Допомога від Польщі: цифри і факти

На тлі скандалу з Орденом Білого Орла дедалі частіше звучить теза: якщо українці повертають польські нагороди або обурюються рішеннями Варшави, то Україна має "повернути гроші" за допомогу.

Звісно, що емоційно таке звучить сильно.

Але давайте дивитися на цифри і на факти, які оприлюднені польською владою і міжнародними організаціями. Не українськими чиновниками чи інституціями.

Так, Польща справді стала одним із головних союзників України після початку повномасштабної війни. За що ми справді безмежно вдячні і не збираємось таке забувати чи применшувати.

За офіційними оцінками, загальний обсяг підтримки становив близько 4,9 відсотків польського ВВП.

Давайте розбиратися зі структурою суми.

Близько 4,2 відсотки ВВП - це витрати Польщі на прийом та підтримку українських біженців на власній території.

Польща їх витратила на житло для біженців, виплати польським сім’ям, які приймали українців, освіту українських дітей у польських школах, медичні послуги, соціальну підтримку, адміністрування програм допомоги.

І це означає, що гроші залишалися в польській економіці та переважно потрапляли до польських бюджетних установ, польських лікарень, польських шкіл, польських підприємств і польських громадян.

Але ми не можемо говорити, що "поляки витратили гроші лише на себе". Бо ми розуміємо, що всі ці витрати виникли саме через прийняття мільйонів українців.

Якби Польща закрила кордон, цих витрат не було б. Це був реальний фінансовий тягар і політичне рішення польської держави. І воно було вчасним і важливим для України.

Якби Польща відмовилась виконувати свої гуманітарні зобовʼязання перед нами, все було б значно трагічніше.

Значна частина цих витрат повернулася в економіку Польщі через працю українців, сплачені податки, відкриті бізнеси та зростання внутрішнього попиту.

Польща допомогла українцям. Але і українці, отримавши прихисток, стали одним із чинників економічного зростання Польщі.

Саме тому польські економісти сьогодні все частіше говорять про українців не як про одержувачів допомоги, а як про один із ресурсів розвитку польської економіки в умовах демографічної кризи та дефіциту робочої сили

Безпосередня військова та інша допомога Україні становила приблизно 0,7 відсотків ВВП. Звісно, що це теж велика сума.

Також варто згадати наступне: за даними дослідження UNHCR та Deloitte, лише у 2024 році присутність українських біженців додала польській економіці 2,7 відсотки ВВП.

69 відсотків українців працездатного віку в Польщі працюють. Вони не лише отримують допомогу, а й створюють додану вартість, відкривають бізнеси, сплачують податки, орендують житло, купують товари та послуги, підтримуючи внутрішній попит і розвиток місцевих громад.

Дослідники не виявили негативного впливу на рівень безробіття чи заробітні плати польських громадян.

Польський державний банк BGK у своєму дослідженні дійшов висновку, що українці сплачують до польського бюджету більше у вигляді податків та соціальних внесків, ніж отримують у вигляді державної підтримки.

Дослідники оцінюють внесок українців у щорічне зростання польської економіки від 0,5 до 2,4 відсотки.

Але внесок українців не обмежується економікою.

Тисячі українських дітей навчаються у польських школах та університетах. Українські науковці, викладачі, лікарі, інженери та ІТ-фахівці стали частиною польського професійного середовища.

Українські митці, музиканти, письменники, театральні колективи, культурні центри збагатили культурний ландшафт сучасної Польщі. Українська мова стала однією з найпомітніших мов великих польських міст.

Це не означає, що Польща нічого не витратила. Витрати були значними. Але так само неправдою є твердження, що це була одностороння благодійність без жодної віддачі.

У складні часи Польща допомогла Україні. Це факт. Ми вдячні. Це теж факт. Попри всі наїзди і звинувачення.

Але розмова про взаємини між нашими країнами потребує не підрахунку боргів, а чесності щодо всіх фактів. Історія польсько-українських відносин завжди була складною. Але вона ніколи не зводилася лише до бухгалтерії.

Наша історія взаємини- це не історія про принців і жебраків.

Це історія про те, які дві сусідні країни, у найважчий період європейської історії, повелися як нормальні держави і як нормальні люди.

І ще одне. Я ні на секунду не сумніваюсь, якби біда спіткала Польщу, українці точно так би кинулись на допомогу. І не носили би в зубах Армію Крайову і польських героїв, які для нас абсолютно не герої, а навпаки.

Мені дуже жаль, що все це ми вимушено переживаємо в обох країнах.