Янукович поручил провести мероприятия памяти операции "Висла"
Президент Виктор Янукович поручил Кабинету министров и главам трех областей обеспечить проведение в апреле-мае мероприятий по случаю 65-й годовщины принудительного переселения этнических украинцев из юго-восточных в другие регионы Польши (операция "Висла").
Об этом сообщает Цензор.НЕТ со ссылкой на пресс-службу Президента.
Об этом говорится в поручении президента премьер-министру Николаю Азарову, председателям Львовской, Волынской и Ровенской областных государственных администраций Михаилу Костюку, Борису Климчуку и Василию Берташу.
В частности, Янукович поручил указанным лицам провести поминальные мероприятия возле памятников и памятных знаков украинцам, ставшим жертвами депортаций в XX веке, привести в порядок эти памятные знаки.
Читайте на Цензор.НЕТ: Украинцы требуют от Польши компенсации за бесчеловечную акцию "Висла" 1947 года
Кроме того, президент поручил министру иностранных дел Константину Грищенко, министру образования и науки, молодежи и спорта Дмитрию Табачнику и министру культуры Михаилу Кулиняку провести в мае тематическую международную конференцию, круглые столы, выставки фото- и архивных документов.
Также он поручил главе МИДу совместно с польской стороной в апреле-мае отработать вопрос предоставления президентами Украины и Польши помощи в проведении мероприятий по инициативе украинцев в Польше.
Стоит напомнить, что в 2007 году бывшие президенты Украины Виктор Ющенко и Польши Лех Качиньский совместно почтили память жертв операции «Висла», которая была проведена в 1947 году.
Були й росіяни. Наприклад, Дмитро Свиридов з Дмитрівки Орловської області, Іван Воинов - з Успенки Саратовської. Були й узбеки - всі п'ятеро перед цим побували в Радянській Армії. Як потрапили вони в УПА? Як правило, після оточення, німецького полону, втечі з нього за допомогою УПА. Інший
[В.Сергійчук ОУН-УПА в роки війни... -C.237]
шлях - вивезення на роботу до Німеччини, як у випадках з Приходьком і Колядою. А дехто перед тим, як потрапити до УПА, не тільки служив у Радянській Армії, а й встиг побувати в німецькій поліції. В кожного своя доля, як кажуть. До речі, і донесення НКВС-НКВД свідчать про те, що в УПА воювала вся Україна. Ось витяг тільки з однієї справи вже післявоєнного часу: «Кожухінський Микола Лаврентійович, 1914 року народження, уродженець хутора Полтавський Безенківського району Куйбишевської області, нелегал з 1944 р.- керівник пропаганди Городенківського надрайонного проводу ОУН, кличка - «Безрідний», убитий в липні 1949 року» (ЦДАГОУ: Ф. 1.- Оп. 23.- Спр. 5681.- Арк. 224).
«Прядко Іван Петрович, 1902 року народження, уродженець села Кипашівка Борзенського району Чернігівської області, нелегал з 1944 року, пропагандист Яблунівського районного проводу ОУН по кличці «Бандура», «Байда», «Папаша». Убитий у серпні 1949 р.» (там же: Арк. 248). «Гордієнко Іван Карпович, 1918 року народження, уродженець Київської області, нелегал з 1944 року, організаційний керівник Городенківського надрайонного проводу ОУН по кличці «Чорногора» (там же: Арк. 248).
«Ремблович Іван Семенович, 1897 року народження, уродженець м. Городня Чернігівської області, безпартійний, освіта вища. Захоплений МДБ 6. ХІ-49 р. в с. Космач Яблунівського району. 1919-20 - нач. зв'язку, нач. опер, відділу Ген. штабу армії УНР, підполковник. У 1921 р. у складі групи Ю. Тютюнника - нач. операт. відділу Київської дивізії. 12.ХІ-21 р. потрапив до полону під містом Базар, утік з полону.
Один з організаторів дивізії «Галичина» - ком. роти. Під Бродами поранений. В листопаді 1944 прибув у Коломийський район» (там же: Арк. 314). Читач також може переконатися з пропонованих документів, що в УПА воювали і представники багатьох національностей.
Крім того, документи ОУН-УПА застерігають і сьогоднішніх патріотів України: не допускайте розколу, міжусобиць у націоналістичному середовищі, бо тільки в єдності можлива незалежна Українська Держава.
[В.Сергійчук ОУН-УПА в роки війни... -C.238]"
В.Сергійчук ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. -К.: Дніпро, 1996. -С.230-238.
З цього нерозуміння ваші висновки.
.
Історія утворення ОУН-УПА
Голова проводу ОУН Степан Бандера: "Поняття "українського націоналіста", "націоналістичного руху", має зовсім інше значення, ніж подібні терміни на Заході. Український націоналістичний рух не має нічого спільного з нацизмом, фашизмом або націонал-соціалізмом. Український націоналізм бореться проти імперіялізму, проти тоталітаризму, расизму і всякої диктатури чи застосування насильства. Ім'я "український націоналіст" є співзвучним з "український патріот", який є готовий боротися за свободу свого народу, жертвувати для свого народу все, що він посідає, навіть життя... Ми поборюємо намагання большевиків накинути іншим народам російське панування."
С.Бандера Перспективи української революції. - К.: Інститут національного державознавства, 1999. -С.575.
Оберишин Ілля Степанович
Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Оберишин Ілля Степанович
Прізвисько
«Стецько», «Кобзар», «Охрім», «Р-5»
Народився
1921
Івано-Франківська область, Україна
Помер
11 листопада 2007
Країна
Україна
Приналежність
УПА
Ілля (Ілько) Степанович Оберишин (псевда «Стецько», «Кобзар», «Охрім», «Р-5»; 1921 - 11 листопада 2007) - український партизан, воїн Української повстанської армії, що провів у підпіллі 40 років.
[ред.] Біографія
Народився в 1921 році в селі Потік Рогатинського району на Івано-Франківщині. Вчився в Рогатинській гімназії. В 17 років став членом «Юнацтва», молодіжної структури ОУН, де йому було доручено антинікотинову та антиалкогольну агітацію. З приходом Червоної армії в 1939 році поступив до фізико-математичного відділення Львівського університету. Після того, як розпочалися масові арешти серед студентів, кинув навчання та пішов вчителювати. У 1941 році став членом Організації Українських Націоналістів, його псевдо - «Стецько», на честь одного з лідерів Організації, Ярослава Стецька. В 1941 р. знову поїхав вчитися, але тепер поступив до Львівського медінституту. ОУН доручила йому діставати медикаменти для підпілля. На початку квітня 1944 року перейшов до підпілля ОУН. Незабаром потому його перевели до допоміжної структури УПА «Український Червоний Хрест». Після відповідного вишколу його призначили обласним провідником УЧХ. На початок 1947 року медична служба була розформована. В 1947-му став членом референтури Служби безпеки (СБ) при Тернопільському обласному проводі ОУН.
З вересня 1947 - надрайоновий провідник ОУН і надрайоновий СБ у Збаразькому районі, з 1951 р. втрачає зв'язок з керівництвом і діє самостійно. Був на нелегальному становищі сорок років, не маючи будь-якого радянського документа. Легалізувався тільки 3 грудня 1991 року. Жив у Тернополі. Був головою обласного «Меморіалу». Помер 11 листопада 2007 року.
Жінка - Емілія Турчин. Син - Аркадій.
Цитати з інтерв'ю Іллі Оберишина газеті «Независимость» від 9 травня 1997 року:
...У 1951 році друзі мої загинули. Я залишився сам, без будь-яких зв'язків. Ходив на запасні пункти зустрічей - але й там ніхто не з'являвся, і там усі загинули. І тоді я вирішиви піти у глибоке підпілля. Порвав усі зв'язки з цивільними людьми, з якими був зв'язаний під час визвольної боротьби. Зберіг зв'язки лише з тими з них, кому довіряв на сто відсотків...
...Сорок років я не спав у ліжку. Постійно кочував з місця на місце. В області нема такого села, де би я не ховався. Влітку в селянському одязі - на базарах Тернополя, а взимку - де доведеться, в основному на горищах, у соломі. Адже до хати не можна було заходити ні до кого - там з'явилися зяті, невістки, онуки...
...Вони нюхом чули, що я живий, і не припиняли пошуки до останніх днів існування КГБ. Та як лише 3 грудня 1991 року в першому випуску новин по радіо почув результати українського референдуму - зрозумів, що не їх велечезна сила, а я, одинокий, змучений - переміг. Перемогли мої товариші, які віддали життя за Україну...
http://oun-upa.org.ua/articles/oberyshyn.html