Про снежки и покаяние

Автор: Н. Княжицкий

Если бы я в этот момент был рядом, то защитил бы и Горину, и Левочкину, и Ставнийчук. Даже Табалова и Ляшко. Потому что человек, для которого важно достоинство, не должен и других унижать. Но мы же понимаем, почему эти молодые люди и пенсионерки бросались именно на этих политиков. И они сами понимают.

Вчора після перегляду кидання сніжками у народних депутатів та посадовців у мене залишилось неприємне враження. Зрозуміло, що від сніжки ніхто не постраждав, але саме приниження та образи, що лунали на адресу людей, з якими щодня вітаєшся, - неприємні. Особливо, коли по-хамськи ображали жінок. Кидали ці сніжки не опозиціонери, а звичайні люди, які вийшли на мітинг до Верховної Ради. Це молоді хлопці з бідних київських околиць, це пенсіонерки, що страждають від так званої "пенсійної реформи". Це не депутати - вони виборці. Я теж виростав на околиці великого міста - у робітничому кварталі Львова, який називався Левандівка. У нас там не було елітних шкіл, а батьки більшості моїх однокласників працювали на заводах або на залізниці. Коли починалася перебудова, то молодь з цих складних робітничих районів від масових неконтрольованих бійок "район на район" перейшла до участі у заборонених тоді мітингах і демонстраціях. Бо люди, які не відчувають перспективи у власному суспільстві, починають боротися за цю перспективу так, як вміють.

Якби я в цей момент був поруч, то захистив би і Горіну, і Льовочкіну, і Ставнійчук. Навіть Табалова і Ляшка. Тому що людина, для якої важлива гідність, не повинна і інших принижувати. Але ми ж розуміємо, чому ці молоді люди і пенсіонерки кидалися саме на цих політиків. І вони самі розуміють. Бо саме вони, не даючи вільно обирати, в тій чи іншій формі підіграючи владі, обслуговуючи цей антиукраїнський режим, який навіть голодомор знову хоче примусити нас забути, - забирають майбутнє у цієї молоді і гідну старість у людей старшого віку.

Ніхто з "постраждалих" не захистив від нахабних міліціонерів Кужель, Денисову і Слюз, коли їх били. Вони не сказали своєму колезі по партії, а для декого і другу Кернесу, що посилати найманців, які обливаються зеленкою та кидаються лайном - гидко і низько. Я вже мовчу про долю Тимошенко і Луценка. Чи може вони подумали про бухгалтера з фірми Корнацького, "васильківських терористів", хлопців, яких засудили за карикатури на Януковича? Ні! А коли влада подає приклад беззаконня, то люди, які на закон сподіватися не можуть, беруть приклад з такої влади.

Тому не опозиція повинна каятися, а Шуфрич і Чечетов повинні самі просити пробачення у власного народу і у власних колег-жінок по фракції за той стан, у якому ми опинилися. Ні, вони не найгірші. І ті, хто постраждали - тим більше. Вони звичайні співучасники побудови диктатури, від якої уже самі почали страждати.

Микола Княжицький, УП