"Навальний проти Путіна": чи варто Україні та українцям звертати увагу?

Автор: Євген Кузьменко

Коментують: Роман Безсмертний, Юрій Луценко, Ірина Верещук, Ірина Геращенко, Сергій Власенко, Єгор Чернєв.

***

Останніми днями український інтернет сповнений суперечками навколо російського політика Олексія Навального і обставин його гучного повернення до Росії.

При цьому частина юзерів з увагою, тривогою, а деякі - і з захопленням стежать за перебігом подій – висловлюючи підтримку Навальному (з одночасною зневагою на адресу Кремля).

Інші ж – обурюються "суцільному Навальному у моїй стрічці" і запитують: навіщо взагалі слідкувати за російським порядком денним та ще й переживати за автора вислову про "Крим – не бутерброд"?

Вочевидь, "казус" Навального у нашій країні є дискусійним. Тож яким має бути український погляд на російського опозиціонера і ситуацію навколо нього? І як на цьому напрямку має діяти українська держава?

На прохання "Цензора" свої відповіді на ці запитання дали відомі українські політики і дипломати.

1.Чи варто, на вашу думку, українцям уважно спостерігати за подіями навколо Олексія Навального? Чому?

Роман Безсмертний, політик і дипломат, експосол України в Білорусі, експредставник України в політичній підгрупі Тристоронньої групи з врегулювання ситуації на сході України:

- Казус Навального треба оцінювати з трьох позицій. Перша: інтересів України. Друга: ситуації в РФ. Третя: міжнародної безпеки. Росія - географічно сусід України, тому ми маємо ретельно відслідковувати всі події, а особливо політичні. Росія обрала свій шлях і свою політику, Навальний - це лише частина цього світогляду. Політика Кремля ніколи не була, не є і не буде дружньою по відношенню до України. І будь-хто з політичних лідерів тест на Донбас і Крим не пройде. Згадайте Ходорковського, яким так захоплювались прогресивні українці. Кожен, хто їздить до Москви і навіть розглядає "мир в очах Путіна", повинен розуміти філософію "руського міра" і її імперські нахили.

Юрій Луценко, ексміністр внутрішніх справ, колишній генеральний прокурор, у 2011-2013 – переслідуваний і ув’язнений опозиційний діяч:

Повернення Навального - початок кампанії по виборах російської Держдуми. В умовах двократного падіння рейтингу путінської партії влади до 30% цей сміливий крок дає серйозний шанс опозиції. Так, ця опозиція далеко не проукраїнська. Але для України будь-яка конкуренція в російській владі краща, ніж нинішній путінський моноліт.

Ірина Верещук, народний депутат, фракція "Слуга народу":

- Я не бачу чому пересічні українці мають перейматись (уважно спостерігати) за подіями навколо пана Навального. Ми маємо жити своїм життям.

Ірина Геращенко, екс перший віцеспікер Верховної Ради України, народний депутат, фракція "Європейська солідарність", експредставник України в Тристоронній групі з врегулювання ситуації на сході України:

- Українцям важливо уважно спостерігати за діями Кремля. В цьому контексті - і за історією з Навальним. Доки Кремль порушує базові міжнародні принципи і права людини, ми повинні все це фіксувати, відслідковувати, реагувати. В цьому контексті - на всі злочини Кремля, спроби вбивств, обмеження і порушення прав громадян. В тому числі і для того, аби на міжнародному рівні, на всіх майданчиках фіксувати це і привертати увагу. І якщо сьогодні весь демократичний світ знає прізвище Навального, забувши при цьому прізвища сотень українців і кримських татар, яких незаконно утримують у путінських тюрмах, - що ж, на всіх майданчиках потрібно згадувати наших бранців і нагадувати світу, що в Лефортово сьогодні - не лише Навальний.

Сергій Власенко, народний депутат, фракція "Батьківщина":

- Звичайно, варто, бо на цій справі віддзеркалюється загальний стан із правами людини в Російській Федерації. Це потрібно тим, хто ностальгує за Радянським Союзом і орієнтований на так звану співпрацю з РФ: їм треба бачити, що може статися з їхніми дітьми, якщо, не дай Боже, ми в Україні повернемось до тих порядків, які панували в Україні в 2011-13 роках, або тими порядками, які зараз панують в Російській Федерації. Це брутальне порушення базових прав людини, це раптові засідання судів у відділеннях поліції або суди в тюремних камерах (як це було, припустімо, у справі Юлії Тимошенко в 2011 році).

А от українським політикам варто спостерігати за подіями навколо Навального, зокрема, для того, щоб проводити роз’яснювальну роботу на міжнародній арені. Припустімо, зараз у Парламентській Асамблеї Ради Європи ми будемо обговорювати питання Навального. Принагідно ми нагадаємо тим членам Асамблеї, які голосували за повернення російської делегації: панове, ви голосували за дискусією з Російською Федерацією – а от сама РФ відмовилась брати участь у дебатах по Навальному. Вони не хочуть діалогу в питаннях, які вони вважають чутливими для себе.

Звичайно, за кейсом Навального ми будемо нагадувати і про агресію РФ у Криму і на сході України.

Єгор Чернєв, народний депутат, фракція "Слуга народу", голова делегації Верховної Ради у Парламентській асамблеї НАТО:

- Все, що розхитує авторитарний режим Росії, йде на користь Україні. Навальний сьогодні – головний опозиціонер та борець із корупцією в РФ. Це один з елементів дестабілізації країни-агресора. Тож варто розуміти, що відбувається навколо Олексія.

1. Якими мають бути дії української влади щодо репресій РФ стосовно Навального? Ігнорування теми, апелювання до авторитетних світових та європейських інституцій (за принципом "враг мого врага — мій друг), інший варіант?

Роман Безсмертний: ⁃ Ким би не був Навальний, все, що чинить російська влада по відношенню до нього, є порушенням основ прав людини. Навальний виступає проти Путіна, а не проти монархічної системи влади в РФ. Тому вияснення їхніх стосунків перетворилося на суцільне зведення рахунків. Вбивство Нємцова, отруєння і арешт Навального, анексія Криму і війна на Донбасі - це прояви деспотичного характеру Путіна. Права людини - це та сфера, яка вимагає різкої реакції цивілізованого світу. Україна, Європа, світ мають об‘єднатися і посилювати тиск на Росію, в тому числі - санкційний. Україна має ініціювати і скоординувати санкційні дії проти кремлівського режиму в Білорусі. Зрештою треба усвідомити, що ніяких розмов про відновлення енерго- та газопостачання - навіть мови бути не може. Необхідно відмовитися і від співпраці в оборонному комплексі. Як розуміти, що на 7-му році війни ми ворогу продаємо певні компоненти озброєння?! А Кремль в цей час виштовхує Україну з ринків озброєнь.

Юрій Луценко: Україна має в цій ситуації бути разом з демократичними країнами - засуджувати російський тоталітарний режим. Це ще раз дає привід говорити, проти чого ми воюємо 7 років, і закликати світ до посилення санкцій проти агресора.

Ірина Верещук: В оцінках та діях щодо репресій проти Навального з боку російської влади українська влада має доєднатись до позиції міжнародного співтовариства. На даному етапі не бачу користі в існуванні українського внутрішньополітичного дискурсу щодо Навального.

Ірина Геращенко: Дії української влади щодо дій Кремля мають бути активними і недвозначними. Путін - ворог, який окупував Крим і Донбас, його режим причетний  до фінансування тероризму, незаконного утримання українців, інших злочинів. Порушення прав людини в РФ стали нормою.

Українська влада надто довго стидається згадати всує Путіна. Зеленський все ще живе ілюзіями щодо справжніх намірів Кремля. Якщо українське МЗС згадало про порушення прав людини в РФ в контексті Навального, солідаризуючись із цивілізованим світом, - це добре. Але варто було б згадати про сотні українців і кримських татар, яких утримує Путін, нагадати про них світові і вимагати і їхнього негайного звільнення. Мені болить, що влада забула їхні прізвища, ніколи не називає публічно, за кого ж бореться Україна. Отже, і світ знає тільки про Навального.

І, звичайно, все , що послаблює Путіна і його режим - має працювати на послаблення Путіна і його режиму.

Сергій Власенко: Я вважаю, що українська влада повинна реагувати не на прізвище "Навальний", "Петров" чи "Сідоров"; реагувати треба на брутальні порушення прав людини – і, до речі, в будь-якій країні, і в Російській Федерації зокрема. Тому реакція української влади є абсолютно адекватною: з цього приводу була заява МЗС, яка абсолютно відображає позицію української влади. Єдине що (мушу знову підкреслити): не варто концентруватися на прізвищі "Навальний". Так, воно сьогодні дійсно є важливим для російської демократії. Але яка різниця, проти кого саме сталося це порушення?

Єгор Чернєв: Ми вважаємо себе країною, яка відстоює демократичні цінності. А отже - маємо реагувати на їх порушення не тільки всередині країни. В цьому і є сила, саме так формується суб’єктність країни. Ігнорування несправедливості – це ерозія цінностей. Відсутність позиції – прояв слабкості. Тож якщо ми хочемо бути в когорті сильних країн, ми маємо називати речі своїми іменами. Маємо вимагати у РФ дотримуватись прав людини, права на вільну опозицію. Ми ж розуміємо, що обвинувачення проти Навального мають виключно політичний характер. Україна має кооперуватись з іншими країнами, де демократія – це не лише слово на папері. І разом вимагати звільнення Навального.

1. Яким є ваше особисте ставлення до Олексія Навального як російського політика і людини загалом?

Роман Безсмертний: ⁃Олексій Навальний - мужня людина, яка оголосила війну Путіну. Але складається враження, що він - одинак на ворожому полі. Його повернення додому - це крок відчаю, але він не в силі змінити Росію. Її кремлівсько- імперська суть: вбити, труїти, захопити, анексувати, породити полум’я війни по всьому світу. І така політика сприймається більшістю росіян. Тому смерті інакомислячих так легко сходять з рук Путіну.

Не хочеться бачити в особі Навального долю Нємцова. Світ має прокинутися і діяти, а не лагідними фразами застерігати і попереджати убивць.

Юрій Луценко: Я розглядаю Навального як сміливого, розумного, креативного, але російського політика. З усіма витікаючими антиукраїнськими позиціями. Проте, його серйозні зв’язки із західними політиками дають шанс на подальшу еволюцію його поглядів та дій.

Ірина Верещук: Мені імпонує те, що він бореться з корупцією та не боїться кидати виклик Путіну.

Але, наскільки я знаю, Навальний не підтримує повернення Криму Україні. Тому, не можу сказати, що я підтримую його як політика. Хоча співчуваю йому як жертві політичних репресій.

Ірина Геращенко: Я ніяк до нього не ставлюся. По-людськи бажаю йому здоров’я. А в цілому я тисячі раз переконувалася, що російські ліберали закінчуються там, де починається українське питання. Тому для себе особисто я давно сформулювала формулу: не спілкуватися з так званими російськими медіа, забути прізвища російської попси, мені не цікаві прізвища їхніх міністрів і депутатів, я їх і не знаю, бо все одно там все вирішує Путін.

Але я далека від думки, що все зло - це Путін. Його обрали конкретні виборці, громадяни конкретної країни, вони дозволили йому окупувати частину моєї країни. Тому провина і відповідальність за вбивства українців, окупацію Криму і Донбасу - не лише на Путіні, це було б надто просто. Провина і відповідальність - на Росії як державі. На її громадянах. На Навальному, який виправдовує окупацію Криму - теж. І це усвідомлення формує моє ставлення до російської політики і політиків у цілому. Останні російські ліберали, які мені були цікаві і яких я щиро шанувала - це Нємцов і Новодворська.

Бажаю Навальному здоров’я. Але цитата з " Брат 2" - точно не моя естетика і ще більше переконала в тому, що " Україна- не Росія", а українці- не росіяни. Нам своє робити. Вони нехай живуть, як хочуть, обирають кого хочуть, терплять - кого хочуть, єдине - нехай ідуть геть із Криму і Донбасу.

Сергій Власенко: Я не знайомий з Олексієм Навальним як з людиною, тому не можу говорити про якесь особисте ставлення до нього як до людини. А от щодо політика Навального можу сказати, що це – російський ліберал. Тобто він є ліберал, але російський – давайте про це пам’ятати. І давайте не ставити для себе завищених планок в оцінці цієї людини. Можна пригадати його славнозвісну цитату про те, що Крим – це не канапка, яку можна повертати чи не повертати. Жоден російський політик, включаючи лібералів, не поверне Крим добровільно; давайте це розуміти. Як і те, що за Крим і Донбас треба боротися – і на дипломатичному, і на економічному фронті, а також на напрямку нарощення військових можливостей нашої армії.

Тому моє ставлення до Олексія Навального – як до російського ліберала. При цьому для нас є типовим (на щастя, зараз цього поменшало) погляд на російських лібералів знизу вверх – як на якихось вчителів або моральних авторитетів. Ну, я колись відповів одному такому лібералу в одному з ефірів: "Ви спочатку розберіться у своїй країні – а потім приїжджайте вчити нас демократії, прав людини і всього іншого".

Але те, що за демократію і проти порушень прав людини треба боротись – це абсолютно очевидні речі. І в цьому, звичайно ж, я підтримую Олексія Навального.

Єгор Чернєв: Олексій – сильна та хоробра людина. З правильними цінностями та поглядами. Я знаю його позицію щодо Криму. І розумію, що як політик, який має набирати рейтинг, він не може поки висловлювати іншу точку зору. Але навіть готовність до проведення прозорого референдуму вказує на відкритість до обговорення теми Криму, що не вбачається можливим з існуючим режимом у Кремлі.

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"