Покарання за незручність

Коли до військовослужбовця приходять командно-посадові особи й прямо говорять:

"Тебе хочуть зламати",

"Тебе відправлять туди, звідки ти не повернешся",

— це вже не виховна робота і не дисципліна. Це погрози.

Все це почалося після одного простого питання:

дозвольте перевестися до іншої військової частини.

Після цього мене почали цілеспрямовано нищити по службі:

— постійні перекидання з посади на посаду;

— переміщення між підрозділами без сенсу і логіки;

— ізоляція від особового складу;

— окреме перевезення на заняття, окреме повернення;

— системне обмеження звʼязку: телефон забирають і видають на кілька годин на добу.

Це не про бойову необхідність.

Це про тиск. Про злам. Про покарання за "не зручність".

Чия ідея так вчиняти, чия ідея таке робити, хто приймає такі рішення – мені страшно уявити.

***

Питання, на які хтось дуже не хоче відповідати.

Можливо, замість того щоб тиснути на мене й намагатися знищити через прохання про переведення до іншої бригади, командиру варто не ігнорувати мої звернення, а просто вирішити проблему?

Можливо, замість ізоляції, погроз і штучних обмежень, варто подивитися на реальні причини, через які люди йдуть із бригади?

У тому числі — СЗЧ, де з підрозділів ідуть навіть офіцери.

Можливо, замість "виховних заходів" щодо одного військовослужбовця, варто навести порядок у штатно-посадовій структурі, де накопичена хмара порушень, про які всі знають — і всі мовчать?

Можливо, варто працювати з причинами, а не зручними "жертвами"?

Бо зараз виглядає так, що легше згноїти одну людину за бажання перевестися, ніж визнати системні проблеми й почати їх вирішувати.

Тиск і страх — це не управління.

Ізоляція — це не дисципліна.

Знищення своїх — це не шлях до боєздатної бригади.