ПДВ-реєстрація для ФОПів: плани влади загрожують існуванню малого бізнесу в Україні

18 грудня Міністерство фінансів України винесло на публічне обговорення проєкт закону, який передбачає з 1 січня 2027 року запровадження обов'язкової ПДВ-реєстрації для фізичних осіб-підприємців з оборотом понад 1 млн гривень на рік. Український уряд обґрунтовує цю ініціативою необхідністю обмеження використання спрощеної системи для агресивної оптимізації, дроблення бізнесу, "сірого імпорту" та контрабанди, а також необхідністю збільшення бюджетних надходжень для фінансування ЗСУ. Втім аналіз пропонованих змін, їхнього економічного впливу та порівняння з альтернативними джерелами наповнення бюджету виявляє низку проблемних аспектів, які не можуть бути проігноровані.

Спрощена система оподаткування в Україні функціонує як один з інструментів підтримки малого підприємництва шляхом зниження адміністративного навантаження та як протидія тінізації економіки завдяки помірним податковим ставкам. Станом на кінець 2025 року в країні зареєстровано понад 1,7 млн ФОПів, які створюють щонайменше 673 тисячі робочих місць та у минулому році забезпечили близько 55 млрд гривень податкових надходжень тільки від сплати єдиного податку. Цей сегмент економіки формує основу середнього класу та забезпечує значну частину економічної активності в секторах торгівлі, послуг, інформаційних технологій та консалтингу.

Згідно з домовленостями між Україною та МВФ, досягнутими на рівні персоналу, про нову 4-річну програму фінансування нашої держави, український уряд з метою збільшення податкових надходжень запропонував запровадження обов'язкової ПДВ-реєстрації для ФОПів з річним оборотом понад 1 мільйон гривень. Це означатиме збільшення ефективної податкової ставки з нинішніх 6% (єдиний податок плюс військовий збір для третьої групи ФОП) до більш ніж 20% з урахуванням ПДВ. Проєкт передбачає виняток для електронних резидентів (е-резидентів) третьої групи та зниження ставки єдиного податку з 5% до 3% для третьої групи при обов'язковій реєстрації платником ПДВ.

Міжнародна податкова практика вказує на "цікаві" паралелі. Країна-агресор з 2026 року так само запроваджує обов'язкову реєстрацію самозайнятих як платників ПДВ при річному доході понад 2 млн рублів (близько 24,8 тисяч доларів США). Український поріг у близько 23,7 тисяч доларів США (за поточним курсом) є практично ідентичним як за абсолютним значенням, так і за логікою впровадження. Ця подібність викликає питання про доцільність орієнтації на податкові моделі країни-агресора в умовах, коли Україна позиціонує себе як частину європейського економічного простору. Українські урядовці вже не вперше копіюють російський досвід – ідея податку на цифрові платформи також має походження з РФ.

Тепер подивимося, а що відбувається з оподаткуванням малого бізнесу в ЄС, куди Україна планує вступити, і навіть вже почала гармонізацію акцизів та мит до європейських норм? З 1 січня 2025 року в Європейському Союзі діє оновлена спеціальна схема ПДВ для малих підприємств (SME scheme), яка дозволяє мікробізнесу продавати товари та послуги без нарахування ПДВ клієнтам та спрощує процедури звітності. Максимальний національний поріг, встановлений державами-членами ЄС для звільнення від ПДВ, становить 85 000 євро (або близько 4,25 млн гривень за поточним курсом). Загальний річний оборот для участі в транскордонній схемі не може перевищувати 100 000 євро у всіх 27 державах-членах. До того ж, періодичні декларації з ПДВ замінюються одним квартальним звітом для інформування про обіг малого підприємства в усіх державах-членах.

Це означає, що Україна, позиціонуючи себе як кандидат на членство в ЄС, пропонує запровадити податкові умови для малого бізнесу, які є значно жорсткішими за загальноєвропейські стандарти. Така невідповідність викликає обґрунтовані питання про економічну логіку реформи та її узгодженість з євроінтеграційним курсом країни. Якщо влада налаштована знижувати поріг сплати ПДВ, то це має бути європейський рівень, а не копіювання російського законодавства.

Аналіз аргументації влади

Міністерство фінансів у своїх офіційних роз'ясненнях та у пояснювальній записці до проєкту закону обґрунтовує необхідність реформи існуючими зловживаннями спрощеною системою. Центральним аргументом пояснювальної записки є теза про нерівність конкурентних умов між платниками та неплатниками ПДВ. Документ стверджує: "При цьому, як правило, такі товари реалізуються платниками та неплатниками ПДВ по одній ціні. Проте в одному випадку ПДВ сплачується платниками ПДВ до бюджету, а в іншому випадку залишається в кишені неплатників ПДВ, які перебувають на спрощеній системі оподаткування".

Ця аргументація свідомо ігнорує фундаментальні відмінності між бізнес-моделями різних масштабів. Великі компанії-платники ПДВ мають переваги економії на масштабі, доступ до дешевшого фінансування, можливості оптових закупівель. Відповідно, малі підприємці на спрощеній системі компенсують нижчі податкові ставки значно вищими ризиками, обмеженим доступом до капіталу та відсутністю інституційних переваг великого бізнесу. Презентація цих двох категорій як рівних учасників ринку, які просто обрали різні податкові режими, є методологічною помилкою, яка підриває обґрунтованість всієї реформи.

Варто зазначити, що по-перше, офіційні дані про масштаби втрат ніколи не були підтверджені незалежним аудитом чи детальним методологічним розрахунком. Експертні оцінки втрат від справжнього штучного дроблення великого бізнесу на ФОПи становлять 10-15 млрд гривень щороку – це значна, але не критична сума в контексті усіх податкових надходжень до бюджету та значно менша за очікувані надходження від реформи (40,1 млрд гривень).

По-друге, проблема штучного дроблення має чіткі ознаки, які дозволяють відокремити схеми від легітимного бізнесу: однакові ціни у мережі псевдо-ФОПів, робота на орендованому обладнанні під чужим брендом, ведення розрахунків та бухгалтерського обліку з єдиного центру. Світовий досвід демонструє ефективність адресних інструментів боротьби з такими зловживаннями без тотального підвищення податків для всіх підприємців.

По-третє, офіційна риторика про "консультації з бізнесом" та "збалансований підхід" не узгоджується з фактом, що параметри реформи вже зафіксовані в домовленостях з МВФ. Це створює враження імітації діалогу замість справжнього обговорення альтернатив.

Значна частина офіційного обґрунтування зосереджена на тезі, що спрощена система створює стимули для реалізації контрабандних товарів. Пояснювальна записка стверджує: "Відсутність обов'язку сплачувати ПДВ до бюджету стимулює неплатників ПДВ використовувати товари без ПДВ, які переважно є контрабандними або контрафактними".

Ця логіка містить фундаментальну помилку щодо природи контрабанди. Контрабандні товари потрапляють в Україну через корумповану митну систему, а не через спрощену систему оподаткування. Проблема полягає не в кінцевих продавцях (ФОПах), а в каналах незаконного ввезення товарів. Запровадження ПДВ для ФОПів жодним чином не ускладнить контрабанду – вона просто трансформується в інші форми.

Більше того, масштаби втрат бюджету від контрабанди значно перевищують очікувані надходження від обов'язкової ПДВ-реєстрації ФОПів (40 млрд гривень або близько 950 млн дол. США). Якщо метою справді є боротьба з контрабандою та збільшення бюджетних надходжень, логічно було б зосередитися на реформі митниці, яка має значно більший фіскальний потенціал.

Економічні наслідки пропонованої реформи

Економічний вплив обов'язкової ПДВ-реєстрації виходить за межі простого підвищення податкової ставки. Реєстрація платником ПДВ передбачає:

• Ведення детального обліку операцій з ПДВ для кожної транзакції.
• Формування податкових накладних (щоденно для роздрібної торгівлі).
• Отримання податкових накладних від усіх постачальників.
• Ризики блокування рахунків.
• Складну систему адміністрування та звітності.
• Ризики відповідальності за помилки контрагентів.

Найсуттєвішою проблемою для бізнесменів буде механіка податкового кредиту: якщо підприємець купує товар у постачальника-неплатника ПДВ, а продає як платник ПДВ, виникає податок з обороту в 20%. Для більшості дрібних підприємців це означає необхідність закладати у свої витрати послуги бухгалтера, що також вплине на ціноутворення їх послуг.

У роз’ясненнях Міністерства фінансів України витрати одного ФОПа на виконання вимог регуляторного акта оцінюються в 2 091 гривню на рік (або 3 167 гривень за перший рік з урахуванням 8 годин на ознайомлення з актом). Ця оцінка базується на припущенні, що підприємець витратить 56 годин робочого часу на рік (7 робочих днів) на реєстрацію податкових накладних, ведення обліку та подання звітності з ПДВ.

На практиці самостійне ведення обліку ПДВ для ФОПів є нереалістичним через складність системи податкового кредиту, ризики помилок та відповідальність за дії контрагентів. Ринкова вартість послуг бухгалтера, який веде ПДВ, становить 15-20 тисяч гривень на місяць, або 180-240 тисяч гривень на рік. Це у 86-115 разів перевищує оцінку Міністерства фінансів.

Як результат, прогнозовані наслідки "реформи" включатимуть: масове закриття ФОПів, особливо у секторах з низькою маржинальністю; одномоментне різке підвищення цін на товари та послуги; посилення тінізації малого бізнесу через готівку, P2P-перекази та криптовалюту; та, як результат, посилення еміграційних настроїв серед висококваліфікованих спеціалістів.

Варто зазначити, що електоральна програма правлячої політичної сили на виборах 2019 року містила чіткі зобов'язання щодо збереження спрощеної системи оподаткування. Партія "Слуга народу" в передвиборчій програмі прямо зазначала: "На законодавчому рівні гарантуємо незмінність чинних умов оподаткування для суб'єктів малого підприємництва – фізичних осіб". Нинішні ініціативи становлять пряме порушення цих зобов'язань перед виборцями.

Сукупність факторів цієї ініціативи дозволяє припустити, що реформа спрямована не стільки на боротьбу з тінізацією чи дробленням бізнесу, скільки на усунення конкуренції для великих компаній-платників ПДВ, які роками лобіювали "вирівнювання правил гри". Малий бізнес, позбавлений своєї основної конкурентної переваги – спрощеної системи оподаткування – не зможе конкурувати з великим бізнесом, що призведе до подальшої концентрації української економіки.

Водночас аналіз потенційних джерел збільшення бюджетних надходжень виявляє наявність значних резервів, які не вимагають нищення екосистеми малого підприємництва:

1. Заморожені російські активи. Станом на кінець 2025 року в юрисдикціях країн G7 та ЄС заморожено понад 300 млрд. дол. США активів Російської Федерації. Прецедент часткового використання відсотків від цих активів, створений у 2024 році через механізм ERA, має бути розширений до повної конфіскації. Незважаючи на рішення Європейської Ради від 19 грудня не використовувати ці гроші, вони залишатимуться знерухомленими, і відповідно дискусія щодо їх використання буде продовжуватися. Навіть часткове залучення цих коштів могло б вирішити проблему фінансування потреб ЗСУ на роки вперед.
2. Пряме міжнародне фінансування Збройних Сил України. Теза про те, що західні партнери надають допомогу "на все, окрім армії" і що ці правила неможливо змінити, є результатом недостатньо наполегливої дипломатичної роботи. Прецеденти прямого фінансування оборонних потреб союзників існують у сучасній історії – США, наприклад, надавали та надають щорічно військову допомогу Ізраїлю. Україна має право вимагати аналогічного підходу, враховуючи, що вона захищає безпеку всієї Європи. Країни-партнери мають розуміти, що альтернативою є значно вищі витрати держав-членів ЄС та НАТО на власну оборону в разі поширення російської збройної агресії.
3. Реформа митної системи. Експертні оцінки втрат бюджету від контрабанди тютюну, алкоголю та пального становлять мільярди доларів доларів щороку. Це в рази більше, ніж очікувані надходження від ПДВ з ФОПів. Необхідна справжня реформа митниці з залученням міжнародних експертів та впровадженням сучасних технологій контролю.
4. Прогресивне оподаткування та податок на надприбутки. Україна залишається однією з небагатьох європейських країн з плоскою шкалою оподаткування доходів. Введення прогресивної ставки для доходів багатих громадян відповідало б принципам соціальної справедливості. Український великий бізнес у сферах торгівлі, промисловості та аграрного сектору демонструє рекордні прибутки навіть під час війни, що створює моральне та економічне підґрунтя для тимчасового додаткового оподаткування.

Вибір на користь підвищення податків на малий бізнес є вибором короткострокових фіскальних цілей на шкоду довгостроковій економічній спроможності держави. У контексті екзистенційної війни проти РФ, яка систематично використовує економічне виснаження як інструмент агресії, збереження економічної стійкості та людського капіталу має розглядатися як питання національної безпеки не менш важливе, ніж збільшення поточних бюджетних надходжень.