Российские ученые уличили Януковича в отказе от православия
Российский институт стратегических исследований (РИСИ) жестко оценил последнее Послание Президента Януковича Верховной Раде.
Научное учреждение, предоставляющее аналитику и рекомендации для российского президента, Госдумы, Совета Федерации и Совета безопасности РФ, фактически обвинило украинского президента в предательстве православных и славянских ценностей, передает Цензор.НЕТ со ссылкой на Главком.
По мнению доктора исторических наук, заместителя директора РИСИ Тамары Гузенковой, Янукович предпринял осторожную попытку сформулировать символически-ценностные обоснования европейского выбора Украины.
Читайте на «Цензор.НЕТ»: "Галиция, Львов, Киев - вот Русь, а Москва - это ее окраина", - эксперт
Представитель РИСИ в своем отчете отметила, что в Послании, например, упоминается о том, что Украина отметила 1025-летие крещения Киевской Руси. Но при этом украинский президент употребляет слово «христианизация», и ни слова не упомянул о православии.
Московские эксперты обращают особое внимание на такие выдержки из послания: «Христианизация Руси-Украины стала новым этапом национальной истории», поскольку обозначила «европейскую принадлежность» украинского государства. Требованием современного этапа является интеграция Украины в мировые, и прежде всего, европейские структуры. Такой контекст позволит «сохранить культурное и историческое наследие украинского народа». В то же время, необходимо ограничить экспансию «низкопробной теле- и кинопродукции» из России, которая размывает национальные традиции Украины».
Читайте также: Филарет ответил Кириллу: Москвы не было во время крещения Руси, им рано праздновать
Таким образом, отмечает Гузенкова, в Послании выражено не только ставшее уже привычным нарочитое подчеркивание цивилизационно-культурного выбора в направлении ЕС и вынужденно-прагматичного - в сторону Таможенного Союза и Евразийского Союза.
Российский институт стратегических исследований - научно-исследовательский и аналитический центр, учрежденный президентом Российской Федерации. Главная задача Института - информационное обеспечение Администрации Президента России, Совета Федерации и Государственной Думы, Совета Безопасности, аппарата Правительства, министерств и ведомств. РИСИ предоставляет экспертные оценки, рекомендации, готовит информационно-аналитические материалы для вышеуказанных структур.
Напомним, Послание Януковича украинскому парламенту обнародовано 6 июня 2013 года. Документ готовили сотрудники Института стратегических исследований, который возглавляет Андрей Ермолаев. Главным куратором подготовки Послания значился доктор экономических наук, глава Администрации Януковича Сергей Левочкин.
Читайте также: Янукович стал кавалером ордена Святого Гроба Господня
Читая ваши коменты ,вспоминаеться украинская поговорка- "всрався,а х..й стоит"))))
Используйте прокси, уроды, не позорьте флаг.
в москальській церкві 50% верхівкі це ж жи2=вихрести та ще й гбняві!!!
Этнография России - Россия самая славянская страна: - мерю, мокшу, эрзю и вепс (мордва), мари, мари-эл, чухня, мещера, уйгуры, мурома, весь, тыва, чудь, пермь, ямь, сосолы, комь, чуваши, якуты, алеуты, чукчи, коряки, удмурты, ительмены, нанайцы, карелы, калмыки, буряты, юкагиры (одул), татары, чуваши, ингуши, адыги (черкесы), чечены, эвенки, тыва, самоеды, тунгусы, лопари, хакасы, ойроты, (а кириков осталось всего 8 человек,- остальные 120 записались «русскими») ... всего около 160 несалвянских народов.
История России: "И небыло ничего. Только дух святой носился над мутными водами. И тут восстала ************************ !" Все.
Россия это Русь Великая: - На всех картах до18 века Московия и Русь - соседние государства. А с 19 века изображена только Россия и ни о какой Руси не упоминается.
Внешняя политика России: "Все против России". Все.
Экономика России: "Россия самая экономически развитая страна в мире и кормит всю Европу"
Военная доктрина России: "Геропа и пендосы нас боятся, а НАТО разбежиться в первый же день". Все.
Ну и так далее ... Диалог впринципе не возможен, не говоря уже о дискуссии.
Поход опричного войска на Новгород (Новгородский разгром, Новгородский погром) состоялся в 1569-70 годах под личным руководством Ивана Грозного.
В декабре 1569 г., подозревая новгородскую знать в соучастии в «заговоре» недавно убитого по его приказу князя Владимира Андреевича Старицкого
и одновременно в намерении передаться польскому королю, Иван в
сопровождении большого войска опричников выступил против Новгорода.
Поводом к этому послужил донос, поданный неким бродягой, волынцем
Петром, за что-то наказанным в Новгороде, и обвинявший новгородцев во
главе с архиепископом Пименом в намерении посадить на престол князя
Владимира Старицкого и передать Новгород и Псков польскому королю. В. Б. Кобрин считает, что «донос был откровенно нелеп и противоречив», так как новгородцам приписывались два несовместимых стремления.
Двинувшись на Новгород осенью 1569 года, опричники устроили массовые убийства и грабежи в Твери, Клину, Торжке и других встречных городах. В Тверском Отрочем монастыре в декабре 1569 Малюта Скуратов лично задушил[1] митрополита Филиппа, отказавшегося благословить поход на Новгород[2].
Опричное войско, согласно Зимину, насчитывало 15 тысяч человек[3], в том числе 1500 стрельцов[2].
2 января передовые отряды во главе с В. Г. Зюзиным подошли к Новгороду и оцепили город заставами, опечатали казну в монастырях, церквях и частных домах, арестовали и поставили «на правёж» монахов, священников и видных новгородцев. 6 января у города появился сам Иван.
8 января, во время встречи опричного войска новогородским духовенством на Великом мосту через Волхов, царь обвинил в измене архиепископа Пимена. Последний был арестован и заключен в тюрьму[4]. (Впоследствии опричный оруженосец Афанасий Вяземский был обвинен в том, что пытался предупредить Пимена об аресте, подвергнут торговой казни и сослан в Городецкий посад на Волгу, где и умер[5].)
Затем последовали казни, продолжавшиеся до 13 февраля. Было казнено с
применением различных пыток множество горожан, включая женщин и детей.
По сообщению русской повести о разгроме Новгорода[6],
Иван велел обливать новгородцев зажигательной смесью и затем, обгорелых
и ещё живых, сбрасывать в Волхов; иных перед утоплением волочили за
санями; «а жен их, мужеск и женск пол младенцы» он повелел «взяху за руце и за нозе опако назад, младенцев к матерем своим и вязаху, и с великия высоты повеле государь метати их в воду».
Священники и монахи после различных издевательств были забиты дубинами и
сброшены туда же. Современники сообщают, что Волхов был запружен
трупами; живое предание об этом сохранялось ещё в XIX веке[2].
Людей забивали до смерти палками, бросали в реку Волхов,
ставили на правёж, чтобы принудить их к отдаче всего своего имущества,
жарили в раскаленной муке. Новгородский летописец рассказывает, что были
дни, когда число убитых достигало полутора тысяч; дни, в которые
избивалось 500 − 600 человек, считались счастливыми. Шестую неделю царь
провёл в разъездах с опричниками для грабежа имущества; были разграблены
монастыри, сожжены скирды хлеба, избит скот. [источник не указан 1510 дней]
Частные дома и церкви были ограблены, имущество и продовольствие
новгородцев уничтожено. Отряды опричников, разосланные на 200-300 км,
творили грабежи и убийства по всей округе.
При этом убийства не были ограничены лишь самим городом. Кроме того
следует отметить, что результатом уничтожения опричниками съестных
запасов был голод (так что упоминается людоедство), сопровождавшийся свирепствовавшей в то время эпидемией чумы[2].
В результате, по сообщениям летописи, во вскрытой в сентябре 1570 г.
общей могиле, где погребали всплывших жертв Ивана Грозного, а также
умерших от голода и болезней, насчитали 10 тысяч трупов. В. Б. Кобрин
полагает, что эта могила не обязательно была единственным местом
погребения погибших.
Из Новгорода Грозный отправился к Пскову. В Пскове царь собственноручно убил игумена Псково-Печерского монастыря Корнилия. Об убийстве преподобного рассказывает Третья Псковская летопись, упоминает Андрей Курбский, а также «Повесть о начале и основании Печерского монастыря» (конец XVI века), которая гласит: «От тленного сего жития земным царем предпослан к Небесному Царю в вечное жилище». В царском «синодике опальным» Корнилий был помечен первым в списке лиц, казненных во Пскове.
Це Хрещення російського народу не стосується. Новгород, який був ближче до Києва з точки зору комунікацій, був хрещений в XII столітті - це ми точно знаємо з літописів. А коли хрестили Суздаль, Устюг Великий, Кандалакшу, Ростов, Вятку, Нижній Новгород? Нам відомо, лише те, що не раніше XII століття. Так почекайте ще 200 років і будете святкувати своє Хрещення, а не позичене в іншого народу.
http://k0t1.livejournal.com/19215.html#cutid1
Раисяне - НЕРУСЬ азиопская!!!
http://www.google.com.ua/images?hl=uk&q=%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C+%D0%BD%D0%B0+%D1%88%D0%BB%D0%B5%D0%BC%D0%B5+%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B0+%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE&gbv=2&sa=X&oi=image_result_group&ei=kvvjUYPMPM3IsgbjqIGACw&ved=0CCUQsAQ
http://secret-r.net/arkhiv-publikatsij/8-2008/kak-ivan-groznyj-osvobozhdal-polotsk
В реальности оккупанты вырезали и ограбили все население
города. Непосредственный участник похода на Полоцк, немец-опричник
Генрих Штаден пишет:
«Великий князь вызвал из города все рыцарство (шляхту) и
всех воинских людей. Их таким образом разъединили, а затем убили и
бросили в Двину» (Штаден Г. Записки немца-опричника. М., 2002, с. 77).
Минский историк А.Е. Тарас писал в книге «Войны Московской Руси с ВКЛ и Речью Посполитой» (М., АСТ, 2006, с. 251):
«Ремесленников и купцов литвинского происхождения Иван
велел выслать в московские города. Захваченные в Полоцке сокровища
(городская казна, церковные деньги, иконы в окладах, драгоценная утварь)
тоже отправились в Москву. Неизвестно куда подевалась богатая
библиотека Софийского собора, собиравшаяся с момента его возведения в XI
веке».
http://secret-r.net/arkhiv-publikatsij/8-2008/kak-ivan-groznyj-osvobozhdal-polotsk
Вывезенных в Московию жителей Полоцка (несколько тысяч человек) ждала ужасная судьба. Генрих Штаден писал:
«Мещане вместе с их женами и детьми были развезены по
нескольким городам Русской земли… Мещане, равно как и многие из дворян,
вместе с женами и детьми несколько лет жили по тюрьмам, закованные в
железа, залиты свинцом. Когда же великий князь вместе со своими
опричниками осаждал некоторые города в Лифляндии, все они были убиты
вместе с их женами и детьми. И всем еще для устрашения были отсечены
ноги, а (тела их) брошены потом в воду».
Среди этих многих тысяч граждан Полоцка, отправленных в
русские тюрьмы и затем зверски убитых, было и все православное
духовенство Полоцка.
http://secret-r.net/arkhiv-publikatsij/8-2008/kak-ivan-groznyj-osvobozhdal-polotsk
А объясняется-то все просто: православные в Полоцке были иной веры с
«православными» Московии. У нас была вера РПЦ Киева - а у московитов
своя ордынская, в которой правитель Москвы возведен в ранг бога. Вот
поэтому Иван Грозный в первую очередь уничтожал наше православное
духовенство: точно так вырезал все духовенство Новгорода, Пскова и
Твери, ведь оно тоже было веры РПЦ Киева. Так что это была вовсе не
«рука помощи православным, изнывающим от католического ига», как
фантазируют авторы цикла "Летопись времен", а как раз религиозная война
со стороны Москвы - против Киевского православия.
адрес,а могучий фаллос родновера-язычника...
Киевский поход 1169 года
Ход осады и штурм
Сбор всех сил состоялся в Вышгороде.
9 марта 1169 года в «Фёдоровы недели» войско подошло к Киеву. Силы
Мстислава Изяславича были маленькими, накануне он отослал дружину на
помощь своему сыну в Новгород. По совету той части дружины, которая была
в Киеве, князь вырвался из города на третий день осады и отправился на Волынь собирать помощь. После этого осаждающие войска вошли в город и подвергли его страшному разгрому. В летописи он описан так:
и два дня грабили весь город, Подол и Гору, и монастыри, и Софию, и
Десятинную Богородицу, и не было помилования никому и ниоткуда. Церкви
горели, христиан убивали, других вязали, жен вели в плен, разлучая силою
с мужьями, младенцы рыдали, смотря на матерей своих. Взяли множество
богатства, церкви обнажили, сорвали с них иконы, и ризы, и колоколы,
взяли книги, все вынесли смольняне, и суздальцы, и черниговцы, и Ольгова
дружина. А поганые зажгли монастырь Печерской Святой Богородицы,
но Бог молитвами Святой Богородицы оберег его от такой беды. И было в
Киеве стенание, и туга, и скорбь неутешная, и слезы непрестанные. Все же
это случилось из-за наших грехов.
Оригинальный текст (древнерусск.) [показать]
- Ипатьевская летопись, статья 6679
http://potomy.ru/school/2160.html
В 1169 году эта мечта наконец осуществилась. Войска, посланные Андреем
Боголюбским, сломив недолгое сопротивление, взяли Киев и подвергли его
страшному разгрому. Два дня владимиро-суздальцы грабили и жгли стольный
город, не было пощады ни старому, ни малому.
Киев. Мы знаем - на Киевский престол садились многие князья, как
имевшие, так и не имевшие на то право; были случаи и военного захвата
Киевского престола. Но князья Киевской Руси никогда не посягали на
святыни славянской земли - Киевские храмы. Андрей же, захватив Киев,
разорил как город, так и храмы.
"Союзники взяли Киев
"копьем" и "на щит", приступом, и разграбили его (1169 г.). Победители,
по рассказу летописца, не щадили ничего в Киеве, ни храмов, ни жен, ни
детей: "были тогда в Киеве на всех людях стон и туга, скорбь неутешная и
слезы непрестанные".
/В.О.Ключевский "О русской истории", стр.109./
http://forum-slovo.ru/index.php?topic=36489.185;wap2
А относительно славянства московским гобленам и оркам вваще лучше просто пасть закрыть. С другой стороны интересно, что враждебная Украине преступная организация ни слова не упомянула тренд "братские народы". видно уже и самим стало смешно.
наступні основні групи:
1. Католики (приблизно 1,2 млрд.), тобто християни західного та східного обряду, що визнають
свою належність до єдиної вселенської церкви на чолі з Папою Римським;
2. Протестанти (приблизно 800
млн.), тобто християни, що належать до сотень різноманітних церков, що не
визнають над собою верховенство Папи Римського, але не мають східного обряду, в
тому числі до таких церков, як лютеранська, англіканська, кальвіністська, різних
бабтистських, методистських, просвітерянських, євангелійських, адвентистських
та інших;
3. Православні (приблизно 230
млн.), тобто християни, що належать до десятків церков східного обряду, що не
визнають над собою верховенство Папи Римського, в тому числі, Константинопольська
Православна Церква, Олександрійська Православна Церква, Антіохійська
Православна Церква, Єрусалимська Православна Церква, Російська Православна Церква,
Болгарська Православна Церква, Грузинська Православна Церква, Еладська Православна
Церква, Кіпрська Православна Церква, Православна Церква Чехії и Словацьких
Земель, Албанська Православна Церква, Православна Автокефальна Церква Охріду,
Румунська православна церква, Польська Православна церква, Сербська православна
церква. Православна церква Америки, Українська Автокефальна Православна Церква,
Українська Православна Церква, Українська Істинно-Православна Церква,
Білоруська Автокефальна Православна Церква, Російська Православна Церква
Закордонна, Російська Православна Автономна Церква,
Російська православнастарообрядницька
Церква, Латвійська Православна Церква, Істинно-Православна Катакомбна Церква,
Російська Істинно-Православна Церква, Македонська православна церква, Вільна
Сербська Православна церква, Черногорська Православна Церква, Старостильна Православна
Церква Румунії, Старостильна Православна Церква Болгарії, Істинно Православна Церква
Кіпру, Турецька православна церква, Хорватська Православна церква, Істинно Православна
Церква Греції і так далі.
почало свій шлях як іудейська секта в першому сторіччі нашої ери (власне
літочислення нашої ери ведеться від дати народження Христа) на території
Римської Імперії в провінції Іудея. Засновник християнства Ісус Христос, будучи
и вважаючи себе іудеєм і посланцем бога (месією), в певній мірі змінив заповіді
іудейського пророка Мойсея (старий заповіт) і ці нові заповіді і лягли в основу
Нового Заповіту. Услід за Ісусом Христом новий заповіт проповідували учні Ісуса
- апостоли, які визнавали Ісуса Христа сином Божим. Найбільш значущими проповідниками
християнства були апостоли Петро і Павло, які проповідували у Римі - столиці
римської імперії і були там страчені. Християнська релігійна громада, де
проповідували апостоли, називалась апостольською церквою. Спочатку християни
приймали в свої лави тільки євреїв, але завдяки апостолу Павлу в християнські
релігійні громади стали приймати також людей інших народів. Таким чином
християнство поступово перетворилось у найбільшу світову релігію.
Християнська релігія
ґрунтується на Біблії, яка складається із Старого і Нового Заповіту, і Символу
Віри, прийнятому на Першому Вселенському Соборі. Старий Заповіт - це власне
іудейська Тора, в якій викладається історія єврейського народу і заповіді, що
Бог дав єврейському народу через пророка Мойсея. Основу Нового Заповіту
складають 4 Євангелія (блага вість): від Матвія, Марка, Луки та Іоанна, в яких
викладається історія Ісуса Христа та його вчення.
сами в 18 и 39-м напали на Польшу. Болгария напала на СССР (Россию, русских)
вместе с Гитлером. В первой мировой выступала на стороне Германии против России
- русских.Чехи до сих пор видеть не могут "братьев-славян" из России.
А вы другие народы чурками называете. Они то вас терпят, хотя их обзываете, а
свои любимые братья-славяне на вас хрен положили.
християнство вже поширилось по усій Римській імперії, з головними осередками в таких
містах, як Рим, Александрія
(на території ********* Єгипту) та Антіохія (на території ******** Сирії), які
очолювали патріархи[1].
У зв'язку з тим,
що існування християнства в нелегальних умовах привело до того, що у різних
осередках мали місце розходження щодо розуміння низки положень християнства, з
метою уніфікувати постулати християнства у 325
році римський імператор Костянтин І Великий
скликав Перший Вселенський Собор Християнської Церкви. Цей собор проходив у
місті Нікея (на території ******** Турції). На цьому Соборі було затверджено на
латинській і грецькій мові Символ Віри, в якому містився короткий і точний
виклад усіх істин християнської віри. В Символі Віри було зазначено, що церква
християнська має бути єдиною (по-грецьки кatholicos, на латині - catholicus) та
апостольською, тобто такою, яку заснували апостоли. На соборі було також
затверджено поділ церкви на три патріархати: Римський, Олександрійський та
Антіохійський. На чолі усієї християнської церкви стояв Патріарх (латинською -
Папа) Римський. Патріарх Римський був обраний першим тому, що християнська
релігійна громада (церква) в місті Римі була заснована апостолом Петром, якому згідно
з Біблією Ісус Христос доручив створити християнську церкву і вручив ключі від
раю (див. Главу 16 Євангелія від Матвія), а Папа Римський вважався правонаступником
Святого Петра. Кожний патріархат мав свою юрисдикцію, тобто відповідав за певну
територію (на зразок ******** судів чи адміністрацій).
скликалося ще багато Вселенських Соборів, але на сьогодні православною церквою
визнаються рішення тільки перших 7 Вселенських Соборів (тобто такі, що
відбулися з 325 по 787 роки).
27 лютого 380 року
Римський Імператор Феодосій (у православних і католиків він вважається святим)
своїм указом (едиктом) «De fide catholica» (в перекладі з латинської - «Віра
Єдина») проголосив християнство єдиною державною релігією Римської Імперії.
У 330 році Римський
імператор Костянтин Великий переносить столицю Римської імперії до міста Новий
Рим (Roma Nova), який ще часом називали Другим Римом, що було розбудоване на
місті старовинного містечка Візантій (пізніше Новий Рим в честь його засновника
імператора Костянтина перейменували на Константинополь). Патріарх (Папа) Римський
не переїхав разом із імператором до нової столиці, а залишився у Римі - місті
де проповідував апостол Петро, правонаступником якого вважався Патріарх (Папа) Римський.
Римський же імператор для проведення церемоній потребував церковного осередку
високого рівня і у цьому зв'язку у 451 році він організував створення
Константинопольського Патріархату.
Константинопольський
Патріархат, а також Єрусалимський Патріархат було створено у 451 році на Четвертому Вселенському
соборі. Новостворений Константинопольський Патріархат у зв'язку з його
близькістю до імператора в церковній ієрархії було визнано другим після
Римського Патріархату. До юрисдикції Константинопольського Патріархату було
віднесено малу Азію (тобто територію ******** Туреччини), Фракію (приблизно територію
******** Румунії), Балкани і навколишні території, заселенні народами, що ще не
прийняли християнство.
християнська церква формально була єдиною (за виключенням деяких відносно
невеликих церков несторіан, монофізітів тощо), адміністративно була поділена на
5 патріархатів: Римський, Константинопольський, Олександрійський, Антіохійський
та Єрусалимський. На чолі кожного патріархату стояв патріарх. За кожним з
патріархатів, була закріплена певна територія як у Римській імперії, так і за
її межами, церковними справами якої він відав. В інших ніж Римська імперія країнах,
що приймали християнство, зазвичай, створювались митрополії, які були у віданні
того патріархату, до юрисдикції якого відносилась територія цієї країни.
Митрополія Київська і всієї Русі, створена у 988 році, відносилась до
юрисдикції Константинопольського патріархату. Формально на чолі усієї християнської
церкви стояв Патріарх (Папа) Римський.
за церковними канонами підпорядковувався Патріарху (Папі) Римському, але
користуючись покровительством Римського імператора, провадив достатньо
незалежну від Патріарха (Папи) Римського церковну політику, що породжувало
напружені відносини між цими патріархатами.
Так, зокрема, у
Константинопольському Патріархаті у зв'язку з участю в церковній службі імператора
був запроваджений пишний церковний обряд, який відрізнявся від того, що був в християнській
церкві до цього часу. Цей обряд став називатися «східним обрядом». Згодом цей
обряд був поширений на усі території, що були під контролем Римської імперії і
в юрисдикції Константинопольського патріархату. При цьому треба зауважити, що
територія Римського патріархату (Західна Європа) фактично вибула із під
контролю Римської імперії у 5 сторіччі і Римська імперія тоді охоплювала в
основному територію Греції та Близького Сходу. На території Римського
патріархату продовжував існувати старий обряд, що став називатися «західним обрядом».
В подальшому ці обряди набували все більших відмінностей.
напруження між Римським і Константинопольським патріархатами слугував також і
мовний фактор. Так, у 7 сторіччі Римський імператор Іраклій, за походженням
грек, зробив державною мовою Римської імперії грецьку мову замість латинської.
У зв'язку з чим церковна служба на території Римської Імперії також почала
правитись на грецькій мові, в той час, як служба в Римському Патріархаті
продовжувала вестись на латинській мові[1].
Рівень напруження
відносин між зазначеними патріархатами може ілюструвати наступна подія: У 800
році, Папа Римський, ігноруючи на престолі Римської Імперії жінку - імператрицю
Ірину, висвятив на імператора Римської Імперії франкського провідника Карла
Великого (слов'янське слово король походить від його імені). В
результаті цього постало дві Римські Імперії: справжня, яку стали називати
східною Римською Імперією, і імперія Карла, яку стали називати західною
Римською Імперією
[1] Для
того, щоб відмежувати
Римську Імперію часів, коли вона мала державною латинську мову, від Римської
Імперії часів, коли вона мала державною грецьку мову, історики, вже після припинення існування
Римської Імперії, стали називати Римську Імперію часів, коли вона мала
державною грецьку мову, - Візантією. «Візантія» це історіографічна, тобто вигадана, назва. Країни,
яка в час її існування називалася б Візантією, ніколи не існувало. Вперше
термін «Візантія» по відношенню до Римської імперії часів, коли вона мала
державною грецьку мову, був вжитий німецьким істориком Геронімусом Вульфом в
1557 році, тобто через 104 роки після того, як Римська Імперія була остаточно
завойована турками в 1453 році і припинила своє існування.
1. В історіографії Західної Європи
назва «Візантія» прижилася, тому, що там була своя Римська Імперія,
засновниками якої були Карл Великий та Отто І. В Російській же Імперії терміну
«Візантія» віддавали перевагу, очевидно, для того, щоб уникати згадування про
те, що Русь прийняла віру від Римської Імперії. Ми ж, як юристи, будемо вживати
не вигадану назву «Візантія», а справжню офіційну назву країни, якою в часи її
існування вона сама і інші країни її називали, тобто Римська Імперія (на
латинській - Imperium Romanum, на
грецькій - Βασιλεία Ῥωμαίων).
умов в 1054 році, коли напруження досягло критичної точки, Папа Римський
надіслав делегацію до Патріарха Константинопольського з вимогою припинити порушення церковних канонів, наприклад,
заборонити священикам одружуватись тощо. Патріарх Константинопольський
відмовився це зробити і тоді Папа Римський, як глава усієї християнської церкви,
відлучив Константинопольського патріарха від церкви. Останній, маючи підтримку Римського
Імператора, не підкорився Папі Римському і не пішов з посади, а прокляв Папу
Римського і проголосив себе главою усієї християнської церкви.
церковного розколу уся християнська церква згідно з Християнським Символом Віри,
прийнятим на Першому вселенському соборі у 325 році, іменувалась
по-грецькі katholikos, по-латині
catholicus, що на українську мову перекладається, як «єдина», «всеохоплююча»,
«всесвітня», «вселенська» тощо. У зв'язку з тим, що в той час часто виникали
різні єресі (як то аріанство, несторіанство тощо), то вселенську церкву
називали по-латині orthodoxus, а по-грецькі - orthodoxos. Слово orthodoxos/orthodoxus на українську мову може
перекладатися, як «ортодоксальний» (тобто такий, що має правильну,
загальноприйняту позицію), або як «правовірний» чи «православний».
Після великого
церковного розколу з'явилося дві церкви, що вважали себе katholikos тобто
«вселенськими» церквами.
На українській
мові для того, щоб розрізняти західну та східну церкви, одне й те саме грецьке/латинське
слово katholikos/сatholikus стали артикулювати по різному: західну церкву стали
називати «католична, або католицька», а східну церкву - «кафолична» (звук th).
Таким чином в українській мові постали назви церков «римо-католицька» та «греко-кафолична».
Проте, треба зауважити, що і слово «католицька», і слово «кафолічна» - є
трансформаціями одного і того ж слова «katholikos», що перекладається на
українську мову як «єдиний», «вселенський», «всесвітній», «всеохоплюючий» і
т.п.
мові, на якій здійснюється служба в Константинопольському патріархаті і деяких
інших східних церквах, щоб східна katholikos (вселенська) церква не плуталась з
західною katholikos (вселенською) церквою, по відношенню до східної церкви стали
вживати грецьке слово oikoumenikos, що є синонімом слова katholikos, і також може
перекладатися на українську мову, як «вселенська» і т.п. В теологічних спорах
на англійській мові обидві церкви називають себе «catholic», тому, що саме це
слово на англійській мові означає «єдина», «вселенська», «всесвітня», «всеохоплююча»
і значиться в англомовному тексті Християнського Символу Віри.
назвала себе по грецькі orthodoxos, тобто ортодоксальною - такою, що є
правильною, і у світі за нею так і закріпилася назва Східна Ортодоксальна
Церква (на англ. мові Eastern Orthodox Churge). Як уже згадувалося грецьке
слово orthodoxos може перекладатися на українську мову, як «ортодоксальна», або
як «правовірна» чи «православна». На Русі східну церкву, до якої належала і
Митрополія Київська і всієї Русі, називали «правовірною» аж до кінця 14
сторіччя. Термін «православна» ввів у вжиток митрополит Київський і всієї Русі
Кипріан (1389-1406 рр.), який повелів писати в книгах слово «православна» замість
слова «правовірна». З того часу слово «православний» закріпилося в українській
і російській літературі як означення християнина, що визнає східний обряд і не
визнає верховенство Папи Римського у християнській церкві. На англійську мову
слово «православний» перекладається, як orthodox. На сьогоднішній день існують десятки
церков, які називають себе православними. Одні з них спілкуються між собою,
інші - ні. Одна частина православних визнає Патріарха Константинопольського
главою вселенської християнської церкви,
інша - ні. Західна вселенська церква, тобто римо-католицька, до цього
часу залишається організаційно єдиною і визнає главою вселенської християнської
церкви Папу Римського.
З часу хрещення
Київської Русі у 988 році митрополія Київська і всієї Русі була в юрисдикції
Константинопольського патріархату. Осідок митрополії знаходився у Києві аж до
захоплення Києва татаро-монголами у 1240 році, під час якого гине Митрополит
Київський і всієї Русі.
У 1249 році князь
Олександр (Невський), який був лояльний до татаро-монголів, отримує від них
ярлик князя Київського і всієї Руської Землі, але не їде до Києва, а
залишається на своїй батьківщині у місті Володимирі-на-Клязмі і править звідти.
При цьому він повідомляє татаро-монголів про повстання, що проти них готував
його брат Андрій - князь Володимирський разом з князем Данилом Галицьким, і
отримує також ярлик на правління князівством Володимирським.
Згодом Митрополита Київський і всієї Русі, який заступив
Митрополита, що загинув в Київі від рук монголо-татар, їде до міста
Володимира-на-Клязьмі, де сидить князь Київський Олександр (Невський).
Коли Москва отримує статус великого князівства (удільним князівством
вона стала уже за часів монголо-татарського іга) та ярлик на збирання
дані для монголів з усіх земель руських, Митрополит Митрополита Київський і всієї Русі перебирається до Москви.
половині 15 сторіччя в тій частині Азії, що межує з Європою, та частині Східної
Європи продовжує здійснюватись та поширюється влада деспотичних держав,
утворених тюркськими народами: Золотої Орди (татари) та Османської імперії
(турки). Татаро-монголи продовжують панувати у Московському князівстві, а турки
поступово захоплюють територію Римської імперії.
За таких умов римський
імператор та східні ієрархи ініціюють возз'єднання церков. У 1439 р. на Ферарро-Флорентійському
Вселенському соборі західна (тобто католицька) і східна (тобто православна)
церкви, в тому числі і Митрополит Київський і усієї Русі Ісідор (що очолював на
соборі делегацію духовенства від Київської митрополії у складі 100 священників),
приймають рішення возз'єднатися знову в єдину церкву і 5 липня 1439 р. підписують Флорентійську унію, тобто акт возз'єднання
церви у одну вселенську (katholikos, сatholikus) церкву на чолі з Патріархом Римським
(тобто Папою Римським). За східною частиною вселенської церкви збереглася її
організаційна структура та східний обряд. Патріарх Константинопольський
проголосив зазначений Вселенський собор канонічним, а також проголосив, що ті,
хто не підпорядкуються його рішенням,
будуть відлучені від церкви, тобто піддані анафемі.
В результаті Флорентійської
унії Київська митрополія як і раніше продовжувала здійснювати службу по
східному обряду на старослов'янській мові, перебувати в юрисдикції
Константинопольського патріархату, але знову після 1054 року стала визнавати єдність
церкви і верховенство Папи Римського.
яка на той час офіційно не підпорядкувалася рішенням Вселенського
Флорентійського собору про возз'єднання християнської церкви була Московська
держава, що тоді була ще під татаро-монгольським ігом. Московська держава відокремила свою церкву
від вселенської церкви і західного впливу на свою церкву і населення.
Так, коли митрополит
Київський і усієї Русі Ісідор, після підписання Флорентійської унії повернувся
до Москви, де був тоді його осідок, він був ув'язнений Московським князем
Василем Темним, але втік і пізніше був обраний Патріархом Константинопольським Ісідором
II. Митрополитом Київським та всієї Русі він пробув до 1458 року, коли
митрополія Київська та всієї Русі була реорганізована в Митрополію Київську,
Галицьку та всієї Русі.
У 1448 році Собор архієреїв
у Москві поставив митрополитом Київським і всієї Русі Іону, Патріарх Константинопольський
не визнав це призначення, і відлучив Іону, а з ним і московську церву від
вселенської церкви (в такому стані вона перебувала понад 140 років). Вже після
смерті митрополита Іони митрополити самопроголошеної московської церкви стали
називати себе не «київськими», а «московськими».
сторіччя Московське князівство звільняється з-під татаро-монгольського іга.
Після падіння Римської Імперії Москва проголошує себе Третім Римом, тобто новою
римською імперією, робить своїм гербом герб Римської Імперії - двоголового
орла, а князя Московського називає Цесарем (так в честь Юлія Цезаря називали
римських імператорів. В російській інтерпретації - Цъсарь, Царь). В цей час створюється
міф про те, що предком російських царів був легендарний Прус, засновник
Пруссії, предком якого, в свою чергу, був видатний Римський імператор Август. Такий
міф, на думку його творців, давав законні підстави Московському царству для
проведення імперської політики, тобто захоплення навколишніх територій, але для
успішної реалізації цієї політики Москва потребувала легалізації своєї церкви в
очах сусідніх народів.
В липні 1588
року до Москви в надії отримати обіцяні дари прибуває Патріарх
Константинопольський Ієремія II. Тоді царем був Федір, син Івана Четвертого (Грозного),
але фактично державою правив Борис Годунов, боярин із знатного татарського
роду, який пізніше став російським царем. Ієремії II було запропоновано дати
згоду на створення Московського патріархату. Він відмовився це зробити,
посилаючись на протиправність такої дії, і за це був ув'язнений.
В травні 1589 після дев'ятимісячного
ув'язнення, погроз та обіцянок Патріарх Константинопольський Ієремія II таки висвячує
Іова на Патріарха Московського. Так постає Московський патріархат, що після трансформації
Московського царства у Російську Імперію, постане як Російська православна
церква.
Після отримання московською церквою
офіційного статусу східні патріархи, за висловом російського професора
церковної історії Н. Ф. Каптєрєва (1847-1918 рр.), стають «політичними агентами» московських царів».
і Римська імперія (або Візантія, як її називають історики) припиняє своє існування. Але, захопивши
територію Римської імперії турецький султан став називати свою імперію
спадкоємицею Римської Імперії, а себе Цесарем тобто Імператором Римським. Він
робить Константинополь столицею своєї імперії (офіційно Константинополь був
перейменований в Істанбул, по-нашому Стамбул, тільки в 1930 році). Для того, щоб Цесарем його визнавало
християнське населення захоплених турками територій (та інші країни), султан дозволяє
сповідувати християнство, відновлює Константинопольський та інші східні
патріархати, підбираючи на посади лояльних йому людей. Для полегшення
управління християнським населенням своєї імперії султан поєднує посаду Патріарха
Константинопольського з посадою Паші (тобто правителя) Народу Римського. Паша Народу
Римського мав бути провідником політики султана серед християн, і відповідати
своїм життям за лояльність християн Туреччини султану[1].
Посада Патріарха-Паші надавалася тому, хто більше за неї заплатить турецьким
володарям, і утримувалась за тими, хто збирав для турецької казни достатньо
податей з християн і віддано служив султану.
[1] Аж
до 19 сторіччя Патріархи Константинопольські не раз страчувались турками за
прояви християнським населенням Туреччини нелояльності до турецької влади.
імперія звісно не бажала, щоб Патріарх Константинопольський - Паша Народу
Римського визнавав над собою верховенство патріархів римських, які не раз організовували
хрестові походи проти турків і були їх ворогами. Таким чином
Константинопольський та інші східні патріархати невдовзі відмовляються від
Флорентійської унії і розкол християнської церкви на західну вселенську (католицьку)
і східну вселенську (православну) відновлюється знову.
Після захоплення
турками Римської імперії єдиною значною християнською церквою східного обряду,
що фактично залишилась не під владою Туреччини, була Митрополія Київська,
Галицька та всієї Русі. Була ще й Московська митрополія, але в усьому
християнському світі вона вважалася розкольницькою і перебувала поза канонічним
законом аж до 1589 року.
Хоча Митрополія
Київська, Галицька та всієї Русі підпорядковувалась рішенням Вселенського
Флорентійського собору про возз'єднання християнської церкви і визнавала
верховенство Папи Римського, у зв'язку з тим, що вона перебувала в безпосередній
юрисдикції Константинопольського патріархату вона мала слідувати за тією
політикою, яку він проводив. Таким чином вслід за Константинопольським та
іншими патріархатами східної церкви Митрополія Київська, Галицька та всієї Русі
відособлюється від Риму.
року фактично скасовує посаду Патріарха Московського і усієї Русі і
підпорядковує церкву напряму державі, на чолі якої стоїть цар. Управляти
російською церквою від доручає Святійшому Синоду на чолі з обер-прокурором, що
призначався і підпорядковувався імператору. Органи церковно-адміністративного
управління в Російській імперії розглядались як органи державного управління.
Усі постанови Святійшого Синоду виходили під штемпелем "По указу Его
Императорского Величества".
Духовенство було зобов'язане нести
поліцейську повинність у вигляді відбування караулів на вулицях, приймати
участь в розшуку тих, що ухилялися від перепису населення, доносити на
політично «инакомыслящих» тощо. Після цього лозунг «самодержавие, православие, народ» стає національною ідеєю
Російської Імперії.
В такому становищі Російська православна церква
знаходилась аж до більшовицької революції 1917 року. Вісаріон Бєлінський,
видатний російський революційний демократ, літературний критик, публіцист та
філософ у своєму листі до письменника Миколи Гоголя від 15 липня 1847 року дав
таку
оцінку цьому становищу, говорячи про російське і католицьке духовенство: «...второе
когда-то было чем-то, между тем как первое никогда ничем не было, кроме как
слугою и рабом светской власти».
Патріаршество Московське і усієї Росії. Після смерті патріарха Московського і
усієї Росії Тихона в 1925 році новий патріарх не обирається, так як йшла
боротьба радянської держави із церквою. На початок 40-х років у СРСР було
кинуто у табори або розстріляно переважну більшість (за деякими оцінками 85%)
священиків та було зруйновано або зачинено майже усі церкви. Багато священиків
російської церкви тікають від більшовиків за кордон, де в 20 роках утворюються
Русская православна церква заграницей, яка продовжує існувати до цього часу.
3.
Створення
нового Патріархату Московського та усієї Русі.
У 1943
році, під час війни, створюється Патріархат Московський и всієї Русі. За
словами російського церковного історика Владислава Ципіна: «причиной перемены титула с «Патриарх
Московский и всея России» на «Патриарх Московский и всея Русі» был факт, что
«Россией» в СССР называлась только часть страны; а слово «Русь» несло
ассоциацию с Киевской Русью, в которой предки православных русских, украинцев и
белорусов были единым народом; слово «Русь» поэтому обозначало большую
территорию, чем «Россия».
Згідно з
офіційною позицією Патріарх Московський и всієї Русі 1943 року був
правонаступником тих патріархів, що існували в Росії з 1589 по 1700 роки, але серед
російських священників і істориків існує й інша точка зору. Так, наприклад, російський
священик Віктор Данилов з цього приводу пише: «В целях использования православных
христиан в борьбе против воевавшей с СССР Германии вместо разгромленной
подлинной Церкви, Сталиным и Берией в 1943 г. была образована Московская
патриархия. Формально сохранив преемственность епископата от исторического
православия, используя традиционные богослужения и обряды, Патриархия
фактически стала подразделением госбезопасности, основными функциями которой были
мобилизация православного населения на борьбу против германского фашизма и
обслуживание тоталитарного коммунистического режима.
Для её создания собрали в Москву из концлагерей
лояльных советскому режиму архиереев и из их числа и сергианской группы митрополитов
(самого Сергия, Алексия Симоновского и Николая Ярушевича) - всего 19
человек; и объявили их якобы "православным собором", на котором 8
сентября 1943 г. провозгласили Сергия Страгородского "патриархом всея Русі".
А про Ивана Грозного, а в Варфоломеевскую ночь слабо так 140 тыс. за один день во Франции или крестянская война в Германии так не в значай за три месяца 1 лям. населения слабо.
Объективности ради стоит сказать с сепаратистами надо бороться кроваво. Вон вам дали слабину в 1991 году: мало того что себя уничтожаете, а так маленькое кровопускание и все мир и порядок
религиозные чувства
по провайдерам, корпорациям, русофобам или русофилам. Богословы могут себе такое позволить, но не реальные "ученые"!
Да, не секрет, что уровень грамотности Януковича не высок! Точнее дипломы его не отвечают образованности, а отвечают постсоветским рыночным реалиям.
А уровень мудрости вообще катастрофически низок!
Но, то чем занимается "институт стратегических исследований" соответствует проблематике бывшего отдела идеологии при ЦК КПСС. В котором разрабатывались планы по оболваниванию собственного народа путем замены одной религии, коммунистической, заменой осмысления истории ее толкованием! И за это еще получать зарплату за счет народа!
Но вранье, в конечном счете, привело к развалу СССР. И началось оно отделением РСФСР от СССР 12.06.90г, которое, почему-то "институт стратегических исследований" не считает краеугольным камнем!