РУС
9233 посетителя онлайн
Порошенко: Украинский останется единственным государственным языком
Государственным языком в Украине останется украинский, но громады смогут определять, на каком языке общаться.
Как сообщает Цензор.НЕТ со ссылкой на "Интерфакс-Украина", об этом заявил Президент Украины Петр Порошенко на заседании Конституционной комиссии. "Не нам определять из высоких киевских кабинетов, где лучше построить школу, какой установить памятник, какие петь песни или какой язык использовать, в том числе, жителям громады. При этом оставляя единственным государственным языком наш украинский язык", - сказал Президент.
Ранее Цензор.НЕТ сообщал, что
Топ комментарии
Це навіть не треба обговорювати!
"Батьківщина" ("Вітчизна"), тобто батьківський край, земля предків. Рос. відповідник - "Родина", тобто там де народився; безвідносно до батьківського краю. Звідси й вираз: "моя новая Родина". Для українця "нової батьківщини" не існує, бо земля предків лише одна. Неможливі для українця й сьогоднішні висловлювання деяких російських великодержавників - "Наша Родина везде, где живут русские".
Український менталітет теж знає слово "родина", але воно значно вужче, ніж "батьківщина", це, по суті, лише рідня. Так само й російська мова знає слово "Отчизна" ("Отечество"), але тут воно вживається лише поетами, вченими й політиками для високого стилю. Це й зрозуміло, бо його ментальне коріння не властиве імперській ідеології, слово є явною калькою з української, як і слово "отец". Про це свідчить відсутність етимологічного кореня у слова "отец" і наявність такого кореня у слова "вітець". "Держава" - суспільна організація, яка "держить", "утримує разом" певну громаду людей. Рос. відповідник - "государство", тобто суспільна організація, яка складається з государя (або самодержавця) і його підданих. "Громадянство" - належність до "громади" (вільної, самокерованої суспільної організації з виборним керівництвом). Рос. відповідник - "гражданство" - належність до привілейованого ("служилого") прошарку підданих "государя", а саме до населення "гражд" (укріплених пунктів). Населення поза граждами (як правило, це упокорені народи й народності - "инородцы"), очевидно, не мало й тих куцих прав, які мали "граждане".
Хліборобська праця на Україні - найбільш шанована. Вона прирівняна тут до молитви. Слово "орати" первісно означало не стільки розворошувати землю для сівби, скільки "священнодійствувати". Слово походить з ритуалу хліборобського культу Бога Ора (іпостасі того ж світлого начала "Ра"). Рос. відповідник - "пахать" (розпанахувати, розпахувати) аж ніяк не пов'язаний із священнодійством [2]. Творцям поняття "пахать" хліборобський культ був чужим, про що свідчить вживання слова "орать" у значенні "кричати", галасувати", слова "орава" в значенні галасливої юрби. Це наводить на думку, що давній арійський (орійський) обряд оранки, пов'язаний з проголошенням молитви, був не тільки чужим, але й незрозумілим для угро-фінських предків росіян, якщо вони сприймали його лише як невпорядкований крик і галас.
Зауважимо, що культ сонячного бога Ора шанувався усіма арійськими племенами і народами, про що свідчать його сліди у мовах арійської групи. Так у грецькій мові "ора" означає "урожай", у латинській - "прорікати" (звідки слова "оракул", "оратор"); "ораре" в латині означає "молитись"; в англійській мові "ар" має значення золотого (сонячного) кольору і разом з тим "того, що було раніше", слово "оракул" - "пророцтво", "найсвятіше", "непорушна істина" і т.д. і т.п.
Ненасильницьке мислення українського етносу можна знайти в усіх напрямах словотворення. Порівняємо, наприклад, граматичну термінологію: "відмінок" (від "відмінний", "інший") і "падеж" (від "падати", "випадати"); "відмінювання" (від "відмінку"); "склонение" (від "склонять", пригинати). Порівняємо рос. "мятеж" (від "м'яти", "зминати") і укр. "керувати", або "кермувати" (від "керма", "керманича", того, хто стоїть за кермом, тобто (активно) працює сам на відповідальній ділянці, а не посилає інших). Вшанування творчих якостей людини характерне й для інших словотворень українського менталітету. Порівняємо укр. "гідність" (тобто придатність до діяльності) і його російський відповідник "достоинство" (тобто належність до багачів, тих що мають "доста" [3].
До соціального спускання людини український менталітет виявляє тривогу, осуд, тоді як російський - байдужість. Порівняймо укр. "злидар", "злидень" (негативно-тривожна оцінка "зло") і рос. "нищий" (нейтральна оцінка, "ніщо"). Аналогічно укр. "злодій" і рос. "вор". Старослов'янське "вор" означало межу, отже рос. "вор" - "той, що не визнає "меж" (без засудження цього вчинку). Так само "злочинець" (засудження) і "преступник", тобто "той, що переступив" (теж без осуду). Разом з тим, український менталітет прагне мінімально принижувати людину, навіть ту, що зійшла з доброчинного шляху. Так, наприклад, жінку, що втратила цнотливість, українці називають "повія" (та що живе по "Вію", тобто за давніми законами пунуальної сім'ї, яка не ділилась на шлюбні пари); рос. відповідник цьому слову дуже образливий: "шлюха", "потаскуха".
"Світло", "ясність" для української ментальності - найвища характеристика; для російської - найвищою є сила, величина. Порівняймо, наприклад, титули вищих посадових осіб: "ясновельможність" і "величество".
У своєму гімні українці просять зберегти їх Батьківщину і просвітити їх; росіяни - зберегти царя і дати йому силу, щоб настрашити:
Боже Великий, Єдиний
Нам Україну храни
Волі і Світу промінням
Ти її осіни.
Світлом Науки і Знання
Нас усіх просвіти!
***********************
Боже, Царя храни!
Крепкий, державный
Царь православный
Царствуй на славу,
На славу нам,
На стах врагам!
Наведемо ще кілька порівнянь нібито рівнозначних слів: "захист" ("за+хист", тобто за власні здібності) - "защита" ("за+щит", тобто за щось); "звитяжець" (той що витягнув, підніс вище) - "победитель" (той, що лишився живим "по бідах"); "перемога" ("пере+могти", тобто вище, ніж могутність) - "победа" ("по+бедах"); "лікарня" (місце де дають ліки, лікують) - "больница" (місце де панує біль). Природно, що від такого життя, яке відбилось у російському менталітеті, алкоголь - єдине спасіння. Тому й "водка" для нього - ліки, і творить він це слово від поняття лікувальної води, а не від поняття пекучого вогню, як це бачимо в українській мові, де відповідником є "горілка", чи "паленка".
Можна й далі наводити подібні порівняння, однак це, мабуть, буде зайвим, оскільки протилежність ментальностей, що стоять за словотворенням в обох мовах, очевидна й з наведених прикладів.
Підбиваючи підсумки нашій першій мандрівці в океан рідних слів, скажемо кілька слів про підводні рифи та отруйні течії, що іноді трапляються в цьому океані. Отруйними течіями є лайки й брутальні слова, а підводними рифами - спрощений підхід до розкриття глибинного змісту слова, який породжує дезинформацію ("вор+скла", "у+горці" тощо), та бездумне користування спотвореними "ходячими" виразами. [...]
Коли більшовицькі кремлівські володарі вирішили покласти край українському духовному відродженню, до столиці України був посланий Молотов. Не скидаючи шапки, він вийшов на трибуну і покрив відбірним російським матом весь український провід, що зібрався вершити подальшу долю України. Очевидці розповідають, що цей вчинок Молотова викликав шок, розгубленість, відчай. Слухачі були повністю деморалізовані, що полегшило присланим з Москви чекістам і місцевим негідникам досить легко розправитися з урядом та партійним керівництвом України. За короткий час вони були роз'єднані, ошельмовані й постріляні.
Ефективність матерщини в руйнуванні совісті і духовності добре усвідомлювали стратеги й тактики Кремля. Вони ввели її до партійної і державної мови, вона рясніла в усних висловлюваннях і в державних документах. Був випадок, коли чекістські кати завагались, що чинити з дітьми і дружинами "ворогів народу"? Вони подали список дітей на рішення партії, і той самий Молотов наклав резолюцію "расстрелять к ... матери!"
Офіційна матерщина з Москви за часів панування комуністичної партії зафіксована не лише в документах органів терору, а й у численних телетайпограмах на заводи і в урядові установи. В ті часи часто можна було чути не лише від приватних осіб, а й від російських теле- і радіожурналістів слова гордості за "найсильнішу у світі" російську лайку.
У чому ж особливість російської національної лайки? А в тому, що ця лайка втоптує в бруд, обливає нечистотами такі найсвятіші для людини поняття як Бог, Душа, Матір. Людей, що живуть без мату і шанують матір, душу і Бога російська лайка буквально вибиває з колії, деморалізує, травмує їх почуття і мислення, робить беззахисними. І цей удар по психіці не уявний, а можна сказати, цілком матеріальний. Екстрасенси і йоги знають, що вібрації грубої лайки руйнують тонку матерію астралу і менталу, тобто руйнують середовище наших почуттів і думок.
У короткому висвітленні проблеми взаємозв'язку мови і ментальності та характеристики національної особливості цього взаємозв'язку не має можливості охопити проблему в усіх деталях. Однак, сподіваємось, що основні принципи структурування української мови і ментальності вдалося
виявити. Це дає змогу нам перейти до аналізу такого аспекту феномену України, як її культура, тобто зовнішній, так би мовити, матеріалізований вияв ментальності.
хотелось бы изучить хотя бы самые базовые основы.
у меня у сына два высших образования,у невестки высшее экономическое
а что у кого нарушилось,так время,самый лучший судья....
тебе какое дело вообще до Украины? ты что самый умный или как у всех- "домохозяйка хохлушка,у самого фирма,дети в оксфорде,жена по спа салонам,автопарк дома,все уважают и кланяются при встрече,денег в долг не даю,считаю,что каждый сам должен заработать" ну и в том же духе...
иди спать радимый,таких как ты тут было до тебя и после тебя как грязи на улицах твоей деревни.
появился недавно из изковеркованого украинского и азиатсктх матюков.....
появился недавно из изковеркованого украинского и азиатсктх матюков.....
В мире из небольшого числа языков-основ
возникло около пяти тысяч языков. Так индоевропейский язык стал основой для
латинского.
Он, в свою очередь, в результате его распространения римлянами-завоевателями на
другие территории стал основой для романских языков.
Ученые языковеды отмечают одну четко выраженную тенденцию: новые вторичные
языки упрощаются. Это можно объяснить - колонизированные народы, вынужденные
принимать принесенный колонизаторами язык, не могли освоить все его нюансы.
Часто просто речевой аппарат аборигенов не был в состоянии воспроизвести
некоторые звуки. У японцев, к примеру, отсутствует звук "л", поэтому
все иностранные слова, имеющие этот звук, они заменяют звуком "р" и
на лимон говорят "рэмон".
Финны не различают звуков "ц" и "ч". Звук "ф",
который не является родным для украинского языка, часто заменяется на
"п" (Пилип, а не Филипп), или "т" (Таддей, а не Фаддей),
или "х" (Хома, а не Фома).
Не расслышав оттенков в произношении тех или иных слов, аборигены произносили
все на свой манер. Так стерлись многие ударения в словах. Чехи все ударения
делают на первом слоге, итальянцы и поляки на предпоследнем, а французы - на
последнем.
Все романские языки, кроме румынского, утратили звательный падеж. В русском
языке этот падеж также отсутствует, и русскоязычным часто даже трудно понять,
что это такое вообще.
Украинский язык стойко сохраняет этот падеж, поэтому говорится "мамо"
а не просто "мама", "отче", а не "отець", Боже, а
не просто Бог. Вот в русском языке, пожалуй, только при обращении к Богу
употребляется звательный падеж "Боже".
Что касается взаимоотношений русского и украинского языков, то здесь
применимо общее правило упрощения языка при его распространении на чужие земли.
То, что "Киев - мать городов русских", аргумент настолько избитый,
что как-то даже неловко его использовать.
А вот то, что Юрий Долгорукий был киевским князем, как-то призабылось. Никто не
вспоминает, что основатель Москвы похоронен в Киеве, и его тело покоится там по
сей день.
У его сына Андрея не было столь трепетного отношения к великому Киеву. Поэтому
и начал переносить центр тяжести дальше на север, вместе с византийской иконой
Богоматери, мощами Бориса и Глеба, многими своими единомышленниками и,
естественно, русским языком киевского образца.
Угро-финские народы воспринимали русский язык в меру своей физической
способности его постигнуть. Вполне закономерным было его искажение. Возникавшие
ошибки со временем закреплялись как норма и входили в язык самих колонизаторов.
Возникающие ошибки русского языка придавали ему какое-то особое своеобразие.
Великий русский поэт Александр Пушкин в поэме "Евгений Онегин" по
этому поводу даже заметил: "Без грамматической ошибки я русской речи не
люблю". Самого поэта умиляли "неправильный, небрежный лепет, неточный
выговор речей".
Он гениально подметил:
"Не все ли, русским языком
Владея слабо и с трудом,
Его так мило искажали,
И в их устах язык чужой
Не обратился ли в родной?"
Высокообразованные слои населения считали его языком простого народа и
предпочитали изъяснятся на престижном французском. Та же пушкинская Татьяна
свое письмо Онегину писала по-французски.
Оправдывая свою героиню, автор пояснял:
"Она по-русски плохо знала,
Журналов наших не читала
И выражалася с трудом
На языке своем родном,
Итак, писала по-французски...
Что делать! повторяю вновь:
Доныне дамская любовь
Не изъснялася по-русски,
Доныне гордый наш язык
К почтовой прозе не привык".
Привить любовь к родному языку российской знати и отвернуться от французского
помог агрессивный Наполеон.
Наверное, первым высокопоставленным чиновником, не постеснявшимся открыто, на
самом высоком уровне говорить по-русски был князь Потемкин. Хотя кое-кто из
придворных еще пробовал его стыдить за это.
Среди множества искажений, которые претерпевал на северных землях киевский
язык, самым распространенным было нечеткое произношение слов.
Больше всех пострадал неударный звук "о", замененный на нечеткое
"а" или вообще исключенный из речи.
Скажем слово "полотенце" стало произноситься как "плтенце",
"говорить", как "гварить" или вообще "грить" и т.
п. Со временем звук "а" настолько укрепился в московском языке, что
даже возник термин "аканье".
Михайло Ломоносов этому явлению посвятил такие строчки:
"Великая Москва в языке толь нежна,
Что А произносить за О велит она".
Другой великий русский ученый - историк Василий Ключевский тоже отмечал, что
московский говор некоторыми чертами значительно отошел от того, как говорили в
Киевской Руси.
По его мнению "гаварить па-масковски" (так и написано у Ключевского)
означало нарушать правила древней фонетики.
Следует отметить, что искажения касаются только произношения. На письме же
удерживается старое правило.
А вот в белорусском языке искажения произношения закрепились и в правописании.
Поэтому, например, украинское "користуватися" у них пишется и
произносится как "карыстацца", а русское "женщины", как
"жанчыны".
Перенос произношения в написание случается, хоть и редко, и в русском языке.
Слово "козак" превратилось в "казак", "робота" в
"работа", "зоря" в "заря".
Упрощение стало нормой настолько заразительной, что сейчас "честный
человек" произносится как "чеснчек". Нередко то, что на письме
различается, в устной русской речи произносится одинаково.
Глаголы во фразах "отворить дверь" и "отварить вермишель"
звучат одинаково. Эта особенность русского языка становится почвой для
анекдотов. Услышав фразу "И не стыдно под люком?", можно решить, что
речь идет о каких-то нескромных субъектах, названых нехорошим словом.
В украинском языке не получается "поприкалываться" так, как в русском
на подобие "я иду по ковру, ты идешь, пока врешь".
Когда сравнивают русский и украинский языки, в первую очередь приводят в пример
знаменитое украинское "Будьмо!". Повелительное наклонение для первого
числа множественного числа в русском пропало.
Для этого там используют дополнительное слово "давайте" (давайте
есть!), либо к будущему времени присоединяют частицу "те"
(пойдемте!), либо вообще пользуются формой будущего времени (пойдем!).
В украинском языке повелительное наклонение для первого числа множественного
числа сохранилось: жиймо, пиймо, їжмо, будьмо.
Отличает два языка наличие звательного падежа в украинском и его отсутствие в
русском. Звательный падеж, как упоминалось, в русском сохранился разве что в
слове Бог (Боже!) и в простонародном (не литературном) обращении по имени:
Вася-Вась, Валя-Валь.
Вспомните популярную до ныне песню Высоцкого - "Где деньги, Зин?".
В "Слове о полку Игореве" используется звательный падеж: "Княже
Игорю!", а вот в переводах, даже самом раннем, эта форма уже отсутствует.
В украинском языке звательный падеж употребляется до сих пор к любым, в том
числе и к не воодушевленным предметам (Ой, жалю мій, жалю!).
Упрощение языка привело к тому, что к разным понятиям применяют одно и то же
слово. В русском языке болеют и болезнью и болеют за футбольную команду. Тогда
как в украинском существует два глагола - "хворіти" и
"вболівати".
Сливочное масло в украинском тоже "масло", а вот для подсолнечного
масла имеется специальное слово "олія".
Для машинного масла в украинском языке существует даже два синонима -
"мастило" и "олива". От имени существительного
"громада" в украинском языке образовано прилагательное
"громадський", а от "громадянин" -
"громадянський".
В русском языке эти нюансы отсутствуют, и используется в обоих случаях слово
"гражданский". Точно также от украинского "музика"
образовано "музичний", а от "музикант" -
"музикальний". Поэтому "інструмент музичний", а "слух
музикальний".
Естественно, можно привести примеры, когда в русском языке больше слов, чем в
украинском. Например, два слова "туча" и "облако" в
русском, и одно "хмара" в украинском.
Однако это нельзя назвать многообразием слов, обозначающих различные понятия.
Это многообразие синонимов, обозначающих одно и то же.
Украинский язык богаче в том смысле, что для большего количества предметов,
явлений и действий используются разные, непохожие слова, в то время как в
русском значительно чаще для различных понятий имеется только одно слово.
Возможно, эта особенность и послужила широкому распространению русского мата, в
котором минимумом слов можно выразить максимум впечатлений, пожеланий и
переживаний.
Одно и то же матерное слово, произнесенное с разной интонацией или
употребленное в разных контекстах, может означать противоположные понятия.
При всем богатстве русского языка на суффиксы, тем не менее, украинский просто
бьет все рекорды по суффиксальному словообразованию.
Украинцы даже от слова " вороги " ("враги") умудрились
сделать уменшительно-ласкательное "воріженьки", которые вспоминаются
в Гимне Украины. Суффиксы нередко употребляют с глаголами: їсточки,
спатулькати, ходитоньки, лежатунькати.
Следует отметить, что каждое новое поколение тоже упрощает язык предков. Это
хорошо видно на примере молодежного сленга: "велик" место велосипеда,
"видик" вместо видеомагнитофона, "винт" вместо винчестера.
Английское e-mail называют "мылом", клавиатуру "клавой".
Однако процесс упрощ
- блинов захотелось?
Однако процесс упрощения языка на своей
территории происходит значительно медленнее и не так существенно, как на чужих.
Итальянский язык, возникший из латинского и развивающийся в Италии, отличается
от "родителя" значительно меньше, чем испанский, португальский или
испанский.
Точно так же, украинский язык, развивавшийся на своей родной территории,
остался намного ближе к первоначальному оригиналу и сохранил в
неприкосновенности многие его качества. Поэтому, на мой взгляд, этот язык
заслуживает гораздо большего к себе внимания и уважения, чем он имеет сегодня.
В заключение хочу заметить, что по моему глубокому убеждению, можно найти
различные логичные объяснения тому, почему и как сформировался русский язык,
почему он стал столь массовым и популярным.
Можно аргументированно доказать, что украинский язык более древний, чем
русский. Если кто-то не согласен с этими аргументами, можно найти другие не
менее убедительные.
Но объяснить, почему не погиб украинский язык, обычной человеческой логикой
нельзя.
Как не мог объяснить, например, сам Тарас Шевченко, почему, будучи талантливым
художником, учеником великого Брюллова, хорошо зарабатывающим живописью на хлеб
насущный, он, вместо того, чтобы делать себе профессиональную карьеру, писал
стихи на родном украинском языке, за которые, по его словам, ему никто ни гроша
не заплатил, т которые, наконец, лишили его свободы.
Наверное, это великая тайна, разгадка которой лежит за пределами того, что
может постичь человеческий разум.