В Тернополе поставят памятник Сталину и Гитлеру
Тернополе хотят поставить памятник Иосифу Сталину и Адольфу Гитлеру. Этот монумент планируют назвать "Палачи украинского народа".
Об этом Gazeta.ua заявил депутат Тернопольского областного совета Степан Барна, сообщает Цензор.НЕТ.
Смотрите ВИДЕО на Цензор.НЕТ - В Ивано-Франковске развесили плакаты с изображением Гитлера.По словам политика, сегодня он внес это предложение на обсуждение тернопольской общины.
"На памятнике должна быть бронзовая табличка с текстом договора от 28 сентября 1938 года "О дружбе", подписанным между Сталиным и Гитлером", - отметил Барна.
Он уточнил, что идею такого памятника подала группа тернопольских и львовских скульпторов. По эскизам художников, Гитлер и Сталин стоят на коленях перед украинским народом.
"Сталин и Гитлер - два палача, которые убили и замучили половину населения Украины. И эта мемориальная композиция должна напоминать нам о страшных преступлениях коммунизма и фашизма", - отметил Барна.
По его словам, в случае одобрения проекта, планируется открыть мемориальный комплекс до 8 мая - европейского Дня победы над фашизмом.
В то же время, отвечая на вопрос корреспондента о том, за чей счет, в случае одобрения идеи тернопольской общиной, будет установлен монумент, Барна заявил: "Конечно, за меценатские средства. Если и дальше будут продолжаться терроризм со стороны Коммунистической партии, а также попытки со стороны властных институтов популяризировать личность Сталина, то мы обязуемся воплотить проект установки памятника палачам украинского народа - Гитлеру и Сталину".
Также на стадии обсуждения находится выбор места для монумента в Тернополе.
"Мы разные варианты рассматривали. Наверное, эта композиция будет установлена вблизи Мемориала жертв политических репрессий - это в центральной части города", - уточнил Барна.
Как сообщал Цензор.НЕТ ранее В Запорожье появился огромный бигборд с изображением Гитлера. ФОТО
Гимлер зашел в знакомый бар для встречи со своими агентами и заказал 100 грамм коньячку.
- Коньячок у нас кончился еще два дня назад, - извинился бармен.
- Ну, тогда 100 грамм шнапса.
- Шнапс у нас кончился вчера, - огорченно сказал бармен.
- Ну, а пиво-то есть? - спросил Гимлер.
- Увы, закончилось сегодня утром, - сказал бармен.
"Значит, Бандера с Шухевичем уже здесь в Берлине", - подумал Гимлер...
===================================================
Шухевич не любил массовых расстрелов, но отказываться было как-то неудобно...
===================================================
Бандера подошел к окну в кабинете Гимлера и высморкался в портьеры. Нет
это не был знак протеста, просто он хотел еще раз почувствовать себя
гуцулом.
===================================================
Бандера в вышиванке и с трембитой на плече шел по центральной улице
Берлина, видит стоят девченки. "Шлюхи" - подумал Бандера. "Гуцул" -
подумали шлюхи.
===================================================
В день Незалежности нажравшись самогона с салом и луком Бандера с
Шухевич надели свои замызганные вышиванки, с трембитами в руках и,
распевая гацульские песни, пошли разгуливать по рейхсканцелярии. Тут
заходит Гитлер видя эту картину, подзывает Гимлера одетого в подаренную
вышиванку:
- Что это за два идиота-клоуна?
- Да это мой фюрер заробитчане с Галычины на заработки к нам приехали.
===================================================
Идет Гимлер по коридору рейхсканцелярии и и плачет, аж слезами заливается, а на встречу ему Гитлер:
- Ты чего Гимлер, так рыдаешь?
- Да понимашь, обидно. Моему подчиненному Шухевичу Героя Украины дали, хотя он младше меня по званию, а мне нет.
- Ничего, не плачь Гимлирушка, потерпи немножко, скоро у нашего
диоксинового друга в Укране, мозги совсем на бекрень съедут. Он и тебе, и
мне, и доктору Гебельсу Героев Украины присвоит - по отечески успокоил
его Гитлер.
===================================================
Заходит Гитлер с Гимлером туалет, а в туалете нет туалетной бумаги
- Гимлер, а где туалетная бумага? - спрашивает Гитлер
- Всю бумагу, что была в рейхе отправили на восточный фронт, там вся дивизия СС "Галычина" в первом же бою обоср#лась.
===================================================
Бандера зашел к Гимлеру одолжить денег.
- А вернете? - с надеждой спросил Гимлер.
- Гад буду! - ответил Бандера.
"Наверняка будет..." - с тоской подумал Гимлер.
===================================================
- Алло! Гаупштурмбанфюрер СС Шухевич на проводе... Нет, это не абвер и не гестапо, это
секретариат призидента Юсченко...
а ГЕРОЇ КРУТ- ЇЇ ЗОЛОТИЙ ФОНД!!
Ладно коммуняки долбо*бы, но зачем опускаться до их уровня
20.12.2011 17:38Ответить
+100
"Четырнадцатилетняя девочка не может спокойно смотреть на мясо. Когда в
ее присутствии собираются жарить котлеты, она бледнеет и дрожит, как
осиновый лист. Несколько месяцев назад в Воробьиную ночь к крестьянской
хате недалеко от города Сарны пришли вооруженные люди и закололи ножами
хозяев. Девочка расширенными от ужаса глазами смотрела на агонию своих
родителей. Один из бандитов приложил острие ножа к горлу ребенка, но в
последнюю минуту в его мозгу родилась новая идея: "Живи во славу Степана
Бандеры! А чтобы чего доброго, не умерла с голоду, мы оставим тебе
продукты. А ну, хлопцы, нарубайте ей свинины!.." "Хлопцам" это
предложение понравилось. Через несколько минут перед оцепеневшей от
ужаса девочкой выросла гора мяса из истекающих кровью отца и матери..."
Эту людоедскую сцену запечатлел Ярослав Галан, украинский писатель,
освещавший бесчинства украинских националистов на Западной Украине.
Вскоре он и сам погиб от рук нацистов, зарубленный гуцульским топориком.
"Четырнадцатилетняя девочка не может спокойно смотреть на мясо.
Ще один пацієнт втік з дурдому....
І куди тільки санітари дивляться?
а там сало ну он конечно сало поел, наелся им и не знает куда деть
остатки в камере холодильника нет сало испортиться, пропадет ну думает
поделюсь ка я им с сокамерниками... подходит к еврею и говорит -еврей,
сало будешь? а еврей думает я сейчас сало съем а русский ночью придет ко
мне и скажит -еврей ты мое сало ел? я скажу: -ел ну он скажит
расплачиваться надо и на мою попу позариться..... ну подумал Еврей и
говорит нет мол русский не будо я сало... подходит русский к хохлу и
говорит -хохол, сало будешь? а хохол тоже думает я сейчас сало съем а
русский ночью придет ко мне и скажит -хохол ты мое сало ел? я скажу: -ел
ну он скажит расплачиваться надо и на мою попу позариться, а с другой
стороны сало ведь моя национальная еда я есъем его того глидишь и руки
окрепнут ну и говорит - давай твое сало! ну и съел его...... настала
ночь...... подходит Русский к хохлу и говорит: -хохол ты мое сало ел?
- ел
- руки окрепли?
- окрепли!
- будь другом подержи ЕВРЕЯ!
Это у них практика такая. Провокация, чтобы повод для репресий был.
Да и вообще, кто этот Галан? Так, писака продажная. Его для НКВД совсем и не жалко было в расход пустить.
Зато после этого сколько вони и возможностей.
И аресты, и репресии...
Сколько народу невинного положили и покалечили....
На Ковельщині відкрили пам’ятник жертвам поляків
Напередодні свята
Покрови Пресвятої Богородиці в селі Гончий Брід на Волині відкрили та
освятили пам’ятник українцям, які загинули під час польсько-українського
конфлікту 1943-1944 років. Про це повідомили у відділі з питань
внутрішньої політики, зв'язків з громадськими організаціями та ЗМІ
апарату Ковельської РДА, пишуть http://www.volynnews.com/news/society/na_volyni_vidkryly_pamyatnyk_zhertvam_polyakiv/ Волинські новини .
Очевидець
віддалених від нас десятиліттями трагічних подій Василина Додарук
поділилася сумними спогадами. «Події 1944 року я добре пам’ятаю. Це було
свято Водохреще. Цієї ночі на Гончий Брід напали поляки і почали палити
село. Батько вискочив відв’язати коней, щоб не погоріли. Поляки
поранили його в ногу, він упав і йому ще вистрелили в потилицю…» –
зазначила вона.
Відкрили пам’ятний знак українцям, які загинули
під час польсько-українського конфлікту 1943 - 1944 років, губернатор
Борис Клімчук та місцеве чиновництво. А святі отці відправили молебень
та освятили пам’ятник знак.
Пам’ять невинно загиблих вшанували хвилиною мовчання та поклали до підніжжя архітектурної композиції живі квіти.
Довідково:
За
даними державного архіву Волинської області, станом на 5 жовтня 1940
року у селі Гончий Брід (тоді Голобського району) налічувалося 140
дворів і проживало 759 осіб.
Під час Другої світової війни
неподалік цього села (в урочищі Засмики) розміщувалася база польської
Армії Крайової, звідки здійснювалися її рейди на українські села. Напади
поляків на село Гончий Брід розпочалися у листопаді 1943 року і
повторювалися у січні та березні 1944 року.
Найкривавішим для
жителів цього села виявився січень 1944 року, коли на свято Водохреща
загін Армії Крайової, увірвавшись у село, пограбував його, знищив до 40
садиб і розстріляв понад 60 мирних українців.
За свідченнями
очевидців, всього у селі Гончий Брід від рук поляків загинуло 73
українці, серед яких були і мешканці Ковеля, Голоб, сіл Рокитниця,
Пересіка, Волошки, Дроздні та інших. Питання про необхідність увічнення
пам’яті українських жертв у Гончому Броді його мешканці почали ставити
вже у часи незалежної України.
Встановлення у цьому населеному
пункті пам’ятника загиблим українцям під час польсько-українського
конфлікту у 1943-1944 роках передбачено Обласною програмою увічнення
пам’яті жертв війни, політичних репресій та депортацій на 2011-2015
роки, затвердженою рішенням Волинської обласної ради від 13 травня 2011
року № 4/15.
Головним управлінням з питань внутрішньої політики
та зв’язків з громадськістю облдержадміністрації опрацьовано матеріали
щодо трагедії у селі Гончий Брід, які надали Ковельська районна державна
адміністрація, державний архів області, Дрозднівська сільська рада,
колишній житель села Савічук Василь Корнійович, ковельський краєзнавець
Вільчинський Петро Якович, інші громадяни. За цими матеріалами було
складено список встановлених загиблих осіб.
Один присоединил их к Украине,а другому они присягали.
совершили массовое убийство, согнав жителей в школьное здание. Тогда же
зверски убили семью Владислава Яскулы. Палачи ворвались в дом, когда все
спали. Топорами убили родителей и пятеро детей, положили всех вместе,
обложили соломой из матрасов и подожгли. Чудом спасся только Владислав.
12
июля 1943 года. Колония Мария Воля Владимир-Волынского уезда. Около
15:00 ее окружили бандеровцы и начали мордовать поляков, применяя
огнестрельное оружие, топоры, ножи, вилы и палки. Погибло около 200
человек (45 семей). Часть людей, около 30 человек, живьем бросили в
колодец и там убивали их камнями. Кто бежал, тех догоняли и добивали. Во
время этой резни приказали украинцу Дидуху убить женщину-польку и двое
детей. Когда он не выполнил приказа, убили его, жену и двоих его детей.
Восемнадцать детей в возрасте от 3 до 12 лет, которые спряталась на
хлебных полях, преступники переловили, посадили на телегу, завезли в
село Честный Крест и там их поубивали, протыкая вилами, рубили топорами.
13 июля 1943 года. Село Сухая Лоза. Бандеровцы замордовали 97
человек, в том числе 50 детей. Некоторых детей накололи на заостренные
колья в заборе. В том самом месяце в Вирке (Костопольский уезд)
Франтишка Дзеканьская, неся свою 5-летнюю дочурку Ядзю, была смертельно
ранена бандеровской пулей. Та же пуля ранила также Ядзю в ножку. На
протяжении 10 дней ребенок находился при убитой матери, питаясь зернами
из колосков. Ее спас украинский учитель.
С 10 по 15 июля 1943
года, отряды УПА провели в 100 селах на Волыни 300 карательных акций,
убив более 12 тысяч поляков. Их загоняли в костелы и сжигали живьем.
30
августа 1943 года бандеровцы напали на такие села: Воля Островецка –
убито 529 человек, в том числе 220 детей; Колония Чмиков – убито 240
человек, в том числе 50 детей; Куты – убито 138 человек, в том числе 63
ребенка; Острувка – убито 439 человек, в том числе 141 ребенок; Янковицы
– убито 79 человек, в том числе 18 детей.
Лето 1943 года. Сотня
бандеровца «Игоря» наткнулась в Паридубском лесу на лагерь цыган,
бежавших от преследования гитлеровцев. Бандиты ограбили цыган, а их
самих зверски убили. Их резали пилами, душили удавками, рубили на куски
топорами. Всего было убито 140 цыган, в том числе 67 детей.
Осень
1943 года. Село Лозовая Тернопольского уезда. Бандеровцы убили десятки
польских детей. В аллее старых деревьев они «украсили» ствол каждого
дерева трупом убитого перед этим ребенка. Трупы прибивались к деревьям
таким образом, чтобы создалась видимость «венка». Эту аллею бандеровцы
назвали «дорогой к самостийной Украине».
Дата не указана. Село
Волковыя. В одну из ночей бандеровцы привели в лес целую семью. Долго
издевались над несчастными людьми. Затем, увидев, что жена главы семьи
беременна, разрезали ей живот, вырвали из него плод, а вместо него
затолкали живого кролика.
Дата не указана. Село Лозовая. В одну
из ночей бандеровцы течение полутора часов убили свыше 100 крестьян. В
хату Насти Дягун ворвался бандит с топором в руках и зарубил трех ее
сыновей. Самому маленькому, четырехлетнему Владику, отрубил руки и ноги.
В хате Макухи убийцы застали двоих детей – трехлетнего Ивасика и
десятимесячного Иосифа. Десятимесячное дитя, увидев мужчину,
обрадовалось и со смехом протянуло к нему ручки, показывая свои четыре
зубчика. Бандеровец полоснул ножом головку младенца, а его братику
Ивасику топором разрубил голову.
Одновременно бандеровцы
зверствовали и в других районах. И их жертвами становились уже не
поляки, а украинцы. Приведу только два показательных примера.
В
марте 1943 года курень УПА и фашистский гарнизон, которые
дислоцировались на противоположных окраинах села – районный центр
Людвиполь (ныне Сосновое) Ровенской области, совместными «усилиями»
сожгли это село, уничтожив при этом 1317 человек, из которых половина
была детьми.
13 июля 1943 года, в разгар Курской битвы, когда
велась карательная акция против партизан Житомирщины, немцы, мадьяры и
головорезы из 108 украинского националистического батальона сожгли дотла
огромное село Копище Олевского района Житомирской области, уничтожив
при этом 2887 человек, из них 1347 детей до 12 лет. Спаслась только одна
женщина с ребенком четырех лет – их спас немецкий солдат, спрятав в
пустой бочке, сказав при этом, что он немецкий коммунист.
согнать всю злость..RELAX....
01.02.2011 _ joanerges.livejournal.com
http://www.istpravda.com.ua/blogs/2011/02/1/20545/view_print/ Версія для друку
http://www.istpravda.com.ua/blogs/2011/02/1/20545/view_comments/ Коментарі
http://www.istpravda.com.ua/blogs/2011/02/1/20545/view_comments/ 130
"Що за чарівна дівчина! Це довге волосся і ці
великі блакитні очі... В останню мить відчуваю певного роду жаль. Знижую
приціл й одночасно натискаю на гачок. Аби не в голову - думаю - як вона
буде виглядати в труні?"
"Історична Правда" http://www.istpravda.com.ua/reviews/2010/11/10/3768/ публікувала рецензію на скандальну книгу "Екзекутор" ("Виконавець") - мемуари бойовика диверсійного підрозділу польського націоналістичного підпілля. ЖЖ-юзерhttp://joanerges.livejournal.com/ joanerges переклав кілька уривків з самої книги.
------------------------------------------------
У
польському видавництві "Ośrodеk KARTA" цього літа вийшла книга спогадів
Стефана Донмбського (Стефан Дембскі, Stefan Dąmbski) під назвою "Кат"
(Egzekutor). Автор виріс у селянській родині, закінчив школу у Львові, а
в 1942 році 17-річним хлопцем потрапив до спецпідрозділу польської
Армії Крайової, завданням якого були страти гітлерівців і
колабораціоністів.
Після визволення Польщі підрозділ страчував представників нової, комуністичної, влади, а також етнічних українців.
Повість
уже викликала відносне збурення у польському суспільстві та ЗМІ, адже в
ній йдеться про темний бік діяльності польського незалежницького
підпілля. Про те, на що накладено негласне табу - про жорстокість та
безжальність бійців Армії Крайової. У ******** Польщі щодо цих питань
діє негласний закон омерти.
Польські історики відзначають
унікальність цього видання - це, по суті, перші спогади учасника
карального підрозділу підпілля в Європі часів Другої світової. Досі був
тільки голандський документальний фільм про долю учасника підпільного
трибуналу, але вперше розповідається про того, хто безпосередньо
натискав на гачок.
У соціалістичній Польщі такі спогади не могли
з'явитися, бо в них описано катування міліціонерів. Але не могли вони
бути видані й жодним емігрантським угрупуванням, ані лондонським, ані http://www.istpravda.com.ua/digest/2010/10/18/580/ паризьким Гедройця , бо це могло кинути тінь на АК...
Автор
визнає, що вподобав собі роль ката під час війни: "Не заперечую, що
мені та таким, як я, життя диверсанта було дуже на руку. Я не мусив
ходити до школи, яку замолоду не любив, не мусив працювати фізично, не
мав жодних родинних зобов'язань, не мусив переживати про те, що завтра
поставлю на плиту. Не виносив монотонного життя, а різноманіття емоцій
різного роду мав у підрозділі досхочу".
Донмбський резюмує свою
історію: "Здійснилися мої мрії: я став людиною без сумнівів у власній
правоті... Був гіршим від найпідлішого звіра. Був на самому дні
людського болота. Але я був типовим вояком АК. Був героєм, на грудях
якого після війни висів Хрест Борців..." [Хрест Борців - друга (на
той час) за значимістю військова польська нагорода, надавана за "вчинки
мужності і відваги, зроблені під час бою" - Перекладач].
Донмбський
писав не про те, яким безстрашним, білим та пухнастим борцем за
Вітчизну він був, а про те, як потрохи почав отримувати задоволення від
самого процесу вбивства, страти.
Про те, як все частіше гинуть і
прості поляки - випадкові люди: дівчина, яка бачила страту
колабораціоніста, діти на лінії вогню...
Власне, спогади обірвані
на півслові - автор застрелився 13 січня 1993 р. в американському
Маямі. Вашій увазі пропонується мій переклад уривків з книги, доступних в
інтернеті.
ПОЧАТОК
[...] До АК
мене залучив мій добрий довоєнний знайомий [Станіслав Палац], старший за
мене, який мав у підпіллі звання підпоручника. Належав не до
"Чотирнадцятки" [спецпідрозділ зі львівських поляків, створений у 1943 р., спеціалізувався на стратах українців - Перекладач],
яка в мій жешувський регіон прийшла значно пізніше, а до другого
відділу "Юзефа". "Стах" був моїм безпосереднім керівником і "контактом".
Він прийняв у мене присягу у малій селянській хаті, при запаленій на
Біблії свічці.
Аж через два тижні після присяги я вперше
зустрівся з нашими хлопцями з підпілля. Я був швидше здивований. Вони не
носили зброї. Не проходили жодного навчання. Їхнім завданням була
тільки доставка повідомлень. З того почав і я.
Вступивши до АК, я
сподівався на більше акцій та емоцій, мріяв про славу. А тут протягом
перших трьох тижнів нічого не відбувається. Щодва дні вирушав з
повідомленнями, які брав з-під одного камня для того, щоб віднести і
покласти під камень, що знаходився на 15 кілометрів далі [...]
Я
жив тоді у селі з братом і тіткою, почав мріяти про те, щоб піти з дому
та перейти до диверсійного підрозділу. Знав, що на мене чекають тяжкі
умови в лісі, але відчував також, що там буде різноманітне життя,
сповнене міцних вражень, яких завжди шукав.
Прийняти рішення було
легко, але потрапити до спецпідрозділу - інша річ. Про "Юзефа" вже чув,
але доступу до нього не мав жодного, а також не знав, де його шукати.
Мені став у пригоді чистий випадок.
Мав приятеля Юрка. Хлопець до
танця й до молитви. Цікаво, що хоч сам до АК не належав, але завжди
аківців собі за друзів обирав. Аж тут бомба вибухнула! Одного дня
пополудні приходить до мене "Стах" і каже, щоб зважав на те, що кажу
Юркові, бо виявилося, що він щотижня регулярно спілкується з Гестапо.
Просив
мене, щоб я тимчасово бачився з Юрком, як і раніше, аж до прибуття
хлопців з диверсійного підрозділу, які проведуть ліквідацію.
Побачив
натомість свій великий шанс. Сказав "Стахові", що маю схований у себе
під ліжком польський карабін, та попросив, щоб дозволив мені покінчити з
Юрком. Сказав, що запропоную йому полювання на сарн, на яких справді
потайки полював, і справа зроблена.
На початку "Стах" не хотів
нічого про те чути, кажучи, що в мене немає досвіду, що якщо Юрко щось
відчує, то може бути поважна проблема, бо цей хлопець "має чотири ноги".
Після годинної суперечки погодився на все, хоча й з небажанням.
Після
уходу "Стаха" я тяжко зітхнув [...] Мені якось не прийшло до голови, що
через кілька годин маю застрелити людину, що мушу позбавити життя не
просто людину, а свого друга, з яким не одну пляшку самогону випив.
Вважав це нормальною справою, справою, яку слід зробити, вважав це
виконанням звичайного патріотичного обов'язку. Те, що запропонував свої
послуги добровільно, не було важливо.
Наступного після моєї
розмови зі "Стахом" прийшов Юрек. Тітка пішла до костьолу. Ми були самі в
помешканні. Юрко, веселий як завжди, розповідав новини за останні два
дні. Витягнув з шафи плящину, налив до склянок і почалася п'янка.
Коли
вже були досить веселі, почав я делікатно зізнаватися, наче по-п'яному,
як сильно люблю полювання, що маю навіть схований у домі карабін і,
якщо він бажає, з радістю візьму його ще сьогодні ввечері на полювання
[...] Погодився одразу. Оглянув з подивом мій карабін, похвалив, що він в
такому доброму стані, наче щойно з фабрики.
Випили на дорогу стременну, я заховав карабін під полу та за неповні півгодини ми вийшли на першу лісову галявину.
Йшов
першим, з готовою до пострілу зброєю. Згадав останні слова "Стаха": "Не
забудь виголосити йому вирок, нехай знає, за що гине!". Почав
пригадувати слова того вироку: "Іменем Уряду Польської Республіки та
іменем Командування АК...". Фігня - подумав - ось саме зараз йому той
вирок для щастя потрібний!
Пройшли другу лісову галявину. Знав
тут кожен поворот, кожне дерево. Обернувся швидко. Юрек йшов усміхнений.
З такої близької відстані не мусив прицілюватися. Вистрілив
блискавично. Юрек зробив ще один крок уперед, усмішка згасла на вустах і
без слова рухнув, як колода, на землю. [...]
Ми мали джерела у
Гестапо та польській поліції. У більшості випадків нас попереджали ті
пани про майбутні облави та арешти. Ці люди були для нас на вагу золота.
Їх не було багато [...] Одним з таких дорогоцінних джерел був ніхто
інший, як комендант польської поліції в Тичині, дрібному містечкові,
розташованому за 8 кілометрів на південний схід від Жешува.
Пех хотів, щоб, коли я піду з "Вілком" [Яном Гонсьорем] і "Маєранкем" на роботу [виділення мої - Перекладач] до
Жешува, ми зайшли на сніданок до одного відкритого в тому місці
ресторану, де ми замовили хліб з маслом та взялися жваво до їжі, пиючи
каву. А тут двері відчиняються і входять троє поліцаїв у синіх мундирах
польської поліції. Одним з них (про що ми не знали), був сам комендант,
який - побачивши чужі обличчя - вирішив попросити у нас документи.
Бачучи,
що один з поліцаїв поклав руку на пістолет, ми всі троє одночасно
вирвали пістолети з-за поясів. "Маєраник" одним пострілом поклав
коменданта, а я з "Вілком" падаємо на підлогу та відкриваємо вогонь по
двох інших. Вся пригода тривала не довше п'яти секунд. Лише за два
тижні, після повернення до відділу, я дізнався, що один з вбитих
поліцаїв працював на АК [...]
из какого источника взята такая дата? неужели из "краткого курса"СВОБОДЫ"
лагерях абвера в
Гакештейне,Закопане,
Кирхендорфе, Комарне. Видимо, у тернопольцев есть своя версия истории.....
А его приемник на должности главы вышеупомянутого Абвера , Шеленберг получил всего 10 лет тюрьмы и именно потому , что обвинение не нашло ниодного факт , который бы свидетествовал , что военная разведка 3-го Рейха была причастна к преступлениям против человечности . Напротив - основу этого подразделения составляли в основном немецкие аристократы , такова была давняя традиция и потому Абвер действовал куда более гуманно , нежели другие аналогичные службы разведки стран союзников , особенно ГРУ ! Пример этого - в Абвере существовал запрет на пытки пленных и "языков" . На массовые терракты . Были многочисленные случаи , когда офицеры уходили в отставку , когда получали приказы от нацистов выполнят экзекуции , уничтожать мирное население , совершать диверсии против гражданских объектов . В том же ГРУ таких запретов сроду не существовало . Там ведь не аристократы служили ...
Жалко денег - лучше бы они пошли на спасение какой-то детской жизни .
Ведь эта банда , шо жирует на Банковой и в зраде , у Охмадета урезало финансирование .
Не время сейчас для памятников . Их и так в стране больше , чем нужно .
Распорядится поставить памятник - для этого большого ума не нужно , тем более не за свои деньги , а за деньги громады . А вот сделать так , чтобы дети не умирали от тех болезней , у которых нулевая смертность на западе - вот это гражданская позиция ! Это настоящий патриотизм , а не позёрство .
Как Ленин и Сталин готовили Вторую мировую войну
21.12.2011
---------------------------------
---------------------------------------------------------------------------------------------------
http://www.novayagazeta.ru/gulag/50198.html
...по вине Сталина и большевисткой Москвы погибли многие и многие миллионы!. Голодомор, расстрелы, депортации. Причем все это с невероятной жестокостью, перед которой меркнет даже Холакост.
Гітлер дрібний ділетант порівняно з Сталіним
А внизу должно быть большими буквами высечено: "Восстановим справедливость, вернем Галицию Польше"