Вступ до ЄС: поблажок не буде

Україну на шляху до Європейського Союзу можуть потіснити інші кандидати. Багатші, привабливіші і ті, які уже відповідають більшості критеріїв ЄС.

Така стаття-холодний душ днями з’явилася на сторінках Politico.

Обійти не лише Україну, а й Молдову, Сербію, Албанію і Чорногорію можуть Ісландія та Норвегія. Якщо вони дуже захочуть в ЄС. Обидві країни мають високий ВВП на душу населення та майже на 80% запровадили у себе законодавство Євросоюзу.

Тож логіка Брюсселю тут дуже проста – ці країни не стануть баластом для блоку, а, навпаки, ще й посилять його економічно. Ще одна перевага Ісландії та Норвегії – сильні демократичні інституції.

"Не хочемо ще одного Орбана", - говорить один із дипломатів ЄС, пояснюючи, чому біднішим кандидатам можуть сказати "почекайте, ще не ваш час".

Фактично стаття в Politico дає зрозуміти, що жодних поблажок для України не буде. Наївно сидіти й очікувати, що членство в ЄС нам принесуть на тарілочці, бо у нас війна. Впроваджувати реформи таки доведеться, а ще стати еталонною демократією, аби ніхто в ЄС не хвилювався, що потім робити "зі ще одним Орбаном". І, звісно, Україні потрібен мир.

Як же тоді розцінювати часті заяви Єврокомісії про великий прогрес, який досягає Україна у реформах? Бо ж такі висловлювання обнадіюють і здається наче шлях до ЄС ми долаємо швидко. А це знеболююче для країни, яка стала щитом Європи і прикрила собою цивілізований світ від російської орди.

Бо слідом за солодкими заявами про "прогрес у реформах" нам кажуть "виконуйте свою домашню роботу і конкретної дати вступу поки немає".

До слова, про дату. Кілька місяців тому часто звучав 2027-й рік. З’явилася ця дата на тлі іншої інформації – про те, що нібито одне з положень 20-пунктної мирної угоди, яка обговорювалася між Україною США та росією, передбачає членство України в ЄС.

"Ми хочемо 2027 рік, ми говоримо про конкретну дату, коли Україна буде готова", - заявляв Зеленський у січні.

Жевріла також ідея так званого неповноцінного членства або "членства-lite", про що писала газета Financial Times. Однак такий варіант викликав різкий спротив у низки країн блоку, а також у кандидатів на вступ.

Чому Зеленському потрібен саме 2027 рік і бодай неповноцінне членство – зрозуміло. Це той позитив, з яким він міг би балотуватися на ще один президентський термін, якщо ухвалить таке рішення. Звісно, приписавши всі заслуги в цьому собі.

Але ідея "членства-litе", схоже, мертва.

А розмови про 2027-й рік теж припинилися. Їх закрила президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, яка в четверті роковини початку повномасштабного російського вторгнення, сказала, що встановлення конкретної дати вступу України до ЄС є неможливим.

Тож над євроінтеграцією доведеться працювати чесно. А війна, схоже, не стане пом'якшувальною обставиною. І тут країни ЄС цілком можна зрозуміти. Страх появи ще одного Орбана, погодьтесь, сильний.

Втім є тут і місце лицемірству європейських друзів. Бо за пафосними й обнадійливими заявами звучить: "ми вдячні за захист, зокрема, і нас. Але не приймемо вас жити у наших затишних хоромах – ви щойно з окопів і у вас надто брудні ноги".