того час. І він намагається жити життя зі своєю родиною і не робити його для тих, хто не розуміє війну, "too complicated".
Здавалося б, у нас це явище не має сенсу, бо з 2014-го багато хто пішов, вернувся, ще раз пішов, пішов тільки зараз у 2024-25,- варіацій повно, а Україні завдяки недорозвиненому сусіду-ворогу досі ще дуже далеко до закінчення війни, бо треба оборонятися. Багато повернулися на щиті. А проте, парадоксально, я відчуваю, як нині зʼявляється упередження про тих, хто "засидівся в армії". Воно частково повʼязане з тим, що люди живуть фразами-ілюзіями "скоро закінчиться війна", а вона "закінчується" вже одинадцять років.
Це враження про "запізніле повернення" з війни, яка ще не закінчилась, зʼявляється із запитань на кшталт про те "А ти що, досі служиш?".
Ніби заочно існує неписане правило, що пробувати завʼязати з армією за стільки-то років - це норма, і паралельно закривати очі на те, що хоч до закінчення війни ще далеко. Воно зʼявляється зі співчутливих поглядів, котрі на тебе кидають ті чи інші знайомі, які вирішили не мобілізуватися. З відчуття страху і роздратування, які в декого викликає військова форма чи військові елементи. Але думки інших це таке, минуще і байдуже, найпідступніше те, що це відчуття "засидівся на війні" саме починає проростати з твого нутра всупереч твоєму вибору.
Тонкими помахами твого бажання воно змушує тебе відключатися від усіх думок про фронт, щойно ти опиняєшся на день-два на цивілці. Воно підкидує тобі втому від військової форми та тактичного одягу, хоч спершу ти почуваєш себе без них ніби без шкіри, незахищеним, а втім ти все таки виконуєш своє смішне бажання вдягати рожеве та яскраве, усе, що якнайменше нагадує хакі, мультикам та койот. А ще - замиловано дивитися блоги про те, як хтось на іншому кінці материка, в спокійному мирному містечку готує тарт на річницю свого весілля для всієї сімʼї. Воно змушує перераховувати все, що б ти міг чи могла мати і зробити, якби був не в армії і уявляти себе в цьому віці у зовсім іншій ролі.
А потім ти уявляєш, що ти дійсно звільняєшся і сидиш у себе вдома, а твоїм побратимам ніхто і близько не дав звільнитися. І розумієш, що вже за місяць-другий ти скоріш за все поїдеш назад. Бо почуття провини не дасть тобі жити це саме мирне життя в державі, яку методично щотижня по метрах окуповують відморожені раби найбільшої світі диктатури одинадцятий рік. Почуття провини не просто не дасть жити, воно нафіг зʼїсть тебе. Скаже тобі, поглянь: у тебе цілі руки і ноги, а є такі, що служать і без них. Скаже: камон, нікого з ворогів і своїх не гребе твій поїхавший дах, і твоє відчуття, що ти вже пройшов на війні "пікову точку свого життя" і вона тебе не відпускає, - ти ще можеш їх зупиняти.
Кребс у Гемінґвея в кінці на прохання його матері стає з нею поруч біля ліжка перед сном і молиться разом із нею. І не відчуває нічого від молитви, повну пустоту. Але робить це, бо йому шкода матір, і він не хоче, аби його життя здавалося їй "too complicated".
Усі, хто вціліє, колись повернуться або вже повернулися з цієї війни "занадто пізно". Але це нічого не міняє. Бо хтось далі має бути в обороні.
*фото з цього літа 2025 на Херсонщині.
Я щось не зрозумів (шутку юмора)? Якесь тупе питання рахуючи що держава вирішила тих хто пішов тримати до самої смерті (або принаймні важкої інвалідності (легку мають вже думаю майже всі хто 3+ років в армії)).
Чи "А ти що, досі служиш?" це типа синомім - "ти шо, ще досі не пішов в СЗЧ? "
Бо я так поняв держава таку ставку робила - тримати всіх поки не здохнуть або не підуть в СЗЧ. Щоб потім що тим що тим не платити гроші. Економія долна буть економной.
Здається вже виясняли, що таке підготовлена і боєздатна в/ч. Якщо їх постійно не вистачає то так і виходить, як є.
Не осилив, трудяжка ...
якщо серйозно - зевиродок звичайно мерзота закінчена, але навіть його обдовбаного мозку достатньо щоб розуміти що чим менше істинних патріотів повернеться з війни тим більше шансів уникнути відповідальностi
ще один Максимка ... неук ...
в українській мові основне правило - "як слово чується - так воно і пишеться"
прізвище Хемінгуея читається так - "Хемінгуей" і пишеться також так.
якщо ти наслухався зелених даунодебілів, і чуєш слово "Хемінгуей" а пишеш "Гемінґвей" - то це тільки доводить що в тебе вавка в голові.
Основним, традиційним і закріпленим в українських орфографічних словниках та згідно з попередніми редакціями правопису (зокрема, § 87 Правопису 1993 року, де це слово наводилося як виняток) є варіант:
Хемінгуе́й
Проте, згідно з новими тенденціями в українській мові та в деяких виданнях (особливо в нових перекладах), а також із посиланнями на загальні правила передачі англійського $H$ та $W$ і звук $ŋ$ ($ng$) як $г$ і $в$ відповідно, набуває поширення варіант, який вважається більш фонетично точним:
Ге́мінґвей (або Гемінгвей, Гемінгуей)
Згідно з чинним "Українським правописом" 2019 року, розділ про передачу англійського $H/h$ і $G/g$ (§ 122), допускає варіативність:
У прізвищах та іменах людей можлива передача англійського $h$ і $g$ обома способами:
$h$ $\rightarrow$ г (як правило) або х (за традицією в окремих випадках: Хемінгуей, Хемптон, Хакслі)
$g$ $\rightarrow$ г (як правило) або ґ (для точнішої передачі)
Хоча в Правописі 2019 року є загальне правило про перевагу "г" для $h$ і про використання "ґ" для $g$, прізвище Хемінгуей згадується як виняток, де традиційно зберігається х.
Резюме:
Хемінгуе́й - традиційний і досі поширений варіант, який фіксується в багатьох словниках і згадується в правописі як приклад винятку.
Ге́мінґвей - варіант, який відповідає загальним фонетичним принципам новішого правопису і активно використовується у ********* видавничому середовищі.
Обидва варіанти можуть вважатися допустимими, але "Хемінгуей" залишається найбільш нормативним з погляду сталої традиції і згадки в правописних джерелах. Якщо ви пишете для офіційного чи традиційного видання, краще обрати Хемінгуей. Якщо ви віддаєте перевагу послідовності у фонетичному наближенні до оригіналу, можна вживати Гемінґвей."
Країна чималенька, дебілів вистачає. Якщо на усіх зважати, жити не треба.