Держава не захищає бізнес, але захищає "Вову"

Колись слова "честь маю" означали, що людина має ім’я, обличчя і готова відповідати за власні рішення. Особливо якщо ця людина носить погони, керує іншими й розпоряджається чужими життями.

Після трагедії у Милі, де загинули 38 людей, я чекав, що генерал Хмара або генерал Паліса або інший керівник з великим погонами вийде до людей і скаже: "Це була моя зона відповідальності". Не дочекався. Ми побачили тільки дуже показову істерику очільника Fire Point Штілермана у відповідь на пост Чмута про те, що влада покриває своїх, і слова Зеленського про "жахливу недбалість" і "розслідування триває".

Ніхто не взяв відповідальність за злочин (а зберігання боєприпасів у житловій забудові це злочин), на себе.

Так само ніхто не бере на себе відповідальність за порятунок системно важливого бізнесу, який забезпечує логістику та постачання продовольства країни.

За один лише серпень під ударами опинилися об’єкти "Нової пошти", Rozetka, "Епіцентру", Novus, "Сільпо", "Фори", АТБ, "Аврори", Varus, Comfy, Roshen, Intertop, книжкові склади та виробничі підприємства. Лише 27 серпня на Київщині було зруйновано або пошкоджено склади щонайменше шести великих компаній. Через кілька днів росіяни знову вдарили по АТБ, Varus і терміналу "Нової пошти".

Профільний міністр уже оцінює масштаби руйнувань приблизно у 90% продовольчої логістики, яку забезпечували торговельні мережі.

Це вже не випадкові влучання. Українська логістика, ритейл і виробництво стали окремою ціллю.

І тут насправді байдуже, хто як ставиться до власників "Аврори", "Сільпо", АТБ чи "Епіцентру". Я особисто викривав схеми декого з них. Але зараз це не має значення. Це українські підприємства, які дають роботу сотням тисяч людей, постачають продукти й ліки, утримують малий бізнес навколо себе та сплачують податки.

Коли горить їхній склад, згорає не лише приватний товар. Згорають робочі місця, зарплати, податки і здатність держави фінансувати оборону.

І у багатьох сьогодні є питання, відповіді на які влада уникає. Чи стали ці атаки дзеркальною відповіддю Росії на українські удари по складах Wildberries та Ozon? Якщо так, чи прораховувала влада таку реакцію? І головне – чи підготувалась до неї? Військово, економічно, інфраструктурно? Підозрюю, що ні, бо влада потужних незламників з самого свого початку не терпить стратегічного підходу, а дій у кращому випадку реактивно, і те – під тиском суспільства.

Хтось рахував, який економічний і воєнний ефект дають удари по російських маркетплейсах? Чи співмірний він із втратами України? Чи просто подумали, що Wildberries буде красиво горіти – класно для картинки?

От тільки російська економіка значно більша, а ударні можливості ворога – потужніші. Однакова за вартістю втрата б’є по Україні набагато болючіше. Знищений російський склад навряд чи зупинить їхню воєнну машину, тоді як знищення української продовольчої логістики безпосередньо впливає на ціни, постачання, робочі місця та бюджет.

Держава має право на складну воєнну стратегію. Вона не має права на стратегію, про існування якої не знає сама. Якщо реагування росіян було враховано, то де програма підтримки бізнесу, який несе колосальні втрати?

Що отримав український бізнес від влади?

Формальна програма компенсацій існує. Але пряма компенсація не поширюється на Київ і Київську область, де зараз масово горять склади, а максимальна виплата на охоплених програмою територіях становить 30 мільйонів гривень. Станом на середину липня за пів року роботи програми не було здійснено жодної виплати: із 293 заявок на участь 165 схвалили, але жодної заявки на компенсацію після настання збитку ще не подали.

Нуль гривень. Загалом же програма передбачає мільярд гривень, що з огляду на масштаб втрат, смішно. На заставу Галущенко та Єрмаку у вас краще виходить гроші збирати. Тільки на заставу по "Мідас", "Династія" та "Форест Гамп" 520 млн грн зібрали, а загалом по справам НАБУ за мільярд перейде.

Гетманцев визнає, що системні підприємства втратили мільярди й опинилися на межі зупинки. Але податкові канікули для них, за його словами, неможливі.

Класична арифметика потужних незламників: росіяни забрали у підприємства склад, товар і обігові кошти, а українська влада прийде по податки так, наче нічого не сталося. Общипуємо гусака далі.

Ніхто не пропонує звільнити від податків усю країну. Треба дати постраждалим підприємствам автоматичне відтермінування на рік або два. Забезпечити доступне кредитування, реальне страхування воєнних ризиків, державні приміщення для розосередження складів і компенсацію частини зарплат, щоб люди не втрачали роботу.

А програму компенсацій, яка не діє – перетворити у прозорий фонд підтримки підприємств, знищених ворогом. Який поповнити за рахунок скорочення в рази бюджетів чиновників та прокурорів. Резерв для цього – величезний.

Просто нагадаю. Офіс Президента коштує українцям 877,97 млн грн. Забагато як для канцелярії, не передбаченої Конституцією. Державне управління справами – 4,301 млрд грн. І ми бачили, як вони "управляють" - "очолити корупцію, а не боротися з нею". Офіс генпрокурора – 18,735 млрд грн. Хочеться запитати панів прокурорів – а печії не буде? Верховна Рада та її Апарат – 4,194 млрд грн. Депутати, а ви дійсно настільки корисні для країни? Стратегічні комунікації та патріотичний аудіовізуальний контент – 3,971 млрд грн. Державне мовлення та офіційна інформаційна продукція – 1,558 млрд грн, з них половина – телемарафон. Ось що буває, коли Квартал обирають рулити державою.

Панове стратегічні комунікатори, а може скоротите удвічі той жирний пиріг, який ви собі нарізали прямо під час війни? Бо держава для людей, а не люди для держави. Бо незламність зламатися може. Країна хитається.

Держава стоїть на трьох китах: землі, людях і законах. У нас від цих китів залишилися лише кістки. Частина нашої землі окупована, частина викуплена. Наші люди гинуть, калічаться, воюють або роз’їжджаються світом. А третій кит – закон, системно нищиться владою незламних потужників і не помічає вершину корупційної піраміди.

Ми котимося у прірву. І щоб туди не рухнути, треба нарешті зайнятися причиною, а не наслідками. А причина у тому, що в Україні закон закінчується там, де починається кабінет "Вови". Я витратив багато зусиль і часу роботу, яку б мали робити НАБУ та САП – а саме: на притягнення "Вови" до відповідальності за можливу причетність до схеми "Династія". Зауважу, в рамках закону. Я не вимагав вироку без суду. Я вимагав лише виконати статтю 214 КПК: внести відомості до ЄРДР і перевірити факти.

НАБУ, САП та ВАКС жалюгідна перелякалися моїх заяв і відмовили у відкритті провадження. Пам’ятаю очі судді Строгого із виразом жаху і слова: ви розумієте, до яких наслідків це може призвести? Розумію – виключно до законних та сприятливих для країни, пане Строгий. Апеляційна палата повторила той самий результат, а Верховний Суд відмовився навіть відкривати касаційне провадження. Уся "антикорупційна вертикаль" дружно пояснила українцям: розслідувати можна всіх, крім того, до кого ведуть нитки.

Тоді я дійшов до Конституційного Суду. Мені не давали жодного шансу. Казали, що скаргу повернуть із канцелярії, поховають на формальностях і не допустять навіть до судді.

Не повернули. Скарга пройшла попередню перевірку. Секретаріат КСУ офіційно підтвердив, що вона відповідає вимогам закону та підлягає розподілу судді-доповідачу для підготовки матеріалів до розгляду колегією суддів.

Це вже конкретний результат. Питання, від якого втекли НАБУ, САП, ВАКС і Верховний Суд, тепер офіційно зайшло до Конституційного Суду: чи може воєнний стан перетворити президентську недоторканність на безстрокову індульгенцію? Якщо простими словами – чи можна в Україні розслідувати, судити й притягати до відповідальності корумпованого "Вову"?

Українці воюють для захисту України від Росії, а не для захисту "Вови" від Кримінального кодексу.

Тепер слово за Конституційним Судом. А я цю справу доведу до кінця. Бо або закон один для всіх – або держави немає і її справді доведеться будувати заново.