"Це брехня! За збиті літаки гроші не виплачують" - Фара, командир взводу ППО бригади "Рубіж"

Автор: Ірина Стороженко

На його честь Укрпошта випустила марку – легендарний командир взводу ППО бригади "Рубіж" перший військовослужбовець, який особисто знищив два ворожі гелікоптери над Гостомелем в перші хвилини повномасштабного вторгнення, а потому ще два бомбардувальники Су-25 під Бахмутом.

Сергій (Фара) Фалатюк на гостомельському аеродромі показав позиції свого взводу, розповів про перші години повномасштабного вторгнення та як недосвідченим зенітникам вперше вдавалося збивати ворожу авіацію. А також про новітні розробки – зенітні дрони, які допоможуть збивати ворожі розвідувальні БПЛА.

Ми заступили, тут були на службі, тут стояла варта.

За цією будівлею стояла варта. Я ніс службу в варті, особовий склад був один, стояв там. Одна група людей несли зміну на криші будівлі.

Особовий склад знаходився на позиціях, а бронеавтомобіль "Варта" стояв ось тут. Типу під кущами.

-А ви в одному автомобілі сиділи?

Так, так. І ми сиділи в автомобілі, оскільки командування ДП "Антонова" до 24 люто не представило нам якихось укриттів і не дало можливості окопатися. Тобто була повна заборона на окупування на ДП "Антонова" для того, щоб не пошкодити  інфраструктуру.

Тому що під землею знаходиться дуже багато проводів, живлення.

 23-го увечері нам сказали, що в Білорусь залетіла велика кількість гелікоптерів саме Ка-52, я зібрав свій особовий склад, поспілкувався , я їм сказав, що залетіли Ка-52, відкрили в інтернеті про них вікіпедію, почитали що це за гелікоптери.

При цьому до 24 лютого ви не стріляли жодного разу?

- З бойової ракети ні, ми стріляли тоді з макетів, ну як, були тренажери загальновійськові, ПЗРК "Ігла" і ми стріляли тільки з тренажера, а так бойову ракету, просто там відкрив ящик подивився - о-о-о, бойова ракета.

Військовий: куча грошей лежить в ящику, дивишся на ракету - представляєш квартиру в Києві (СМІХ) і все, закрив ящика, взяв макет і пішов дальше по полігону з макетом і все.

Ось бочка — це з топливом.  Запасне, типу, генераторна станція для аварійного живлення, там, злітної полоси. 24 лютого сиділи, я особовому складу казав, не дай Бог, якась буде ганьба почнеться, ніхто не ховайтесь під бочкою. Ну, що я замітив 24 лютого, що ніхто під нею не сховався, крім мене.

Один я тільки під нею сидів. Потім, вже коли почало багато тут літати авіації, я бронеавтомобіль "Варту" перегнав під забор.

І так ми несли службу до 4 утра.

Потім вже в 4 утра прийшла моя зміна відпочивати. Хлопці одні вийшли на кришу, одні пішли на другу позицію. І тільки вони піднялися на кришу, там ззаду будівлі була пожежна драбина, і вони вилізли на неї.

І тільки вони вилізли, і я сів у Варту, закрив тільки двері, і щось швидкісне пролетіло над Києвом і зірвалося.

Ми почали моніторити новини, вже звернення президента нашого, що почалось повномасштабне вторгнення.

Я доповів по радіостанції, що чую роботу гелікоптера, на що мені сказали, що типу там гелікоптерів в небі немає, якщо - то спостерігайте візуально.

Зі сторони Білорусі я побачив через посадку перестрибують гелікоптери. Один другий, третій , четвертий, я їх нарахував.

Журналіст: в бінокль чи очима?

Очима, вони вже були занадто близько до нас.

Журналіст: а як вийшло що ви бачите, а не було зафіксовано?

Тому, що наші РЛС, які там були на той час в нас на озброєнні, це ні для кого не було секретом, ні для росії ні для кого, тому, що це рлс - це все озброєння ссср, в росії точно такі ж на озброєнні стоять і всі розуміли, що вони там беруть з висоти з 500 м, все що летить вище вони фіксують, все що летить нижче - вони там не фіксують.

Добре що вони залітали на Ка-52, я без вагань крикнув: по ворожій авіації - вогонь. Вони б летіли на якихось Мі-24, Мі-8 - я б їх пропустив прям на аеропорт.

Тому, що Ка-52 тільки в росії на озброєнні і все, я вже підпускав його ближе, щоб подивитися знаки розрізнення.

Дах будівлі.  Наша позиція знаходилась тут..

Тут криша білого кольору, а це було 24 лютого. Снігу, як би вже не було, я попросив свого командування, щоб нам передали білі маскхалати, тому що в чорному людину тут було дуже добре видно, і  люди 24 лютого несли службу в білих маск-халатах на цій криші, що з нас всі сміялися, що вам літом білі маск-халати.

Я побачив зі сторони башні. Пункт управління, штурмова авіація, саме К-52. Я зліз донизу, взяв знизу на землі ракети і вже вибіг туди на дорогу, щоб зробити перший пуск.

Я взяв ракету і вибіг на цю дорогу. І К-52 летів звідти по тій дорозі. Бачу що вони чотко летять на мене, низько низько, (ПОСМІШКА) я вхопив цю ракету, став і стою навпроти нього, я бачу він приближається і приближається, і я стою з цією ракетою дивлюсь на нього і я розумію, що там згідно всіх відповідних нормативних документів що відстань до цілі повина бути 500 м і більше, і я так враховую що він вже дуже близько, що ракета не встигне вийти на курс цілі і не попаде в нього, я так просто присів і він над мною пролетів такий здоровий, я вже розвернувся і він пролетів і я стрельнув йому в догон.

 Вже в спину як трус (СМІХ).

А тоді була думка: чого він не стріляв по мені, от в мене саме перше питання чого, чому він оставив мене в живих. Ну от чому, що я не так зробив, що він мене не знищив. Ну слава богу, конечно, ну мене ця мисля по сьогоднішній день не оставляє, ну от чому.

Журналіст: він же вас бачив…

Військовий: да і прекрасно бачив і озброєння в нього там кулемети , там навіть ракети не надо на мене тратити, кулемети,  пушка, ну там типу можна було на фарш пустити, ну просто  нажатіє тієї кнопки чи педалі чи як там стріляє. Ну можливо, він подумав, що я не стріляю, я злякався ну так, втічу зараз.

Коли він пролітає над тобою на такій висоті, ну, я не знаю, метрів 20.

Ну, теж здорова кабіна така ж. Я питався по ньому з автомата стріляти. Ну, не бере. Він пролітав наді мною, це коли я сховався під бочкою.

Другий пуск я зробив теж в ту сторону. Він пролетів, відпрацював по будівлі, де знаходився особовий склад. Полетів туди на розворот.

І я прямо з цього місця теж зробив пуск туди. І це був другий К-52, який зробив аварійну посадку. Я йому попав в касету "Нурсів".

Яке у вас тут відчуття? Це місце, яке могло стати місцем вашої загибелі, стало місцем вашої слави.

Ми з побратимами, з якими там були в той день, далі боронимо нашу державу, спілкувалися на тему, чи хотіли б ми повторити той день, пережити його заново. Навпевно, ні, не хотілося.

Ти розумієш, що ти міг вмерти.

В мене одна була мрія в той день дожити до кінця повномасштабного вторгнення, або хоча би пережити цей день.

Журналіст: скільки ваша група сумарно збила тоді гелікоптерів?

 Військовий: шість

Журналіст: із них ви особисто?

Військовий: два.

Вони ж кинули все  найкраще в перші дні війни, от типу, вони ж вважались там друга армія світу, от вони захотіли всю мощ показати в одну секунду, і ця мощ обосралась в другу секунду війни.

 Перша секунда - вони до нас долітали, в другу секунду вони взяли люлей, всьо. Вони поняли, що ця мощ падає.

Журналіст: яка навколо вас складалась обстановка?

Військовий: до мене тоді дзвонили всі - что там у вас по обстановке (ПОСМІШКА) я кажу,  в нас  ракети закончились, працюємо з ЗУ 23-2, ну покамість без вражень, і потом вже по радіостанції вийшов на мене командир цієї зведеної ротно-тактичної групи і сказав, що відходимо на запасні рубежі на територію військової частини.

Вже тут бурятики повисаджувались, почали бігати по цих кущиках, ми почали по них трохи отстрілюватись. Ми прийняли рішення, саме через бронеавтомобіль варто перелазити на ту сторону, щоб відступати в нашу військову частину. Ну, напевно, якогось страху тоді не було, тоді все робилося якось на азарті, на адреналіні, тому що виходить бити, все горить. 

У мене є військовослужбовець, Трюфель позивний, він такий маленький, низенький, ми по сьогоднішній день разом, кругом воюємо, в мене вийшло, щоб його просто взяти і через забор перекинути. Ми якось потім це згадували, я пробував знову його перекидати, не вийшло. Ну, тоді на адреналіні я його взяв в бронежилеті зі всім, просто кинув через забор і сказав – приймай срочників. 

І почав подавати строкову службу.

Це через який забор?

Ось цей забор.

Там є такий рів. По тому рову відхід до нашої військової частини. Поки відступали до рову, по нас відкрили вже стрілецький вогонь.

За нами летів гелікоптер. Гелікоптер нас обстрілював. Це був доволі увлєкательний атракціон.

Я перший військовослужбовець дивізіону, який збив там повітряну ціль, ну в мене було емоцій ну, я подзвонив всім, вже на другий день, на третій, командиру дивізіону, командиру батареї, всім подзвонив, що я збив вертальот, що я маладєц. (СМІХ)

Відчуття були, що особовий склад готовий був до вторгнення, що вони молодці, що в них все виходить, що вони збивають, що їхні, як сказати, попередні роки служби пройшли недаром, що вони вивчили свої озброєння, що вони гідні воїни своєї держави, що вони нищать противника, такі машини, яких російська федерація описувала, що це незбиваємий танк з лопастями, а вони падають, горять. Емоції були непередаваємі.

Так сталося, що  24-го го я оказався там, я робив все максимально, що я можу зробити, дав від себе все щоб зберегти життя особовому складу і знищити якомога більше повітряних цілей.

Ми стримали противника, дали можливість там сили оборони країни розгорнутися в бойові порядки, там на околицях Гостомеля і не пустити противника дальше. От як би це, напевно, не пафосно звучало, ну на мою думку ми такий зробили маленький, але дуже потужний щит в обороні нашої столиці.

Бахмутський напрямок, жовтень 2022

Це ще Бахмут був наш, повністю під контролем українських військ і околиць і це був жовтень напевно, вже бої точились вокруг Бахмута.

Наша позиція знаходилась між населеними пунктами там Бахмут, Курдюмівка, Зеленопілля, Озарянівка там в полях, там був кар’єр.

Військовий: ми зайшли саме на нову лінію оборони це був населений пункт Курдюмівка.

Ми тільки зайшли на позицію і я ж кажу, тільки зайшли на позицію я ще не встиг скинути ні рюкзак, нічого, і побачив, як з ворожої сторони залітає літак СУ-25, ідентифікували, що то ворожий і зробили по ньому пуск, вдалий, ціль ну єсть підтвердження попадання в ціль і все розвернулися і пішли з позицій. Тому, що коли ти робиш пуск з ракети то там велике задимлення, великий інверсійний слід, типу це підвергає опасності військовослужбовців, які роблять пуск, тому бажано там покидати позиції.

Журналіст: з якої відстані збили?

Військовий: то відстань вже була така майже критична, майже було до 3-4 км.

Ну гелікоптер то він мєдлєний і не такий маньоврений, а літак - він швидкісна ціль і маньоврена ціль, і ось це є складність його піймати в приціл, його супроводити, по ньому попасти.

Там же ж єслі ти стрельнув з пістолета і пуля вже вилетіла, ти вже її ніяк не поправиш, куди вона летить туди вона і летить, так само тут ракета, вже вона вилетіла і ти вже її ніяк не підправиш, це не якесь протитанкове орудіє там, Стугна, яка ведеться там по лучу, де можна її чуть вправо, чуть вліво, вище, вниз підправити. Вона вже вилетіла вона вже полетіла. Якщо ракета захватила ціль і зійшла, той, хто стріляв, зробив від себе все максимально правильно, тобто він спіймав ціль, супроводив ціль, ракета цю ціль перехватила, вона вже летить.

 А чи вона вже попаде, чи не попаде, то залежить тільки від неї.

Журналіст: чи вам відомо яка задача була?

Військовий: він відпрацював по бойових порядках нашої піхоти, ну даже скоріше не нашої піхоти, а суміжного підрозділу, який стояв там зліва від нас і він же просто зробив маньовр і вже просто уходив там на базу, звідки він там прилетів на той аеропорт і ми вже його на відході піймали.

Другий літак буквально перший був там на початку жовтня, другий був там через днів 5-3-4, десь так. Той же ж напрямок, тільки вже інша позиція. Вийшли так само на позицію, сиділи коли десь в другій половині дня передали по радіостанції, що буде працювати авіація противника, ваша зона відповідальності і все, ми перевились в готовність один, розкупорили вже ракети, все подіставали, сиділи чекали і теж спочатку акустично, а потім і візуально побачили літаки.

 Їх летіло двоє, і по одному з них здійснив пуск і теж було попадання..

Напарник кричить, що знову попали, я кажу да, ну понятно, пішли вже звідси.

Вони знають що ми тут є і вони того сюди не летять, знали що нас тут немає от би летіли. А так показали свою роботу два збили і всьо, вони більше не летять, вони знають все. Що сюди летіти безсмислєнно, треба летіти десь в друге, де нас не збивають.

Журналіст: розкажіть про те, чим ви займаєтесь і як ви перекваліфікувалися?

Військовий: з малою активністю ворожої саме великої авіації почали перекваліфіковуватися саме на фпв дрони, по збиттю тактичних розвідників російської федерації, орлани, зали, суперками. 

Командир дивізіону запропонував створити таку батарею, запропонував мені її очолити, і я її очолив і зробив цю батарею зенітно-авіаційних комплексів, і щас воюємо як фпвішники проти стратегічних розвідників рф. Це тоже немаловажно в цей час війни, тому що стратегічні розвідники дуже багато несуть шкоди для піхоти, артилерії, танкістів, для всіх родів військ і взагалі для нашої лінії оборони, тому ,що вони літають високо, бачать добре, і це не дає змоги проводити якусь логістику, наприклад, на позицію, чи працювати там безпечно нашій артилерії, пересуватися піхотинцям на позиціях. І коли ми їм прикриваємо трохи очі, це дає  можливість краще працювати і артилерії, танкам, проводити якусь логістику, проводити там евакуацію поранених.

Журналіст: як ви бачите, як буде змінюватися війна з цими інноваціями, куди ми рухаємось?

 Військовий: ми вчора говорили з одним товаришем, і це прям страшна штука на нашу думку куди вона в подальшому буде рухатися, тому що якщо вона прийде прям на повністю цифрове якесь там керування дрони, це буде  печальна історія, тому що ти можеш сидіти за десять кілометрів від переднього краю і летіти скидати там вже, вже скидають з дронів чуть не 120 міни і це набагато ефективніше і набагато влучніше, ну це я ж кажу, це прям печальна історія, тим що ти стоїш на великій дальності ти захищений і не підвергаєш опасності ні себе, ні свій особовий склад, і ви дистанційно нищите противника.

 І ми це можемо робити і так і противник може це робити, так що тут не тільки печальна історія для росії, а і для обох сторін тому, що ми і що росія розуміє це і розвивається в цьому напрямку, що ми, що вони дуже, дуже добре.

 Військовий: і наша задача на кожну їхню ганьбу, яку вони придумують для нищення чи для розвідки свого переднього краю придумати щось краще, щоб нищити те, що вони придумали.

Ми з фпв-дрона летимо, збиваємо їхні стратегічні розвідники, і вони на один із стратегічних розвідників там залу поставили плюс додаткову камеру, тому, що щоб її знищити - треба її догнати і знищити ззаду, вони поставили ще на задню частину свого літального крила апарата ще одну камеру, щоб так, як камеру заднього бачення на автомобілі, щоб бачити що ззаду них робиться, чи ніхто не підлітає. Якщо хтось підлітає, то маневрувати, тікати від нас. Тобто вони вже починають якось з нами боротися.

Багато збиваєте?

За той період часу скільки створена наша батарея - то достатньо.

Вже сорок.

Журналіст: сорок за який час?

Чотири місяці десь так грубо говоря візьмемо.

Військовий: Складність в тому, що це велика висота, в небі ціль знайти не так-то і просто, російська федерація почала свої борти красити в голубі, щоб з небом зливатися, або в чорний, щоб там якісь складки мєстності, під якийсь мультикам чи під ще щось щоб зливатися.

Така суб’єктивна моя думка, що там попід землю літати нищити піхоту чи техніку набагато проще, тому, що техніка не така маньоврена як оказалось, ми теж спочатку думали, що там Зали, Орлани там всі суперками, ну велике крило, задали параметри, воно рівно летить, розвернулось плавно летить назад, а коли почали з ними боротися, то вони дуже дуже прям маньоврені оказались, ти підлітаєш до неї - вже за метр вона може просто молотком впасти рєзко вниз, поки там його розвернув вниз - вона вже там різко вправо взяла і все. І тобі треба знову хвилин 5, щоб її знайти в небі.

Тому що вона тонка, плоска, мені навіть здається гелікоптера проще збити, чим спіймати Залу, це якщо щоб збити гелікоптер, то гелікоптер плюс мінус тобі треба три військовослужбовці, там хтось стоїть вказує тобі фіксує десь на РЛС передає. А щоб збити з фпв - це треба велика кількість військовослужбовців, який її на лабораторії складе, зробить хороший зв’язок, поставить певні частоти. Військовослужбовці, які там розвідники, шукають їх в повітрі, і ще інженер, який складе бомбу, і пілот, і спотер, який один буде летіти і другий буде підсказувати плюс мінус де летить ціль. Це до десяти військовослужбовців потрібно, щоб збити одну повітряну ціль.

І це тяжко, тут немає такого, як на ПЗРК, от 5-6 кнопок, все воно полетіло, тут кожного дня якісь новинки, кожного дня якісь нові дрони появляються і на тій же стороні кожен пілот крила - Зали, суперкама, того ж самого Орлана, в каждого якісь свої повадки, кожен якось летить по-своєму.

-Ви якісь винагороди отримали ?

Військовий: орден "За мужність" третього ступеня. Гроші не виплачують за збиті вертольоти. Це брехня. Всі питають скільки дали, в кожному інтерв’ю, де я розказую, - перший комент: це напевно мільйонер, конечно, два самальота два вертольоти, це наверно мільйонер да, хоть би ті кредити віддати які є.

Ваше зображення зараз з'явилося на поштовій марці. Як це… Бути маркою?

- Поштовою маркою? Почтовим голубом? )) Коли мені подзвонили і сказали, що в мене буде зроблена поштова марка, це якось піднімає моральний дух, патріотичний дух, хоча він і так на хорошому рівні.

Але все одно це показує те, що якщо на честь мене марку зробили, значить я зробив якусь визначну подію. Я, як обичний громадянин  своєї держави, який, як  почалась повномасштабна  війна, і я став на правильний напрямок, на захист своєї держави, на захист своєї сім'ї, своєї Батьківщини.

Тому що у мене якраз там за пару місяців до повномасштабного вторгнення мав закінчитись контракт, і в планах було звільнятися, шукати себе десь в цивільному житті. Але як моя дружина мені сказала, -  що ти не зможеш без армії, армія не зможе без тебе, ти не зможеш без свого особового складу.

Я з 18 год в армії, я нічого не вмію дєлать,  дай мені молотка і гвоздя - я його не заб’ю. А дай мені любий вид озброєння - я його опаную за 5 хв.

Ні, ну я то гвоздя в стіну заб’ю (СМІХ) ну в основному, типу я тут в армії на війні як в себе в дома, я знаю все,  мені подобається ця робота і поки йде війна - я точно так не думаю звідси нікуди дітися, через Тису точно не планую перепливати.