Сьомий за каденцію Володимира Зеленського: про що говорить призначення Рустема Умєрова головою Служби зовнішньої розвідки?

Після масштабних літніх перестановок у виконавчій владі, секторі безпеки та оборони, зміна очільника Служби зовнішньої розвідки України (СЗР) дещо загубилася поза першими шпальтами. А дарма, адже ця подія заслуговує на пильну увагу.

Після тривалого перебування Олега Луговського в статусі виконувача обов’язків (з лютого по серпень 2026 року), у серпні президентським указом крісло постійного голови отримав Рустем Умєров. Для нього це вже четверта висока посада за останні роки: від очільника Фонду держмайна (вересень 2022 року – вересень 2023 року) та Міністра оборони (вересень 2023 року – липень 2025 року) до Секретаря РНБО (з липня 2025 по серпень 2026-го). А для самої Служби зовнішньої розвідки він став уже сьомим керівником за каденцію Володимира Зеленського.

Безумовний досвід чи шлейф скандалів?

Постать нового очільника СЗР не позбавлена суперечностей. Варто нагадати, що ім'я Рустема Умєрова неодноразово фігурувало на так званих "плівках Міндіча" в рамках кримінального провадження НАБУ "Мідас" (поточний процесуальний статус – свідок). Йшлося про специфічні розмови щодо розподілу оборонного бюджету та фінансування вітчизняної ракетної програми. Крім того, пам'ятна і його залученість до оборонної закупівлі ізраїльських бронежилетів — договір зрештою довелося розірвати на етапі прийому через неналежну якість виробів.

Утім під час цьогорічної наради керівників закордонних дипломатичних установ Президент України чітко окреслив нові завдання Умєрова. Головні акценти — координація міжнародних угод у форматі Drone Deals, дипломатія, процес перемовин зі США та іншими партнерами, а також участь у перемовинах щодо закінчення війни.

Чи відповідають ці очікування функціоналу СЗР?

На перший погляд, дипломатія і розвідка — різні треки. Проте формат Drone Deals дійсно має спиратися на глибоку аналітику. За нещодавно прийнятою урядовою постановою № 875, експорт технологій, товарів військового  та подвійного призначення підлягає жорсткому контролю з певними послабленнями для країн, з якими укладені міжнародні угоди. Саме Служба зовнішньої розвідки відіграє одну із ключових ролей у формуванні переліку "ризикованих" країн і товарів, експорт яких може становити загрозу обороноздатності та національній безпеці України. Більше того, СЗР має повноваження ініціювати скасування вже наданих дозволів на міжнародні передачі озброєння та військової техніки, якщо бачить безпекові ризики.

Щодо переговорних процесів, тут Умєров має солідний бекграунд. Його залученість до перемовин розпочалася ще з делегації в Стамбулі у 2022 році (тоді — в статусі нардепа). У 2025 році він очолив українську делегацію як Міністр оборони, а вже у 2026-му, як секретар РНБО, вів переговори зі США та іншими партнерами.

Одним із найуспішніших його кейсів стала весна 2026 року. Коли на Близькому Сході загострилися військові дії, Умєров у складі нашої делегації здійснив турне країнами Затоки. Результат — масштабні десятирічні оборонні угоди із Саудівською Аравією, Катаром та ОАЕ.

Оскільки СЗР протягом усього 2025 року також була активно представлена на переговорному треку, зовнішньополітичні пріоритети нового очільника цілком вписуються в нинішній курс держави.

Що інституційно уособлює СЗР сьогодні?

Служба зовнішньої розвідки — це правонаступник ліквідованого розвідувального підрозділу СБУ. Це державний орган, що здійснює розвідувальну діяльність у зовнішньополітичній, економічній, військово-технічній, науково-технічній, інформаційній, екологічній сферах, сфері кібербезпеки.

Структура Служби покриває всі ключові напрямки:

• агентурна розвідка;

• технічна розвідка;

• оперативно-технічні та інформаційно-аналітичні підрозділи;

• підрозділи власної безпеки.

Офіційна штатна чисельність СЗР становить 4350 співробітників (з них до 4010 — військовослужбовці). Споживачами їхньої унікальної інформації є найвище керівництво держави: від Президента і Прем'єра до членів профільного комітету Верховної Ради та складу РНБО. Отримані відомості враховуються під час формування та реалізації державної політики у відповідних сферах.

Реакція парламенту (між скепсисом і тривогою)

Профільний комітет Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки зустрів нове призначення без ентузіазму.

Голова підкомітету з питань розвитку людського капіталу Соломія Бобровська (фракція "Голос") відкрито називає цей крок ознакою кадрового дефіциту. За її словами, в умовах війни розвідка потребує збереження інституційної тяглості та системності, що різко контрастує з управлінськими практиками Умєрова на попередніх посадах.

Її колега, секретар Комітету ВРУ з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Роман Костенко, наголошує, що за часів управління Олега Іващенка та Олега Луговського СЗР нарешті перестала бути "місцем для політичного працевлаштування" і почала нарощувати реальні спроможності (зокрема в технічній розвідці). Також Костенко попереджає, що постійні кадрові ротації керівництва руйнують систему.

"Якщо президент хоче залучати Умєрова до переговорів чи окремих доручень, для цього можна знайти політичну посаду в Офісі президента. Але СЗР мають очолювати професіонали з досвідом у розвідці, а рішення всередині служби повинні ухвалювати штатні фахівці, а не команда радників нового керівника, яка прийде з ним з інших сфері", — резюмував депутат.

Сухий залишок

Призначення Рустема Умєрова — це суто політичне рішення, повну відповідальність за яке бере на себе Президент. З одного боку, багатий переговорний досвід Умєрова може зіграти в плюс на міжнародній арені. З іншого — очевидна відсутність профільного розвідувального бекграунду та схильність до ручного ("персоналізованого") управління процесами, як це було в Міноборони, викликають обґрунтовані побоювання щодо руйнування апаратної структури СЗР.

Залишається сподіватися, що на Банковій існує чіткий, вимірюваний перелік KPI для нового керівника. Саме ці критерії стануть єдиною об'єктивною лінійкою, якою можна буде виміряти його ефективність і яка, цілком можливо, стане основою для наступних кадрових рішень.

Олександр Вегержинський, дослідник Незалежної антикорупційної комісії (НАКО)