Нацгвардия отказывается признавать военнослужащим погибшего под Иловайском Антона Цедика. ФОТО+ВИДЕО

Господи, какие скоты...

зато всё мусорьё, которое ездило туда водяры похлебать в район Марика и Бердянска имеет статус

І тоді ми провели поліцейську операцію - в ній загинули 2 чи 3 людини, не тисячі! Ми звільнили місто Красноармійськ, Димитров, Добропілля, Олександрівку, Великоновосілківський район і звільнили Маріуполь спільно з батальйоном «Азов». Тоді в Маріуполі загинуло 2 чи 3 людини, сім'ям котрих Ігор Коломойський купив квартири - відразу ж. У травні ми фактично без втрат взяли частину Донецької області, включаючи Маріуполь, і вибудували оборонні споруди спільно з Південним командуванням. Ці оборонні споруди зайняли армійські підрозділи та підрозділи територіальної оборони, які були сформовані в Дніпропетровській області.

Це історія, Ваша честь, яку не можна забути, оскільки її пропущено через нутрощі. Я кажу це Вам, оскільки тут багато людей, багато хто пройшов різні стадії цієї історії. Я її пройшов - від початку і до кінця. У всякому разі, до того кінця, поки ми були в адміністрації та поки я не опинився тут. Тоді, у травні, балотувався в президенти Петро Олексійович Порошенко. Як зараз пам'ятаю: він набрав мене на мобільний телефон - сам - і сказав: «Геннадій, ви - герой». У мене навіть зберігся його номер. Я відповів «спасибі», але сильно це якось не сприймав: ну подзвонив і подзвонив. Наприкінці травня були вибори президента. Тоді, в травні місяці, всі вірили, що як ми виберемо в один тур президента, то весь цей кошмар закінчиться, що він владнає ситуацію в Донбасі, тому що Крим до того моменту було остаточно втрачено. Він приїхав до Дніпропетровська з передвиборним туром. Ми зустрілися - він, я та Ігор Коломойський. Він приїхав познайомитися, проконсультуватися. Тому що він був взагалі не в собі від того, що відбувалося, якщо чесно.

Ми йому тоді сказали: «Петре Олексійовичу, потрібно акуратно, тому що можна покласти багато людей і хтось повинен буде дивитися їхнім матерям в очі, їхнім дружинам і діткам. Ми сказали тоді: «Якщо ви почнете повномасштабну операцію, то загинуть тисячі людей, оскільки не закрито кордон зі сходу і звідти зайде симетрична сила: рівно стільки, скільки ми заведемо танків на Донбас, - стільки ж зайде з Російської Федерації танків, ракет і всього решти. Тому діяти потрібно акуратно, спокійно, як ми діяли в чотирьох районах, в Маріуполі, де обійшлося практично без жертв».

Він послухав, зробив свої висновки, обрався у президенти. Після цього було багато церемоній та балів, але тим не менш війна розгоралася дедалі більше і більше. І тоді було прийнято рішення розпочати повномасштабну операцію. Пан Гелетей був призначений міністром оборони, який впевнено пішов ставити прапори над містами Донбасу. У цей момент навіть у тій армії, якою командував Гелетей, теж нічого не було: зв'язку, касок, бронежилетів, форми нормальної, вони були в кросівках - це були «чорнопіджачники». Якщо хто знає - це ті, хто йшов у Другій світовій війні першими в бій проти фашистів. Тому вони приїжджали до нас і просили про допомогу.

У мене в приймальні стояла черга - низка із військових, у тому числі з військових прокурорів, яким теж потрібна була допомога (вони не мали транспорту, бензину - взагалі нічого). У них не було тепловізорів, а ми вже навчилися тоді забезпечувати фронт усім необхідним. Зауважте: в цей час ми керували деякими областями і підтримували там нормальне життя, медицину, соціальну сферу, освіту тощо. І патріотизм! У всіх цих областях майоріли українські прапори - у Дніпропетровську взагалі була хвиля: люди вивісили на балконах прапори - в російськомовному місті! Те саме в Одесі, Запоріжжі...

Війна розвивалася, і в кінці травня Савченко потрапила у полон під Луганськом. Якраз був момент, коли Порошенко обирався президентом. Я скажу чесно: я періодично вів переговори з терористами, такими як Безлер, Захарченко, такими як «Ташкент» - щодо обміну полоненими, бо періодично люди потрапляли в полон і їх потрібно було забирати звідти. Допомагало нам в цьому СБУ. СБУ! Ми спільно з ними вели операції з обміну полоненими. Тобто полонених, котрі потрапляли до наших військ, ми здавали в СБУ, а потім обмінювали на наших хлопців, котрі були там.

Я зв'язався з Безлером. Він сказав: «Не питання, можемо поміняти». Коломойський дзвонив Наливайченко, я їздив... Ну, словом, ми майже домовилися обміняти Надію Савченко на якусь там Наталію Іванову в Донецькій області. Тоді Петро Олексійович став президентом країни. Він не зовсім ще розумів, як це все відбувається. І все було домовлено (у справі Савченко), але в якийсь момент нам сказали: «Ні, треба щоб президент дав добро». Я тоді взяв за руку сестру Надії Савченко, Віру, і повів до Адміністрації Президента. Можете запитати - вона підтвердить. Президент її не прийняв, але прийняв Борис Ложкін. Ми домовилися. Я розповів, за якою процедурою ми здійснювали обмін, коли був Турчинов. Вони це послухали і сказали: у принципі - так, вони згодні, але є нюанси...

У результаті цей обмін не відбувся. Тому що Порошенко не дав добро на цей обмін. І тоді я сказав: «Шановний Борисе Євгеновичу Ложкін, вам доведеться міняти цю жінку через всі міжнародні організації, які тільки є у світі. Якщо ви не погодитеся, це буде велика жертва, її передадуть до Росії і в результаті з цього зроблять велику проблему. Але мене не почули. Тоді - вперше. Ну буває. А далі... (дивиться на адвоката Богдана). Ні, не можна розповідати? (Посміхається).

Потім у мене були особисті бесіди з президентом Порошенко. Він зі мною радився. Те, що ми пройшли три-чотири місяці тому, він тільки пізнавав, тому в якийсь момент, Ваша честь, наші погляди на життя розійшлися. І в березні 2015 року ми пішли у відставку з Дніпропетровської обладміністрації. Тоді мене запросив пан Аваков і сказав: «Тут така ситуація - тобі треба виїхати». - «А чому?» - «Ти розумієш, ти - герой, все добре, але там стільки у вас відбувалося в цій Дніпропетровської області, що один Господь Бог розбереться. Тому тобі краще виїхати, бо президент сказав, щоб ти поїхав». Я йому відповів, що це неможливо: у мене тут, вибачте, двоє хворих батьків, яких я не вивіз під час війни. Лежачих. Лежачих! (Вказує у бік прокурорів). Там, де ви тупотіли чобітьми. І в мене тут четверо дітей. Троє неповнолітніх, одному з яких ще немає і року.

Я тут виріс. Я не кинув цю країну в той момент, коли їй було важко. Це, знаєте, - як з жінкою. Коли їй загрожує небезпека, саме та людина, яка щиро підставить плече, є надією для неї. Ми підставили Батьківщині плече. Не за гроші. Я не кажу, скільки нам це коштувало і що ми хочемо назад отримати якусь подяку. Але ми підставили плече в той момент, коли багато хто сидів на диванах і дивився, що відбувається, по телевізору. І ми не шкодували ні про що, бо робили це абсолютно щиро, абсолютно чесно. Не наживали на цьому жодної копійки, а тільки втрачали. І це був наш усвідомлений вибір. Але наші політичні погляди з Порошенком остаточно розійшлися. І тоді в червні місяці була зареєстрована партія «Українське об'єднання патріотів - УКРОП».

Я є лідером цієї партії. Я є головою політради цієї партії. Мене знають всі фронтовики, зі мною вітаються прості люди, тому що до моєї адміністрації двері були відкритими. Ми (УКРОП) увійшли у 18 областей по всій країні. 150 міст проголосувало за нашу партію, де ми подолали п'ятивідсотковий поріг. Ще до цього я виступав і говорив, що знаю про те, що в прокуратурі є група якогось Божила. Можна я запитаю (показує на прокурора), чи знає він, хто це? Ні, ну хай... Я вже чув усі ці прізвища, які згадуються у цих справах: Величко, Рудик. Там, правда, не було Фонду оборони, тому що це абсурд...

Я публічно сказав, що маю інформацію про те, що проти мене готують кримінальні справи. Я сказав, що нікуди не поїду, бо тут живуть мої діти. Тут поховані мої бабусі та дідусі - релігійні євреї, які живуть тут разом з українцями тисячу років! Тисячу років разом! Тут живуть мої хворі батьки, яких я не можу нікуди відвезти. Тому що у моєї мами хвороба Паркінсона, вона не ходить. Вона ходить в пелюшках, вибачте за вислів, де ви перевертали у неї в будинку. І тому я сказав: не виїду. Буде що буде. Буду робити свою справу, і не зміню рішення, яке я прийняв... І сьогодні влада залишила цих людей на службі для того, щоб, Ваша честь, мати можливість тримати на гачку таких, як я, таких, як ви, - вибачте, але це правда. Навіть звичайних людей протримати 120 годин без єдиного документа, цинічно посміхатися та говорити те, що вони говорили. І все це в нашій країні - після Майдану, після тисяч загиблих на Донбасі...

Всю цю промову було сказано до того, що справа моя є сфабрикованою, є повне підтасовування фактів, які вказані в цій справі. Затримали мене незаконно. Я жодного разу не залишав Україну, і в останні два роки я вилітав з країни - можете перевірити - три або чотири рази на короткий термін. Причому діти і батьки залишалися тут. Нещодавно мені потрапила до рук газета «Вести». Там було написано, що батальйон «Шайтанбат» у кількості 500 осіб провів спецоперацію, схопили відомого злочинця Корбана... Ваша честь, я підтримую клопотання своїх адвокатів і прошу відпустити мене в зв'язку з незаконним моїм утриманням». (Оплески)