"Мирний план" Москви" від Bild: що насправді вимагає Путін

Напередодні повномасштабного вторгнення німецька Bild надрукувала карту того, як Росія наступатиме на Україну. Тоді багатьом це здавалося перебільшенням.

Тепер та сама редакція оприлюднила умови, які Москва називає мирними, і їх варто прочитати так само уважно.

Bild чесно застерігає: це лише один із пакетів, що ходять у неофіційних переговорах, і чи підтримує його Путін, невідомо. Наші телеграм-канали цю обмовку зазвичай пропускають. Проте навіть як один із варіантів документ дуже промовистий. Його показали європейським представникам в Абу-Дабі, і більша частина його стосується зовсім не України.

Україні в цьому плані відведено знайому роль. Вона має віддати решту Донбасу, демілітаризувати порти Одеси й Миколаєва і назавжди забути про НАТО. Далі йдуть пункти, адресовані іншим столицям. Прибрати військові бази з Естонії, Латвії та Литви. Повернути Фінляндію до статусу, який вона мала до вступу в Альянс. Перетворити Молдову на федерацію з Придністров'ям і Гагаузією, а на випадок її вступу до ЄС одразу закласти референдуми про "незалежність" цих регіонів. Коли агресор розписує устрій сусідньої країни, на яку він ще не напав, він фактично показує, куди дивитиметься далі.

Найкраще природу цього документа видно з того, що Москва дає натомість. Вона готова вивезти з Білорусі ядерну зброю, яку туди ж і завезла, і не розміщувати там ракет середньої дальності. Готова вивести війська з Придністров'я, де вони стоять без згоди Молдови, але лише якщо Молдова залишиться позаблоковою. Про Калінінград у пунктах, відомих Bild, немає жодного слова. Отже, "поступки" Росії зводяться до того, щоб прибрати загрози, які вона сама створила.

Нічого нового тут немає. Путін ніколи не приховував, що хоче повернути континент до логіки сфер впливу, яка склалася після Другої світової. Розширення НАТО він уже багато років подає як "загрозу" і згадує обіцянку про нерозширення, якої ніхто юридично не давав. Але Фінляндія вступила до Альянсу не під тиском Вашингтона. Вона вступила, бо побачила 24 лютого. Тепер Кремль вимагає скасувати наслідки власної агресії і поводиться так, ніби винен хтось інший.

За словами про "новий європейський порядок безпеки" не стоїть жодна стратегія. Там стоїть постімперська образа людини з КДБ, яка свого часу назвала розпад СРСР найбільшою геополітичною катастрофою століття і досі не може з цим змиритися.

Тому цей текст корисний. Він руйнує ілюзію, що війна йде за Донбас, за мову чи за "безпекові гарантії". Вона йде за те, хто встановлюватиме правила на європейському континенті. У задумі Кремля Україна була одним із пунктів у переліку, бажаним об'єктом. Несподівано для Путіна вона стала суб'єктом, і тому цей перелік досі лежить на папері.

Для Європи і світу з цього випливає одне. З Росією можна говорити лише з позиції сили, а сила тут означає послаблення Росії. Без цього будь-які переговори приречені.

Санкції мають нарешті бити, а не імітувати удар. Російська нафтопереробка має бути зруйнована, а надходження ззовні мають дійти до нуля.

Китай теж не можна ігнорувати. Потрібен максимум дипломатичних зусиль, щоб Пекін побачив власний інтерес в ослабленій Росії. Вашингтон довго боявся протилежного: що розвал Росії посилить Китай, який підбере її території та ресурси. Але сьогодні ядерна Росія, яка постійно шантажує світ, становить реальнішу загрозу, ніж гіпотетичний Китай. Ядерні погрози Пекін публічно називав неприйнятними, і з цим аргументом варто туди їхати.

Нарешті, говорити з позиції сили означає вести політику всупереч Путіну. Він хоче бачити Україну й Молдову позаблоковими, розшматованими і залежними. Найкраща відповідь на це план не потребує: членство обох країн у Європейському Союзі.