Наша історія і наші справи

Історичні загострення із сусідами змушують подивитись на всі ці речі з іншого боку.

Багатьом ситуативним товаришам і просто внутрішньому болотцю хотілось би, аби ми були обезличені і без певного образу.

Саме тому вряди-годи міськради називають вулиці як не Медова, то Квіткова — уникаючи назв реальних героїв. Зазвичай аргументи — і так зручно, зміниться влада — треба буде міняти по-новому. Тому що його називати іменем Бандери чи нинішнього Героя російсько-української війни.

Тут можна повернутись у недалеке минуле і згадати, як умовні Інтер та Сегодня нагнітали, коли декомунізувади Дніпропетровськ та Кіровоград, а проспект Ватутіна у Києві став проспектом Шухевича. Щодо останнього карєнниє кієвлянє навіть петиції писали, але нічого — заткнули роти і спокійно їздять в маршрутках) Не допоміг навіть одіозний ОАСК.

Колись у далеко майбутньому у нас точно будуть проспекти Бровді, вулиці Білецького, Прокопенка, монументи Залужному і навіть школа імені Зеленського. Багатьом все це буде незручним, когось записуть в агресори, когось в націоналісти, хтось просто неоднозначна постать, яка ситуативно зуміла вийти в плюс. Хтось зривав курортний сезон абичним гражданскім в Туапсе, хтось грохнув щасливого татка 4 діточок, але ж упустимо той факт, що цей патріарх міг окуповувати Бучу чи Бахмут.

Утім це наша історія і наші справи. І набагато ліпше, ніж безлика Медова, по якій можуть їздити списані автобуси із ЄС. Утім немає смислу, про що ця вулиця, і чому саме цим іменем вона названа. Особливо, коли мова йде про місто і регіон, які були одним із ключових центрів наших державотворчих процесів.

Про війської підрозділи і мови нема. Це наша внутрішня справа, кого ми вшановуємо іменем борців за Україну та її незалежність.