ЧОМУ МИ ВТРАЧАЄМО АВДІЇВКУ ТА ЯК ЇЇ ВРЯТУВАТИ?

Автор: Юрій Бутусов

Черговий стрім ми присвятимо найгарячішій точці нашого фронту на Донбасі. Це місто Авдіївка.

АВДІЇВКА ЗАРАЗ ОСНОВНА ЦІЛЬ

Ситуація в Авдіївці дуже важка. Хочу нагадати, що з 10 жовтня російські війська продовжують безперервні масовані штурми оборони Авдіївки, самого міста, південніше міста, північніше міста. Для російського командування першого армійського корпусу російської армії захоплення Авдіївки – це є зараз основна мета, про що свідчить те, що саме на Авдіївку зараз направляються усі основні резерви піхоти та штурмових груп. Саме тут ворог найбільше перекидає свої сили, щоб продовжувати атаки. Ситуація стає вже дуже загрозливою. Вона одночасно складна. Є наші переваги, які ми поки що, на жаль, повною мірою не можемо використати. І є переваги противника. 

Втрата Авдіївка зараз обумовлена абсолютно не тим, що у противника є якась велика перевага, якісь сили, які в багато-багато разів нас переважають. Ворог переважає нас в певних компонентах, певних аспектах. Так само маємо свої переваги і ми. Авдіївка – це стратегічна точка. Контролюючи Авдіївку, ми контролюємо Донецьку агломерацію. І для російського командування відбити Авдіївку значить повністю взяти під контроль усю Донецьку агломерацію, що неймовірно ускладнить перспективу звільнення Донбасу. Це дозволяє ворогу побудувати великий укріплений район, який може спиратися на великі міста.

ЗНАЧЕННЯ АВДІЇВКИ

Великі міста дуже зручні для організації оборони. Тому втрата Авдіївки для нас – це величезна стратегічна поразка. Така сама поразка, як була втрата Сєверодонецька, Лисичанська, агломерації цих двох міст. Як була втрата Бахмуту і Соледару. Це буде стратегічна поразка на Донбасі, якої ми маємо уникнути. Хочу відмітити, що значення Авдіївки набагато важливіше, ніж значення Бахмуту, про який так багато говорилось і за який ішли такі запеклі бої. Авдіївка для ворога – найбільш болюче місце. Тому вони зосереджують тут свої сили. В чому ж полягає криза? 

Обстановка змінилась. Ці зміни обстановки за 2 місяці російських штурмів. На перший погляд здається, що просування ворога дійсно велике. Що тут сталося? Противник по суті просунувся на достатньо невеликій ділянці. Буквально кілька кілометрів просування. Кілька квадратних кілометрів просування за 2 місяці боїв. Росія кинула сюди, хочу нагадати, великі сили. 4 бригади атакують місто з півночі, 2 бригади атакують з півдня. Але Росія постійно перекидає сюди підкріплення.

Ворог просувається покроково. За 2 місяці його просування… ну я не знаю, може 100 м на день, може навіть 50 м на день, якщо в середньому порівняти. Але для нас це просування дуже болюче. Тому що єдина основна магістраль постачання фактично прострілюється усіма видами озброєння. Ворог дуже суттєво скоротив коридор. Він фактично зменшився, менш ніж до 7 км – коридор, який дозволяє нам утримувати Авдіївку. Неймовірно ускладнилась логістика. Дуже важкий маневр. Дуже важкою стала організація вогневої підтримки. Те, що зробив ворог, - це серйозна загроза втрати міста. І у нас є всі можливості її уникнути.

Я роблю ефір, щоб роз’яснити цю проблему, зробити її більш зрозумілою для суспільства і для військово-політичного командування, яке, на мою думку, недостатньо розуміє обстановку і шляхи її вирішення. Таке усвідомлення до мене прийшло, після того, як я бачив розрив між планами, заявами нашого керівництва в Лисичанську, в Сєверодонецьку і потім реалізацію цих слів і заяв на місці. Різниця була разюча, на жаль. Так само були бадьорі заяви про Соледар і Бахмут, які повністю суперечили обстановці. І оця брехня в доповідях, яка у нас, на жаль, є системною в тих точках, де ідуть важкі бої, де багато керівників хочуть зняти з себе відповідальність замість того, щоб взяти на себе відповідальність. Тому все це змушує мене, пам’ятаючи Бахмут, Соледар, які бадьоро-бадьоро втримували, поки не втратили. І потім сором’язливо мовчали, що не можна казати, що ми втратили місто. Втратили Бахмут, Соледар, Сєверодонецьк, Лисичанськ, і все це під оптимістичні заяви, що у нас все під контролем. Брехня вищих керівників в Офісі президента, в ставці Верховного головнокомандування, Міністерстві оборони, Генеральному штабі заважає нам об’єктивно оцінювати обстановку. У нас кожен центр впливу хоче говорити щось приємне для себе. Говорити, що нема проблем. А проблеми є. Я хочу сказати, що ця карта показує, що ворог буквально за кілька кроків до того, щоб дійсно охопити Авдіївку і зробити вже фортецю Авдіївку, зробити цю оборону практично дуже короткотривалою. Бо це суттєве просування, охоплення з флангів – це для нас важка проблема.

ЧОМУ ПРОТИВНИК ДОСЯГАЄ УСПІХУ В МІСТАХ, ЗРУЧНИХ ДЛЯ ОБОРОНИ?

Це той самий сценарій, який я спостерігав у Сєверодонецьку, Лисичанську, Бахмуті, Соледарі. Коли спочатку… от в чому, на мій погляд, була криза оборони, чому ці міста були здані? Я вам хочу сказати, Лисичанськ – супервигідне для оборони місто. Воно на висотах. Там велика кількість будівель, підвалів. Там було як організовувати оборону. Бахмут – неймовірно вигідний рубіж оборони. Весь на висотах. На висотах панівних. Величезна купа будинків, які навіть ворожа авіація не здатна просто все це знести. Велика кількість зручних підвалів. Соледар – так само – на гряді висот. Все, здавалось би, дуже сприятливі для оборони умови. Потім, люди. Війська були, значна кількість військ. Кого тільки там не було в Бахмуті. Величезна купа військ. Бахмут, Лисичанськ. Вихід з Лисичанська на моїх очах тривав три доби – людей, техніки, озброєння, майна було стільки, що не могли вийти в один день люди. Був наказ, а машини все виходять, виходять і виходять колонами. В Бахмуті, я думаю, ви самі знаєте, яка була кількість війська, просто дуже велика. Але тим не менше ці міста дуже зручні для оборони було втрачено, притому що у ворога не було багаторазової чисельної переваги загальної на цих ділянках фронту. Що ж відбувається? Як це відбувається? Для початку подивимося на прикладі Бахмуту, нещодавній приклад, і Авдіївки. Це два дуже схожі приклади. Що відбувається там? Завдяки чому ворогу вдається просуватися?

Ворог визначає ділянки прориву. Вони дивляться, де вони можуть пройти. Концентрують сили, засоби. Як правило, це на флангах наших укріплених районів. Укріплений район основний – це саме місто. Вибити війська з міста неймовірно важко, оскільки всі тили, командні пункти, пункти роботи аеророзвідки, евакуаційні пункти, склади, місця для відпочинку особового складу – все це в місті дуже зручно розташувати у підвалах. Усі підвали знищити неймовірно важко. Навіть у російської армії немає такої кількості боєприпасів, щоб, наприклад, знищити усі будинки з підвалами у Бахмуті. Вони це так і не змогли зробити. Так само вони не можуть знищити усі будинки з підвалами в Авдіївці. Тому що їх просто дуже багато. Хоча вони намагаються це робити. Тому міста – це дуже зручні рубежі оборони. Особливо тому, що міста у нас розташовані на висотах. Вони воюють за зручні точки прострілів, зручні точки для роботи аеророзвідки і дронів, для роботи протитанкових ракетних систем. Що відбувається? Ворог на флангах цих міст створює такі атакуючі ділянки. Вони створюються по самому місту. Ворог намагається просунутися в житлову забудову, зачепитися там. І з флангів пройти. Вони створюють такі атакуючі ділянки. І починають атаки. Велика кількість боєприпасів концентрується для знищення наших певних укріплених позицій. Вони не можуть знищити все. Тому вони концентрують боєприпаси на знищенні певних позицій в певних районах. Потім починаються масовані атаки на ці дільниці. Що відбувається? Як правило, наші війська, який тривалий час займають оборону в певних районах, нормально можуть закріпитись, закопатись, як мінімум, піхота, в першій лінії. Вони закопались. Потім їх починають обробляти артилерії. Потім починаються штурмові атаки. Потім – знов артилерія, знов штурмові атаки. І наші польові укріплення не можуть втримати цей удар. Ні навколо Бахмуту, ні навколо Соледару, ні навколо Лисичанська, ні навколо Сєверодонецька, ні навколо Авдіївки не були побудовані стратегічні лінії оборони, які можна б було порівняти з російськими укріпленнями на Запоріжжі. Жодного бетону, жодних капітальних споруд, які б забезпечували виживання піхоти під масованим артилерійським і мінометним вогнем. Всього цього нема. Є просто польові укріплення, які лопатою, кіркою вирили самі солдати. Постелили два, можливо десь навіть три прошарки колод. Закидали це землею. Але насправді більшість цих укриттів дуже швидко знищуються артилерією. І ворог починає штурмувати піхотою. Одна атака, друга атака, третя атака. Артпідготовка. Поступово той підрозділ, який добре знає район, який ці укріплення побудував, починає стиратись. Люди втрачаються. Навіть невеликі втрати, навіть день за днем, але все одно втрати є. люди не залізні.

Я спілкувався під Авдіївкою, північніше Авдіївки тримали оборону бійці другого механізованого батальйону окремої президентської бригади. Вони тримались дуже гідно, героїчно. Я зняв кілька інтерв’ю з бійцями цього батальйону. Вони втримували російські атаки 4 дні. Це був максимум. За 4 дні бійці, які проводили в окопах, жили до двох тижнів деякі, після 4 діб безперервного бою, коли людина вже не спить весь цей час – вона постійно під обстрілом, постійно наготові відбивати атаки, або веде безпосередньо бій. Вона просто фізично втрачає боєздатність. Плюс додаються втрати. Із цієї передової позиції доводиться відходити. Так, ворог несе втрати в багато разів більше. Але російське командування готує, планує застосування артилерії, і кожного дня вони певну кількість боєприпасів викидають, воно заплановано в них, воно вже підвезено. І так само вони планують витрату людей. Вони планують: так, сьогодні ми пошлемо до кінця і там вони загинуть стільки-то штурмових груп, завтра – стільки штурмових груп. Вони глибоко ешелонують сили і резерви зосереджують заздалегідь. Вони поступово, крок за кроком пробивають оцю стежку і йдуть вперед. А чому так не відбувається у нас?

А тому що наші війська, наша піхота, вся – це і на Бахмуті, і в Соледарі, це взагалі історія постійно всієї нашої війни, вся наша піхота в обороні розтягується в один ешелон. Якісь війська по ротації відводяться в тил. Хтось там тримає стратегічні резерви. Хтось займається різними завданнями. Хтось готується до наступу. А піхота в обороні вся розтягується в один ешелон. Резервів у командира піхотного батальйону, у командира бригади, у командира піхотного батальйону нема, свіжої резервної роти. Він не може змінити зморених, втомлених бійців або провести контратаку своїми силами швидко, коли противник тільки зайшов на позиції, миттєво його вибити. Командир бригади не має свіжого батальйону в резерві знов-таки, щоб змінити втомлених людей, поповнити, або одразу провести швидку контратаку, відновити становище. Всього цього нема. У нас нема ешелованої оборони вся наша оборона в одну лінію. І у нас коли прорвали оцей просто фізично люди не витримали, вони героїчно билися. Билися північніше Авдіївки, але за 4 доби штурму – 4! – оскільки резервів тактичних не було, які б знали район оборони, могли закріпитися, оскільки лінія оборони бетонованих, ефективно захищених не було і важко було витримати артилерійський вогонь, противник пробив-таки собі дорогу.

А що потім відбувається? А виявилося, що в тилу – давайте подивимось ще раз карту – північніше Авдіївки, обстановка на 10 жовтня ми бачимо, як вона змінилася. Вони пройшли небагато – до 3 км, це взагалі максимум. Це 2-3 посадки, не більше. Вони просунулися до лінії залізничної колії. Так от, на цій лінії залізничної колії, яка здавалося б, рейки, шпали, насип, все це, здавалось б, дає можливість заритись, побудувати лінії оборони… Так от в 2 км від передової тилової лінії оборони побудовано не було. Так, були польові окопи, кілька траншей нарито, які у нас іменуються опорним пунктом. Але це все знов-таки польові укріплення, вириті солдатами. Вони не можуть витримувати тривалий артилерійський вогонь. Їх треба постійно відновлювати в обороні. Або, що найрозумніше, треба було побудувати за всі ці роки там хоча б тилову лінію оборони. Яку ніхто не побудував. Її нема. Там є тільки те, що вирили самі солдати, і те, що артилерія, на жаль, швидко руйнує. Бліндажі в 1-2 накати, все це руйнується швидко. Міномет швидко працює точково під коригування зносить. І потім починається героїзм. Тому у нас після того, як ворог проходить першу лінію оборони, у нас починається історія героїзму. Якби у нас оборона була хоча б в 2 ешелони побудована, то другий би ешелон підтримував перший, були б резерви тактичні у командирів бригад, командирів батальйонів. І вони трималися б набагато більше, ніж 3-4 доби. Навіть під масованими ударами противника. Але таких резервів нема. У нас дуже довго доходить інформація до вищого керівництва. І дуже довго ухвалюються рішення. У нас відбувається так. Спочатку противник дуже давить. Доповіді командування ідуть такі: ситуація напружена, але контрольована, ми їх тримаємо. А те, що наша піхота несе втрати і вибивається боєздатність, про це ніхто не думає, на жаль. А можливо думає, а ніяких висновків з цього нема.

І що починається? Противник пробиває. І після того, як він вже пробиває, тоді, через деякий час із запізненням, тоді починається розуміння: а чим же зупиняти? І тоді раптово по тривозі починається героїзм. По тривозі перекидаються якісь резерви. Це вже не побудова оборони. Це фактично кидаються в зустрічний бій з противником, який наступає на цьому напрямку.

Тобто якби наша піхота була побудована в два ешелони, були б тактичні резерви. Якби була побудована друга лінія оборони, хоча б в 3-4 км було б нормально нарито і хоча б 4-5 накатів були б бліндажі нормальні, як у Першу світову війну рили. Почитайте мемуари солдатів Першої світової війни. Я хочу сказати, в Першу світову війну бліндажі в 5-6 накатів були звичайною практикою на фронтах. Це звичайно будувалось просто, щоб солдати вижили. Що, у нас колод менше стало? Чи у нас менше техніки нарубати ці колоди, завезти? Це що, складно? Якщо це позиція в 3-4 км від переднього краю, то побудувати там надійні польові укріплення, навіть з бетоном можна. Якщо це робити ночами. Це можна зробити. На жаль, це не робиться. Потім починається героїзм.

"СИТУАЦІЯ КРИТИЧНА, АЛЕ ЦЕ НЕ КАТАСТРОФА"

Якби у нас ті сили, які зараз кидаються туди, наприклад, 47 механізована бригада, були заздалегідь розгорнуті в тилу вздовж тої залізної дороги, підготувалась би та бригада до оборони, розгорнулась би, побудувала б систему хоча б польових укріплень, то була б інша ситуація. А зараз цю бригаду кинули в останній момент, вже після прориву. Десь перший бій у них був через 9 днів після того, як противник почав наступ. А якби вони були вчасно, не через 9 днів, - інша ситуація. А зараз цю бригаду кинули в останній момент, вже після прориву. Десь перший бій у них був через 9 днів після того, як противник почав наступ. А якби вони були вчасно, не через 9 днів, а через 3 дні розгорнуті на тому рубежі, ця бригада зарилась би нормально, організувала б систему оборони і був би інший бій, не треба було б сходу вступати. А так ми втягуємо потім… вчасно резерви не перекидаються, перекидаються в останній момент. Вступають фактично в зустрічний бій з наступаючим противником. І ми маємо великі втрати. Замість того, щоб стояти в обороні, тримати і розстрілювати ворога з панівних висот, у нас постійно героїзм треба робити. Постійно когось звідти вибивати, атакувати, хоча ми могли б побудувати рубіж і просто перестріляти геть усіх, кого туди росіяни перекидають.

Авдіївка, насправді зараз ситуація не видається катастрофічною. Вона критична, але це не катастрофа. Ворог просувається дуже повільно. Район просування дуже невеликий. Він весь прострілюється. Це дуже невеликий… Ми спираємось на місто. Ми проглядаємо всі ділянки прориву. Ми завдаємо ворогу ефективного ураження. Втрати росіян на цих ділянках в рази, в багато разів більше, ніж наші втрати. Але ми не можемо зупинити цей повзучий наступ. А чому? Тому що у ворога є планування цих дій. Вони глибоко ешелонують свої сили і проводять по визначених напрямках ешелоновані атаки. У них накопичені резерви і одна хвиля, друга хвиля, третя, четверта. І потім вони так і прогризають наступну посадку.

Як із цим боротись? Знов-таки, перше. Приділити нормальну увагу покращенню польових укріплень. Це нормальне будівництво споруд, які хоча б не на передку, а в 2-3 км знаходяться від передової. Нормальна кількість деревини, щоб все це закривалось. Маскувальні засоби. Велика кількість треба рук, лопат, малої механізації, малих якихось механізованих засобів, щоб рити швидше ці окопи. Підривні заряди щоб швидше ці окопи будувати, траншеї. Все це треба швидко робити. Міни, мінувати щільно, щоб піхота просто так легко не проходила. Все це потрібно швидко робити. Вчасно. Ну і друге. Якщо ми навіть вступаємо в зустрічний бій, так само треба планувати застосування людей. Ну не повинно бути, що у нас постійно атака героїчна іде з вечора на ранок. Люди мають своєчасно виставлятися на вузький фронт, який вони можуть тримати, проводячи ротації. Не один день, не два. А 4, 5, 6 днів. Для цього людині треба в таку холодну погоду, вона не може виконувати завдання більше 2 діб. Потім треба відпочинок. Це фізичні властивості організму.

ЗАСІДАННЯ СТАВКИ В ПОСАДЦІ НА ТРИ ДОБИ

Я вважаю, що ставка Верховного головнокомандувача, Генеральний штаб мають трошки провести якісь дослідження витривалості організму людини. Спробувати провести, наприклад, попрацювати, провести засідання ставки десь у лісі протягом 3 діб. В польових умовах. От таких, як солдати на фронті. Без електрики, водопостачання і іншого. Один раз. Я вважаю, Верховний головнокомандувач посидить зі своїми генералами, радниками,, міністрами головою Офісу президента один раз у лісі у виритих своїм оточенням землянках, бліндажах і просто зрозуміє, що таке 3 дні на холоді. Це дуже важко – жити там, воювати там. Фізично важко. У людини знижується просто працездатність, боєздатність, увага – все знижується. І треба людей замінювати. А під Авдіївкою що відбувається? Я робив відео, ви можете подивитися на каналі. Бійці 26 стрілецького батальйону кажуть: 5 діб безперервного бою. І вони втрачають позицію. Звичайно, як людина може 5 діб на вулиці, під відкритим небом прожити на нульовій температурі під постійними обстрілами? Людина не спить. Прилітає вночі. Людина не спить день, другу добу, третю. Потім вона все. Їй вже все одно. Так не можна ставити завдання. Це неправильне планування людей.

І спочатку здається, що людей нема. А потім. От як я бачив у Сєверодонецьку. В Сєверодонецьку ситуація починалась з того, що периметр оборони міста не був закріплений достатньою кількістю військ. І всі про це знали, говорили. Там була тільки-но створена 115 механізована бригада. Це було з’єднання, яке просто зробили буквально з нуля. За кілька днів. Ці люди, просто хороші, але вони просто не були злагоджені, підготовлені, організовані. Їх одразу кинули на такий напрямок і не було там артилерійської підтримки, укріплень, командування не було ефективного в цій бригаді. Бригада була слабкою. Її розтягнули на великий район. Вона не могла його втримати. і я теж говорив там з багатьма наверху і чув: а нема резервів, кого послати? Я думаю: ну, можливо, дійсно така критична ситуація, що людей взагалі нема. І, звичайно, як тільки перший удар ворога, легкий, насправді, ворог просто потужний артилерійський обстріл і потім атаки групами піхоти… Бригада не змогла його втримати. І ворог швидко зайшов, зайняв половину міста. І тут раптом, коли вже половина міста і противник вже в центрі міста підняв прапор, раптом в Сєверодонецьк пішли резерви. Спецнази, Нацгвардії, СБУ, ГУР МО, ССО, третій, восьмий полки – все пішло туди. Батальйони там 10 гірсько-штурмової, резерви там, ТРО з Києва. Кого тільки туди не кинули. Якщо порахувати, така купа військ. Я вам хочу сказати, якби 50% того, що кинули в зустрічні міські бої в Сєверодонецьк буквально за два тижні до того поставили на периметр оборони міста, противник би туди просто не ввійшов. Бо це було б своєчасне рішення. І не було б героїзму, героїчних боїв за Сєверодонецьк. Була б планомірна оборона, дуже тривала. Набагато більш триваліша, ніж була насправді. Так само і в Авдіївці. Ми стратегічно запізнюємось з оцінкою обстановки, тому що у нас ідуть оптимістичні доповіді. І ми не враховуємо тактику противника. Ворог 2 місяці планомірно прогризає наші позиції. І йому це вдається. Ми його не зупинили. І ситуація під Авдіївкою критична. І якщо знов-таки будуть доповіді на ставці – а я в принципі знаю, про що там говориться, можу вам точно сказати, якщо там будуть продовжуватися оці всі розповіді, що там все напружено, але контрольовано, ми втратимо місто. Стратегічне місто на Донбасі, яке категорично не можна віддавати і яке у нас є всі можливості утримати. Але для того мають бути визнання обстановки і адекватне планування – не так, як в Бахмуті, не так як у Лисичанську, не так як у Соледарі. А адекватне планування. Для цього треба визнати, що обстановка критична. Зупинити ворога ми не можемо. Не можемо тому що – перше, друге, третє. І відповідальність за це, я вам хочу сказати, що у нас така традиція – робити відповідальними солдатів.

ЧОМУ МИ ВТРАТИЛИ СОЛЕДАР?

Я почитав після втрати Соледару аналіз, який зробило наше одне ОСУВ на букву Х. ОСУВ на букву Х зробило розбір ситуації, чому ми втратили Соледар. Там перше, друге, третя, п’яте. А висновок такий: втрата відбулась за рахунок того, що командири деяких бригад погано підготували свої війська і погано ними керували. На жаль, це повна брехня. Це брехня.

Втрата Соледару, втрата Бахмуту – це результат рішень, тобто запізнення з рішеннями на стратегічному рівні. Це командування цього ОСУВ, це ставка Верховного головнокомандувача, яка заслуховує доповіді ОСУВ і робить висновки. Вони критично запізнюються, на тижні буквально з аналізом обстановки і з тим, що там відбувається. А потім доводиться робити героїзм. Ну навіщо в сучасній війні героїзм? Ми що, не знаємо, куди вони ідуть? Ми що, не розуміємо, як їх зупинити? Та ви запитайте багатьох бригадирів бригад, вони все розкажуть, я навіть можу переповісти їхні слова. Але я не буду зараз в такі деталі входити. Ми в кінці скажемо загальні речі, загальні теми, що важливо, яким чином можна зберегти зараз Авдіївку. Але я хочу сказати, здача наших міст, втрата наших міст під атаками противниками, обумовлюється не якоюсь перевагою в чисельності, не якимось військовим мистецтвом російського командування. Воно дуже обмежено проявляється, м’яко кажучи. Це все дуже значною мірою результат прорахунків на стратегічному рівні. А потім, коли є стратегічні провали, потім ми бачимо, як у нас генерали і ОСУВ на букву Х,і в ОСУВ на букву Т, постійно потім пояснюють причини поразок тим, що солдати побігли десь. Солдати не такі. Дайте нам усіх рембо, самураїв таких, які там просто "банзай", підуть в атаку і у нас все буде добре. Отакі висновки можна зробити абсурдні.

Я вам хочу сказати, причина втрати Соледару – не те, що солдати побігли і не втримали якісь позиції. А те, що наші резерви, які були застосовані, були розтягнуті в одну лінію. Вони були розгорнуті, коли противник вже фактично прорвав першу лінію оборони. Резерви були введені невчасно і потім багато підрозділів, які мали закрити прорив, кидались в абсолютно голі посадки, без жодних окопів і траншей при температурі повітря -15-18. Звичайно, що солдати не можуть витримати в таких умовах оборону хоч якийсь тривалий час під впливом противника, який підготувався, який має резерви, який планомірно їх застосовує, один за одним.

Тут – така сама ситуація. Ситуація в Авдіївці для нас вигідна. Ворог наступає по вузьких коридорах. Ми це бачимо. Ми контролюємо фланги. Ми прострілюємо зони проходу противника. Ми ефективно контролюємо їхню логістику, можемо знищувати їх в набагато більшій кількості. Але у нас відсутня концентрація сил. От в цьому ми програємо. Ми програємо в тому, що ворог планомірно – планомірно – застосовує. Він нас переважає по кількості маршового поповнення. Тобто поповнення бойових частин. Поповнення бойових частин у росіян в рази більше, ніж у нас. Загальна чисельність приблизно одна і та сама. Але на наших солдатів в обороні Авдіївці фізичне навантаження в рази більше. Тому що росіяни стільки не витримують. Вони ведуть активні бойові дії 2 тижні, місяць. Потім їх відводять на другий рубіж оборони. Так, їх не відправляють в Росію на відпочинок. Але на другий рубіж. Вони можуть там помитись, відпочити в зоні, де рідко прилітає. У нас такої можливості нема. Наші батальйони живуть на своїх позиціях, поки не закінчуються.

Як цього уникнути? Треба налагодити – ми бачимо зараз, фронт великий. Яка на цьому фронті найбільш вразлива ділянка, найважливіша для ворога на даний момент? Яка? Бахмут? Ні. Можливо, якась інша ділянка? Ні. Найважливіша зараз ділянка фронту, точка, яку вони хочуть захопити, - це Авдіївка. Тому туди іде найбільше поповнення, щоб знов збирати штурмові групи і когось заслати. І у нас ще дивуються, а чому ж вони такі тупі, ті москалі, що вони так ідуть, хвиля за хвилею. А насправді це результат планування. Вони застосовують свіжі резерви. І вони не пускають хвилями. Вони пускають їх малими штурмовими групами для виявлення слабких місць в нашій обороні, щоб планомірно, день за днем малими групами іти по одних і тих самих маршрутах. І вони чітко знають, якщо ти ідеш по одному маршруту 3-4 доби. 3-4 тижні, то рано чи пізно наші підрозділи, які перед ними, які неешеловані, сточуються і можна просунутися далі. От це саме у нас відбувається під Авдіївкою. А вони свіжі ідуть. Тому що вони ідуть хвиля за хвилею, тому що вони не сидять там на місці місяцями. Тому вони ідуть вперед. Вони сидять в ближньому тилу або навіть в дальньому тилу і чекають, коли їх введуть у бій. Тому вони свіжі і вони можуть в принципі виконувати якісь дії. Нема ніяких надприродних сил у ворога. Є просто планування. Планування витрати снарядів, планування витрати людей. Не військове мистецтво. Його нема у Росії. Росія з військовим мистецтвом знайома поверхнево, російська армія. А от планування витрат і ресурсів вони організували. Це те, що російська регулярна армія взяла у Вагнера. Вагнер же теж мав великі втрати. Дуже великі. Але вони просувались. І їхні просування дозволяло на якихось ділянках – так, вони спочатку мали великі втрати при прориві, але потім втрати у них зменшувались, у нас зростали після прориву першої лінії оборони. Бо потім у нас чисті посадки з якимось окопчиками, наспіх виритими і противник диктує ініціативу, наступає, де хоче. І тоді співвідношення втрат зрівнюється. На жаль. Тому що ми в рівних умовах. Але нам треба фактично входити в зустрічний бій. Та сама проблема зараз Авдіївці. 

ЩО РОБИТИ?

Якщо у нас не буде налагоджене планове поповнення наших військ 110 механізованої бригади, 47 механізованої бригади, приданих частин і інших в цьому районі оборони, 53 механізованої бригади, якщо не буде кожного тижня заходити поповнення, якщо не будуть введені додаткові сили, які зможуть дозволити ущільнити фронт оборону цих бригад, щоб вони самі собі могли проводити ротації, виділити тактичні резерви в своєму складі, ми втратимо Авдіївку. І я вам хочу сказати, що якщо нам прорвуть першу лінію оборони, 100% буде та сама історія про фортецю Бахмут. Одразу хочу сказати. Президент почне записувати  щовечора відео і говорити що він подумки з героями оборони Авдіївки, що вони великі молодці, що тривають жорстокі бої. Що це приклад для всього світу. Дайте нам більше допомоги військової. Будуть співати пісні про Авдіївку. Нагороджувати великою кількістю орденів тих, хто був в Авдіївці, в її районі, або не був, але близько до начальства, будуть якісь підтягуватись спецнази, резерви, звідкись відтягувати, з інших ділянок фронту, і героїчно кидати, наприклад, в центр міста, щоб не здати, наприклад, міську адміністрацію, щоб там ворог не підняв прапор, а ми могли б прозвітувати, що прапор ще там, ми ще в місті. Все це буде зроблено. Так, як це було в Сєверодонецьку, так як це було в Бахмуті, так як це до кінця тримали, намагались Соледар. Але навіщо, поясніть мені, чому ми постійно наступаємо на граблі? Скільки можна в цій війні наступати на граблі? Невже в президента не болить вже лоб від того, що він постійно зі своїми звітами наступає на граблі. Володимире Олександровичу, ви ж постійно кажете: я проводжу ставку по Авдіївці. Ви неякісно проводите ці ставки, ви не розумієте обстановки. Ви не знаєте достовірної обстановки. У вас неякісне планування. У вас неякісні звіти. Ви неякісно розподіляєте ресурси для оборони цього стратегічного міста це треба обов’язково робити. Треба подивитися інакше. 2 місяці іде наступ і ми ще не перебили росіян. Ми їх не зупинили. Вони просуваються. І вони значно погіршили обстановку в місті. І вже є з боку промзони противник просувається. 

Погляньмо на східну околицю. Ворог вклинився вже в промзону. Вони підійшли. Зараз їх відділяє дуже небагато від Меморіалу оборонцям. Українським воїнам. Відомий меморіал на околиці Авдіївки, де всі були, фотографувалися, президент, усі міністри, генерали. Противник вже близько. Якщо противник зачепиться за міську забудову, за будинки, тоді у противника буде козир, що це у них будуть свої пункти евакуації, командні пункти, пункти роботи аеророзвідки, склади, місця відпочинку особового складу. Це вони будуть в підвалах закріплюватися і потім з такою організацією резервів, щоб їх вибити, не буде. Буде знов героїзм. Фортеця Авдіївка, будуть всі співати. А чому це буде зроблено? Тому що вчасно – вчасно! – резерви сюди не перекидаються. 

Вчасно не перекидаються резерви, недооцінюється ступінь загрози. А люди, які там живуть в 110 бригаді, вони живуть з березня. З березня 22 року в Авдіївці. Вони просто фізично закінчуються. Вони хворіють. У них є проблеми зі здоров’ям, у них є контузії, поранення. Хтось має змінювати на позиціях. Для цього їм треба поповнення. Вчасне. Їм треба мати тактичні резерви для відновлення становища, для закріплення на якихось опорних пунктах, які атакує противник. Вони не можуть тримати всю лінію оборони, як ніби наступу нема. 2 місяці безперервних боїв. Безперервних! Скільки можна? Це якесь просто знущання реально з людей. Тобто таке враження, що просто відверто керівництво ігнорує просто обстановку реальну. Ну що ще сказати? Ви зараз втратите Авдіївку. І ця втрата буде імені Володимира Зеленського, який проявляє просто безвідповідальність, просто некомпетентність і не здатен зробити висновки навіть після втрати кількох міст, про оборону яких він звітував. Про Сєверодонецьк скільки було заяв? В Лисичанськ президент особисто приїжджав, щоб посилити оборону. Бахмут – та просто всі ЗМІ про це говорили, про героїзм в Бахмуті. Соледар. І зараз знов та сама картина. Ми контролюємо панівні висоти. У нас зручно, але де сили? Де дрони? Чому у нас досі міністерство оборони не може хоча б 500 fpv дати хоча б один раз нашим воїнам туди, в той район. Де мавіки-3? Де мавіки-3т? я вам зараз розкажу, що основна кількість дронів в обороні Авдіївки, основна, 90%, 95 – це всі дрони, які купують самі солдати, які передають волонтери. Це не державні. Держава може, ну до 10%, зробимо комплімент міністерству цифровізації. До 10%. Все інше – це воюють волонтерські дрони. А Росія застосовує дрони, які купує за державний рахунок. І має перевагу в цих дронах. У них їх значно більше. А де наша держава? Телемарафон, що у нас все добре, я бачу. На нього 1,5 млрд грн платників податків. А чому президент не може 1,5 млрд грн кинути на закупівлю дронів для оборонців Авдіївки? І ще хоча б пару сотень мільйонів, щоб побудувати нарешті другу лінію оборони, якої досі нема. Хоча б будівельні матеріали, щоб привезти туди. І якусь інженерну техніку. Що в цьому складного? Я не розумію. Скоротіть витрати, заможні люди – скоротіть витрати на Офіс президента, на державне управління справами президента. Це буде гарний жест. Чому ми втрачаємо місто через те, що держава не робить елементарні кроки для посилення оборони міста? Чому ми втрачаємо ціле українське місто? Це просто абсурд. Причому це не в перший раз. Це повторюється, повторюється і повторюється. Хто за це буде відповідати?

ПРО МІНІСТРА УМЄРОВА

 Відповідальність спільна керівництва країни. Верховний головнокомандувач Володимир Зеленський, насамперед, це його відповідальність.. Для цього президента і головнокомандувача обрали виборці. Це політична відповідальність за Конституцією України. Це він призначає усіх силовиків. Це він приймає звіти від розвідок, від військових структур і має давати об’єктивний аналіз обстановок і рішень. Всього цього Зеленський робити, як ми бачимо, не здатен і не збирається навіть.

Друге. Ми бачимо, що відповідальність на інших виконавцях і керівниках, від яких це залежить. Міністр оборони Умєров. Гарно, що Умєров на 100 днів тут вирішив сфотографуватися з командувачем Сухопутних військ Сирським і Головнокомандувачем ЗСУ Залужним це гарна фотка. Але я вам хочу сказати.. зараз іде війна. Замість піару міністру Умєрову треба десь під Авдіївку поїхати, ознайомитися з обстановкою і хоч якісь дрони організувати, купити. Якщо він не може через міністерство, хай у Фейсбуці напише: друзі, я міністр оборони, який не здатен купити дрони для армії. Ось моя монобанка чи мій рахунок у банку, скиньте, будь ласка, гроші, хто скільки може, я куплю fpv-дрони і відправлю від себе особисто в Авдіївку. Ну що, думаєте, не скинуться на заклик міністра? Але він так не робить. Бо у нас все під контролем. Все добре. У міністра все добре. Так от, хочу сказати, пане Умєров. Що якщо ви будете так вести себе, як вів ваш попередник, пан Резніков… Такий, знаєте, він мені трошки нагадував головного героя фільму "Людина дощу". Такий, ходить собі, не розумію, де він знаходиться і завжди питає: а що ви тут від мене хочете, я тут нова людина, я тільки цивільна, я не знаю. Так от, так само відбувається зараз у пана Умєрова. Ваша політична відповідальність разом із Зеленським – це захист українського міста Авдіївка, ви маєте щось робити, а не пресрелізами там бла-бла відповідати. Ну і військове командування.. За всієї поваги до Головнокомандувача Валерія Залужного, він був в Авдіївці особисто, віддаю належне. Але це абсолютно недостатньо, ті заходи, які зараз вживаються. І це відповідальність пана Залужного, так, безумовно. Відповідальність також пана Тарнавського. Пана Москальова. Деяких інших керівників. Ви не можете зупинити наступ противника і ви не можете підсилити наші війська в такій зручній обстановці. Це дуже загрозлива ситуація. Ми втратимо місто. Тому давайте так. Щоб не довелось дуже швидко проводити розбір, що там у нас із фортецею Авдіївка і хто несе відповідальність, я дуже попрохав би всіх цих людей, яких я зараз назвав, все ж таки зняти з себе оці рожеві окуляри і балачки, які там на телемарафоні розповідають. І все ж таки чесно визнати: в Авдіївці критична обстановка, противник володіє тактичною ініціативою, противник постійно просувається і захоплює одну за одною наші позиції. І ми маємо і у нас є для цього можливості змінити ситуацію на нашу користь, відбити Авдіївку. Захист Авдіївки – це буде стратегічна поразка Росії і стратегічний успіх України в зимовій кампанії. Це основна зараз буде ціль Росії. Ну не здавайте місто, як Бахмут. Для цього нема передумов. У нас вигідне становище в Авдіївці, ми можемо ворога зупинити. Але для цього треба люди, резерви, боєприпаси, засоби ураження. Дрони треба. Ну, не знаєте самі, де взяти, то не мовчить хоча б. Простягніть руку, до громадськості зверніться. Самі пожертвувати дещо можете. Пан Єрмак може, я не знаю, один забезпечити дронами, я не знаю, 5 бригад під Авдіївкою. Зі своїх власних кишенькових коштів. Чому ні? Тому покажіть, що ви – керівники, залучені в цю ситуацію. Країна має це бачити. Армія, вони, які там не медальки приїхати, потім роздати. Ви дрони замість медальок роздайте. Президент приїхав, Володимир Зеленський приїхав під Авдіївку і роздав таким-то бригадам 500 дронів зі своїх особистих коштів. Отак будуть всі аплодувати. Я чесно обіцяю на ефірі сказати: президент дослухався до громадської думки і молодець, правильний вчинок. Приклад для інших. Умєров може це зробити, якщо президенту соромно. Ну, йолки-палки, Мар’яну Безуглу вповноважте, слугу народу, дайте їй доручення. Вона звернеться, теж збере комітет по обороні. Якщо ви не можете дрони дістати, хай хтось інший просить. Це просто абсурд, взагалі. Всі дрони від волонтерів і люди навіть не очікують щось від держави отримати, бо для держави це абсолютно, здається, непідйомні речі. 500 fpvдронів держава не може виділити для Авдіївки.. тільки волонтери.. ідіть до фондів. Абсурд взагалі! Мавіки треба шукати у фондах. Все солдатам треба самим собі шукати засоби розвідки і ураження. Космонавти якісь керують, реально, я вам хочу сказати. Це просто космос. Я дуже хотів би, щоб ви приїхали до Авдіївки.

ЗВЕРНЕННЯ ДО МЕРІВ МІСТ

І до мерів хочу звернутися українських міст. До мера Києва Кличка, до всіх інших мерів хочу звернутися, що, друзі, на бруківку гроші є. А на дрони в Авдіївці нема. Так от, я вам хочу сказати, що якщо негайно усі мери великих міст, хоча б, Київ, Дніпро, Львів – великих міст – не виділять додатково кошти… От Дніпро 10 дронів відправив, я бачу, в 110 бригаду. А якщо всі не виділять хоча б кількасот дронів, які зараз не поступлять до Авдіївки в 110 механізовану бригаду, 47 механізовану бригаду, 53 механізовану бригаду, то Авдіївка може і на ваших вулицях початись. Чим ви керувати там будете? В яких містах? Дрони треба зараз в Авдіївці, щоб потім їх не треба було в Києві купляти терміново, прохати когось. Тому замість бруківок всіх, закупівель всіх міських робіт, треба швиденько передати. Да, не справляється Зеленський, не знає де гроші. Він не дасть їх. Давайте будемо об’єктивно. Він в космосі. Він з Єрмаком. Вони не дадуть грошей. Ну давайте, ви теж державні керівники, треба знайти… Всі мають щось внести туди. Ресурси у держави є. Вони потрібні в Авдіївці зараз. Тому давайте не в бруківку вкладати, а вкладати в дрони. В дрони на Авдіївку. Це зараз просто питання дня.

Тепер відповіді на питання, які мені надіслали.

ВТРАТИ РОСІЯН ПІД АВДІЇВКОЮ

ТА НГ: які втрати росіян під Авдіївкою?

Противник втратив під Авдіївкою за 2 місяці понад 250 одиниць бронетехніки, з них десь 150 ми вже прив’язали, вони є на карті, їх можна подивитись. Сотня приблизно одиниць – відео та фото, вона не вся підтверджена публічними джерелами, але воно є і у відеозвітах, які частково ще є закритими. Але втрати до 250 одиниць – це об’єктивні втрати. Це дані, яким я особисто довіряю по доповідях від командирів підрозділів аеророзвідки, я там в принципі з багатьма спілкуюсь. Втрати по людях. Ну, я вам не можу сказати точно, це втрати на тисячі. Тобто противник втратив… атакували північніше Авдіївки 4 бригади одночасно, весь склад штурмових груп був вибитий вже кілька разів. Противник активно перекидає туди поповнення з усього фронту. Штурмовиків, мобілізованих, контрактників – кидають усіх. Тому я думаю, що це, як мінімум, те, що північніше Авдіївки, це кілька тисяч у них загиблих, важко поранених, полонених. В цілому треба сказати, що на цей момент противник має втрати під Авдіївкою, як мінімум 1 до 5. Тому що ми контролюємо панівні висоти. У нас гарні можливості для прострілу. Ми спираємось на міську забудову. І звичайно у нас умови для оборони там зручні. А фронт наступу дуже вузький. Тому для нас ця ситуація вигідна. Але вона вигідна, коли ми їх продовжуємо перемелювати, а не відходимо.

Іршава: нардеп Безугла оприлюднила цифри, при яких 300 тис. військових перебуває на фронті, 700 тис. в тилу. В неї таке співвідношення викликає питання. А у вас?

Хочу сказати, що питання, насправді, відоме. Воно в принципі давно відоме. Є певна організаційна логіка в наших Збройних силах. Ця логіка викликає багато питань, скажу так. Але ця логіка є. є велика кількість частин, які у нас є учбовими, укомплектовані по штату. У нас їх просто велика кількість, учбових частин. У нас велика кількість частин прикриття кордонів. Велика кількість тилових частин або бойових частин, які виконують бойові завдання в тилу. Я хочу сказати, що питання поповнення і правильної організації армії – це стратегічне питання. Безумовно, його треба вирішувати. Зараз. Але я хочу сказати, що поповнити діючу армію виключно за рахунок тилових не вдасться. Тому що в принципі потрібна військова структура по всьому периметру державного кордону. Це все велика кількість людей. Насправді, нам треба просто не шукати десь якихось там 50 тис. людей, які, можливо, наприклад, з посад у третіх ліній або в тилових районах перевести вперед. А нам треба шукати правильну мобілізацію людей, правильну комплектацію військ. Ось це у нас відсутнє. Через що у нас постійно не вистачає людей? Через те, що у нас в тилу багато? Та ні. Через те, що у нас в передній лінії вони швидко сточуються. А чому вони сточуються? Через те, що нема централізованого постачання засобів ураження, насамперед, дронів. Держава їх не постачає централізовано. Держава і на 5% не забезпечує війська дронами. У нас немає оборонних споруд, жодної стратегічної лінії оборони нема. Нічого не будується. от зараз я сьогодні тільки перший раз побачив репортаж, як там десь траншеєкопач на північному кордоні риє якісь траншеї. Це просто дивина, що це почалось. Взимку, правда, в грудні. Насправді, такого у нас нема. Ми не бережемо людей. У нас такий парадокс. У нас дуже люблять наша пропаганда, та і ми з вами, я теж – ми любимо всі посміятися над недолугими росіянами, як не жаліють людей і кидають їх як гарматне м'ясо. Але давайте подивимось правді в очі. У нас теж люди дуже часто використовуються як гарматне м'ясо. Без нормального забезпечення, управління. Через те ми маємо великі втрати. У нас постійно їх не вистачає. Мобілізація проводиться і люди просто зникають, як вода скрізь пальці. Тому і не можна знайти людей. Ну і що? Кого ми там підберемо? Підберемо в тилових районах, да, там є резерви. У нас величезна кількість, наприклад учбових центрів, які в принципі нам непотрібні в такій кількості. Взагалі найкращі учбові частини, це, як показує досвід і Першої, і Другої світової війни – учбові частини створюються для піхотинців в самих бойових з’єднаннях. Вони мають при бригадах бути. Учбовий батальйон – і бригада для себе навчає, готує людей. І сама може використовувати цей учбовий батальйон для ротації, для охорони другої лінії. Для того, щоб там могли люди лікуватися, готуватися. Все це вже було придумано до нас. А у нас абсолютно неефективна корумпована система учбових центрів, яких у нас набагато більше, ніж у нас є мобілізаційного ресурсу. Сидять там купи інструкторів, які в принципі охороняють і забезпечують самі себе. Але я вам хочу сказати, що це не такий великий ресурс. І цей ресурс можна отак швидко втратити. У нас є строковики, кілька десятків тисяч, яких теж можна без підготовки швидко втратити. І що потім? Основна проблема мобілізації – це не те, що у нас недостатньо багато людей затримують в нічних клубах та на якихось базах відпочинку, що не всі пішли в штурмовики, а в тому, що в сучасній війні така кількість штурмовиків не потрібна. Потрібна збалансована армія, де мають воювати передусім, військові інженери, будівельники. Мають воювати оператори аеророзвідки, оператори високоточної зброї, оператори артилерії, гранатометів, мінометів. Це вони мають передусім воювати. А у нас армія така – колгоспного типу, і у нас всім потрібні штурмовики. А чому потрібні штурмовики? Тому що у нас фронт тримається на піхотинцях з автоматом і лопатою. А фронт мають тримати організовані лінії оборони, укріплення, дрони, розвідка, артилерія, засоби ураження, пристріляні точки, коригування, прикриття позицій піхоти кулеметним вогнем з другої лінії, станкові кулемети, станкові гранатомети, міномети. Це все придумано було до нас. Перша світова війна все ще показала. Отак тримається фронт. Організованим артилерійсько-кулеметним вогнем. А у нас організації нема і у нас треба штурмовики, щоб контролювати все. Краще ми замість постачання дронів, у нас керівництво думає не про постачання кількості дронів у військах і створення належної кількості посад, а тільки про постачання штурмовиків. Якщо так воювати, то скоро закінчаться просто штурмовики, аеророзвідники – всі закінчаться. Так не можна воювати в сучасній війні. Тому і людей не вистачає. А не тому що в тилу когось багато.

СТАТТЯ BILD

Прокоментуйте статтю Bild щодо планів РФ захопити Донецьку і Луганську області до 24 року і Харків, Дніпро, Запоріжжя – до 26.

Це просто смішно казати. У РФ багато планів. Всі ці плани були поламані українськими воїнами і спротивом українського народу. Зараз ці плани так само залежать від нас. Тільки від нас. Ми насамперед реалізовуємо ту зброю, як нам передають західні союзники, яка є у нас, наших людей, наш оборонний потенціал. Це від нас залежить. Не від когось. Не від F-16, не від ракет, не від Хаймарсів. Це від нашої організації. Основна наша проблема, що ворог наступає, а ми пятимось, тому що у нас відсутні системні організаційні рішення. І Авдіївка якраз це показує. Як і Бахмут, Соледар, Сєверодонецьк, Лисичанськ.

FPV ДРОНИ З ТЕПЛОВІЗОРОМ

Пане Юрію, чи чули ви про масове використання противником fpv-дронів-камікадзе з тепловізором? Наскільки ця інформація правдива? Чи будуть такі дрони fpv з тепловізором нас?

Звичайно це очевидний факт. Дрони з тепловізором, завдяки пожертвам читачів Цензор.НЕТ і ми направили в 59 бригаду, купили партію тепловізорів на дрони, щоби їх застосовувати на fpv. Але ми всього-навсього робимо за пожертви, робимо за донати, за ті невеличкі кошти від реклами, які ми отримуємо. А противник робить це з державного бюджету. Я вам хочу сказати, що в роздріб цей тепловізор на fpv нормальної якості коштує в Україні навіть до… скажімо так, 200-250 доларів. Уявіть собі, що таке в масштабах держави 200-250 доларів. Росія їх купує тисячами. Звичайно, що у них є перевага. Ми теж їх використовуємо. Але оскільки у нас тільки волонтерські кошти на це ідуть, на захист Батьківщини, на основні засоби ураження дрони, то звичайно, все це малі обсяги поки що. Якщо держава не втрутиться, то так і будуть малі обсяги, а у ворога буде велика перевага.

Ну а той випадок, я хочу сказати, який всі обговорюють, дійсно, під Бахмутом ворогу вдалося знищити нашу позицію і завдати нам серйозних втрат fpv-дронами з тепловізорами, це сталося під Бахмутом на ділянці однієї з наших… 42 механізованої бригади. Дуже трагічний випадок. Який показує, що ворог нарощує перевагу в технологічному озброєнні. Тому що він державну стратегію реалізує, а у нас все як було волонтерська ініціатива у лютому 22 року, так і триває. Офіс президента своїм життям живе, Генштаб – своїм, міноборони – своїм. Всі борються за рейтинг, популярність, а постачання ураження – солдати дзвонять волонтерам: привезіть нам мавік, привезіть нам fpv. А більше ні до кого звернутися. А ті люди сидять і пресрелізи нам розповідають, як вони гарно забезпечують і все роблять. Що у них все добре. Війна іде. А про дрони вони не кажуть. Це їх не цікавить. Про телемарафон кажуть. От на телемарафон – я вам хочу сказати, один телемарафон коштує державі як мінімум 80 тис. fpv-дронів. Я вам хочу сказати, що 80 тис. fpv-дронів це приблизно в десять разів більше, ніж держава взагалі їх купила за 23 рік. І те, що ми бачимо у військах. Отакі пріоритети. Пропаганда важливіша за захист Батьківщини для пана Зеленського. Отак виходить. Якщо подивитися співвідношення, що йде на дрони і що іде на пропаганду самих слуг народу.

На цій невеселій ноті ми все ж таки закінчуємо.  Я спілкуюсь постійно з воїнами, які обороняють Авдіївку. Вони впевнені в собі, горді люди. Це дійсно українська еліта. Це вони унікальної звитяги і унікальних фізичних і морально-психологічних можливостей. Оборона Авдіївки тримається так довго виключно тому, що українські воїни, 110 механізована бригада насамперед, придані їй частини, другий батальйон президентської бригади – ці люди демонструють неймовірну витривалість і боєздатність, яка набагато перевищує своєю витривалістю все, що показувала російська армія на фронті. Ніякої поки що катастрофи, трагедії і героїчних боїв у центрі Авдіївки нема тільки тому, що воїни 110 бригади сумлінно день за днем роблять неможливе. І я дуже прошу всіх людей, хто подивився цей ефір, у мене нема сподівання, що це подивляться і зрозуміють наші керівники – я вам просто пояснюю серйозність обстановки і загрозу, тільки тому, що розумію: сила підтримки українського народу дуже велика. І тільки суспільний розголос може змусити наше керівництво ухвалювати адекватні рішення по обстановці – виділити кошти, виділити дрони, виділити резерви для посилення оборони. Тільки, якщо буде наш розголос. І швидко ці дрони будуть там тільки, якщо буде допомога нас, громадянського суспільства. Тому я всіх закликаю надати максимальну допомогу 110 механізованій бригаді. Вона допомагає сусідам. Вона тримає. Допомагає всьому району оборони. Допомогти 110 бригаді всіма силами. Це робить і мій фонд, і спільнота Цензор.НЕТ і дуже багато інших волонтерських організацій і фондів. Але треба ще більше. Треба зусилля. І друзі, я вірю в тих людей, які там. Вони сповнені звитяги, щоб не здати Авдіївку і роблять все, щоб втримати це українське місто до кінця. Тому я цей ефір зробив і перед моїми очима оці люди, які живуть в засипаних снігом посадках. Під ударами ворога, на передових позиціях, які не бачать наш ефір і побачать його через кілька днів можливо, коли вийдуть з ротації і у них буде доступ до інтернету. Я вірю в тих людей, вірю, що вони роблять все належне, що залежить від них. І так само повинні зробити і самі. Тому сьогодні більш як ніколи я впевнений в нашій Перемозі, я впевнений, що переможе український народ і українська армія. Слава Україні!