"Уявляла, як штурмую посадки, бліндажі – все, як і хлопці уявляють собі", - пілот БПЛА, позивний Кет
...Їй було 20, коли вона підписала контракт зі 110-ю бригадою ТРО. Відтоді Катерина Крепишева, позивний Кет, літала спочатку на важких дронах-бомберах, а потім — на БПЛА літакового типу. Воювала на Куп’янському, Покровському і Вугледарському напрямках, у Запорізький і Курській областях, на Сумщині.
"Я була всюди, окрім Херсонщини", - каже Кет. Дивишся на неї і думаєш: мабуть, Херсонщині не пощастило.
- Катю, з нинішнім твоїм позивним усе максимально зрозуміло. Але були й інші. Які?
- Найперший позивний був Сльозка.
- Чому Сльозка? Багато рюмсала?
- Тому що, коли була в учебці, треба було виїжджати на навчання у Велику Британію. А я зовсім не хотіла туди їхати, бо хворіла, 40 була температура — і тут мене відправляють у Британію. Я у дорозі плакала-плакала, і мене почали називати Сльозкою.
Інший позивний був Потеряшка. Тому що вічно десь блукала, десь взагалі не в темі. Могла красиво піти до себе додому, в казарму, коли ще там працювала.
А Кет – третій позивний. Я з ним вже рік.
- Скільки ти на війні і у яких підрозділах воювала?
- Я підписала контракт 27.02.24 року зі 110-ю бригадою ТРО. Там я пробула пів року, спочатку тиждень — діловодом, але мені все це не сподобалося. Я зрозуміла, що мені потрібно м'ясо - і пішла в пілоти. Потім перевелася до іншої бригади, якої саме — сказати не можу, заборонено. Там я теж пів року воювала пілотом. Зараз за станом здоров’я мене списали на тилову посаду. Але я все одно намагаюся, незважаючи на своє здоров’я, знову перейти на пілота.
- У ТРО ти літала на бомберах "Немезіс", відомих своєю ефективністю у знищенні бронетехніки, командних пунктів, складів боєприпасів. Який виліт з тих часів ти вважаєш найуспішнішим? Є щось таке, про що будеш колись дітям розповідати?
- Напевно, розкажу про мій перший бойовий виліт. Як тільки сіла за пульт, саме на бойових, у мене було три підряд вильоти за ніч - і всі три рази у мене вийшло влучити саме в ціль! Спочатку то був склад боєприпасів, причому вийшло ідеально. Другою ціллю був ворожий бліндаж, а третьою — міст!
- То, мабуть, тобі Боженька хотів показати вже по перших вильотах, що БПЛА - то твоє. Розкажи, у кого вчилася літати і наскільки важко було вчитися.
- Вчилася літати в учбовому центрі, і так - було важко. Бо то був мій найперший дрон. Якщо чесно сказати, до того, як я перейшла на пілота БпЛА, я навіть і не думала про цей напрямок. Я взагалі не розбиралася у дронах; ну, літає там якась жужжалка... Мені зовсім це було нецікаво.
- А що тобі було цікаво?
- Я взагалі хотіла бути штурмовиком.
- Нічого собі.
- Але оскільки мене туди не пустили, я подумала: добре, але я все ж таки хочу займатися бойовою роботою, тому стану пілотом. Було дуже важко. Я не розуміла: от, дрон летить - і я повинна якось зрозуміти, де він летить? Для мене спочатку це ад був! Але десь за два тижні у мене стало дуже добре виходити. Навіть інструктори казали: вона що, в перший раз літає?!
- А ти за характером вперта? Не виходить – спробую ще, і ще – аж поки не вийде так, як треба?
- Можна і так сказати.
-Ти кажеш, що хотіла бути штурмовиком. А як ти собі це уявляла? Якісь картинки з фільмів, комп’ютерних ігор?
- Уявляла, як штурмую посадки, бліндажі – все, як і хлопці уявляють собі. Я ж і в ігри грала ті самі, і відео дивилася.
- Знаєш, абсолютній більшості твоїх ровесниць не спадає на думку стати штурмовичкою. Звідки ти взялася така завзята?
- Взагалі-то, я з самого початку повномасштабного вторгнення думала, що треба йти у ЗСУ. Але так сталося, що мій одногрупник, йому було тоді 18 років, у перші дні повномасштабного вторгнення пішов отримувати зброю. Йому не дали. І от через нього я спробувала дізнатися, чи дівчатам дають зброю. Там сказали: ні. І я тоді подумала: можливо, це знак, і мені не треба йти у ЗСУ. Тобто спочатку боялася. А потім, у 2023 році, подумала: а чим я гірше хлопців захисників? Я ж багато дивилася відео про те, як дівчата-снайпери, дівчата-штурмовики розповідають свої історії...І я зрозуміла, що треба йти.
- Я вже питав про найуспішніший для тебе день на цій війні. А який день був для тебе найважчий?
- Кожний день був не такий легкий, як я думала… Напевно, найважче мені було, коли я була на БЗВП. Далі не було такої сильної фізичної напруги, але все ж таки було важко. Були проблеми, коли ми сварилися з кимось з екіпажу, інші складнощі. Загалом, день сурка був кожен день. Було так само важко.
Кет: "Так починався наш добрий ранок на БЗВП о 4 годині. Під вибухи учбових гранат, які летіли прямо до тебе, під крики інструкторів, які кричать до тебе прямо у вухо. Тиждень без змоги помитися, привести себе до тями і відпочити. Тоді чомусь мене це ще більше затягувало. Прагнула стати штурмовиком"
- Коли ти літала на бомберах, яким був типовий день Катерини-пілота?
- Я прокидалася о 12-й ранку. Потім йшла собі на точку, з якої я працювала. А працювала я перші пів року не з бліндажа. Бо то був дистанційний дрон, який керувався за 30 кілометрів від тебе. Тобто ти можеш сидіти вдома, попивати каву, а твій дрон фізично знаходиться десь у посадці. Тому вранці я прокидалася, йшла, наприклад, о другій дня на цей пункт. Будувала місію, як і де буду літати.
- Наведи приклад місії і її виконання.
- Мені давали координати. Я їх вбивала в програму. Мені одразу на карті додавалася точка, куди треба летіти. Я вбивала туди координати нашої точки вильоту. І вибудовувала шлях – як буду літати, з якою швидкістю і як повертатися назад.
- Чи потрібні у твоїй справі ґрунтовні знання з геометрії, аеродинаміки, інших наук?
- Чесно кажучи, я взагалі не знаю математики, геометрії, фізики. Взагалі, дуже не любила вчитися. У початкових класах, з першого по п’ятий клас, була відмінницею. Потім захворіла пропустила рік, лежала у лікарні – і все. Плюс перехідний вік. Я взагалі припинила вчитися. У мене були якісь знання з гуманітарних предметів, але математика, фізика і так далі – ні. До того ж, у мене були дуже погані стосунки з моїми вчителями з низки предметів. Тому чесно скажу, що прийшла сюди з нульовими знаннями.
- Тобто хуліганка-штурмовичка була у школі?
- Так...
- Повернімося до типової місії і її виконання. Отже, ти помітила усі необхідні орієнтири. Що далі?
- Після того, як я збудувала місію, чекаю, поки хлопці вийдуть на позицію. Десь о 9 вечора виїжджали інженери, сапери і вибухотехніки. Приїжджали туди об 11 вечора - і налаштовували сам дрон.
- Чому інженери - зрозуміло, а чому сапери і вибухотехніки?
- Тому що деякі з них робили міни - і самі чіпляли їх на дрон.
- Скільки приблизно тривала така місія?
- Один політ займав хвилин 40, залежно від того, як далеко він летить і з якою швидкістю.
- В будь-якій роботі є якісь помилки. Ти свої помилки якось аналізувала? Може, з командуванням.
- Аналізували - коли через мене ми втрачали борт, який дуже багато коштує.
- І які знаходили помилки у пілота?
- Через те, що я могла дуже різко набрати швидкість, через вібрацію при помилці в керуванні борт може почати тремтіти, точність стабілізації дрона падає, і через це він може впасти. А якщо він впаде з боєприпасом, буде біда...
- Соромно було у такі моменти?
- Я не показувала виду. Казала: ну, що, хлопці живі? Живі.
- Але висновки для себе робила?
- Так, що наступного разу цього не треба робити. Але для мене важливо більше не те, що там дрон розбився – а те що хлопці живі, нічого страшного. Всі втрачають дрони.
- А що маєш на увазі під цим "хлопці живі"? Поясни, будь ласка.
- Хлопці в бліндажі, запускають цей дрон недалеко від них. Вони ставлять дрон у полі, підключають його і йдуть в бліндаж. Далі я запускаю дрон з пульта. Якщо я щось зроблю не так, дрон полетить на них і вибухне разом з ними.
Кет: "Перший мій бойовий виїзд у 2024 році. 3 кілометри від ЛБЗ, постійні обстріли і відчуття, що от-от почнуться мої справжні бої зі зброєю. Але на щастя, обійшлось. Ліквідувала русню іншим чином))"
- Зрозуміло. Тоді переходимо до другої частини твоєї кар’єри пілота. З бомберів тебе перевели на БпЛА літакового типу. У чому змінилася служба у плані специфіки завдань, льотного процесу, побуту?
- Мені було дуже важко. Це дуже велика різниця між управлінням "Немезису" і саме літакового типу. Коли ти літаєш на бомбері, це важко, але ти можеш звикнути, адже це більш нагадує комп’ютерну гру. Ти все бачиш від першої особи. А коли літаєш на крилах, ти повинен вчитися, щоб ти міг ним керувати, коли він літає від третьої особи. Тобто ти бачиш його там, десь у небі, і ти повинен ним ще й керувати, щоб усе правильно було у дзеркальному відображенні. Це дуже важко. Там більше керування йде як на fpv.
Кет: "Мій пульт управління і фото з бойових мого крила))"
- Ну, і до того тобі потрібно було ще й виїжджати з екіпажем.
- Так, я вже виїжджала.
- Тобто оце відчуття комп’ютерної гри, як попередні пів року, зникло, а була вже сувора польова робота.
- Так. І вже адреналін такий був. Я саме цього і хотіла. Не хотіла сидіти вдома, керувати. Мені було нудно. Не було ніякого адреналіну – так, воно десь вибухнуло, коли я зробила скид. Але такого відчуття, що я щось роблю, у мене не було.
- А тобі, я так розумію, ще зі школи потрібний драйв.
- Так. Мені нудно, я не можу сидіти на місці. Мені завжди потрібно щось робити, кудись рухатись.
- Розумію. Ну, а який був найуспішніший день уже в цьому новому екіпажі?
- Тут треба попередньо сказати, що в учбовому центрі, коли я тільки вчилася на це крило, мені ніяк не вдавалось нормально його посадити. Він завжди у мене то падав, то ламався чи розбивався. І ось я починаю літати на бойових. Адреналін шкалить, я починаю нервувати починаю - і цей момент максимально зосереджуюся на тому, як його посадити. І саджу ідеально. Більше того, в цей момент я ще й хлопців вчила літати. Бо коли вже була на бойових, нам сказали: ваш екіпаж буде вчити літати хлопців, інший екіпаж. І мені дали вчити хлопців, оскільки я хотіла бути саме пілотом.
- Тобі ще й тому було надважливо зробити все як слід?
- Так. Якщо мені сказали навчити хлопців, то я повинна взагалі ідеально літати. Тим більше, я на той момент дуже довго не тримала пульт у руках. Був відпочинок між учбовим центром і бойовими.
- А у хлопців, яких ти навчала, не було оцього ставлення: та як це мене якась дівчина вчить! Куди світ котиться?!
- Ні. Мені попалися гарні хлопці. Дуже нормально ставилися. Якщо я літала, підходили до мене і питали, як я це роблю. І такі: ой, клас, а можеш прямо перед нами посадити?
З іншого боку, були і такі хлопці, які погано ставилися. Але це не тоді, коли я навчала.
- Якого типу завдання доводилося виконувати на цих БПЛА літакового типу?
- Розвідка. Літали і дивилися, що там, де пі**ри бігають.
- … Останні пів року ти служила на Сумщині. А до того?
- Перший напрямок був Куп’янський. Потім - Покровський, Вугледарський, Запорізький і Курська область. Я була всюди, окрім Херсонщини.
- Вважається (і з цим важко, мабуть, сперечатися), що війна – справа чоловіків. Ці роки поступово змінюють цю тезу?
- Так, дуже багато дівчат воюють. Дуже багато моїх знайомих, моїх подруг воюють. Коли я тільки прийшла до учбового центру на БЗВП, то з нами, у нашій казармі, в нашій одній кімнаті, жило 30 дівчат. І це тільки у нашій казармі. У сусідній казармі ще були дівчата. З нами до Британії на штурмовиків поїхали навчатися 20 дівчат. Дуже багато - і всі були такі вмотивовані! І я не бачила жодної дівчини, яка себе показала б гірше за хлопців. Навпаки, хлопці часто казали, що їм погано; вони були найчастішими відвідувачами медпункту. А дівчат таких я ще не бачила.
- А у ставленні до дівчат хлопців і чоловіків, включно з дядьками за 50 – чи відчуваєш ти якусь зміну? І чи багато чоловіків-військових, які у 2022 році дивилися на дівчат зверхньо чи казали "що ти тут робиш?", з роками стали ставитись до жінок на війні з більшим розумінням і повагою?
- Якщо чесно, добрі коментарі у бік дівчат я бачила тільки в інтернеті. Ну, ладно, пару раз було таке, що мені сказали, що от, молодець, ти пішла до армії, повага велика і все. Але ставлення, мені здається, навпаки, стало гірше. Тому що багато чоловіків і їхніх жінок кажуть, що дівчата ідуть на війну лише, щоб спати там з кимось, і таке інше. І мені так казали кілька разів.
- Образливо таке чути?
- Да. Я не можу закрити очі, коли мені таке кажуть. Тому що твоя жінка сидить вдома, я її захищаю, а ви удвох кажете, що я тут лише для того, щоб спати з кимось. Це образливо чути! Коли ти ризикуєш життям заради цих людей, а вони тебе так називають…
На навчанні у Великій Британії. Кет: "Тут я зі своїм побратимом. Форму та броню нам видали, каска на мене була велика і бронік видавався на мені, як "соплівчик" для дітей"
- У цього є вікове підґрунтя? Так кажуть старші чоловіки чи і твої однолітки також?
- І одногодки, і старші кажуть. Коли я публікувала відео у Тік-Току, де я просто у бліндажі, без слів, без нічого, мені стільки писало хлопців! Я заходила на їхні акаунти – комусь 20 років, комусь 40, комусь 50 – без різниці. Всі казали одне і те саме.
- Ці хлопці були військові чи цивільні?
- Військові.
- І що ти зазвичай відповідаєш таким "розумникам"?
- Тим сексистам я або нічого не відповідаю, або, коли є бойовий настрій, починаю сваритись (посміхається. — Є.К.). Мені, на жаль, складно в таких випадках спокійно поставитися до того бруду, що кажуть військовим. Мовляв, дівчата - повії, хлопці йдуть на війну, щоб чисто грошей підзаробити - і так далі. Це прям болюча тема.
- Зміню тему. Від спільних знайомих знаю, що ти поціновувачка світу Гаррі Поттера. Скажи, під час цієї війни у тебе в голові виникають якісь алюзії на Поттеріану? Наприклад, мені "глибока стурбованість" війною деяких країн світу нагадує поведінку Міністерства магії з його небажанням бачити, як відроджується і захоплює світ зло. А як тобі?
- Мені свіжі мобілізовані нагадують скупчення добровольців Ордену Феніксу. Дуже схоже на "загін Дамблдора".
- Пам’ятаю.
- Це було схоже на те, як добровольці пішли на початку повномасштабного вторгнення – теж нічого не розуміли, як користуватися зброєю - і таке інше. І все ж таки все вийшло!
- Рухаємося далі. Чи правда, що ти пишеш вірші?
- Так. Пишу, тільки коли мені дуже погано на душі.
- Навіть так? Це для тебе - катарсис і самодопомога?
- Так.
- На війні теж пишеш?
- Намагалася - про загиблих побратимів, посестер.
- Тоді попрошу тебе поділитися написаним. І трішки розповісти про те, чому і як ти цей вірш написала.
- Добре. Цей вірш я написала ось за яких обставин. Спочатку у серпні минулого року у мене померла близька людина. Потім, коли я це все переживала, мені було дуже погано, я взагалі нічого не їла, не пила. А потім, протягом місяця після цього, загинули ще один мій побратим і моя посестра. Для мене це просто пекло було. Я не знала, що мені робити. Дуже погано було. Я лежала, дивилася у вікно, плакала і зрозуміла, що треба щось робити, якось виплеснути свій біль.
І я написала вірш. Відволіклася на ці думки; на те, щоби рими зробити, підібрати слова. У процесі я заспокоїлася.
Ось цей вірш:
Назавжди з тобою - лише пригадання,
Як у щасливі моменти ти з ними пробув,
Яку пісню ви слухали разом в останнє,
Та безтурботний той сміх у важку боротьбу.
Вони стійко тримались, і разом ти - пліч-о-пліч
Йшов з ними у бій крізь вогонь і крізь ніч.
Тепер лише крила їх - тебе оберігають.
А в серці - великий цей сум. Навіки. Віч.
- Маю надію, усі вони почули цей вірш і чують його зараз. Останнє запитання: ти дозволяєш собі мріяти про те, чим займешся після війни? Чи це небезпечна справа для психіки, бо коли та війна скінчиться, незрозуміло, і не треба смішити або гнівити бога роздумами про майбутнє?
- Я ще не з’ясувала для себе, чим саме хочу займатися. Але у мене в думках, у планах - стати психологом чи психіатром. Саме військовим. Тому що я часто занурююсь у свої думки, свої проблеми. І дуже багато читаю книжок саме з психології.
- Цікаво. Бо зазвичай людина спочатку отримує знання, а потім — практику.
- А у мене навпаки – спочатку практика, потім теоретичні знання!
- Це, мабуть, круто. Бо коли ти будеш отримувати теоретичні знання, то вже будеш знати, що мають на увазі вчені-теоретики.
- Так. І до того, як звернутися до психологів, я дуже багато читала про симптоми і тому подібне. А потім, коли приходила до своїх психологів і психіатрів, вони мені казали те, що я вже знаю.
Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"
