Вступ до ЄС: поблажок не буде

Україну на шляху до Європейського Союзу можуть потіснити інші кандидати. Багатші, привабливіші і ті, які уже відповідають більшості критеріїв ЄС.
Така стаття-холодний душ днями з’явилася на сторінках Politico.
Обійти не лише Україну, а й Молдову, Сербію, Албанію і Чорногорію можуть Ісландія та Норвегія. Якщо вони дуже захочуть в ЄС. Обидві країни мають високий ВВП на душу населення та майже на 80% запровадили у себе законодавство Євросоюзу.
Тож логіка Брюсселю тут дуже проста – ці країни не стануть баластом для блоку, а, навпаки, ще й посилять його економічно. Ще одна перевага Ісландії та Норвегії – сильні демократичні інституції.
"Не хочемо ще одного Орбана", - говорить один із дипломатів ЄС, пояснюючи, чому біднішим кандидатам можуть сказати "почекайте, ще не ваш час".
Фактично стаття в Politico дає зрозуміти, що жодних поблажок для України не буде. Наївно сидіти й очікувати, що членство в ЄС нам принесуть на тарілочці, бо у нас війна. Впроваджувати реформи таки доведеться, а ще стати еталонною демократією, аби ніхто в ЄС не хвилювався, що потім робити "зі ще одним Орбаном". І, звісно, Україні потрібен мир.
Як же тоді розцінювати часті заяви Єврокомісії про великий прогрес, який досягає Україна у реформах? Бо ж такі висловлювання обнадіюють і здається наче шлях до ЄС ми долаємо швидко. А це знеболююче для країни, яка стала щитом Європи і прикрила собою цивілізований світ від російської орди.
Бо слідом за солодкими заявами про "прогрес у реформах" нам кажуть "виконуйте свою домашню роботу і конкретної дати вступу поки немає".
До слова, про дату. Кілька місяців тому часто звучав 2027-й рік. З’явилася ця дата на тлі іншої інформації – про те, що нібито одне з положень 20-пунктної мирної угоди, яка обговорювалася між Україною США та росією, передбачає членство України в ЄС.
"Ми хочемо 2027 рік, ми говоримо про конкретну дату, коли Україна буде готова", - заявляв Зеленський у січні.
Жевріла також ідея так званого неповноцінного членства або "членства-lite", про що писала газета Financial Times. Однак такий варіант викликав різкий спротив у низки країн блоку, а також у кандидатів на вступ.
Чому Зеленському потрібен саме 2027 рік і бодай неповноцінне членство – зрозуміло. Це той позитив, з яким він міг би балотуватися на ще один президентський термін, якщо ухвалить таке рішення. Звісно, приписавши всі заслуги в цьому собі.
Але ідея "членства-litе", схоже, мертва.
А розмови про 2027-й рік теж припинилися. Їх закрила президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, яка в четверті роковини початку повномасштабного російського вторгнення, сказала, що встановлення конкретної дати вступу України до ЄС є неможливим.
Тож над євроінтеграцією доведеться працювати чесно. А війна, схоже, не стане пом'якшувальною обставиною. І тут країни ЄС цілком можна зрозуміти. Страх появи ще одного Орбана, погодьтесь, сильний.
Втім є тут і місце лицемірству європейських друзів. Бо за пафосними й обнадійливими заявами звучить: "ми вдячні за захист, зокрема, і нас. Але не приймемо вас жити у наших затишних хоромах – ви щойно з окопів і у вас надто брудні ноги".
Ми ж всі чітко бачимо де напрягається ця кловунарня.
Єдиний для них реальний вступ - в Ізраїль, після важкої праці - носити 2 мільйони доларів у сумці.
Не фантазуйте, ніхто нічого не буде робити заради тих хто проголосував за самознищення.
Ніякої лірики, як ввижається автору немає. Є процедури, складні для виконання будь- якій популістичній владі. То му що виконання тих процедур- хрест на Стєнд- аппєрству зеленьського, кінецю є бабусь і є бачків. Міндіча потрібно здати, нових Міндічів не плодити.
Питання- за цим Зелееьський йшов у владу?
Не смішіть..