То чи є конкретні результати?

Вперше відправляючись на чергову зустріч "Коаліції охочих" прем’єр Чехії Бабіш (на якого повісили ярлик проросійський) сказав, що хоче ознайомитися з конкретними результатами її роботи.

Саме формулювання "конкретні результати" і "Коаліція охочих" в одному реченні викликають легку посмішку.

Ми вже бачили численні зустрічі і саміти на різних рівнях – лідерів, міністрів, радників. Певно, було б добре щоразу вимірювати коефіцієнт корисної дії від таких зустрічей для України. Замість характеристик "історичний", "проривний", "вирішальний".

Головним результатом саміту 6 січня стала "Паризька декларація". Окремо Париж, Лондон та Київ підписали Декларацію про наміри щодо розгортання багатонаціональних сил в Україні. Ключовий нюанс – розгортання можливе лише після припинення війни.

Та окрім згаданого нюансу є ще й інші. Схоже, що "Коаліція охочих" танцює своє танго – крок вперед і одразу крок назад.

Бо після медійного шуму про нову декларацію йдуть заяви Мерца, Стармера, Мелоні та інших – ті самі кроки назад.

Так, канцлер ФРН Мерц не виключає участі Бундесверу у забезпеченні тривалого миру в Україні, зазначивши, що німецькі сили можуть бути залучені з територій сусідніх країн НАТО (тобто, уже не на території України). Остаточне рішення, за його словами, за урядом та Бундестагом.

Про парламент своєї країни згадав і Стармер, говорячи про розгортання багатонаціональних сил в Україні. За його словами, це питання винесуть на голосування Палати громад.

Тобто, одного лише підпису прем’єра в декларації замало. Для відправлення та розміщення сил на території України потрібне схвалення парламенту, де присутні різні політичні сили, які своєю чергою можуть мати різне бачення щодо цього.

Категоричними залишаються Італія та Польща, які вкотре заявили, що їхні війська не будуть розміщені в Україні.

Згаданий на початку прем’єр Чехії Бабіш теж зазначив, що Прага не планує направляти свої війська в Україну.

Із позитивного – "Коаліція охочих" запевнила в подальшій підтримці Збройних сил України (сюди входить фінансування та постачання зброї). Також у декларації міститься зобов'язання розвивати довготривале оборонне співробітництво з Україною.

Крім цього, в одному із пунктів йдеться про "юридично зобов'язуючу обіцянку підтримувати Україну у разі майбутнього нападу Росії". Втім, знову є нюанси. Узгодити ці зобов’язання "Коаліція охочих" домовилася у майбутньому.

Можливо, дочитавши до цього моменту, ви вже встигли зауважити, що я не згадала про Сполучені Штати, хоч на зустрічі в Парижі були Віткофф та Кушнер.

Річ у тім, що напрацювання гарантій безпеки для України з боку США – це окремий кейс.

Проте у згаданій "Паризькій декларації" саме Сполученим Штатам відведена ключова у контролі виконання режиму припинення вогню. Цілком логічно, враховуючи наявні у США технологічні та розвідувальні можливості.

Тож, підсумовуючи це танго чи то пак ходіння по колу, можна констатувати, що робота триває, напрацювання в процесі, а підтримка України однозначно є і лишається незмінною.

Втім, конкретні результати, схоже, з’являться на горизонті цього шляху дещо пізніше.