Уроки "соціалізму" із Сіетла. Чому держава ніколи не стане ефективним рітейлером?

У США розгортається безпрецедентний для ринкової економіки експеримент. Новообрана мер Сіетла Кейті Вілсон оголосила війну продуктовим мережам, погрожуючи націоналізацією тим, хто наважиться закрити збиткові магазини. Для українського бізнесу цей кейс – яскравий приклад того, як політичний популізм може руйнувати економічні екосистеми навіть у найбільш розвинених містах світу.

Сіетл – це агломерація з населенням у 4 мільйони людей та ВВП, який перевищує бюджети багатьох країн. Це глобальний центр інновацій, де базуються Amazon, Microsoft, Boeing та Starbucks.

Здавалося б, саме тут бізнес мав би почуватися найкомфортніше. Проте обрання нового мера-соціалістки Кейті Вілсон змінило правила гри. Міська влада оголосила війну законам ринку, обравши своєю ціллю продуктовий рітейл.

Суть конфлікту

Дві найбільші мережі супермаркетів – Kroger та Albertsons – планували злиття, яке було заблоковане антимонопольними органами. Після цього компанії провели аудит і вирішили закрити частину магазинів.

Причина банальна для будь-якого управлінця: ці точки генерують збитки. У бізнесі, якщо актив "мінусує", його оптимізують або ліквідують. Це основа P&L (звіту про прибутки та збитки).

Однак Кейті Вілсон висунула іншу тезу: "Їжа – це право людини, а не бізнес". Чиновники запропонували застосувати механізм Eminent Domain – примусовий викуп нерухомості містом для суспільних потреб.

Фактично бізнесу поставили ультиматум: або ви працюєте у збиток, або ми забираємо вашу власність і відкриваємо там муніципальний магазин.

Як менеджер, я завжди дивлюся на першопричини збитковості. У випадку із Сіетлом проблема не у "жадібності капіталістів", а в явищі, яке у рітейлі називається shrinkage (втрати товарно-матеріальних цінностей).

У США зараз справжня епідемія крадіжок у магазинах (shoplifting). У певних районах поліція просто не реагує на виклики, якщо сума вкраденого не перевищує певний поріг. Бізнес не може гарантувати безпеку персоналу та збереження товару, тому йде з небезпечних локацій.

І тут виникає парадокс, який варто усвідомити:

1. Держава (муніципалітет) не виконує свою базову функцію – забезпечення правопорядку.
2. Бізнес реагує на ризики та згортає діяльність.
3. Держава звинувачує бізнес і намагається підмінити його собою.

Ми в Україні регулярно чуємо ідеї про те, що держава має "регулювати ціни", "наводити лад" у мережах або створювати "державних операторів", щоб подолати спекулянтів.

Історія із Сіетлом – це чудовий антиприклад подібної політики.

По-перше, ефективність управління. Уявіть собі чиновника, який не зміг організувати роботу поліції, але береться керувати закупівлею бананів, логістикою швидкопсувних продуктів та управлінням залишками.

По-друге, націоналізація збитків. Якщо муніципальний магазин відкриється на місці закритого приватного, він так само страждатиме від крадіжок. Різниця лише в тому, що збитки приватного власника покриваються його акціонерами, а збитки комунального – платниками податків. Тобто нами з вами.

Будь-яка спроба змусити бізнес виконувати соціальну функцію за власний рахунок закінчується однаково – відтоком капіталу.

У рітейлі є поняття "обмежувальних угод" (non-compete clauses), коли мережа, закриваючи магазин, забороняє конкурентам орендувати це приміщення роками. Це жорстка практика, яку мерія Сіетла хоче скасувати. Але їхнє рішення – заборонити закриття магазинів взагалі – ще гірше.

Жоден системний інвестор не вкладатиме гроші у відкриття нових точок, якщо знатиме, що вихід з ринку для нього заблокований. Вхід у бізнес завжди добровільний, і вихід має бути таким самим.

Ми вже проходили цей урок. Радянський Союз був однією великою мережею "муніципальних гастрономів". Чим це закінчилося – дефіцитом, чергами та крахом системи – ми чудово пам'ятаємо. І дуже дивно спостерігати, як провідні економіки світу намагаються наступити на ті самі граблі, від яких ми відмовилися 30 років тому.

Ефективна економіка будується не на примусі, а на створенні умов, де бізнесу вигідно працювати чесно та безпечно. Все інше – це шлях у нікуди, навіть якщо він вимощений добрими намірами у сучасному Сіетлі.