Защита Германа, подозреваемого в организации "убийства" Бабченко, обжаловала его арест
Защита Бориса Германа, подозреваемого в организации несостоявшегося убийства российского оппозиционного журналиста Аркадия Бабченко, обжаловала решение Шевченковского районного суда, который избрал ему мерой пресечения содержание под стражей на 2 месяца.
Как передает Цензор.НЕТ, об этом Українським Новинам сообщил его адвокат Евгений Солодко.
По его словам, жалоба была подана в Апелляционный суд Киева.
Время заседания пока не определено.
Напоминаем, 29 мая сообщалось об убийстве в Киеве российского оппозиционного журналиста Аркадия Бабченко.
30 мая стало известно, что Бабченко жив. СБУ провела спецоперацию с целью задержания заказчика покушения.
Глава СБУ Грицак заявил: "Спецслужбы РФ заплатили за убийство Бабченко $40 тысяч, организатор задержан". СБУ также опубликовало разговор между исполнителем и заказчиком убийства Бабченко: "Сумочка у тебя готова? Тебе ж надо будет дать инструмент". Кроме того, ведомство обнародовало кадры задержания заказчика "убийства" Бабченко: "Сейчас все расскажем".
31 мая суд арестовал на 60 суток Германа, подозреваемого в организации убийства Бабченко.
Генеральный прокурор Юрий Луценко сообщил, что инсценировка убийства Бабченко помогла следствию получить список из 47 потенциальных жертв, на которых планировалось покушение.
Ну вроде не дураки ,обокрали и оболванили 40 миллионов украинцев а придумывают такую ахинею .... 
приблизительно то, что ты хочешь услышать.
Всем спасибо!
Все СВОБОДНЫ!
Ща еще киллера чеченского выпустят...
Антикорупционный суд уже просрали....
https://ru-ru.facebook.com/Y.V.Levchenko/posts/1221644997966908 31 мая в 9:40 ·
Зараз знаходжусь в Одесі - беру на поруки хлопців - ветеранів війни, яких так звані "правоохоронці" хочуть посадити за "зберігання зброї", й які вже місяць сидять в Одеському СІЗО.
Так ось цікаво, що буквально годину тому, у відкритому судовому засіданні, прокурор заявив, що покази проти героїв , СБУшникам , давав ще в квітні такий собі ГЕРМАН Б. Л. (https://www.pravda.com.ua/news/2018/05/31/7181940/ https://www.pravda.com.ua/news/2018/05/31/7181947/ ).Навмисно не коментую детально тут цей факт, а лише надаю інформацію;
В політології це зветься "технологія віяла" - народу , регулярно , повинен підкидатися подібний треш , аби люди не думали над тим , що дійсно є важливим ...
Тела накрыли красным кумачом...
Один из них был левым уклонистом...
Другой, как оказалось, ни при чём...
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1798111756916184 2 июня в 9:44 · https://www.facebook.com/fondDM/?hc_ref=ARTjnizfLs63Vt62Wdnb1jZvX6gDV_Q0wfvOdt7suTDdV5BmcV2WLydtzuqu9EhXaPE&fref=nf#
Ну, що ж, вони люди як люди, і милосердя часом стукає до їх сердець. Вони можуть ридати над убієнням і плакати від щастя над спасінням. Вони можуть проклинати ворогів і тут же, перед літсом своїх товаріщей, торжествєнно клястись, що не буде від них пощади жодному ворогу - і це лишиться просто словами, бо де ж їм бачити тих ворогів, не в Києві ж? Але слова їх будуть палкими та прекрасними, а слова, кажуть, теж зброя, тож нехай.
Вони будуть сміятись і плакати усі разом, проклинати й радіти, ненавидіти й освідчуватись у любові, захоплюватись героями та клеймити негідників - але з однією умовою…
… якщо це буде подане як шоу.
І шоу їм подають.
Хто цей бездарний режисер, що подає постійні ці спектаклі, які здаються часом поставленими за мотивами писаної на колінці п'єси?
Хто він, забивший тренд - єдиний з можливих, суспільства, що вкрай стомилось від крові та смертей - так стомилось, що не хоче їх помічати, заплющуючи очі до болю у повіках?
Ну, так, він бездарний, цей режисер - але він геніальний. І нехай його режисура провалюється, послизнувшись на калюжі з свинячої крові, спіткнувшись об покази «кілерів» та «замовників», які, якщо заглянути за куліси, являються лише колегами по нещастю. Отими самими, взятими свого часу за жабри «агентами» і кинутими під колеса наказу - ТРЕБА ДАТИ НАРОДУ КРАСИВУ КАРТИНКУ!
І заарештовують Рубана.
І лікує народ - оу, нарешті ми зрозуміли, хто цей екстреміст, який привіз зброю на українську землю.
(і не замислюється народ, чому цьому екстремісту було дозволено до пори і до часу возити ту зброю без перешкод)
І йде пішки Савченко, потрясая груддю та … іншими органами - йде пішки до головного офісу нещасної контори, яка вже втомилась від пошуків «агентів» та розборок між іншими службами, а шо робити, треба шукати й подавати «ворогів народу», служба така.
І супроводжує її вірна сестра Віра, яка завжди крокує поруч із Надією - і біжать, біжать журналісти, тицяючи мікрофони, які транслюють лише ціджене крізь зуби:
- Що, всрались?
І валяється у бичій… пардон, свинячій крові нещастя, яке взагалі не мало вибору.
І вам я не побажаю такого вибору, коли немає вибору - коли до тебе приходять і кажуть, що ось, мовляв, тебе хочуть піф-паф, а ти начебто і розумієш, що десь у чомусь тебе накалують, але вискочити з цієї колії вже не можеш.
Красиво ж, блін!
Красиво, братця.
Які перфоманси розгортаються на наших очах, яке штучне підсилення вибуховій думці суспільства подається - прямо під зад колінкою подається, але так тонко, що суспільство свято вірить, що воно ось…
само…
кожен…
в єдиному…
пориві…
А народ купається в містеріях, змішуючи свіяте і грішне, дійсне і придумане.
І шоу, шоу, скрізь саме шоу - іншим вже народ не візьмеш.
Ось смерть дівчинки. Дівчинці було всього п'ятнадцять років. Від її фото очей не відвести, то сама юність на цім фото - і все, життя скінчилось з тим вибухом триклятої міни, і майже кожен в цій країні знає її ім'я.
Даша…
… нічого, що до Даші загинула вже така шалена кількість дітей, спалених у бомбосховищах, підірваних мінами, збитих осколками?
Нічого, що за чотири плюс років війни таких дитячих смертей було немало? Чому ж лише Даша підірвала так серця та душі?
Я згадую - зима. Чорний сніг. Ми поспішаємо довезти дівчинку до Харкова. Ми веземо її з Дебальцево. Там її було поранено осколком в шию. Осколок той мандрує по тілу. І робить це, падлюка, дуже швидко. В Артемівську таку операцію робити відмовляються - дзвонимо до Хоттабича. Він виділяє екіпаж. АСАП включає сигнал - і далі ми ледве встигаємо за рятувальниками, які мчать дівчинку до Харкова.
Господи, як же ту дівчинку звали?
Вона була ровесницею цієї загиблої Даші.
Не пам'ятаю вже.
Дитину врятували. Уламок витягли.
І ви ж нічого не знаєте про ту дитину. Не знаєте, бо ж ніколи тоді було розповідати. Бо такі поранення та смерті - дітей, так-так, дітей! - тоді йшли пачками.
Бо нам ніколи було вам подавати те як шоу, вибачте.
… у мене нема жодної фотографії з Дебальцево.
Не до того було там.
А ось Хоттабич. Він вкотре намагається продати своє майно. Своє, блін, особисте! Аби ще трохи протримався АСАП.
Він вкотре намагається продати свої нагороди.
Це шоу? - ні, тому нецікаво. Цікаво лише кільком сотням, аби не десяткам.
Це драма? - ні, це робота. Звичайна собі робота. Отак АСАП і перебивається, час від часу лишаючись з порожніми рахунками. Вже чотири плюс роки війни.
А ось батько, військовий, прийшов служити разом з донькою. Не відпустив саму на фронт. І загинув, прикривши її своїм тілом.
Оце ви чуєте. Це вражає. Я й сама, блін, ходила не своя, коли почула цю історію. Я чорна ходила. Це найсильніша історія нашої війни, вважаю. Страшнішого й святішого не чула і не знаю
Як брат просив знайти брата, як начебто його знайшли - десь на когось вийшли сепари, сказали, що хлопець в них, і контррозвідка сказала:
- Шукайте полоненого, будемо міняти.
І брат сказав:
- Знайду.
І знайшов за кілька годин.
- Не те. - сказали нам. - Потрібен жирний, руський потрібен.
- Знайду. - сказав брат.
І знайшов за добу жирного руського.
Але брат його вже на той час загинув. І чула я у слухавці рівний голос брата:
- Нема вже брата.
Я не забуду той безкровний та неживий голос брата, який так і не встиг брата порятувати.
А як служили батько з сином - син у піхоті, а батько на орудіях, сина прикриваючи. З острахом слухаючи рацію.
І що ж творилось в душі у батька, коли позицію, де стояв син, накрили люто - а стріляти з орудій наказу не було?
А як служить донька…
Служить і стоїть на фронті поруч зі знаком «Тут у 14-му році загинули…» - і ім'я її батька на камені.
Отут татусь загинув, тіла так і не знайшли - і тут же стоїть доня. Отут вона воює за чотири роки від татового бою.
Це шоу?
Ні. Бо вам це все не подали як шоу.
Це драма?
Ні, це будні. Я вам таких історій вагон з возиком надиктую.
Ви ж розумієте, блін - треба шоу. Інакше вже не достукаєшся, не докричишся. Бо ми усі давно стоїмо в крові по коліно - і, хоч не всі це розуміють, підсвідомість, *****, вже відмовляється сприймати нові літри крові.
Їй, *****, подавай таку картину, щоб захлинулись серця, щоб покотились горохом сльози з давно вже висохлих очей.
Ну-ка, давай, удіві мєня, дєтка!
Вдар мене під дих, вичави з мене сльози! Дай мені ридання!
… та прошу.
Ви хочєтє пєсєн, іх єсть у мєня! - кажуть нам спеціалісти і подають нам шоу.
І режисери хренові, але вже такі як є. І головне ж - діє, працює шоу!
І ось я читаю вже сторінки своїх друзів, розумних та скептично налаштованих, друзів, а там:
- Ридаль. Ридал я как рєбьонок над етім чудним воскрєсєнієм. Умєют же, умєют, сволочі, когда хотят. Слава СБУ!
Ридають.
Ну, що ж, вони люди як люди, і милосердя часом стукає до їх сердець. І якщо їм потрібно шоу - давайте їм шоу, що ж.
… стоїть малочисельний мітинг за порятунок Олега Сенцова. Йде поруч з ним нескінченна шеренга маршу «За традиційні цінності». І журналісти розриваються - чи знімати оце дійство про вмираючого полоненого, чи кинутись услід за шоу?
Стоїть мітинг за Сенцова.
Десь мчить по Києву велична когорта велосипедистів. У нас велопробіг. Отуди вся увага. А ще трохи на оцього, дивом воскресшого. Давай, удіві мєня, дєтка! Вичави з мене ще трохи сліз.
У нас шоу.