Захист Германа, підозрюваного в організації "вбивства" Бабченка, оскаржив його арешт
Захист Бориса Германа, підозрюваного в організації невдалого вбивства російського опозиційного журналіста Аркадія Бабченка, оскаржив рішення Шевченківського районного суду, який обрав йому запобіжним заходом утримання під вартою на 2 місяці.
Як передає Цензор.НЕТ, про це Українським Новинам повідомив його адвокат Євген Солодко.
За його словами, скарга була подана до Апеляційного суду Києва.
Час засідання поки не визначений.
Нагадуємо, 29 травня повідомлялося про вбивство в Києві російського опозиційного журналіста Аркадія Бабченка.
30 травня стало відомо, що Бабченко живий. СБУ провела спецоперацію з метою затримання замовника замаху.
Глава СБУ Грицак заявив: "Спецслужби РФ заплатили за вбивство Бабченка $40 тисяч, організатора затримано". СБУ також опублікувало розмову між виконавцем і замовником вбивства Бабченка: "Сумочка у тебе готова? Тобі ж треба буде дати інструмент". Крім того, відомство оприлюднило кадри затримання замовника "вбивства" Бабченка: "Зараз усе розповімо".
31 травня суд заарештував на 60 діб Германа, підозрюваного в організації вбивства Бабченка.
Генеральний прокурор Юрій Луценко повідомив, що інсценування вбивства Бабченка допомогло слідству отримати список із 47 потенційних жертв, на яких планувався замах.
Ну вроде не дураки ,обокрали и оболванили 40 миллионов украинцев а придумывают такую ахинею .... 
приблизительно то, что ты хочешь услышать.
Всем спасибо!
Все СВОБОДНЫ!
Ща еще киллера чеченского выпустят...
Антикорупционный суд уже просрали....
https://ru-ru.facebook.com/Y.V.Levchenko/posts/1221644997966908 31 мая в 9:40 ·
Зараз знаходжусь в Одесі - беру на поруки хлопців - ветеранів війни, яких так звані "правоохоронці" хочуть посадити за "зберігання зброї", й які вже місяць сидять в Одеському СІЗО.
Так ось цікаво, що буквально годину тому, у відкритому судовому засіданні, прокурор заявив, що покази проти героїв , СБУшникам , давав ще в квітні такий собі ГЕРМАН Б. Л. (https://www.pravda.com.ua/news/2018/05/31/7181940/ https://www.pravda.com.ua/news/2018/05/31/7181947/ ).Навмисно не коментую детально тут цей факт, а лише надаю інформацію;
В політології це зветься "технологія віяла" - народу , регулярно , повинен підкидатися подібний треш , аби люди не думали над тим , що дійсно є важливим ...
Тела накрыли красным кумачом...
Один из них был левым уклонистом...
Другой, как оказалось, ни при чём...
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1798111756916184 2 июня в 9:44 · https://www.facebook.com/fondDM/?hc_ref=ARTjnizfLs63Vt62Wdnb1jZvX6gDV_Q0wfvOdt7suTDdV5BmcV2WLydtzuqu9EhXaPE&fref=nf#
Ну, що ж, вони люди як люди, і милосердя часом стукає до їх сердець. Вони можуть ридати над убієнням і плакати від щастя над спасінням. Вони можуть проклинати ворогів і тут же, перед літсом своїх товаріщей, торжествєнно клястись, що не буде від них пощади жодному ворогу - і це лишиться просто словами, бо де ж їм бачити тих ворогів, не в Києві ж? Але слова їх будуть палкими та прекрасними, а слова, кажуть, теж зброя, тож нехай.
Вони будуть сміятись і плакати усі разом, проклинати й радіти, ненавидіти й освідчуватись у любові, захоплюватись героями та клеймити негідників - але з однією умовою…
… якщо це буде подане як шоу.
І шоу їм подають.
Хто цей бездарний режисер, що подає постійні ці спектаклі, які здаються часом поставленими за мотивами писаної на колінці п'єси?
Хто він, забивший тренд - єдиний з можливих, суспільства, що вкрай стомилось від крові та смертей - так стомилось, що не хоче їх помічати, заплющуючи очі до болю у повіках?
Ну, так, він бездарний, цей режисер - але він геніальний. І нехай його режисура провалюється, послизнувшись на калюжі з свинячої крові, спіткнувшись об покази «кілерів» та «замовників», які, якщо заглянути за куліси, являються лише колегами по нещастю. Отими самими, взятими свого часу за жабри «агентами» і кинутими під колеса наказу - ТРЕБА ДАТИ НАРОДУ КРАСИВУ КАРТИНКУ!
І заарештовують Рубана.
І лікує народ - оу, нарешті ми зрозуміли, хто цей екстреміст, який привіз зброю на українську землю.
(і не замислюється народ, чому цьому екстремісту було дозволено до пори і до часу возити ту зброю без перешкод)
І йде пішки Савченко, потрясая груддю та … іншими органами - йде пішки до головного офісу нещасної контори, яка вже втомилась від пошуків «агентів» та розборок між іншими службами, а шо робити, треба шукати й подавати «ворогів народу», служба така.
І супроводжує її вірна сестра Віра, яка завжди крокує поруч із Надією - і біжать, біжать журналісти, тицяючи мікрофони, які транслюють лише ціджене крізь зуби:
- Що, всрались?
І валяється у бичій… пардон, свинячій крові нещастя, яке взагалі не мало вибору.
І вам я не побажаю такого вибору, коли немає вибору - коли до тебе приходять і кажуть, що ось, мовляв, тебе хочуть піф-паф, а ти начебто і розумієш, що десь у чомусь тебе накалують, але вискочити з цієї колії вже не можеш.
Красиво ж, блін!
Красиво, братця.
Які перфоманси розгортаються на наших очах, яке штучне підсилення вибуховій думці суспільства подається - прямо під зад колінкою подається, але так тонко, що суспільство свято вірить, що воно ось…
само…
кожен…
в єдиному…
пориві…
А народ купається в містеріях, змішуючи свіяте і грішне, дійсне і придумане.
І шоу, шоу, скрізь саме шоу - іншим вже народ не візьмеш.
Ось смерть дівчинки. Дівчинці було всього п'ятнадцять років. Від її фото очей не відвести, то сама юність на цім фото - і все, життя скінчилось з тим вибухом триклятої міни, і майже кожен в цій країні знає її ім'я.
Даша…
… нічого, що до Даші загинула вже така шалена кількість дітей, спалених у бомбосховищах, підірваних мінами, збитих осколками?
Нічого, що за чотири плюс років війни таких дитячих смертей було немало? Чому ж лише Даша підірвала так серця та душі?
Я згадую - зима. Чорний сніг. Ми поспішаємо довезти дівчинку до Харкова. Ми веземо її з Дебальцево. Там її було поранено осколком в шию. Осколок той мандрує по тілу. І робить це, падлюка, дуже швидко. В Артемівську таку операцію робити відмовляються - дзвонимо до Хоттабича. Він виділяє екіпаж. АСАП включає сигнал - і далі ми ледве встигаємо за рятувальниками, які мчать дівчинку до Харкова.
Господи, як же ту дівчинку звали?
Вона була ровесницею цієї загиблої Даші.
Не пам'ятаю вже.
Дитину врятували. Уламок витягли.
І ви ж нічого не знаєте про ту дитину. Не знаєте, бо ж ніколи тоді було розповідати. Бо такі поранення та смерті - дітей, так-так, дітей! - тоді йшли пачками.
Бо нам ніколи було вам подавати те як шоу, вибачте.
… у мене нема жодної фотографії з Дебальцево.
Не до того було там.
А ось Хоттабич. Він вкотре намагається продати своє майно. Своє, блін, особисте! Аби ще трохи протримався АСАП.
Він вкотре намагається продати свої нагороди.
Це шоу? - ні, тому нецікаво. Цікаво лише кільком сотням, аби не десяткам.
Це драма? - ні, це робота. Звичайна собі робота. Отак АСАП і перебивається, час від часу лишаючись з порожніми рахунками. Вже чотири плюс роки війни.
А ось батько, військовий, прийшов служити разом з донькою. Не відпустив саму на фронт. І загинув, прикривши її своїм тілом.
Оце ви чуєте. Це вражає. Я й сама, блін, ходила не своя, коли почула цю історію. Я чорна ходила. Це найсильніша історія нашої війни, вважаю. Страшнішого й святішого не чула і не знаю
Як брат просив знайти брата, як начебто його знайшли - десь на когось вийшли сепари, сказали, що хлопець в них, і контррозвідка сказала:
- Шукайте полоненого, будемо міняти.
І брат сказав:
- Знайду.
І знайшов за кілька годин.
- Не те. - сказали нам. - Потрібен жирний, руський потрібен.
- Знайду. - сказав брат.
І знайшов за добу жирного руського.
Але брат його вже на той час загинув. І чула я у слухавці рівний голос брата:
- Нема вже брата.
Я не забуду той безкровний та неживий голос брата, який так і не встиг брата порятувати.
А як служили батько з сином - син у піхоті, а батько на орудіях, сина прикриваючи. З острахом слухаючи рацію.
І що ж творилось в душі у батька, коли позицію, де стояв син, накрили люто - а стріляти з орудій наказу не було?
А як служить донька…
Служить і стоїть на фронті поруч зі знаком «Тут у 14-му році загинули…» - і ім'я її батька на камені.
Отут татусь загинув, тіла так і не знайшли - і тут же стоїть доня. Отут вона воює за чотири роки від татового бою.
Це шоу?
Ні. Бо вам це все не подали як шоу.
Це драма?
Ні, це будні. Я вам таких історій вагон з возиком надиктую.
Ви ж розумієте, блін - треба шоу. Інакше вже не достукаєшся, не докричишся. Бо ми усі давно стоїмо в крові по коліно - і, хоч не всі це розуміють, підсвідомість, *****, вже відмовляється сприймати нові літри крові.
Їй, *****, подавай таку картину, щоб захлинулись серця, щоб покотились горохом сльози з давно вже висохлих очей.
Ну-ка, давай, удіві мєня, дєтка!
Вдар мене під дих, вичави з мене сльози! Дай мені ридання!
… та прошу.
Ви хочєтє пєсєн, іх єсть у мєня! - кажуть нам спеціалісти і подають нам шоу.
І режисери хренові, але вже такі як є. І головне ж - діє, працює шоу!
І ось я читаю вже сторінки своїх друзів, розумних та скептично налаштованих, друзів, а там:
- Ридаль. Ридал я как рєбьонок над етім чудним воскрєсєнієм. Умєют же, умєют, сволочі, когда хотят. Слава СБУ!
Ридають.
Ну, що ж, вони люди як люди, і милосердя часом стукає до їх сердець. І якщо їм потрібно шоу - давайте їм шоу, що ж.
… стоїть малочисельний мітинг за порятунок Олега Сенцова. Йде поруч з ним нескінченна шеренга маршу «За традиційні цінності». І журналісти розриваються - чи знімати оце дійство про вмираючого полоненого, чи кинутись услід за шоу?
Стоїть мітинг за Сенцова.
Десь мчить по Києву велична когорта велосипедистів. У нас велопробіг. Отуди вся увага. А ще трохи на оцього, дивом воскресшого. Давай, удіві мєня, дєтка! Вичави з мене ще трохи сліз.
У нас шоу.