Полякова стежить за "концтабором" з-за його меж

Ще раз переконуюся: ми живемо в дивовижний час, коли стало не соромно вип’ячувати власну нікчемність і навіть вимагати за неї суспільного визнання.

Ухилянство вже подають як доблесть, відвагу і громадянську сміливість. Ще трохи - і медаль за втечу від мобілізації почнуть карбувати. З написом: "Відстояв своє право обісратися".

Я дуже сподіваюся, що це не повально в суспільстві, а лише в певних його колах. Бо я прекрасно розумію: йти туди, де тебе можуть убити, ні в кого особливого бажання нема. Особливо коли дивишся на нашу владну еліти й бачиш там не державних діячів, а, м’яко кажучи, дуже вправних юзерів держави.

Але сталося так, що на нас напав хижий довбанутий сусід. Першими пішли добровольці. Потім, коли стало зрозуміло, що війна не закінчиться через три дні, довелося проводити мобілізацію.

І тут почалася наша улюблена українська традиція: непопулярне питання краще не чіпати. Верховний головнокомандувач мобілізацією особливо не переймався, політичної відповідальності за неї не брав, пояснювати суспільству очевидні, але неприємні речі не поспішав. Мобілізаційні процеси значною мірою пустили на самоплив. А коли держава самоусувається від складної роботи, вакуум дуже швидко заповнюють скандали, зловживання і Telegram.

І так, я чудово розумію, чому після всього цього мотивація захищати країну у багатьох падає. Коли бачиш чиновника на позашляховику, який розповідає тобі про патріотизм, виникає природне запитання: а може, спочатку ти?

Але є одна маленька, неприємна деталь, яку чомусь старанно виносять за дужки: якщо Україну не захистити, тут буде Росія.

І тоді ні Полякова, ні її прихильники вже не зможуть розповідати, що Україна - "концтабір". Не тому, що раптом усвідомлять свою неправоту. Просто в Росії ніхто не питатиме їхньої думки. А якщо роззявиш пащеку - тобі її швидко заткнуть. Чоловіків мобілізують до російської армії без особливих дискусій, а решті пояснять, як правильно любити батьківщину. Тобто російську. Дуже демократично. Майже як у нас, тільки без Facebook-дискусій.

Слід відзначити, що як зараз, так і, не дай, Боже, у випадку успіху Путіна  Поляковій буде глибоко по фіг.  Бо ілюстрація до цього тексту є дещо метафоричною,  адже  за "концтабором", який її так налякав, вона стежить з-за кордону.

Тому так: про проблеми ТЦК, незаконні дії, зловживання і несправедливість говорити треба. Обов’язково. Держава не має права принижувати людину навіть тоді, коли вона просить цю людину захищати державу.

Але перетворювати тему мобілізації на шоу "дивіться, яка я смілива - я втекла і тепер називаю Україну концтабором" - це вже трохи інший жанр. Особливо якщо ти сама голосувала за Зеленського і свого часу агітувала за нього.

Нічого дивного, що попзірки скандалізують тему, аби нагадати про себе. Я, вибачайте, взагалі не знав, хто така Полякова. Тепер знаю - після того, як чи не кожен другий у Facebook почав її цитувати. Піар, як то кажуть, вдався.

Але є проблема серйозніша за черговий зірковий хайп. Робити шоу з мобілізації, сидячи за кордоном, - це вже вершина цинізму. Бо скандалізація цієї теми не просто б’є по українському суспільству. Вона об’єктивно працює на продовження війни. Путіну саме й треба переконуватися, що в Україні нікому воювати, що суспільство розколоте, а мобілізація перетворилася на фарс. Для російської пропаганди важко придумати кращий подарунок.

І тут є ще одна маленька незручність. Пані Полякова, якщо вже розмірковувати про те, хто довів країну до такого життя, не варто забувати: за Зеленського - артиста без жодного політичного досвіду - ви теж голосували.

Тож якщо сьогодні Україна здається вам "концтабором", можете принаймні згадати, хто поставив галочку в тому бюлетені.

Одним словом, Полякова досягла свого: про неї тепер знають навіть ті, хто раніше не знав, хто така Полякова. А от Україна отримала ще один гучний подарунок російській пропаганді.