Бій за Вишневе поблизу Селидового: 29-річний Михайло Нікітін знищив понад 40 окупантів

Ввечері 29 жовтня підгрупа бригади "Буревій" НГУ на чолі з 29-річним Михайлом Нікітіним вирушила на завдання в населений пункт Вишневе неподалік Селидового задля утримання позицій. Ворог вже окупував значну частину селища.

Старший підгрупи на псевдо Нікітос прийняв бій, що тривав понад 5 годин, та знищив власноруч понад 40 окупантів. Під час вкрай небезпечного відходу він дістав мінно-вибухове поранення обличчя. Побратими, подумавши, що він загинув, відійшли без нього. Втративши багато крові, Михайло дивом опритомнів та зміг вибратися сам. За проявлений героїзм та значні результати Нікітос представлений до найвищої державної нагороди "Герой України".

Військовий: через те Вишневе і йде та залізниця, розвязка, і дуже грає роль чому так сильно бились за те Селидове.

Тудою кацап заходив через ту залізну дорогу, я вже потім з парнями общався, вони кажуть, що заходили всю ніч, по два-три чєловєка тудою, і ото що куди я должен був уйти держати ту зільонку, вони заходили через ту зільонку, якби туди не пішов, ніхто би і не узнав за Мішку, що Мішка вообще такий був.

Журналіст: ви туди зайшли 29 жовтня.

Військовий: да

Журналіст: для вас це була нова місцевість?

Військовий: так точно, нас зібрали, 14 чоловік, ми погрузились і переїхали в селище Григорівку, де отримали задачу, що це тимчасовий пункт нашої дислокації.

Треба було доштурмувати за Омєгою, потому шо батальйон ЗСУ, троє суток ходив на штурм в селище Вишневе.

Коли ми вже безпосередньо їхали на задачу, коли вже був інструктаж, то нам вже повідомили, що ми вже йдемо на закреп послє штурма. То єсть задача була простояти до ранку, ранком  должен був продовжитися штурм. А ми должні були перезакріпитися за ними і получається вечером нас должні були оттуда зняти... То єсть там їдемо на бехах, що беха буде літати і будуть стріляти і так далі.

Закреп, і це вобще сама жостка і трешова тєма, яка єсть. Даже той же штурм, ти прийшов одштурмував, да, це все рисково, це вся робота рискова, но ти прийшов одштурмував і ушов. А закреп - ти прийшов, став і сидиш терпиш. Це разні вєщі. І всігда так, коли ти шось забираєш у врага, то він питається прийти і забрать обратно.

І коли ми влетіли в село, по нас почала работать 120, я не знаю що проізошло то лі у бехи закончились боєприпаси, то лі вони просто не захотіли нас везти по причині 120 начала рвати, вони нас вначалі села розгрузили,  розвернулися і чухнули.

 Мої парні всі були первий раз, то єсть вся група 14, ну 13 душ. Я 14, всі були первий раз, ніхто, нікогда в такому фільмі не був, і от представте нас вигружають , нас просто начинає 120 розбирати просто ну, настолько так, я не знаю як нас не поубивало при самой мислі, тому, що так ляпало ну просто жестяк.

Почав рухатися по селищі Вишневому, по-під дорогу.

Із воєного там немає абсолютно нічого, там просто кухня, хата, подвал, подвали - це обичні погреби.

Мій бойовий досвід говорив про те, що я знав, що  прийдуть штурмовики в любому , ми в противника щас на території, що буде штурм, це до гадалки просто не ходи.

Половину вговорив, вони зайняли сектора в кухні, в хаті, я пішов з ними, піддержав їх. Ну я ж розуміюсь, плюс для себе провів певну роботу, по зельоним секторам насколько там видно звідки я буду стріляти в случаї чого, що я буду робити, я для себе сразу програв в голові маленькій сценарій.

Приготовив гранати порозважував, там гранату положив там гранату положив, те що в нас було. Ну вечір був більш менш, ця арта закончилась, вечір був більш менш спокійний, крім одного момента - нам передали там получається всі дома по праву руку, а один був дом слєва і вечером, коли ще видно було, нам передали, що п#дари підійшли туди.

Ми кинули їм по шість ф1, і я вилетів ще, я не знаю, чи вбили ми там когось чи не вбили, но суть в тому, що нам сиграла роль вот ето, що ми вийшли цією дорогою, що їм було далеко до цієї дороги і вони її не закрили, вони якби поставили хоч якогось кулеметника ну не вийшов би ніхто. І ми ось це тримали, скажімо так, оборону до утра, вночі нам скинули з дрона препарати, медік мені пояснив, що колоти, як зробив сперва.

Журналіст: поранені були?

Військовий: в нас було, от станом при висадці, і от коли ми ось це в кухні всі збилися 5 чєловєк во главє со мной , в мене тоже контузій багато, мені багато не надо, воно ляпнуло і вже . Со мной 5 трьохсотих разної стєпєні контузії, то єсть струсило кукушку всім знатно, тому, що я ж говорю , артилерія дуже смачно нам сипала, я не знаю, як нас не повбивало, але було слава богу, що ми от реально просто пострушувало голову.

Я порозривав шпріци, дьоргнув хлопців, кому плохо було поробив їм всім уколи в попу.

Утром вони начали нас шукати, ще темно було, чотири утра, сосєднєму домі вибили шибку, я начав стрілять, з парнями, мені начальство передає , що це собака, і короче і був орієнтир там де бачили собаку. П#дари шукали ще вночі нас. Ну вони шукали малими групами, це видко ДРГ ходило пару чєловєк, то вони там вночі з нами в бой не вступали.

А утром мені скинули доп. БК. сіряком, три цинка 5.45, і півтора ящика ф1. Я вийшов на вулицю, так як арта долбила, вона нам роздовбала трошки дом, і арка впала і так далі, ми з хлопцями ще по сіряку бистро похоботилися підготовили двор, щоб нам нічого не мішало. То єсть поубирали ту арку і так далі, я поприбирав гранати, так як хлопці  без досвіду, трошки боялися...

Вони виконували завдання в мирне, ну як в мирне, там в Очакові, в Затоку , там вони в Одеській області грубо говоря, там війни немає, там арта так не стріляє...

Я з 2014 по 2017 рік в кожному році я був у Маріуполі на Новоазовській трасі в сторону Широкиного. Коли вже при початку повномасштабного вторгнення з бригади "Буревій" ми були в Сєверодонецьку, Лисичанську, Бахмуті, Білогорівці, Григорівці, Кремінному лісі, щас от крайня перед Вишневим я був в Стельмахівці дев’ять місяців виконував задачі, там тоже дуже насичені бої йдуть.

Хлопці безпосередньо,не смотря на то, що вони там реально всі перший раз, але коли їх, якщо ти даєш їм правильний толчок і правильне направлення, вони ведуть себе нормально, то єсть без них я би тоже не справився, вони всі тоже стріляли, всі молодці, було мені постоянно подавали БК, то єсть мене прикривали, в якихось моментах де я там гранати кидав і так далі.

Ми всі друг друга поняли. Я не думав в тот момент там, як виживе Нікітін Міша. А я думав, як виживе група і як виживуть всі.

Це...в 6 ранку почалося.

Я помню, як я закурив сігарєту, там в мене в комнаті як заходиш, було кресло. І напротів кресла був сервант із дзеркалом. І вот, я тільки сів в кресло, і закурив сігарєту, і дивився на себе і чую, як на каліткі первий рашист Ванька прийшов, іспитав судьбу свою - хазяїва! хазяїва!, і чую, Арчі покойний кричить, і начинає по ньому навалювати. Я вилетів, сразу туди дві ефки, 4 рожка туди під забор опреділив. І всьо. І так уже почався бій. Першу групу , вони, видко, не розраховували на таку гостєприїмность, навєрно, бо перша група ішла, там вона вобще стріляла по дронах. І просто в мене там був сектор хароший, в заборі був там квадрат, де я їх отчотліво харашо бачив і я працював, скажем так, так, як у мене ше одна група була, один ілі два дома од мене, і я не розумів, я не розумів цю дистанцію, один чи два дома. П#дари лізуть тудою. Якраз через них вони і лізуть до мене. То я создавав активну масовку, шо нас, скажем так, тут багато, того шо я насипав уже рожком і з дальньої комнати, і в дверях кидав гранати. То єсть получається, якшо з вікна брати, то до забора метрів 5 - 7, а якшо від дверей до калітки, то там метрів 15 - 20. І оце я так манєврірував по хаті з дальньої комнати і до дверей. То єсть, я в окно пару гранат кинув, потом на двері, де я стріляв очередями, то я на одиночні не переключався. А де уже позволяла дистанція і позволяла обстановка, то я працював безпосередньо по цілям.

Я создавав видимость, шо нас багато-багато. Часа два, часа два це канало. Ну, а потом ворог викупив, шо нас там небагато.

Скільки противника ви бачили?

Противника було дуже багато. Йшли вони накатами.  Першу групу ми знищили полностью. Друга група нас найшла, на нас закріпилась, ми її тоже майже всю знищили. То єсть, це не значить, шо ми іменно просто всіх в стрілковім бою, боєм убили. То єсть, я ше коректірував по рації FPV дрони, артілєрія. А вони, слава Богу, нас прикривали дуже, дуже-дуже сильно. Я ж кажу, за всю службу мене так ше не крили то як мінімум 150-ки прилітали. Да, то єсть, це наші стреляли по етім самим. Я знав вокруг себе ну як мінімум 5 хат, де я чув голоса, я туда наводив через рацію, і всьо туда поприлітало там артілєрія, там летіла Баба Яга, кидала там, я не знаю, 120-ки чи шо там було, але кидала, валила там просто жесть! Було дуже їх багато. Суть у тому, шо я особисто тих, яких я безпосередньо бачив вот і порахував, це 40 чоловік рівно.

Це ті, кого ви знищили?

Того, кого я особисто своїми руками знищив. Але було багато таких ситуацій, де я стріляв, во-первих, масово, активно і через препятствія. То єсть, багато кого і порахувати можливості не було. То єсть, єсть інформація в мене, шо їх там набагато більше було мною знищено, чим 40. Ну, і плюс стріляв, кажу ж, не один  я, хлопці стріляли всі хлопці, молодці. Помагали, прикривали мене постоянно.

А скільки найближче до вас зміг підібратися ворог?

Самий ближній, наверно, мій був 7 метрів, шо мені передають з дрона, біжить по дорозі, і я у вікно рибкою. Ну, не зовсім рибкою, перекат, це було просто шо-то с чем-то. Я тільки брик, і сразу туда, а він уже біжить. Я йому 54-ку цілу опреділив, він упав з послєднєго патрона.

Журналіст: Які це відчуття, от коли ти настільки близько бачиш ворога?

Да я вам скажу, там под адреналіном ніяких ощущеній в тебе немає. Ти, во-первих, хочеш же ж жити, как би, і ти розумієш, шо це противник. Опять же противник же, він відстрілюється і відстрілюються вони тоже, дай боже. І зброї, патронів і так далі у них тоже хватає цього всього, навалом. І перестрелка була дуже...скажем так, если брати особисто мене, то я звикший до цих всіх діл, ділов. То якщо взяти хлопців, то деякі з них почали там через два-три часа боя: "Нікітос, я не можу, мені погано". А я можу. Мені тоже, кажу, погано. Хочеш жити, кажу, ну, все, ну, тіпа другого варіка все равно нема. Тут є только ми і все.

Журналіст: Скільки тривав цей бій?

П'ять годин, нам прилетів дрон, повинні були скинути до БК. Я поліз на вулицю, він не тушився, той дрон. То есть, работали пропеллери. І я, ну, може це ворожий був, я не знаю, я його повернув до себе камерою, кажу тіпа: туши. Но я думав, це наші, бо там шість пачок патронів прив'язано було. На виході він не тушився, я його короче, той дрон кинув на вулиці, заліз у хату і там з соседнього дома, получається, нам прилітає РПГуліна в подвір'я. Я даю команду "В подвал!", ми вилазим і я лізу до цього дрона і мені прилітає FPV-ка. Вона в мене розірвалась тупо, ну, наверно, метр від моєї голови. Мене просто викинуло взривной волной і, наверно, в мені сиграв роль цей шифер, що летів вместе зі мною. Бо то він, наверно, всі осколки взяв на себе, той шифер, мене просто откинуло. Но коли я заліз у хату, я побачив хлопців, хлопці там, кому шо порозбивала та FPV-ка, ну, жостко - лиця, руки, ноги. Посікла осколками жостко. І нам уже ворог був засандалив ще раз в хату уже безпосередньо з РПГ. А у мене малий короче в погребі сидів, оцей, шо його вечором приглушило, він аж заїкався. І я його не трогав всю дорогу. І я за нього вспомнив за 10 минут до кінця всього цього двіжа. Я говорю Костену: "Слишиш, там, - кажу, - малий, - кажу, - в подвалі. Щас буде команда на отход или ще шось, ми, в общем, про#бем, - кажу, - малого. Надо піти, - кажу, - забрати його". І я став на окно, получається, ми малого забрали, я кажу: "Виходь з погреба". Він боявся страшно, я кажу: "Йди сюда, - кажу. - Йди, не бійся". // Я кажу: "Патрони заряжати можеш?", бо він аж заїкався. Воно там ляпнуло біля нього і він, ну, в хлопця тако, чи нервний срив чи шо. Ну, чи контузія може прямо, прям така жостка. Но реально заїкався тіп. Ну, і получається, я цего малого забираю, сажу його возле Андрюхи Копайгори, він начинає вместе з ним заряжати патрони. А в то время, минут 40 мій автомат уже клинив. Просто я роблю очередь, він заклинив і я об шось вибиваю патрон, дальше начинаю стріляти. Пацани кажуть: "Бл#дь, Нікітос, да возьми у Копайгори автомат/ Шо ти гониш? Ну, тіпа він от все равно не стріляє, тіпа патрони заряжає". Я взяв сперва у Андрюхи автомат, з нього работав, він начав клинити. Я віддав Андрюхі, кажу: "Андрюха, бо ще останешся без оружия полностью, - кажу. - Мій клине і, - кажу, - твій тоже уже начинає підклинювати". І я беру цю арку, оце ж я три магазина з неї витулив. Оце все, ці собитія у нас всі проізошли і я ото летю, получається. У мене в одной руці калаш, в другий арка, шифер цей летить вместе зі мною. І я такий, гу-гух, об асфальт! Шо вспів только закриться, цей шифер зверху на мене гу-гух! І я оце лізу в хату і чую просто, як наша криша не просто горить, а просто, ну, палає. У нас рядом там только вот хата горіла і я реально вот цей вот звук перед цим вот чув, я і бачив, як, коли палає прям криша. І я чув, як наша криша так горить, а команда "На отход!" уже була на то время. Я трошки притримував всіх, потому шо я не бачив сенсу білим днем, коли нас окружає з трьох сторон ворог, а вони нас реально там з трьох сторон брали, і це осьо одна дорога.

І це вже хочеш не хочеш, надо було отходити. Ну, це якраз последні дві черги мій автомат. Я виходив, я стрельнув вліво і вправо по очереді, отправив. І все, і він приклинив тако, я потом і пригав на ньому там, і об стовп його бив, і об дерево. Все, він заклинив тупо мертво. Та хоть не, не жалко, шо кацапам остався, шо от, шо їх.

Журналіст: То ви фактично без зброї відходили?

 Да, я виходив, в мене оружие не работало вообще. Гранат не було.

Перве поле ми пройшли, вийшли на дорогу і тільки вот я дойшов до обочини дороги, тільки бам! І я просипаюсь, нас там упало троє - я, Лєка і Дед. Лєка, той був сразу 200, бо він упав так...лицем вниз. І пока я довгий там час знаходився, пока я роздівся, пока я зняв із себе екіпіровку і так далі. Кочеряжився, вже тоже кров же ж тече, все. І...він вообще не рухався. Тоді ще живий був. Ну, і потом нас рішили, вони тако побачили, шо я там кочевряжусь чи може вообще нас цего побачили, рішили нас добити, бо ще одна плюха.

Журналіст: Це що саме?

120-ка.

Журналіст: І перший раз, і другий це було?

Так точно, да. І получається, а так як Дід у мене був за спиною, і так він бочком лежав, то він якраз і прийняв все на себе. А мені пробило тако осьо туто ззаді шию, осколок оце-от на днях достали такий во і г-образний. І я лежав тоді, я бачив, хлопці бігли по полю.

Вони думали, що я 200-й. Вони бачили, що мене утарахали і вони всі чухнули. І коли уже отам вторий 200-й упав, то есть, група ушла, вона пропала уже с поля зрения і я оставався там, грубо говоря, один. І я коли почув Ваньку, я думаю: нє-нє-нє, Ваня, не в этот раз! Ха-ха! Я ухожу красиво, по-англійськи, не прощаясь. І я до поля у воронку і я чув, шо дрон літає, отстегнув наколенник, викинув на бруствер. Но і я виключився, так мене ніхто не обранужив.

І я ліг під деревами, відпочив, набрався сил і на одному духу, ну, як міг, там зомбі-походка я називаю, того шо, ну, реально сил не було, крові дуже багато втрачено було. Я у ту воронку бубухнувся, там виключився, вирубився. Просипаюсь, тишина.Больно було жесть, канешно. Суть в том, шо кров ще виходила, я боровся со сном, ну, шоб не заснуть. Бо я понімав, шо, ну, заснеш і все.

Я такий думав, може уже шось зі мною? Але такий, нє, птички співають, значить, це все нормально тіпа. Це якраз фарт мені, що час тишини якраз був. Ні дрони не літали, нічого. Я виліз з ями і якраз, я ж кажу, цей 200-й лежав мені як орієнтир і він якраз недалеко від мене був. Я пішов ще, зрівнявся з 200-м. Я думаю так, єслі група пройшла, то я пройду. Бо нам казали, шо там ці поля вообще тіпа замініровали. І я такий думаю, ще в таком состоянии підірваться на міні, но це вообще було б треш.

Журналіст: ви розуміли, шо з вами?

Да.

 Оцю фотографію с ізорваним лицем сделав конкретно я.

Журналіст: Це селфі?

Да.

Журналіст: В той момент ви зробили?

Коли я в село Григорівку добрався. Перве я хотів глянути характер ранения. Но я тіпа, как би, ощущав, шо там жесть, но не бачив. Ну, я думав, глаза вообще нема на самом деле. Там шкурка висіла і я думав, то глаз болтается. Слава Богу, но він не бачив, правда. Так вот, бачу, шо робиться зліва і шо знизу. А так, я кажу так, шо мені все равно краще, чим отим хлопцям, які в полі щас залишились.

А суть в тому, шо я не розраховував, шо я прям виживу. Но я думав, шо я вже відспівав свою пісню.

На мені був комбінезон, штани і термобельйо. І телефон в кармані, все. Я все зняв з себе, все скинув і максимально облегшив, тому шо я понімав, шо, ну, я ж отам жгута не міг на руці, ліпучку не міг розстібнути. Кров вишла, ослабевание организма максимальне було просто. Я не знаю, но це мені оце, наверно, фарт, шо я оте ходив с детства пішком скільки, шо в мене такі реально крепкі ноги. Шо я оце підірвався реально на ноги, устояв на ногах, не упав. Бо, ну, такі іменно вертольоти були жосткі, канешно.

Я уже вийшов безпосередньо на дорогу до селища. Ну, в сторону селища Григорівки. Дойшов до первих хат, найшов сумки воєнних під забором, скотчем замотаним. Вийшов якийсь дід. Може, він мене за п#дорів прийняв, не знаю. Якийсь дід вийшов, мене послав нах#й. Да, ха!

Журналіст: Тобто, він побачив, шо у вас нема пів-обличчя і він вас послав.

Да. А я, а я ж упертий: шо, куди, куди мені йти? Я вже прийшов так, он пів лиця нема. Я начав кричати, шо Національна гвардія України, старший сержант Нікітін Михайло Анатолійович, ВЧ-312 і так далі. Суть у тому, шо вони там не збивали довго дупля, хто піде забирати цього 300-го під воротами. І я вже грішним ділом подумав, шо я прийшов до п#дорів та й від цих начав короче уходити. Ха! Вони мене догнали через два забора. Під забором я лежав. То надали мені помощь, до вечора я ще був тут в селищі Григорівка.

Журналіст: Як вони взагалі відреагували?

 В ах#е були просто. Ха-ха! Вони прибігли, просто кажуть: "Нікітос, ти просто бог!"

Журналіст: Коли ви дізналися про те, що Вишневе і Селидове було окуповане в день, коли ви були поранені, яка була ваша реакція?

Ми зробили все, шо могли. Но опять же противник воює мясом, у противника дуже багато особового складу. 14 человек - це, це сила, но це...не дуже така велика сила, шоб могла втримати навіть таке, такий населений пункт, як Вишневе.

Журналіст: А скільки живих вас вийшло?

Нас вийшло дев'ять душ.

Журналіст: 14. 9 з 14.

Да, п'ять чоловік ми втратили.

Я скажу так, ми виконали свою задачу на всі 100%. Потому що це вообще чудо, що ми вообще оттуда вийшли. Що ми ще зайшли, таке колічєство там побили, побилися з противником, ще настріляли там нехіло. Я ще там кричав, що х#й вам а не Вишневе і так далі.

Але ви самі можете усвідомити цей результат?

Ну я так багато ще не робив, канєшно.Перший раз, так що прямо так багато. Ну реально, у мене там, я ж кажу, у мене бойового досвіду багато, і всєгда були якісь перестрєлки, там 5 на 5, ну там до 10. А тут, щоб так масово, ну я горжусь собой, що дав п#здюлєй кацапам, не дав пацанам в обіду.

По-перше, патріот, по-друге, я людина-воїн, який розуміє,що яка у нього робота, що вона небезпечна, що є ризики, певні ризики, які, скажімо так, на нашій роботі таке може случиться.

Канєшно, здоров'я немає, будем щас восстанавлівать це здоров'я, как би наскільки його можна відновити там , пластіну цю поставимо, щас буде у мене тут металічна пластина термінатор Т-4000.

А для чого пластина потрібна?

Тут у мене все роздроблено, пів лиця, челюсть вже поломана.

Суть у тому, що там оці мертві кістки, там плюс є ще осколки. Ото, коли нас, ну, мені просто це зашили і всьо, склепали морду, вона зійшлася. Щас в мене це все діло розріжуть, вставлять пластіну, ну, уберуть мертві ділянки, осколки, які можна і так далі, поставлять цю пластіну і потом назад.

Воно заживе і тоді можна буде зробити вже пластіку, там носа, там туда-сюда. Ну, короче,  це ще є трошки часу.

Це був снаряд 120-ки, він один тарахнув, нас упало там три. То єсть, суть у тому, що розльот був серйозний, ну, і 120, там, хто знає, що таке 120, розуміє, що це вообщє фарт, що, от, я щас сиджу тут і вам розповідаю ці всі історії, ці страсті.

От я всігда так кажу, коли все хєрово, помні про пацанов, які  щас сидять в ямі.

От їм хуже щас. Коли тобі тут плохо, щось не нравиться, в пробці десь, хтось тебе десь не пустив чи ще щось. Ти подумай про то, як щас там парням несеться служба.

Даже погодні условія на даний момент. Коли мінус 15, 10 і так далі, парні реально, а ти..тебе там немає такого, що ти замерз, розпалив костьор і стоїш грієшся. Ні, война йде, який грієшся.

Відморозив пальці, так і відморозив. Всьо. І так ми і живем. І це не те, що я один герой. Да ми всі герої, хто там воює і так далі. Просто хтось більш активно це робить, хтось більш пасивно. Це ж тоже на людей не кожен народився з такою лямкою.

Просто щас такий час, який об'єднав усіх в одну кучу.

*********************

Підписати петицію про присвоєння Михайлу Нікітіну звання "Герой України"

https://petition.president.gov.ua/petition/238292

Збір коштів для фонду "Лікарі для Героїв", що опікується Михайлом Нікітіним та допомагає військовим із травмами голови та обличчя:

https://likarigeroyam.com.ua/rekviziti