Тилові нотатки
З Ігорем Постоловим познайомилися на ДВРЗ. Потім кілька тижнів були разом у резервній роті 25 ОПДБр, а там наши шляхи розійшлися.
Запам'ятав його веселим та приємним чоловіком. Одного дня на "ямі" юні контрактники влаштували дисциплінарні заходи для декого з наших. Я повертаюсь і кажу Ігору:
- Обережно. "Батьки командири" не в гуморі.
А він відповідає:
- У них що пубертат почався?
Дуже мені зайшов той жарт, аж досі згадую.
Побачимось, друже.
***
Якщо армія хоче заподіяти тобі добро, то ніщо не здатне її зупинити. Крім самої армії, звісно. Мені хотіли вдруге по третьому разу (ага, так буває) видати натурально мішок форми та інших ніштяків. Проте, не маючи можливості битися з цією структурою на рівних на медичному фронті, трошки відтягнувся на ній у питаннях речового забезпечення. Справа в тому, що я зберіг накладну, де чорним по білому вказано що і коли отримав. З прізвищем і підписом начальника складу речової служби, який сам мені цю накладну і видав у травні. Ото він сьогодні прихуїв від такого повороту подій. Але видати мені нічого крім фески не зміг. Тож на БЗВП-2 я поїду без зайвого мішка речей і без третього кітеля.
***
Хлопці зайняті хто чим: одні готують вудки, щоб піти на річку; хтось їде у відрядження; дехто тільки прокинувся після добової їбашки. Я займаюся ручним пранням у металевому тазу.
Небо сіре, періодично заряджає невеликий дощик. З боку великого міста чутно вибухи.
До паркану підходить сусідка, яка вмикає кокетування на максимум, адже їй потрібна цигарка. Наші неохоче знаходять. Неохоче, бо сусідка немолода, скандальна та любить хильнути чарку. От була б вона молода, тиха та непитуща... То не стріляла б через паркан цигарки у солдатів.
Я думаю про слово, яке почув зранку, коли йшов до місцевого магазину. Якась пані у телефонній розмові сказала: "Ти ще УСПІНЕШ туди". Моя посилка зі спеціями, павербанком та романом Джона Фанте поки що не прийшла, попри зусилля багатьох людей.
З крана на дворі раптово перестає йти вода. Мабуть десь влучили. Всі займаються своїми справами.
