Чи зливає прокуратура справу щодо нападу на ветерана АТО Івана Дєєва?

Автор: Віталій Цокур

16 жовтня минулого року серед білого дня в центрі Києва ветерану АТО Івану Дєєву та його дружині Людмилі завдали тілесних ушкоджень двоє чоловіків. Причиною стало прохання Івана до водія BMW X7 проїхати далі, щоб не перешкоджати автомобільному руху на вулиці Тютюнника. У відповідь чоловіки напали на подружжя Дєєвих, швидко залишивши місце правопорушення.

Слідством за допомоги журналістів та громадськості було встановлено, що одним з нападників є Юрій Свиридов, який, за повідомленням Юрія Бутусова, є злочинцем-рецидивістом, що має розкішний автопарк та 5 одиниць особистої зброї.

Того ж дня Іван звернувся до Печерського управління поліції з заявою про злочин. Справу відкрили. Дії нападників попередньо кваліфікували як заподіяння легких тілесних ушкоджень. Потерпілих допитали. За три дні провели впізнання нападників за фотознімками. Впізнали Свиридова Юрія і, не без підказок слідства, фактично підставну особу, Степанченко П. Через два дні, останньому без перешкод повідомили про підозру у хуліганстві.

Написавши про стан справи у Фейсбуці, я отримав коментар радника Міністра Авакова Валерія Поцелуйка: "Справа на контролі. Підозра у обох". Що не відповідало дійсності.

Завдяки розголосу про напад було встановлено, що Степанченко не схожий на другого нападника. Тобто підозра була повідомлена помилково. Рівень контролю "налицо".

Виявивши це, ми одразу ініціювали повторне впізнання для спростування участі Степанченка у нападі. Прокурор у справі на початку грудня обгрунтовано закрив справу в частині цієї підозри.

Після цього ми очікували, що слідство повідомить підозру Юрію Свиридову. Який, за інформацією ЗМІ, в січні перебував у Києві, надавав показання  СБУ у справі "замовлення вбивства генерала СБУ".

Також ми очікували, що слідство надасть необхідні документи на судово-медичну експертизу для встановлення тяжкості тілесних ушкоджень Івана та Людмили. Оскільки справа саме про шкоду здоров’ю, а не порушення громадського порядку. Це важливо, оскільки у цьому разі лише за згодою потерпілих можна буде закрити справу, а не коли вирішить слідчий чи прокурор. Однак прокуратура наполягає на хуліганстві.

Паралельно на зв’язок з Іваном виходили впливові люди, щоб "зам’яти" справу, пропонуючи значну компенсацію. Але ця справа для Івана принципова.

Після цього, для перевірки чи правильності закриття підозри Степанченку, справу з Печерського УП забрали до прокуратури Києва. Дійсно, мають право. Але, якщо в прокуратурі Києва вирішили, що все законно, то справу мали повернули. Ні, справа пішла в Офіс Генерального прокурора де підозру чомусь поновили.

Минуло 4 місяці (!) і, наскільки мені відомо, слідство впродовж цього часу не здійснювалося через відсутність матеріалів. Нових підозр не повідомлялося, а судмедекспертиза була проведена без усіх необхідних експертам матеріалів.

Кому це вигідно? Точно не потерпілим, які хочуть справедливості, а не компенсації. Щоб винні відповіли перед законом.

Сподіваємося, слідство і прокурори таки займуться притягненням до відповідальності реально винних осіб. Бо справа могла б бути вже в суді.

А так виходить хиба: люди захищають Батьківщину ціною власного життя, перебувають у полоні з усіма наслідками, а держава навіть не може захисти їхню честь, поширюючи неправдиву інформацію про контроль і поступ.

Віталій Цокур, адвокат ветерана АТО Івана Дєєва, для Цензор. НЕТ