Наркозалежність в армії – наслідок психотравми чи злочин?

Автор: Татьяна Галковская

Втричі – з 2022 року до 2024 – збільшилась кількість військових, засуджених за статтями Кримінального кодексу, пов’язаними з наркотиками. Якщо до війни щороку засуджували "за зберігання без мети збуту" 67 осіб, то у 2024-му таких було вже 1571! Проблему цю не дуже люблять порушувати під час війни, але вона існує і стає більш загрозливою.

Такі дані дослідження, яке провів Український Католицький університет разом із БФ "Здорові рішення".

Війна змінює людей та їхню поведінку. Не кожному під силу всі ті випробування і навантаження – як фізичні, так і психологічні, що повʼязані з участю в бойових діях. Нерідко на них "підсідають" люди, які не вживали їх раніше. 98% військових, засуджених за наркозлочини, - звичайні споживачі, які раніше ніколи не порушували закон.

Найпоширенішими серед військових і ветеранів є опіоїди (морфін, оксикодон, налбуфін, трамадол, метадон), стимулятори (солі, амфетамін, метамфетамін, мефедрон), галюциногени (гриби), канабіноїди (канабіс) та снодійно-седативні та протитривожні (гідазепам).

Звісно, проблема, існує не тільки в Україні. Проте у світі, і в Європі зокрема, почалися процеси, повʼязані із лібералізацією законодавства щодо наркотиків, декриміналізацією їхнього вживання та впровадженням замісної терапії. Тобто зміщення акценту з покарання на допомогу і лікування.

Саме з цими гаслами до Києва приїздила Комісія із наркополітики країн Східної та Центральної Європи та Центральної Азії (ECECACD) на чолі з Александром Квасневським. Єврокомісари провели декілька зустрічей, в тому числі із керівництвом Мінʼюсту, де обговорили приведення національного кримінально-виконавчого законодавства у відповідність до стандартів ЄС.

Мета цих зустрічей, сказав Александр Квасневський, "створювати політику, яка буде відповідати підходам до прав людини і верховенства права, співзвучним з цінностями Європейського Союзу". На його думку, потрібна послідовна декриміналізація вживання наркотиків:

"Наша комісія має свою особисту думку – якщо у вас є наркотики для особистого вживання, і ви не робите жодної шкоди іншому, це не вважається правопорушенням, не вважається кримінальним вчинком. Залежність від наркотиків має вважатися хворобою і вимагає лікування, а не кримінального покарання. В регіонах Східної Європи саме через вживання увʼязнили багато таких людей. 75% випадків захворювання на туберкульоз серед споживачів наркотиків походять з вʼязниці, там дуже важко отримати доступ до заходів зменшення шкоди".

Цензор.НЕТ поговорив зі співзасновницею БФ "Здорові рішення", експерткою у сфері громадського здоровʼя Вікторією Тимошевською.

- Що спонукає людину, яка ніколи не вживала наркотики, звертатися до них під час війни?

- Я б сказала, і це показано в наших дослідженнях, що це скоріше симптом глибокої психологічної травми, перевтоми, нестачі ресурсів для саморегуляції та особистої ізоляції в умовах бойових дій. Там психоактивні речовини часто використовують не для розваги, а як інструмент виживання. Наприклад, для притуплення болю – фізичного і психічного, швидкого відновлення фізичних та ментальних здібностей, для подолання страху.

І це дуже важлива проблема. Є випадки, коли у підрозділах виявляли випадки вживання наркотиків, причому у військовослужбовців, що виявляли неймовірну мужність. А після того, як їх позбавляли  наркотичних речовин, у людей виникав панічний страх навіть при виконанні простих завдань під час бою.

У ветеранів після повернення причини інші, вони повʼязані з адаптацією до цивільного життя та намаганням впоратись із травмами та болем.

- Про наркотики, дійсно, дуже мало говорять, частіше чую про алкоголь. Можливо ще тому, що є заборона на продаж алкоголю військовим.

- Насправді, картина дещо інша. За оцінками експертів, молодь від 18 до 25 років більше схильна до періодичного вживання наркотиків, ті, кому від 25 до 45 часто вживають їх систематично, а от старші за 45 років – схильні до вживання алкоголю.

- Ви тільки фіксуєте вживання таких препаратів чи пропонуєте варіанти розв'язання проблеми?

- Звісно, ми говоримо і про лікування. У нас є наркотичні препарати, це опіоїди, для яких є замісна підтримувальна терапія.

- Що ви маєте на увазі? Бупренорфін?

- Бупренорфін і метадон. Це пожиттєва терапія, хоча є випадки, коли людина поступово знижує дозу і навіть взагалі виходить. Для більшості з таких людей реабілітація охоплює певні мотиваційні інтервʼю та когнітивно-поведінкову терапію. Зараз в Україні розробляються два протоколи медичної допомоги і реабілітації. Перший для людей, які вживають опіоїдні наркотики, для яких потрібна замісна підтримуюча терапія. І другий для тих, хто використовує неопіоїдні психотропні речовини, там більше працює психотерапія.

- Але ж це дуже довгий процес.

- Так, це тривала терапія, і ми не завжди можемо очікувати повну відмову від використання. Дуже часто це такий послідовний етап зменшення обсягу вживання і частоти, налагодження соціальних звʼязків. Тобто поступового процесу зміни способу життя, що демонструє прихильність пацієнта до лікування.

- Тут, мабуть, дуже важливе ставлення до проблеми оточення – рідних, друзів, сусідів?

- Коли, наприклад, військовий повертається додому, то громада не має наливати йому чарку за його повернення, а сприяти його інтеграції, підтримувати і там, де треба, – скерувати. Особливо це стосується маленьких громад, де люди одне одного добре знають, і можуть швидше направити до спеціаліста. Проблема в тому, що в маленьких громадах немає послуг з психічного здоровʼя. Зараз така допомога частіше надається в рамках програми "Ти як?" і центрах психічного здоровʼя при лікарнях. Зазвичай йдеться про центри, що розташовані на базах кластерних лікарень, які розташовані вже у великих містах. Тому тут важливо продумати, яким чином громада може допомогти цьому ветерану фізично дістатися до цих послуг, організувати цей процес і підтримати, щоб людина приймала ліки і не зірвалась.

- Щоразу їздити в місто, можливо, навіть і не зручно?

- Звісно, є громади, які активно працюють з такою проблемою, залучають спеціалістів до себе для проведення консультацій. Але як ви розумієте, все залежить від керівника громади і його заступника з гуманітарних та медичних питань. Бо навіть є випадки, коли в громаду зайшли гроші донорів, вони створили у себе реабілітаційний центр та все одно страждають від нестачі спеціалістів.

На жаль, багато громад не має донорських грошей, або не розуміє, яким чином їх залучити. Крім того, є міф, що послуги з реабілітації дуже дороговартісні. Справді частина таких послуг, навіть психосоціальної допомоги, цілком доступні.

- У нас же ці послуги взагалі мають бути безкоштовними?

- Абсолютно! Насправді у нас в рамках пакетів Національної служби здоровʼя забезпечується реабілітація. Для ветеранів це розширена по тривалості програма – як психологічна, так і фізична. Чого, напевне, бракує, то це більш детальної інформації, яка б пояснювала обсяг допомоги, яка гарантована державою. Це до року реабілітації – фізичної і психологічної, яка уможливлює повноцінну реабілітацію. Звичайно, будуть випадки, коли цієї допомоги недостатньо, але тут має бути роль громадянського суспільства, приватних донорів, які підхоплять допомогу.

- Наприклад, є село, селище чи СМТ, де є ветерани, що вживають наркотики. Яким має бути їхній шлях на самому початку? Куди звертатись? До місцевого медика, донорів чи взагалі шукати такі організації, як ваша?

- Ми не надаємо сервісів, можемо проконсультувати, ми займаємось розробкою політики на національному рівні. Перше звернення в такому випадку має бути до свого сімейного лікаря.

На сьогодні майже всі сімейні лікарі пройшли навчання за програмою mhGAP, яка передбачає залучення сімейних лікарів до надання послуг пацієнтам із психічними розладами. Тобто, кожен сімейний лікар має знати ті тривожні дзвіночки і робити загальний скринінг на стан психічного здоровʼя. Він може і самостійно призначити ліки, або, якщо бачить, що випадок складний, виписати направлення до невролога або психіатра. І там вже визначається обсяг допомоги, яку потребує ця людина: лише психотерапія, сеанси мотиваційного інтервʼю з клінічним психологом чи додатково фармацевтичної підтримки.

Тетяна Галковська, Цензор.НЕТ