США поддерживают вывод батальонов "Азов" и "Донбасс" из Широкино, - Пайетт
США поддерживают отвод тяжелых вооружений на 15 км вдоль линии соприкосновения на Донбассе и вывод батальонов "Азов" и "Донбасс" из Широкино.
Об этом сказал посол США в Украине Джеффри Пайетт в интервью брюссельским журналистам. Стенограмма обнародовано на сайте посольства США в Украине, передает Цензор.НЕТ.
Пайетт так обрисовал им ситуацию на Донбассе: "Важно понимать, сидя в Брюсселе или в другом месте в Европе, что здесь все еще продолжается война. Российские беспилотники каждый день пролетают над территорией Украины. Российские системы крылатых ракет класса "поверхность-воздух" базируются на территории Украины. И, как нам напомнил в эти выходные захват российского солдата и боеприпасов российского происхождения, Россия продолжает поддерживать конфликт в этой стране военной техникой, которую она направляет через суверенную международную границу Украины".
"Буквально в течение последних 24-36 часов продолжались бои в Углегорске, в результате которых была выведена из строя тепловая электростанция, в Авдеевке наносились удары по крупному коксохимическому заводу, а в Широкино имели место столкновения, в результате которых получил ранение наблюдатель ОБСЕ. И я хочу подчеркнуть нашу глубокую признательность и уважение в отношении мужественной работы, которую проводят на местах Специальная мониторинговая миссия (СММ) и ее наблюдатели", - добавил он.
"Дорожная карта прекращения этой страшной войны заключается в полной реализации Минского соглашения. Украина реализует Минские договоренности. Россия и ее посредники этого не делают. Нам это совершенно ясно", - подчеркнул американский дипломат.
"В этом контексте мы решительно поддерживаем инициативу президента Порошенко об отводе тяжелых вооружений на 15 км вдоль всей линии соприкосновения. Мы надеемся, что она будет реализована как можно быстрее. Соединенные Штаты также решительно приветствуют принятое за последние 24 часа решение украинского правительства вывести батальоны "Азов" и "Донбасс" из горячей точки, каковой является город Широкино, и двигаться в направлении прекращения военных действий в этом городе при одновременном укреплении защиты Мариуполя. И важно помнить о том, что вся эта территория вдоль Азовского моря, о которой мы говорим, является территорией Украины. Это суверенная украинская территория. Вся - вплоть до международной границы, и это не изменится", - резюмировал Пайетт
Михайло СТУСАНЕНКО
Вивчати світогляд осіб, які ще й досі підтримують Порошенка, - значить
окунутися в світ, де не діють закони логіки, факти, здоровий глузд. Цей світ
заснований на абсурді, тупості, безпринципності. На ігноруванні правди,
запереченні реальності, поєднанні непоєднуваного...
Адже як інакше можна вірити в те, що стверджує офіційна порошенківська
пропаганда? Як інакше за черговим плювком на інтереси нашої нації можна бачити
ту чи іншу "многоходовочку", "комбінацію", "глухий кут, у який наш Президент
поставив Путіна"?
Пошукайте статистику втрат з українського боку. Можна навіть офіційну, яка,
м'яко кажучи, не дуже відповідає реальності. А тепер усвідомте, що всі ці
тисячі - це не числа, не цифри. Це українські вояки, конкретні люди, які
загинули на цій війні. Кожен із них - це окрема біографія, це мрії і плани на
майбутнє, це коло рідних і друзів, їхній смуток і біль від втрати.
Тепер уявіть, що ви запитуєте у того чи іншого вояка: За що ти загинув? І
уявіть їхні відповіді.
Наприкінці травня 2014 року я загинув під Волновахою, аби вже в червні наш
Головнокомандувач надав наказ про одностороннє припинення вогню.
Я загинув в Зеленопіллі, аби СБУ за викуп відпускала заколотників.
Я загинув під Щастям, аби Геннадій Москаль мав заробіток з контрабанди.
Неподалік Амвросіївки осколок перебив мені артерію, щоб за півтора місяці
могли відбутися переговори у Мінську.
Після катувань мене розстріляли у підвалі "сєпарів", і я радо пішов на
смерть заради того, щоби взимку 14-15 років моїм побратимам забороняли
використовувати артилерію.
Я похоронений під завалами Донецького аеропорту, аби в лютому 2015 року
відбувся Мінськ-2.
Я згорів у "бетері" під Дебальцевим, аби зустрічі у Мінську стали
регулярними, і на них Україну представляли Кучма та Медведчук.
Я загинув при взяті села Широкине, бо дуже хотів бачити там
демілітаризовану зону...
Я загинув за особливий статус Донбасу.
Я помер за зміни до Конституції.
Я пожертвував собою заради запропонованої нашим Президентом "програми
децентралізації".
А потім всі разом, в один голос додають: МИ ЗАГИНУЛИ ЗАРАДИ ПЕРЕМИР'Я.
Відповіді, які я щойно змоделював, звучать абсурдно, сумбурно,
сюрреалістично. Зрештою, навіть моделювати їх цинічно. Але, якщо вірити адептам
"життя по-новому", саме за це гинули наші бійці.
Своїм дописом я жодною мірою не хочу посіяти якісь "пораженські" настрої
(за них, на мою думку, під час війни потрібно жорстко карати). Війна не
обходиться без жертв. Жертви, які складає народ під час війни, - це та ціна,
яку необхідно сплатити заради реалізації національних інтересів. Але ці жертви
мають сенс, коли їхня кінцева мета - отримання перемоги. Натомість Порошенко
робить усе, аби українські вояки гинули за що завгодно, лиш не за перемогу над
ворогом. Бо так вигідно йому, іншим олігархам, Заходу та Москві.
Я не можу пригадати іншого випадку із всесвітньої історії, коли люди
воювали б не за перемогу, а за поразку, не за звільнення або приєднання земель,
а за їхню здачу, не за здобуття незалежності чи збільшення геополітичної ваги,
а за обмеження власного суверенітету. Побоююся, що Україна вписала занадто
унікальну сторінку в історію війн.
Але все це стосується реального світу. А зараз серед деяких наших
співвітчизників модно вірити в інший світ - той світ, де "мирний план
Президента діє"... (с)