"Бачив, як вони стpiляють один в одного. Жуткоє зрєліще", - командир бронегрупи Олександр Афанасьєв

Автор: Анна Мірошниченко, "Хто з Мірошниченко?"

Олександр Афанасьєв на війні з 2014 року і бачить - як змінюється ставлення до військових упродовж десяти років боротьби. Він пройшов довгий шлях, розпочавши свою боротьбу у 20 років. Про те, як воюють росіяни, чому самогубства серед них - не рідкість, чого бракує українській армії і якою бачить перемогу - командир бронегрупи батальйону К-2 54 ОМБР ЗСУ розповів в ексклюзивному інтерв’ю Анні Мірошниченко у програмі "Хто з Мірошниченко?"

Мене звуть Олександр Афанасьєв, я - командир бронегрупи батальйону К-2 54 механізованої бригади. Ми тримаємо оборону у Сіверському виступі.

- Ми до інтерв'ю з тобою говорили про те, що ти скільки років на війні?

- З 2014 року. Починав кулеметником в 2014 році, Слов'янськ, Ніколаєвка, кулеметником був, гранатометником дуже довго був, потім командиром відділення розвідувального, ходили через Сіверський Донець, плавали ще в сірій зоні біля Щастя. Сказали, що потрібно стати командиром бронегрупи. Я взагалі раніше боявся до танків підійти, і, чесно кажучи, коли не розумієш як воно працює, я боявся, для мене це був "гроб на колесах". Кожен солдат мріє підбити танк, це я точно знав, в мене теж така була мрія. Якось зібрали групу, отримали людей і слава Богу вийшло зібрати боєздатний підрозділ, який виконує завдання.

- Зараз вже танків не боїшся?

- Я в них сам їжджу. Я взагалі в перший бій поїхав на пряму наводку, там дуже близько, я кажу - я поїду сам, та ще взяв два екіпажі, за командира в одному поїду я. Мені кажуть - нащо воно тобі? Комбат каже - якщо ти прийняв таке рішення - давай. Я поїхав і так якось втягнувся, зайшло, так і в принципі стараюсь теж постійно їздити з хлопцями, це дуже мотивує - тому що одне діло віддавати накази підрозділу, а друге діло - віддавати наказ і вести їх у бій, це якраз на такому маленькому рівні командира дуже важливо.

- Яка ситуація зараз у Сіверську, що там відбувається?

- Постійні авіа-, артилерійські, обстріли, ракетні удари, удари Ланцетів, FPV. Взагалі міста уже як такого немає, але живуть там 800-900 чоловік цивільного населення, плюс сам гарнізон, який висувається на передній край, тому що лінія фронту йде перед Сіверськом і, скажімо так, хлопці там проживають, виконують бойові завдання, міста немає, звичайно.

- У яких умовах ви там живете зараз? Можеш розказати?

- Як звичайно, як усі, бліндажі, нічого такого немає, як на війні, максимально щоб зберегти життя особовому складу, самому вижити, треба ховатися тому що можна не проснутися. В будинках жити вже можливості точно немає.

- Техніки зараз вистачає, в якому стані вона?

- Її ніколи не може вистачати, снарядів військовому ніколи не вистачить, техніки ніколи не вистачить, взагалі, коли я чую що все хорошо, все хватає - такого бути не може, артилеристу ніколи не хватає снарядів, мінометнику мін не хватає, танків не хватає, завжди має бути запас і більше, більше, більше. Чим більше її буде - тим буде краще, тому що танк це взагалі розхідний матеріал, він виконує бойові завдання і в якийсь момент його знищать. Підіб'ють, дай Боже, екіпаж останеться живим, вийшов, ось тобі ще один і далі виконуй завдання, щоб не було такого, щоб вони осталися без машини.

- Обслуговування танка - це дорого, це довго?

- Ну це постійний процес, машина по сезону ламається нон-стоп постійно, я собі вибрав таку тактику, що треба спочатку зламати все, відремонтувати і тоді вона буде мати якийсь запас, плюс її треба експлуатувати. Поки танк їздить, воює дуже часто, то він і виконує бойові завдання, простой - воно вже починає підводити.

- На іноземній техніці працюєте?

- Ну як, якщо не вважати М 113 просто тягач, який перевозить десант, забирає поранених, перевозить людей, то я ще жодної іноземної техніки у виді танку не бачив.

- Це може на вашому напрямку? Це ж ти не до того, що їх немає?

- Вона є, просто я його ще не бачив.

- А як ти побачив, росіяни готувалися до цього повномасштабного вторгнення чи для них це теж було несподіванкою, їм сказали - іди?

- З першим полоненим я говорив 20 лютого, сержантом, навідником танку, гвардійського підрозділу, який хотів увірватися вместе з своїм підрозділом, разом з комбатом, який теж попав у полон, який вообще возглавив атаку і його машину наш танк підбив, наш танк підбив їхній танк і навідник і командир, який був комбатом, попали в полон і цей сержант теж в машині і теж попав в полон. Я його запам'ятав - в нього українське прізвище було і спілкувався, я кажу - ти знав, що буде війна? Куда ви? На учения. Коли ми почали уже говорити про танки і він каже, що у нас були мангали - в честь чого. Зараз от FPV мангали, тоді єдина була загроза це самі Javelin, тому що всі прекрасно знали, що ракета летить зверху вниз, тобто вони захищалися уже від того виду зброї, яка була у нас і це ж треба було потратити на це час, я думаю що це не 24 лютого було, а набагато раніше підготовлено.

- Із тактики ворога, яку ти побачив свого часу, з початку повномасштабного вторгнення - що найбільше здивувало? Таке, що ти глянув і кажеш - хлопці, я ніколи в житті не міг уявити, що можна так воювати...

- Механізовані штурми, вони в принципі і зараз продовжуються - без нормальної розвідки механізовані штурми, я бачив як екіпажі не знають дороги, що танки падають в рови, не можуть проїхати, їм не повідомляють що там давним-давно воронка від підриву 30 ТМ-ок, що якщо він туди їде, танк просто падає разом з екіпажем і більше виїхати звідти не може, або заїжджають в таку ситуацію, де ворог у них з усіх сторін і вони були знищені, особливо під Черніговом, ці атаки, вони завзяті були, танки вперед, вони не розверталися в бойові порядки і їхали просто колонами. Я коли спілкувався з навідником цього комбата танкового батальона, що попав у полон, кажу - ти стріляв по людях? Він каже - нє. А коли обстрєли? Каже - стріляв по посадкє. Кажу - куда? Ну просто вправо, влєво стріляв по посадкє. Так там же люди і були. Нєт, я по людях не стріляв. Такоє.

- А оці історії, коли пруть, слідом їх підганяють, розстрілюють?

- Не знаю, мені про "вагнеров" понравилось, в нас була радєйка їхня, убитого командира, я слухав їхні мотивації, це були такі топові за всю війну, тому що я такого ніколи не чув. Грубо кажучи, їхній командир знав, що їхня група зайшла в нашу посадку і каже - вам треба с вашей точки сместиться на 300 метров ниже, а це получається просунутися до нашого взводного опорного пункту, а це вже дуже небезпечно, так дуже маленька відстань і вони не йдуть, а вони бачать з дрона, що вони не йдуть і кажуть - зараз наведу на тебе змєй-гаринича, це вони гармати називали так и просто там вас развалю всех, то єсть мотивація така. Плюс - отправлю в отпуск, обнулить, заморозить, такі жаргони, які пов'язані з криміналом.

- Як ти вважаєш, і досі кримінал цей воює чи інша категорія зараз пішла?

- Звичайно, вони багато що кончилися, що першими пішли, але все одно вони є, тому що їм дали можливість вийти, легально вбивати і отримувати великі гроші, які вони в житті ніколи не бачили.

- Ти колись вважав росію слабким противником?

- Ні, ніколи, це найбільша країна в світі взагалі з такими ресурсами і люди, скажімо так, ті накази, які вони виконують, я взагалі не розумію. Ментально жодна країна і жодна нація не буде виконувати такі самоубивчі накази, тому що я бачу, як вони стріляють друг в друга, виносять собі мізки, я не можу цього зрозуміти. Як би не було важко, що треба зробити, щоб ти позбавив себе життя? Вони це роблять і роблять це масово, на всіх фронтах - ми дивимося і в телеграм-каналах і в себе так само дивимося, це відбувається масово.

- Як ти пояснюєш ці самогубства? Через що?

- Я думаю - розуміння що свої за ними не прийдуть, більша безнадьога, тому що я завжди вважаю, я наприклад знаю, що щоб не сталося - нас так просто не кинуть. Коли ми виїжджаємо, ймовірність, що танк підіб'ють біля противника дуже велика, но я знаю, що з нього однак краще не вилазити, якщо він ще в стані, що він не горить, тому що буде можливість - за нами обов'язково привезуть групу або евакуація приїде, А вони просто знають, що це безнадьога, вони попадають в ситуацію, коли немає варіантів, і я просто бачив - вони тєряються, кричать в рацію, таке. Жуткоє зрєліще, тікають від дронів, їм кажуть все одно сидіти, там немає жодних укриттів, при тому, що ці командири точно знають, що немає їм не сховатися, наказ такий, вони виконують, а ті, хто не можуть - стріляють у себе.

- Таке дивне питання - буває, що дивишся, і тобі шкода прям ту людину? Чи немає такого?

- Мені шкода молодих хлопців, яких реально обманули чи ще щось. От був такий тіп з Вагнера, Андрій звали, він кулеметником прийшов, він прям везучий капець, він з усієї групи залишився один живий, йому тільки один осколок палець пошкодив, а так стільки прилетіло. Йому дали кулемет, він крепкий такий був парень і дали два короба з патронами маленькі. Я кажу - ти знаєш, що це значить? Що ти одноразовий просто. Сказали - для тебе на 5 хвилин. Якщо б тебе пакували конкретно тримати оборону, штурмувати, то тобі треба було дати декілька тисяч патронів, щоб ти хоть повоював, а тобі дали просто, щоб ти пішов. Общались, довіряти нема нікому, в полоні, навєрно, всі добрі.

- Технологічно, росія нас переважає, правда, в усьому?

- В масштабах, я думаю, що в масштабах і плюс їхні фінансові можливості і їхні союзники. Конкретно зброя, яка мене турбує постійно - це Ланцети, це реально показало неймовірний результат, великі проблеми і це серйозна зброя. Як вони працюють нею - це серйозно, я б дуже хотів, щоб в Україні зявилась така зброя і максимально було її багато тому що ці Ланцети роблять справу. Є попадання по машинах, ми звичайно боремся з ними, макети ставлю, буває. Було просто попали в макет і виклали в кремльовскую прачку у соловйова, що вони знищили танк, пєсню наклали, а насправді він дерев’яний був, так було видно, але було спеціально поставлено, що там був накат гусениці, що там танк стояв і всі засоби маскування - сітка, камуфляжна сітка, рабиця, все зроблено для того, щоб захистити цей макет, от вони на те і попалися.

- Ти бачиш якось фінал війни зараз?

- Будь-яка війна закінчиться перемовинами, але на яких умовах. Моє бажання було б таке - щоб Україна відстояла б достойно наші інтереси, тому що звичайно якісь можуть бути поступки або компроміси, але не ціною тих хлопців, які загинули, яким обіцяли Україну 1991 року, тому що їх уже немає, вони ж повірили в Україну 1991 року, хочеться вірити, що так і буде.

- Ти ж розумієш, що навіть якщо буде якась розмова, то не всі погодяться на ці умови, буде дуже багато незадоволених, якщо будуть визначати кордони?

- Хто живе комфортно, якщо говорити про українське суспільство, це моя суб'єктивна думка, той звичайно буде задоволений миром, тому що якщо війна тільки починає наближатися, звичайно хочеться, щоб вона припинилася, щоб вона тебе не торкнулася, вони можуть бути десь не задоволені, але ті сім'ї, в яких люди воюють, ті сім'ї, в яких близькі загинули, то вони звичайно, на компроміси теж будуть болісно, я думаю, що за цими людьми буде більша сила, тому що мотивація їхня відстояти інтереси своїх близьких набагато більша, ніж за гроші і комфорт.

- Як ти вважаєш, переговори, компроміси, як ти кажеш, це в цьому році?

- Мені б хотілося б, щоб війна закінчилася якнайшвидше, але ж кажу - на умовах, так, щоб армії не було образливо, щоб ті, які втрачають свій час, здоров'я, ризикують, ті, хто загинули, щоб вони скажем так розуміли для чого вони це зробили, що ми відстояли своє, тому що з позиції слабого це ненормальна розмова буде.

- А що зараз солдат ображає?

- Треба люди, підміна, ротація, получається так, що ми живемо в спільному будинку під назвою Україна, це наша спільна проблема, ми ж нікому війну не оголошували, на нас напали, ми пішли захищати Україну, хтось не міг з тих чи інших причин, але зараз вже пройшли роки, ті, хто в 27 років, в 25 років тоді по закону ще не міг бути призваним, зараз уже може бути, хлопці, 25 років - це самий кращий момент, щоб воювати. Я почав воювати в 20, і я достатньо комфортно себе відчував, тому що я був молодий, завзятий, бажання себе проявити, я знаю, що в принципі якщо в 20 ще, може, і ранувато тому що така безрозсудність є, то в 25 - це вже дорослий вік, можна іти працювати. Як сказав мій комбат, я просто не хочу сваритися, але треба взяти своє і піти захищати свою домівку, свою маму, свою дружину, свій дім, тому що я коли це роблю, я роблю це для спільного, це не означає, що я маю бути запрягнутий до последнего, а хтось буде жити і кайфувати своє життя, тим паче є свойство закінчуватися.

- Виходить, що ти зараз запрягнутий, як ти кажеш?

- Це мій був вибір, але це не означає, що ті люди, які не хочуть, то вони не повинні, у нас є закон і скажем так, той, хто народився в Україні, получає блага, виїжджає в Європу з нашим закордонним паспортом, може жити цивільним життям під час війни повномасштабної тому що ППО працює, теж хлопці працюють, щоб тебе не розбомбило в тому ж Львові 'окончательно, але треба в цьому теж приймати участь. Не можеш воювати - волонтер, не можеш волонтерити - донать.

- Є такі люди, які кажуть - я свій донат поклав, то все.

- Якщо в мене до війни я заробляв 25 гривень на місяць і якщо я буду давати 3 тисячі гривень із цих 25 тисяч і буду вдома, я думаю, що це ненормально. Тут залежить, донатиш, що ти можеш. Коли ти віддаєш, маючи достаток нормальну суму коштів в місяць і даєш 2 тисячі гривень і вважаєш, що це нормально, то так ми точно ні до чого хорошого не дойдем.

- По забезпеченню, по грошових виплатах, достатньо?

- Слава Богу, все добре, звичайно, солдату треба платити більше. Чого? Тому що ця робота в будь-якій країні світу під час активних бойових дій, він має нормально заробляти. Для чого? Серйозно, він ризикує своїм життям кожен день. Не просто там знаходиться на війні, особливо піхота. Я взагалі вважаю, що зараз піхота - це святі люди, які воюють, тому що рівень використання їх у бойових діях - максимальний. Танкіст повоював, від'їхав трошки в тил, да, бомблять, але ти не знаходишся постійно на передній лінії. Ті засоби вогневі, які використовуються проти піхоти - вони від стрілецької зброї, АГС, міномети, авіація - все по піхоті летить, і це дуже складно і психологічно, і морально, навіть я кажу, там час тягнеться по-іншому.

- Яка нормальна зарплата для військового за нинішніх умов?

- Я думаю - скільки зможе держава, ми ж не за гроші воюємо, я коли йшов воювати у 2022-му, я взагалі не знав, що гроші будуть платити, абсолютно і понятно, що коли Чернігів був оточений, вони так сильно і не треба були, то єсть я не знав, що будуть платити гроші і мене це не цікавило, мене цікавив захист нашої держави. Але якщо вже платять, то якщо є така можливість, то треба платити скільки держава може - можуть платити по 100 тисяч на передній лінії - хай платять 100 тисяч, можуть платити більше - треба платити більше.

- А на що ти особисто витрачаєш гроші?

- На сім'ю.

- Дуже багато будуть в коментарях писати - о, та в них там зарплати по 100 тисяч.

- Все дуже просто - бит на фронті - продуктів дають дуже багато, але які це продукти - люди, такі як я, можуть мати проблемі зі здоров'ям, тобто, наприклад, консерванти я їсти не можу, м'ясо тушковане я їсти не можу, тому що в мене з'являються конкретні проблеми, до шпиталю можна попасти, хочеться щось купити трошки інше, звичайно, тратимо і на їжу таку більш, скажімо так, цивільну, витрачаємо гроші на якісь більш якісніші речі, тому що як не крути, те, що прийняте на озброєння одягу в Збройних силах, мені здається, має бути кращим, звичайно, ми дивимося на наших пацанів-штурмовиків, там по-моєму із статутного тільки зброя є і то не факт. Нормальне взуття 300 євро коштує, штани, хтось може подарувати щось, в такому плані. Плюс використання постійне цієї форми - вона виходить з ладу набагато швидше, чим могла б виходити трошки далі від війни.

- Додому треба щось передать?

- Найбільше витрат це дім, по-перше немає мужиків вдома, жінці потрібен чоловік - прикрутити, заварити, побудувати, обслуговувати, тобто люди наймаються і це коштує грошей, плюс комуналка, їжа і військовослужбовцям нашої бригади, Бахмутська, постійна дислокація, взагалі формувалася в Донецькій області, хлопці, які воюють в бригаді, вони, як правило, з окупованих територій і вони втратили все, тобто їхні сім'ї живуть в інших регіонах і знімають житло.

- Є таке, що на таких сім'ях ще наживаються, бо знають що військовий, військовий гроші заробляє...

- Для когось війна, а для когось мама рідна, так було завжди у всі часи, тут залежить як до кого ставляться. В мене була розмова з солдатом, він з Добропілля, це теж Донецька область, люди, які приїхали з Очеретиного, вони просто віддали свою квартиру, вона пустувала, щоб вони платили буквально за світло, за комунальні послуги - я вважаю, що це достойно. А хтось, коли приїжджаєш у Львів, там сарай за ціною 5-зіркового готелю в Єгипті, не дуже зрозуміло, чого так.

- Тебе в Бердичеві як сприймають, коли приїжджаєш? Говорять, о, Афанасьєв на війні...

- Взагалі нічого не говорять, що вони можуть мені говорити? Погляди уже змінилися, раньше, наприклад, на початку війни - тобі кави? Нам нічого не надо, але сам факт, як все таки було єднання це соціальне, як все таки наша нація об'єдналася з армією, зараз більше шарахаються, вдруг я ВСПшник чи ТЦКшник, може я ТЦКшник і зараз повістку дам, обходять дорогою даже деякі. Це зараз така ситуація, люди бояться армії.

- Чому так сталося, як думаєш?

- Тому що на превеликий жаль, ті, хто хотіли піти воювати або в строю постійно безвилазно там від відпустки по 10 днів, або загинули, або інваліди, в навчальних центрах. А ті, хто не хочуть, звичайно, бояться. Плюс той, хто себе знайшов... От в мене в Бердичеві соціально стало дуже багато кому комфортно жити, тому що такі патріоти-хлопці повиїжджали на фронт і воюють, а ті, хто залишилися, вони зайняли соціальні місця, стали держслужбовцями, обіймали нормальні посади і в принципі у них все добре, рівень конкуренції був дуже маленький.

- Багато цивільних говорять про те, що не задоволені деякими моментами, які відбуваються в країні внутрішніми, і у них великі дуже сподівання на військових, і вони говорять про те, що ось закінчиться війна, повернуться військові і вони будуть просити їх наводити лад. Чи бачиш ти серед своїх побратимів, колег бажання у військових після війни і після перемоги працювати якось в середині держави політично?

- Звичайно, хтось захоче себе реалізувати. Взагалі буде такий синдром, я його називаю "синдром 17-го року" тому що в 15-му ми були класні пацани, в 14-му нас обожали, а 16-му році ми стали заробітчанами, які прийшли за зарплати, до 18-го року багато хто просто пішов на цивільне життя і попав на нову війну, тому що ти "ненормальний АТОшнік", тебе на роботу не беруть, освіти в тебе немає, тому що ти не навчався, а воював, багато хлопців повипадали, частково пішли в якісь правоохоронні органи, частково залишились на узбіччі воювати за свої права. Я, наприклад, соціалізувався декілька років після війни, щоб взагалі можна було якось існувати.

- Після війни, що хочеш зробити найперше? Чим займатися, чим ти не займаєшся зараз?

- Я б побудував щось цікаве в своєму місті, я б займався чимось таким, тому що я зараз дивлюся, в мене Бердичів такий... враження, що він десь в районі Сіверська, тому що він розритий, розбитий, в ненормальному стані і хотілося б трошки довести місто до ладу, може за допомогою громадської організації, може як держслужбовець, як час покаже.

- Ти хочеш політики трохи, так?

- Чого політики? Політика - це ж представництво, влада. Тут же може залежати від того, чи дадуть мені ці інструменти використати своє бажання і допомогти і собі, і людям, тому що коли живеш в місті, ти ж можеш і собі так само допомагати і людям буде приємно.

- Зараз складна ситуація на Харківщині, як ти бачиш ситуацію там і дуже багато дискусій зараз. Можливо, не нам обговорювати це, але все ж таки...

- Я воюю на іншому напрямку, але по факту ідуть... Ця війна, звичайно, коли ворог пішов з Харківської області - вони обов'язково хотіли туди повернутися, а зараз почали бої. Я думаю, все залежить від тих підрозділів, які тримають оборону і від української нації, яка допоможе своїм підрозділам, бо це ні для кого не секрет, що як тільки підрозділ веде активні бойові дії, а не просто тримає оборону, у нього є величезний розхід тих самих дронів, як камікадзе, так і втрачених бортів, які стоять нормальних денег і чим більше їх буде, навіть тим екіпажам буде безпечніше використовувати їх, тому що коли пілот боїться залетіти трошечки далі, бо там працює кращий РЕБ, але це додає можливості ураження ворога, то коли він знає, що у нього 50 дронів лежить, а не 2, то він, може, і ризикне і виконає завдання краще.

- Багато дискусій з приводу того, як росіяни змогли зайти на територію України з Харківщини?

- Пішки, як.

- До кого тут апелювати, до солдата, чи винен солдат чи командування чи хто?

- А чого солдат? Солдат, який воює на кордоні, він вже там знаходиться, коли ворог прийде, його головне бажання це вижити, правильно? І він зробить для цього максимально, тому що це логічно. Чому ворог пройшов - можливо недостатньо було засобів для того, щоб його зупинити. Я теж не раджу думати про те, що треба було стояти на смерть на тому кордоні і покласти там 3-4 тисячі кращих пацанів для того, щоб утримати 2-3 кілометри поля, то можливо краще відійти, як ми це робили з початку війни, ми ж не стояли там насмерть, якщо ти бачиш, що ворога дуже багато, можливо треба відійти, а потім планомірно його знищити.

- До Харкова є потужності у росіян дійти, як ти бачиш?

- Я думаю, що ні. Їхній темп наступу у перші дні показав би. Таким темпом і він вже скорочується, фронт уже стає потроху і думаю, поки вони дійдуть до Харкова, то в них 20 раз те угруповання може закінчитися.

- Яка твоя мотивація зараз? Ти зараз повертаєшся на фронт і будеш знову там працювати і знову будеш в Сіверську, ми не знаємо, яка там буде ситуація, з чим ти їдеш туди?

- Їду з бажанням вижити, перемогти, протягнути до кінця, подивитися чим закінчиться, дуже цікаво. Я дуже переживаю. Ми якось їхали з хлопцями, я кажу - зараз загинути навіть образливо, тому що хочеться подивитися, чим закінчиться, тому що в 2022 році я так думав - от скоро вже точно завалять, но треба по-максимальному... зараз от іменно не хочеться, хочеться подивитися, до чого ми дойдем, момент цікавий, да, складно, але я знаю, що ми пройдемо і після складного буде хорошо, хочу ще побачити, як буде хорошо.

 Анна Мірошниченко, "Хто з Мірошниченко?"