ВУГЛЕДАР. РОЗСТРІЛ ПОЛОНЕНИХ

Автор: Юрій Бутусов

Падіння міста Вугледар, справжнього бастіону на Донбасі, за який українські воїни героїчно билися два з половиною роки війни.

 Це були просто страшні бої, страшна битва і вночі наші підрозділи повністю вже відійшли з Вугледару. На жаль, це не одна важка подія.

Друга подія –  ворог, на жаль, розрізав Оскольський плацдарм, за який наші війська билися із жовтня 2022 року. Бились на позиціях за Осколом і, на жаль, ворог намагався 2 роки вибити наші підрозділи, розрізати цей плацдарм за Осколом,  вийти на Оскільський рубіж. На жаль, сьогодні (2 жовтня, - ред.)ворогу вдалося на одній з ділянок вийти на річку Оскіл. Дуже важка також ситуація.

І третя подія – це трагічні події під Покровським, на Мирноград-Покровському напрямку. Увечері 30 вересня російська піхота, російська штурмова група захопила одну з українських позицій і вивела звідти всіх полонених і розстріляла 9 наших бійців. 

Починаємо з Вугледару. Про бої за Вугледар у нас було багато відео. У боях за Вугледар були знищені багато тисяч російських окупантів, багато сотень одиниць бойової техніки. Вугледар – це був просто добре самою природою визначений тактичний рубіж на висоті, яка давала дуже зручні радіогорізонти нашим дронам, майданчики для огляду, для розміщення вогневих засобів. Вугледар був над такою рівниною, панував над місцевістю, і це давало нам можливість дуже ефективно битись, вести оборону.

Насамперед Вугледар обороняли воїни 72-ї механізованої бригади, більшу частину часу саме вони вели бої за це місто. І оці кладовища російських танків, цвинтарі російської піхоти, все це навалили воїни 72-ї, а також кількох інших бригад і приданих підрозділів. На жаль, довелось відійти.

Відхід з міста жодним чином не є несподіваним. Це результат того, що ворогу вдалося продавити фланги з півночі, прорвати фронт північніше Вугледару. Це все було дуже поступово, ворог просто прогризав багато місяців, пів року посадку за посадкою, дуже повільно, без всяких там якихось проривів глибоких, просто продавлював, продавлював і продавив нашу оборону. І отак заповз, оточив Вугледар.

Останні дні оборони міста стали дуже трагічними. Подивімось скрін, який оприлюднив воїн 72-ї механізованої бригади, відомий доброволець, аеророзвідник Микола Ворошнов.

"Вугледар пав.

Вугледар був приречений,

врятувати його було неможливо.

А от людей врятувати можна було.

Але наказу про вихід так і не дали.

Всі в місті і довкола нього розуміли що відлік йде на дні, а потім вже й на години, але наказу на відхід так і не надійшло.

Куди будемо відходити? А х#й його зна. Поки у ворога буде вистачати сил нас гнати - ми будемо сунутись назад".

На жаль, ми бачимо, що я не знаю, що він зачитує у вечірніх зверненнях, але це не відповідає дійсності і солдати спростовують слова про те, що вище командування взагалі стежить за обстановкою на фронті. В черговий раз. Знову безвідповідальна поведінка з боку Олександра Сирського, який, я так розумію, вибрав собі посаду начальника ОТО Курськ, очевидно, і чудово бачили всі обстановку, наказу на відхід не дали. Також відповідальність за те, що немає наказу своєчасного, на командувачі ОСУВ Хортиця генералові Гнатові і на командувачі ОТУ Донецьк полковнику Луценку. Це все на їхній совісті, що ніякого наказу не було.

24 вересня ворог вийшов на відстань 1400 метрів від єдиної дороги постачання, яка йшла на Вугледар. Дорога стала під простріл. Вже 26 вересня там не можна було їздити ніяким транспортом, бо дрони і артилерія просто повністю нищили все, що там є. З міста треба було негайно виходити. Ще 24-25. Ні, цього не робили. Чому? Можливо, тому що хтось хотів свідкувати перше жовтня в Києві в радісної атмосфері. Ціна таких рішень пана Зеленського, його бажання хизуватись перед телекамерою, на жаль, ми бачимо така. Так воно потім відбивається, це бажання тільки хороші новини повідомляти і приховувати всі проблеми. Отак воно сприймається потім на фронті. Чому не можна було вчасно відійти? Ну, крім цієї святкової атмосфери на перше жовтня, інших причин насправді просто нема. Обстановка була невигідна ще на 24 вересня і можна було очікувати, можливо, командування готує якийсь контрудар, розширити коридор, забезпечити вихід. Всього цього не сталося, друзі. Відхід був неорганізований, тих підрозділів, які до кінця прикривали. І повторилась історія, яка була в Авдіївці, в Соледарі, в Бахмуті, коли вище командування, генерали, які сидять далеко в хороших штабах, бункерах, не хочуть брати на себе відповідальність і давати наказ на відхід. Вони не хочуть приносити на ставку погані новини. Вони теж навчилися у Зеленського, що щоб сидіти в кріслі, треба тільки хороше говорити. Ну і от договорились.

На жаль, не всім нашим бійцям вдалося відійти в таких умовах. Були втрати, загиблі, тому що за останні дні вихід з Вугледару – це вже був прорив. Прорив під щільним вогнем ворога. На жаль, одна з груп наших бійців, очевидно, через знищення ретрансляторів і відсутність зв'язку, була взята в полон у північній частині Вугледару, п'ять бійців. І, на жаль, наш розвідувальний дрон 72-го зафіксував, як цих бійців ворог розстріляв. Я це стверджую, тому що про це мені сказали джерела, які дивились цю важку картину. Оці жертви – це не результат якоїсь тактичної необхідності, якогось управління. Це результат безвідповідальності. Це результат того, що генерали, пан Сирський, пан Зеленський, Верховний головнокомандувач, вони проводили у цей перший жовтня, і їм треба було радісні новини, конференцію. В цій конференції Володимир Зеленський нічого не сказав про ситуацію у Вугледарі, об'єктивно, і не проявив до цієї теми ніякої цікавості. Оце ціна. І за це доведеться відповідати все життя. І хай не думають і пан Зеленський, і пан Сирський, що колись їм хтось це забуде. Я спеціально це говорю в ефірі, щоб такі речі не забувались. І пан Гнатов, пан Луценко, всі люди, для яких крісло в такій ситуації важливіше за життя людей, вони мають розуміти, що це просто не буде забуто. Я не знаю стосовно відповідальності. Але ходити чистенькими в цій ситуації і корчити з себе героїв війни, от з такою безвідповідальністю, це просто неможливо. Це велика неповага до українських воїнів, які віддали свої життя, тому що тут, виявляється, ніхто ніяких контрударів не готував, нічого не зробив, а просто так безвідповідально сидів, чекав, коли їм знову вдасться пропіаритись по телебаченню. Це просто ганебна ситуація. І це ті граблі, на які ми постійно наступаємо. Жодного разу немає планових відходів. Це просто абсурд. Скільки разів це вже повторювалось? Ніхто не робить ніяких висновків, ніяких афте екшн рев’ю, ніяких розборів ситуації. Повторюють, повторюють одні і ті ж самі помилки. Повторюють, гинуть люди.

Скільки міст вже так, фортеці, де підрозділи змушені відходити, прориватись самі, бо ніхто зверху, всі боягузи, бояться відповідати. Будемо висвітлювати ситуацію по Вугледару. Я прошу бійців 72-ї бригади, ті, хто був там, хто володіє інформацією про останні дні оборони, що доповідалось, повідомити мені, і ми будемо це висвітлювати. Ми маємо пам'ятати тих героїв, які до останнього залишались, прикривати відхід наших військ у Вугледарі. І загинули там через відсутність вчасних рішень, вчасних наказів.

Тепер подивимося карту обстановки щодо Вугледару.

Ворог просувається далі. Ворог від Водяного направляється на Богоявленку. Вони намагаються розвинути зараз свій успіх, йти на Богоявленку. І тепер, після захоплення Вугледару, ворог буде намагатись робити дві речі.

Так от, ворог буде згортати фронт. Вони зараз підуть на Курахове. У них атака на Курахове з півночі, вони просуваються. На Курахове вони зі сходу. І зараз буде ще один клин. Вони будуть йти на Курахове з півдня. Тому наступна ціль тут буде, ворог буде намагатись захопити Курахове. І, очевидно, буде згортати фронт у напрямку Великої Новосілки. Щоб захопити і цей населений пункт. Там вже почалась концентрація російських військ. Вони намагаються захопити Новосілку. Також продавити і зробити охоплення з двох флангів. Скоріше за все, як це вже по шаблону російське командування робить. Для того, щоб вийти на кордони із Запорізькою областю. А вони вже, в принципі, там. До цього вже недалеко, на жаль. Оскільки Вугледар був у тій позиції, яка могла зупинити ворога. Ну зараз без Вугледару зупинити його буде на цьому напрямку важко. Оскільки таких зручних рубежів природних, яким був Вугледар, далі вже нема. Ну і ворог продовжує наступ.

Далі подивімося карту щодо Куп’янська.

Отже, оце річка Оскол. І ворог здійснив прорив. Бачимо Табаєвка, Піщане і стрілочка на Колісниківку. Ворогу вдалося дійти до Колісниківки. І таким чином, на жаль, ворог розрізав на цій ділянці наш Оскольський плацдарм. На даному місці вдалося дійти фактично до води. І не допустити тепер маневр вздовж берега по східній частині Осколу, він же для нас в даному районі неможливий. Ми розуміємо, що це означає. Ворог буде тепер намагатись розширити цей плацдарм і згорнути фронт. Згорнути фронт як на північ на Куп’янськ, так і на південь на Борову. І для того, щоб повністю по всьому фронту вийти на цей Оскольський рубіж. Ситуація тут дуже важка. І поки що ми не розуміємо, якою буде стабілізація. Якихось стабілізаційних заходів не бачимо. Якихось активних дій, контрударів для того, щоб зрізати ці вклинення російських військ, ефективних контрударів, не по карті там, а фактичних, у нас нема. При тому треба відмітити, що ворог зазнає тут також великих втрат. Війна і для ворога відбувається з великими втратами, які в цілому перевищують наші. Але питання в тому, що вони перевищують наші втрати, але при тому вони захоплюють і захоплюють територію. І ми втрачаємо людей. Ми втрачаємо людей, хоча ми могли б зазнавати значно менших втрат за адекватної організації оборони. Ми бачимо, що тут на всьому іншому фронті ворога відбивають.

В районі Невського, це південніше Борової, контратака підрозділів 3-ї штурмової бригади зупинила фактично просування подальше противника. І зараз в районі Невського йдуть бої, але ворог вже кілька днів ніяких шансів на просування не має. Тому на цьому фронті цей прорив на Піщане, він поки що один, але це критична дуже точка. І тут потрібні оперативні рішення. Це не можна вже покладати на якогось окремого командира бригади, як це зараз там відбувається. Бригада, у якої позабирали, вже там не залишилось своїх сил, вона воює приданими. Тут потрібні якісь системні дії, а не імпровізації.

Далі, ситуація в районі села Миколаївка, яке розташоване біля Мирнограду.

Ми бачимо, що ворог вийшов до Мирнограду. Звідси до Мирнограду приблизно 3,5 кілометра. Миколаївка дуже важливе село, яке якраз на маршруті до Мирнограду. Це позиція, такий масив, дуже такі густі ліси, які, звичайно, треба тримати. Інакше іншого такого зручного рубежа перед Мирноградом там на даний момент нема. Тому наші війська тут ведуть запеклі бої.

Що сталося увечері 30 вересня? Частину відео, все показувати не будемо, але маленький фрагмент.  Це відео з нашого квадрокоптера. На жаль, російські солдати взяли в полон, поклали на землю  наших бійців. Їх потім всіх вишукували і всі ці бійці були розстріляні, на жаль.  Ми сам момент цей дивитись не будемо.  Я розбираюся зараз в цьому епізоді, тому, у кого є інформація, будь ласка, деталізуйте. Багато вже вдалося дізнатися. 30 вересня приблизно, це було увечері, вже було темно,  в районі 19-20 години все це сталося. І що сталося? Це одна з передових позицій біля села Миколаївка. На позиції був збірний підрозділ. Група бійців,  з різних підрозділів. Шість було з різних підрозділів 142-ї бригади і четверо з різних підрозділів 151-ї бригади. Це нові, знов сформовані в 2023 році, закінчили формування в 2024 році вони. І вони вже ведуть тривалий час бої на цьому напрямку. Один  наш воїн вижив. Йому вдалося виповзти звідти важко пораненому. Зараз він в шпиталі, за його життя бурються лікарі.

Я бачив інформацію щодо повідомлення Генеральної прокуратури щодо 16 загиблих. На даний момент у мене немає інформації, що було на цій позиції саме 16 людей і що розстріляли саме 16 людей в Миколаївці. Не володію такими даними. Те, що мені повідомляють бійці, аеророзвідники, мова  наразі про 10 бійців, з яких 9 було розстріляно, і один важко поранений. Зараз він у реанімації, за його життя борються лікарі. 

Велика проблема на цьому напрямку – це управління. Сточена піхота, перевтома людей, постійно йдуть контактні бої, постійно відходять, заходять підрозділи. Такий броунівський рух малих груп піхоти, як наших, так і противника. На жаль, там була така збірна група людей з двох бригад. Це не була якась позиція, це назвали "Еспешка", тобто людей послали просто на точку на карті, сказали зариватись, тому що ніяких ліній оборони, на жаль, на підході до Мирнограду- Покровська не обладнано. І нічим ця Миколаївка і важливі позиції за Новогродівкою не прикриті. Тому людей просто послали на точку в посадці, вони там щось собі нарили самі за дуже нетривалий час лопатами, бо оскільки там вогонь,  там так не пориєш, щоб спокійно сів і зарився. Там постійно щось відбувається, обстріли, удари дронів, треба маскуватися, тому що позиція не обладнана. Їх фактично кинули в зустрічний бій. Оскільки там з двох підрозділів знаходяться люди, тобто дві бригади, в цьому районі придані третій бригаді, яка відповідає за цю обстановку. І через значні втрати там перемішані підрозділи, тобто це не підрозділи злагоджені там працюють, де всі один одного знають, а це перемішані підрозділи і в одній точці дві еспешки, еспешки двох бригад. Тобто що таке еспешка? Це спостережний пункт. За всіма статутами ЗСУ спостережний пункт це не опорний пункт, він не призначений для тривалої оборони. Але туди загнали людей в розрахунку на те, що там якась буде йти група противника, вони її знищать. І це в принципі так і відбувається. Велика кількість малих груп російської піхоти їх вибивають, знищують, коли вони так-от напоряться. Але на жаль, оскільки це необладнана позиція, якщо наших ворожий дрон помітить, то на жаль, ворог такі позиції обстрілює. Вони дуже вразливі, тому що там немає укриттів надійних. Вони дуже відкриті, там просто треба ховатись. І через це, звичайно, позиція не була стійкою. Ну і на жаль, сталася така трагічна історія. Зараз ми встановлюємо деталі. Але ворог, який там так само веде важкі бої, розуміє, що у нас такий же хаос в цьому районі, як у них. Вони представились бійцями іншого підрозділу. Очевидно, зайшли на позицію і там вже з позиції був зв'язок. Тобто це не була втрата зв'язку. Люди, яких взяли в полон, не були боягузами, які просто підняли руки, треба розуміти. Серед них було кілька досвідчених бійців, які в полон здаватись точно не збиралися. За тими даними, що в мене є від 142 бригади, зараз я їх перевіряю, було навіть повідомлення, що на нашу позицію зайшли якісь нібито свої бійці. Там настільки перемішані підрозділи один з одним, там настільки погана взаємодія, яку не здатно організувати командування ОТУ Донецьк, що звичайно таке перемішання, такий хаос він, на жаль, створив передумови для того, щоб ворог це здійснив. На цій позиції, на жаль, не було організовано цілодобове відеоспостереження дронами, там не було каруселі дронів і навіть оце відео, що ви побачили, це записав аеророзвідник іншого підрозділу, який абсолютно пролітав тут на інше завдання. Він просто випадково проглядав камерою, що відбувається на позиції. І тільки після того, як аеророзвідник іншого підрозділу звернув увагу на цей стрім, ситуацію побачили в тих бригадах, з яких ці бійці, і в тій бригаді, яка відповідає за полосу. Очевидні там проблеми і через це перемішання підрозділів.

Що відбувається? В першу чергу, коли підрозділи перемішують між собою, втрачається взаємодія, злагодженість, зв'язок, тому що як там доповісти, чий це підрозділ підійшов? Якби це була полоса однієї бригади, то легко перевірити. А як тут? Це поки до всіх дозвонишся,  докричишся, це просто нереально. І немає відповідальності. В таких умовах зникає відповідальність у військових керівників. Вони не відповідають, там все перемішано між собою. Один, другий, третій підрозділ, всі  на головах, всі на еспешках, ніяких позицій організованих нема. Що таке еспешка? Людей послали на точку на карті, їм кажуть, лежіть, спостерігайте. Але якщо на вас виходить противник, то вам доведеться прийняти бій. Ну а як прийняти бій? Тебе на цій позиції відкритій одразу помітять і по тобі також буде завдане ураження. Це вразлива позиція. Тому на цю еспешку заходять люди, їх обстріляли, можливо там втрати, а можливо нема втрат, просто люди злякались, можливо, нема управління. Вони відходять. Бо ця еспешка – це не позиція, це просто точка в кущах. А поруч інша еспешка, де люди, наприклад, сидять вже з іншого підрозділу, вони навіть не знають, що тут. Вони не знають, там  є хто чи ні. Хтось буде у нас сусід справа чи зліва, чи ні? Через цей хаос, на жаль, дуже часто на фронті такі трагедії відбуваються. Тут вона помічена, ми побачили це на відео. Чи робляться в нас якісь висновки? Ні.  Не може штаб однієї бригади керувати кількома іншими. Там просто немає людей для такого управління. Немає засобів розвідки на таку кількість. Єдиний шлях, логічний, простий, яким ідуть всі армії світу, армія США, армія Франції, армія Польщі, навіть армія Росії. Всі армії всіх країн світу. Для того, щоб покращити відповідальність організації управління, розгортаються штатні дивізії і корпуси на фронті. А не якісь тимчасові ОТУ, ОСУВ, які не відповідають за свої війська. Вони відповідають тільки за смужечки, стрілочки на карті, як вахтери працюють. Чому відступили? Відновити становище до 8.00. Вперед. Нами командують генерали-вахтери на фронті. На жаль, так відбувається. Тому що немає безвідповідальності ніякої. І це відео, це якраз демонстрація, який вигляд на війні має безвідповідальність. Вугледар,  Піщане і розстріл цих людей, який став відомий тільки тому, що це відбулося на карті, підкреслюю, іншого підрозділу, союзного, який поруч. Але це не той підрозділ, який мав би насправді карусель організовувати спостереження. От, на жаль, що відбувається. Тобто немає лінії фронту, правильної організації військ. І це очевидні речі, я зараз кажу. Це в усіх арміях світу це є. Це просто дивно. Через політичні причини, через небажання збільшувати, об'єднувати бригади, у нас от такий хаос на фронті. Одна СП-шка в полосі трьох бригад. Ви собі уявіть. Три комбриги відповідають за 10 солдат на СП на точці в посадці. От результат, який ми бачимо. Ще ОТУ відповідає, звичайно. Бо воно, ОТУ, відповідає за нашими статутами, за організацією взаємодії між з'єднаннями. ОТУ Донецьк. Звичайно, і ОСУВ Хортиця також відповідає. ОСУВ Хортиця там напряму також в тактичні рішення лізе через всю вертикаль, взагалі, управління. Ну і відповідає, звичайно, Головнокомандувач ЗСУ, Ставка Верховного Головнокомандувача. Друзі, ну хіба це не так там? Щоб ми розуміли, ця агломерація Покровськ-Мирноград-Селидове-Новогродівка – це понад 150 тисяч людей до 2022 року. Це величезний промисловий район. Це єдине місце, де в нас виробляється коксоване вугілля для всієї нашої металургії. Ну, що сказати? Тут ми бачимо також літій. Це район стратегічно значущий, важливий комунікаційний вузол. І як там організовані бойові дії, друзі, ми побачили на цьому відео. Це така відповідальність, така організація бойових дій. І хто за це буде відповідати? Я вам можу одразу сказати. Винуватими зроблять кого? Ну, звичайно, самих солдатів. Бо солдати мають самі це передбачати, орієнтуватись в хаосі війни. Це все на них. Потім якісь догани вліплять командирам, щоб сказати, що ми там комусь сказали. Чи буде відповідати хтось з керівників, який за статутами ЗСУ відповідає за взаємодії, за стосування організацію військ. Тобто, все що там в ОТУ і вище. До Сирського, там до Зеленського. Звичайно, ні. Нуль. Так же було в десятках інших випадків. Тобто, чи будуть зроблені уроки, друзі? На рівні командування – ні.  Максимальний рівень відповідальності – це командири бригад і батальйонів. Все. Далі відповідальність закінчується за людей і озброєння, і за ділянку фронту, за знищення ворога. Далі йде виключно політика, піар, суворі догани, кримінальні розслідування, службові розслідування, слідчий ДБР, накази "тримайтесь", і абсолютно пусті речі, паперова робота, піар, відосики, і все. Оце у нас таке наверху управління. А як оця безвідповідальність і некомпетентність відбувається внизу, от ви побачили на цьому відео. А потім на еспешки 10 солдатів вночі, у яких немає даних аеророзвідки, яким не повідомляють, підійшли противники чи ні, які не мають ситуаційної обізнаності по сусідах, по союзниках, в яких немає оснащення сучасними тепловізійними прицілами, які не можуть перевірити цю інформацію. Потім їм доводиться самим ухвалювати рішення. На жаль, вони не хотіли зробити помилку і, на жаль, вони її зробили. Тому що ворог цей хаос у нас чудово бачить і користується цим хаосом. Користується, розуміє, що у нас хаос, бардак, безвідповідальність. І оцей випадок якраз дуже повчальний. Росіяни зрозуміли, що там відбувається, вони теж захоплюють наші радіостанції, вони теж захоплюють полонених, захоплюють документи. Вони знають, який бардак на цьому напрямку. І вони просто цього разу скористались.

 ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ

Відповідальність буде якась з наших генералів за вбивство наших солдатів? На мою думку, здати 16 в полі не могли. Скоріше за все, відсутність БК і невивід бійців.

Я тільки що про це говорив.

На вашу думку, який вплив  постів Безуглої на падіння Вугледару?

 Друзі, я не думаю, що якимось чином заяви народного депутата, слуги народу Безуглої, впливають на ситуацію у Вугледарі. Це виключно прояв політичних інтриг в керівництві "слуг народу" і Офіса Президента. Ніяких практичних дій нема. Пані Безугла не робить ніяких заяв в ДБР, не порушує кримінальні справи, ніяким чином не погрожує взагалі політичній стабільності Зеленського, навпаки всіма засобами його відмазує і розповідає, що там десь в Покровську, Мирнограді, Селидовому почали призначені президентом військові адміністрації рити укріплення, нарешті. Я ще цих укріплень не бачив, і бійці оці на відео теж їх не бачили, але Безугла про це пише. Тому я не ставлюсь серйозно до цієї людини. Це такий спамер у владі, який створює інформаційний шум для того, щоб зняти відповідальність слуг народу і Зеленського за введення війни і вішати лапшу людям, розповідаючи, що нібито от Зеленський не знає, які погані генерали. Ніби він там і ні до чого, хтось його обманює бідного. Все він раз за разом довіряє, а вони його все обманюють. А він вже шостий рік керує, і все ще  не розуміє, що його обманюють. От такий ось він абсолютно, я не знаю, це якесь визнання виправдовує президента тим, що він просто взагалі не розуміється на управлінні війною. Але для багатьох людей, можливо, комусь це і подобається.

Яка імовірність ядерного удару по Україні?

Я не бачу такої ймовірності ядерного удару прямо зараз. Навіщо це Путіну, якщо він, в принципі, оцими піхотними малими групами все одне просувається вперед? Не бачу взагалі. Вони і так виконують без якихось інших засобів ведення бойових дій, продовжують собі захоплювати українську землю і рухатись вперед. Я зараз не бачу передумов, з чого б це їм треба було застосовувати ядерну зброю, підвищувати рівень ескалації і створювати ризики потім застосування ядерної зброї в деяких інших місцях. Тому що ядерні матеріали радіоактивні, їх якщо хтось почне використовувати, то їх можуть почати використовувати і проти Росії. Звичайно, ми воюємо з повністю неадекватними, божевільними людьми, але поки вони наступають на фронті, на широкому фронті, майже на всьому фронті, я не бачу, зараз передумов, щоб вони застосовували ядерну зброю. 

Що взагалі робиться на фронті? Невже сиплеться фронт? Що далі?

Ну, на жаль, фронт сипеться, це факт. Це вже відбувається не перший місяць, тому що не вживаються елементарні організаційні управлінські рішення. Немає визнання взагалі проблем. Ми ж з вами розуміємо, що один героїзм солдатів і мотивація можуть виграти  бій, але виграти одразу цілу мережу битв неможливо, коли ворога перевага в дронах, в авіації, в кількості снарядів,  мінометних мін. Ну, не може диво ставитись. Який би героїчний не був солдат, якщо ми дозволяємо ворогу застосовувати по ньому високоточну зброю, артилерію, на необладнаних СП-шках, коли ми не даємо людям нормальну підготовку, піхотинцям, коли у нас піхотинці після місяця підготовки йдуть у бій, на третьому році війни це просто злочин. Ну і якщо ми не будемо масштабувати правильні організаційні управлінські рішення, які очевидні, про які ми постійно говоримо тут на ефірах, ну диво не станеться, ворог буде просуватися далі. Це не відповідальність людей. Я вам хочу сказати, ми відступаємо не через те, що у нас не вистачає людей. Не через те, що у нас менше снарядів. Не через те, що у нас мало КАБів. Ми відступаємо через нездатність скористатись тими перевагами, які у нас є, через нездатність і небажання робити висновки з допущених помилок і реалізовувати наші сильні сторони – просувати компетентних командирів, які здатні впорядкувати з цим хаосом. А у нас досі на більшості позицій просуваються командири, які просто, мовчки, лояльно спостерігають і не панікують. Тобто, спокійно дивляться, як там люди йдуть в бій і не можуть виконати завдань. Потім люди закінчуються, ми втрачаємо Вугледар, втрачаємо Авдіївку, Красногорівку, Новогродівку – це вже в цьому році. Ну і падіння продовжується. Коли це буде виправлено? Коли Володимир Зеленський нарешті почне робити хоч якісь висновки? Коли перестануть замість піара вимагати у Сирського  зупинити фронт? Друзі, чи здатні ми зупинити російський наступ, стабілізувати оборону? Я спілкуюся з великою кількістю наших командирів. Я бачу, як працюють наші воїни. У мене немає ні найменших сумнівів, що ми зараз прямо можемо зупинити повністю російський наступ, завдати ворогу абсолютно неприйнятних втрат, просто розгромити російську армію. Це можливо, але для цього потрібні адекватні досвід у війні і управлінські організаційні рішення.

Скільки наших воїнів уціліли при відході? Бо є багато публікацій ворогом про багатьох убитих, як у місті, так і при відході.

Оскільки, друзі, вже 24 вересня була під вогнювий контроль взята траса єдина на Вугледар, то вже з того часу вивезти загиблих там вже було практично неможливо, дуже проблематично. Тому, звичайно, там втрати, я не думаю, що вони такі великі, як там стверджує ворог, але втрати там є, і це втрати значні, безумовно. Кількість втрат найближчим часом я повідомлю, ми будемо збирати цю інформацію, перевіряти, і я безумовно її оприлюднюю, тому що замовчувати це абсолютно неможливо. Ми маємо розуміти, яка ціна цього утримання до останнього Вугледару в безнадійних умовах, яка ціна відмови давати вчасно наказ на відхід,  коли для того, щоб повідомляти, не робити самим якісь накази, які будуть мати потім якийсь не зовсім вдалий для рейтингу "слуг народу" ефект, Володимир Зеленський свідомо гальмує правильні, необхідні тактичні рішення на війні, і через цю безвідповідальність Зеленського гинуть люди. От як загинули, на жаль, при відході з Вугледару. Це просто оця впертість абсолютно, амбіційність, яка не має жодного раціонального взагалі сенсу, вона на війні дуже дорого коштує людям. Ми це не забудемо.

Чи бувають випадки, коли наші сили справді відходять на підготовлені позиції, чи завжди зариваються з нуля?

Я знаю ситуації, коли наші війська займали підготовлені позиції. Такі випадки були. На жаль, вони дуже нечисленні. Чому так відбувається? На жаль, у нас є ще одна проблема. Оскільки у нас досі будівництво фортифікаційних споруд, воно ведеться так само, як велике будівництво доріг перед вторгненням. І проблема в тому, що всі гроші влада передає на підконтрольні своїх людей і підконтрольні, звичайно, фірми, щоб це все осваювали свої люди. Гроші йдуть на військово-цивільні адміністрації, військово-цивільні адміністрації наймають таких ось підрядників, і вони по якомусь плану щось будують. Хочу сказати, що інколи я бачив на фронті якісні споруди, захисні, окремі елементи. Але я вам хочу сказати, друзі, я жодного разу на фронті не бачив і не чув, щоб хоч один раз будувалась позиція, яка відповідає вимогам військових. Я нещодавно оглядав чудові на Сумщині наші нові опорні пункти. Там шикарна деревина, хороші навіть бетонні бункери, все. Але це війська займати не будуть. І от така проблема у нас по всьому фронту. І під Бахмутом вели більшу частину оборонних споруд, війська не займають. Тому що їх будує ВЦА по своєму плану, який не відповідає логіці, взагалі застосування військ, тактиці військ. Так само і під Харковом сталося. Вони нарили не перед висотами фортифікації, а за висотами. Тобто війська не могли зайняти ті позиції, в які вклали мільярди гривень. Вони будуються на ту кількість людей, яку на війні ніхто не застосовує. Досі риють у нас взводні опорні пункти. Що таке взводний опорний пункт? Пункт, який має обороняти 30 бійців. Хто зараз на фронті на одну позицію, садить 30 бійців? Це ж велика мішень. Туди прилетить точно КАБ, а навіть не один. Позиції потрібно будувати на реальну кількість людей, на відділення. Це до 10. Вона має бути замаскована, а не от ці великі ковпаки бетонні, які дуже високо над місцевістю, їх всі бачать, по них дуже зручно коригувати вогонь, залітати туди ФПВ, чим завгодно. Звичайно, що це не зручно, хто хоче бути мішенню. Позиції мають бути замасковані, непримітні, на меншу кількість людей. Мають бути замасковані підходи до них. Траншеї не повинні бути такими широкими, як у нас. І ще я вам хочу сказати, я жодного разу не бачив, щоб цю траншею повністю перекривали від скидів. Це велика проблема. Бо коли потім заходить на позицію для взводу на 30 людей, якихось втомлених 10 піхотинців, вони не мають часу навіть, щоб розгорнутися, щось обладнати, знайти десь ще будівельні матеріали, перекрити цю позицію. Часу нема на фронті. Тому, на жаль, так, у нас бувають випадки, коли окремі опорники займають, але в більшій частині, я вам хочу сказати, ці опорники кидають. І навіть випадки, коли вириті позиції ВЦА, потім наші підрозділи, вже коли туди виходять на цю лінію бульдозерами, навіть деякі позиції засипають. Тому що неправильно виритий опорний пункт, який не займають наші війська, з задоволенням займе якась штурмова група противника, щоб швидко туди заскочити перед ривком вперед. Навіщо нам це треба? Це результат того, що у нас, на жаль, відсутнє сприйняття адекватного досвіду війни. Ніхто не вивчає, що все на війні змінюється, а просто дивляться на те, кому дати гроші, мільярди, 23 мільярди гривень у цьому році виділені на фортифікації. Хто їх бачить на фронті? Я не знаю, я ще не чув. Люди відходять по багатьох причинах. Але основна проблема, що ці фортифікації дуже нестійкі. І все ще послаблюються тим, що наші війська не отримують ніколи наказ вчасно відійти на ці фортифікації, навіть які її вирили. Якби свіжі підрозділи або боєздатні підрозділи відходили вчасно, заходили на ці укріпрайони, які вириті ВЦА, то можливо, і вони могли їх дообладнати, доробити, і це були б зручні позиції. Але цього не відбувається. Ну, тут велика кількість проблем.

 Як один солдат зміг вижити? Може дав показання, тому прокуратура каже 16 людей?

Ні, давайте не додумувати. Людина поранена, вона не може розмовляти і зараз він в реанімації.

Чи можна використовувати дрони замість СП?

Звичайно, замість СП треба використовувати дрони. Бо СП – це спостережний пункт, за чим спостерігати. Піхота в сучасній війни, дрони повністю зняли з піхоти функції спостереження. Піхота не повинна спостерігати. Піхота або має проводити рейдові дії, штурмові дії, наступальні дії, або має займати оборонну позицію, тобто опорний пункт обладнати. Для цього треба певний час, щоб це зробити, щоб там був хоча б один бліндаж, щоб там були якісь позиції для стрільби, люди можуть переховуватись, обладнані. Має бути позиція, де та кількість людей, яка зайшла, може ефективно вести бій, зберігати боєприпаси, воду, харчі на деякий час, необхідне їм обладнання, озброєння. Тобто, нормально зберігати боєздатність на цій позиції. А не просто йдіть на точку, візьміть лопату, нарийте собі щось. От у нас така війна, війна еспешок. Чому там фронт не стійкий і сипеться? Фактично, ворог кидає в м'ясні штурми оці безкінечні штурмові групи в усіх напрямках, а у нас на ці напрямки, так само в посадки, в зустрічний бій, так само кидаються наші малі групи піхоти. Тільки їм кажуть, ви еспешка, ви можете не наступати, але сидіть на цій точці. Ну, от такий абсурд. Це фактично броунівський рух. Звичайно, що дронами треба спостереження вести. Ну, для цього, щоб вести спостереження дронами, командувач, який таке рішення ухвалює, він повинен розуміти, що таке дрони, як організовуються роботи дронів, взаємодія різнорідних сил та засобів дронів, взаємодія з засобами РЕБ, з засобами РЕР, як будуються взаємодії з засобами ураження, піхотою, будувати ці бойові порядки з опорою на дрони. Ну, як ви думаєте, хтось вчиться у нас в Генштабі, в ОТУ, ОСУВ, в застосуванні дронів і високотехнологічного озброєння? На жаль, ні. Немає у нас жодного нормативного документу, який би визначав тактику бою із застосуванням дронів. Немає взагалі. Ні наказів, ні усних, ні письмових настанов. Нічого не зроблено. Генерали просто навіть і не вчать ці дрони. Вони живуть еспешками. Тому що наші генерали, і Сирський, і Гнатов, вони всі виховані в епоху АТО. Або ще до АТО.  Йде повномасштабна війна з застосуванням всього арсеналу високоточної зброї. А вони все ще малюють еспешки на карті. І не роблять ніяких висновків. Це ж не я вам зараз один таки кажу істину. Це багато хто в армії говорить. Сотні командирів. Тисячі солдатів. 

Чи є хоча б якісь позитивні результати від Курської операції?  В якийсь момент прийдеться виводити військових? Чи керівництво думає, що можна буде обміняти всі території?

Я хочу сказати, що сама по собі Курська операція це, на мій погляд, правильне рішення. Сама по собі, якщо брати це. Тобто ми завдаємо ворогу удару на напрямку, де він цього не очікує. Завдаємо йому втрат. І ворог на цей напрямок відволік значні сили. Тобто на цьому етапі операція адекватна. Але, на жаль, у нас вона виконується так, що вона послабила ситуацію на всьому фронті. Якщо ми десь наступаємо, а у ворога при цьому наступі загальна перевага в силах, то тоді там, де ми наступаємо, окей, ми йдемо вперед, але на іншому фронті Олександр Сирський мав би організувати стратегічну оборону. Так, як це зараз роблять всі. Мають бути зручні позиції для операторів дронів, радіогоризонти для дронів. Тобто дроноцентрична і мережоцентрична війна відбувається зараз в Україні. Це не війна піхоти. У війні піхоти Україна програє. Шансів нема, росіян просто піхоти більше. Україна може виграти, тільки якщо вона буде вести війну дронів. Дроноцентричну і мережоцентричну війну. Це єдині наші шанси. Єдині можливості. Бо дронів більше, ніж росіян взагалі існує. Дронами їх перебити можна. І тому треба планувати застосування дронів. Мають бути кілзони, зони спостереження, це має бути підготовлені, вичищені посадки, лісосмуги, там має бути правильне мінування, правильні позиції обладнані. В першу чергу для операторів дронів, для відеокамер спостереження. Має вестися правильна, високотехнологічна війна. Вона потребує певної організації тактики управління. Усього цього Олександр Сирський не робив. Просто зняв війська з Донбасу, кинув на Курськ. Можна зараз зняти ще якусь бригаду, кинути її там, умовно кажучи, на Брянськ. Теж можна прорвати кордон. Чому б ні? І що далі? Зв'язали боєм значну кількість наших сил, там велика кількість боєприпасів, бронетехніки використовуються. А тут на Донбасі хто буде відповідати? Пішли в наступ на Курську, за цей час здали Красногорівку, Вугледар просто кинули напризволяще. Новогродівку. Три міста. Просто повна безвідповідальність. Ворог вже на околиці Селидового. Ворог три кілометри з половини до Мирнограда. Сім з половиною до Покровська. Друзі, ситуація дуже важка. І треба про це говорити чесно. І не можна терпіти брехню політиків, коли президент просто заради свого рейтингу  бреше людям, не повідомляє обстановку достовірно,   не ухвалюються стратегічні рішення. Ну я розумію, коли людина мовчить, але робить. Але вони не роблять. Вони займаються Курськом. Все дуже добре, це їм цікаво, приємно. Ми в Курську взяли під контроль районний центр з населенням в п'ять тисяч мешканців. Натомість ми втрачаємо, кілька міст, в яких жили десятки тисяч українців, і втратили кілька десятків сіл, в яких ж теж жили багато тисяч українців. Великі території. За серпень-вересень цього року тільки на Покровському напрямку ми втратили понад 300 квадратних кілометрів української землі. І наступ ворога продовжується. Тому очевидно, що Курськ, як тактична операція, це вдалий хід. Але, на жаль, чомусь Зеленський і Сирський вирішили, що Курськ – це стратегія. Стратегія війни, доля війни, вона не в Курську вирішується. Вона вирішується на Донбасі і на Харківщині. Якщо ми там зупинимо росіян, вони будуть примушені до мирних перемовин. А Курськ сам по собі – це модна тема, це дуже добре можна торгуватися тільки тоді, коли ворог піде на перемовини. А на перемовини він піде тоді, коли його зупинять. А навіщо перемовини Путіну, якщо він постійно наступає і захоплює кожен день якийсь населений пункт? І кожен місяць якесь місто? Для чого? Цих перемовин не буде. Це просто марення, фантазії. Фантазії цих фантазерів на Ставці, які не мають нічого спільного з дійсністю. Тому, на жаль, успішна тактична операція в Курську слугує виправданням провальним стратегічним рішенням, які зробила ставка Верховного Головнокомандувача і Головнокомандувач ЗСУ. І вони повинні швидко повернутись на землю і почати дивитись на реальність, виправляти свої грубі помилки в розгортанні військ і в плануванні оборони. Бо це життя людей кожного дня. Ось ми бачили зараз приклад, як були розстріляні наші воїни. Оце ціна безвідповідальних рішень на вищому рівні.

У нас достатньо на фронті воїнів, які можуть з цим хаосом, бардаком закінчити і можуть зупинити російський наступ. Я вірю в українську перемогу. І це щиро, бо я знаю, які люди кожного дня б'ються. Б'ються і роблять все можливе для того, щоб нищити оці орди російських окупантів і переробляти їх повністю на чорнозем. Слава Україні!