Не дай собі програти: як військовим уникнути фінансових пасток

Автор: Татьяна Бодня

Пластиковий стаканчик із чаєм, книжка і пів години тиші — те, що допомагає снайперу хоч трохи повернутися до себе і згадати життя поза фронтом. У розваленій хаті на лінії бойового зіткнення він читає стоїків. Ще за кілька хат хтось заглядає у фентезі чи романтику. Бо книжка на фронті — це теж про виживання: вона дає можливість розвантажити нервову систему, задовольнити свої культурні й освітні потреби і навіть планувати майбутнє.

Як розповідають у Культурних силах, серед понад 44 тисяч книжок, переданих військовим в рамках проєкту "Книга на фронт", є запити і на книжки, що в доступній формі знайомлять читача з основами фінансової грамотності, допомагають зрозуміти, куди вкладати кошти, як робити непрямі інвестиції, формувати фінансові резерви для себе і родини. А також — це один зі способів подолати лудоманію.

"Книга на фронт" сьогодні — це десятки тисяч історій, які потрапили до рук бійців, і одна велика спроба зшити цивільне життя з військовим. Тому зараз в Культурних силах працюють над тим, щоб запустити новий напрям — "Книга з фронту". Як саме це працює зараз і що планується найближчим часом — у розмові з тими, хто читає і хто допомагає забезпечувати бійців літературою.

Кирило Лукаш, військовослужбовець, комунікаційний менеджер Культурних сил:

— Коли запускали цей проєкт, думали про те, що у людей, які воюють, просто не буде часу читати книжки?

— Звісно, були сумніви. З іншого боку – в Культурних силах військовослужбовці з бойовим досвідом, які знають, що у піхотинця, у штурмовика, у будь-якого іншого бійця є час, коли ти чекаєш на виконання якихось задач, і в цей час цілком можливо читати.

Плюс, власне кажучи, були запити на книги. Я це знаю ще по своєму особистому досвіду, коли волонтерив. Приїжджаєш до хлопців з черговою їжею чи одягом, вони кажуть, що їм би ще книжку.

І тому, коли ця історія запускалася, розмірковували здебільшого з приводу того, наскільки масштабно все може бути, куди привозити книги. Чи це має бути бібліотека, чи треба привозити книги на фронт. Тим паче, у нас вже тоді працювали мобільні групи і ми могли ці запити чути безпосередньо від бійців.

Загалом проєкт "Книга на фронт" – це про "зшивання" двох світів – цивільного і військового. Бо для того, щоб зібрати книжки, ми працюємо з цивільною аудиторією. А вже потім вони потраплять безпосередньо до бійців. Ми завжди просимо тих, хто приносить книжки на фестивалях чи в наші партнерські книгарні, залишити в книзі якесь послання для бійця, якого, можливо, цивільні люди ніколи в житті не побачать. Але це такий самий прояв турботи, як ми б писали якісь добрі і теплі слова друзям, даруючи книги. І це дуже відгукується бійцям.

— Ви теж залишали такі послання в книгах?

— Так, написав в одній з книг: "Будьмо разом". Я взагалі вважаю, що це один з дуже важливих хештегів для України. Бути разом військовим і цивільним, бути разом нам з цим світом, з Європою. Тому "Будьмо разом", мені здається, це такий великий концепт.

— Що це була ця книга?

— Террі Пратчетт "Санта Хрякус". Веселе, іронічне фентезі. Якраз фантастика і фентезі, дуже заходить бійцям.

Хоча ми завжди наголошуємо, що кожна книжка знаходить свого читача, бо у людей дуже різний смак. А військо – це зріст суспільства. Комусь хочеться фантастики, комусь щось інше. Це, можливо, якийсь ескапізм, втеча від тої реальності, яка навколо.

Ми часто повторюємо, що книга на фронті – це легальний спосіб піти в СЗЧ. Звісно, жартома.

— Чому?

— Тому що ти можеш вирватися куди завгодно. Любиш Шерлока Холмса — піти у Вікторіанську Англію, любиш фантастику — полетіти на Марс. І все це легально, без порушення статуту.

Тому кожна книжка знаходить читача. Я знаю, що дуже заходить військовим поезія. Такі книги часто просять у шпиталях. Напевно, поезія — коротша форма, це легше читати. Окрім того, коли боєць відновлюється, особливо після контузій, вірші класно працюють у терапевтичному плані.

Також популярна ветеранська література, тому що бійці шукають своїх серед письменників. Тут працює принцип впізнаваності. У когось така сама історія сталася, у когось такий самий був командир, який описаний. Хтось дуже подібний досвід пережив.

Не раз чули від бійців, що почали читати саме зараз, під час війни, причому книги таких жанрів, які раніше не любили. Наприклад, хтось терпіти не міг фентезі, а тепер таким зачитується.

Є серед наших читачів і ті, хто дуже любить книги, читає постійно, але немає фізичної можливості дістати якусь новинку. Тому, коли на фестивалях відбувається збір книжок, ми говоримо про це, якщо люди питають, що краще передати на фронт. Ми намагаємося, щоб наші точки збору книжок, наші стенди були представлені на усіх книжкових фестивалях, які проводяться в Україні.

— Чула від психологів, що під час війни небажано дивитися фільми про будь-які ситуації, пов’язані з бойовими діями. А ви кажете, що люди читають книжки про війну, написані іншими бійцями чи ветеранами. Чи не є це якоюсь додатковою травматизацією психіки?

— З одного боку є таке побоювання. А з іншого боку – це ж добровільний процес. Ми спілкуємось з бійцями, питаємо, що саме їм хотілося б читати, вони питають нас про книги, які ми привезли. Є люди, які кажуть, що не хочуть про війну, а хочуть щось легке. Будь ласка, на тобі легке.

У нас серед іншого, наприклад, була товстелезна книга в жанрі романтичка проза. Ми її дуже довго возили, думали, що якась жінка врешті-решт забере. Забрав кремезний дядько, такий воїн-воїн.

А нещодавно Макс Кідрук нам розповів, що військовий психолог однієї з бригад подякував за його бестселер "Колонія". Бо після певних дій особовий склад був у "психологічній ямі", а саме ця 900-сторінкова книжка допомогла людям із неї "вийти".

— Історичні книжки мають популярність?

— Так. І це означає, що ми цим проєктом ще й просвітницьку функцію несемо. Наприклад, досить популярна книга Ярослава Грицака "Подолати минуле: глобальна історія України", також популярний Шкляр, бо пише бестселери на історичну тематику.

— Хто більше читає: молодь чи люди старшого віку?

— Абсолютно всі. Немає такої градації за віком. До речі, на одній з панельних дискусій на "Книжковому Арсеналі" було питання щодо соціальних мереж і книжок. Вона була присвячена саме книзі. А питання було про те, навіщо книги, коли усіх цікавить переважно ТікТок.

На що один із наших речників Остап Українець сказав, що книжка на фронті потрібна саме через те, що є ТікТок. Коли ти вже не стягуєш цього потоку інформації, тобі не потрібно оце постійне миготіння перед очима. З ТікТок умовно кажучи, ескапічний процес у тебе не вийде, він не створює тої атмосфери, коли ти можеш "провалитися" в книжку і побути в якомусь іншому світі, не думати постійно про те, що тебе оточує.

Фільм цього теж не зробить. Бо він закінчиться і все. А книга — це пролонгована історія. У нас в мозку інакше працюють нейрони, коли ми читаємо.

Скажу про себе. До повномасштабного вторгнення я був у плані читання, так би мовити, цифровий. Тобто, я нормально сприймаю аудіокниги, мені нормально читати в телефоні, в електронній книжці. Для мене це не є проблемою. Але за період повномасштабного вторгнення росії в Україну моя бібліотека збільшилася на понад 140 друкованих книжок. Мені здається, що це про те, що книжка ще має якусь укоріненість в землі, вона дає тобі змогу думати про те, що війна це все ж таки явище тимчасове.

— Скільки книжок передали військовим за час існування проєкту?

— Ми доправили до війська понад 44 тисячі книжок. Але у військових є постійна потреба.

Дуже привернуло увагу до цього проєкту те, що на останньому "Книжковому Арсеналі" до нашого стенда підійшов Президент із першою леді, які купили дві книги, підписали їх і передали для військових.

Ми переправили їх на один з напрямків, і люди самі їх вже там обирали. Реакція була дуже зворушливою. Бо політичні переконання можуть бути які завгодно, але коли це книжки від президента твоєї країни і підписані його рукою, це має велике значення.

Після цього ще чимало книг передали нам представники влади, серед них — тодішній прем’єр-міністр Денис Шмигаль.

Окрім того, я завжди прошу письменників відомих, поетів, підтримувати цей проєкт, передавати свої книжки. Тому він настільки потужно розвивається, що дав поштовх новому літературному напрямку для Культурних сил. І я працюю зараз над тим, щоб у нас невдовзі з’явилася "Книга з фронту". І ми могли не тільки для українського суспільства, а й світового, представляти ту літературу, яка народжується в окопах. Представляти мілітарну культуру, мілітарне мистецтво всюди, де можна, бо, зрештою, це певним чином формує культуру воїна, від якої нам нікуди не дітися, якщо ми хочемо мати успіх як держава і нація в цілому.

— Тобто, хочете видавати книжки, які пишуть люди, що воювали чи воюють?

— Якщо все спростити, то саме так. Але велика заковика поки що полягає в тому, як відібрати саме ті тексти, які потрібно опублікувати найближчим часом. Тобто, цей механізм нам потрібно зрозуміти, щоб визначитись, що це буде: поезія, мала проза, антології чи окремі автори.

Література – це теж велика частина культурної дипломатії, яка може чинити той самий вплив, про який ми говоримо і в середині організації і назовні. Тому будемо намагатися знаходити літературних агентів і партнерські видавництва не лише в Україні, але й у Європі.

І це насправді дуже логічний другий крок – якщо є проєкт "Книга на фронт", і ти розумієш культуру як елемент національної безпеки, то ти також розумієш, що мав би з'явитися і проєкт "Книга з фронту".

— Де на це плануєте брати кошти?

— Ми працюємо з партнерами і відкриті до будь-яких нових партнерств. У проєкті "Книга на фронт", по-перше, серед наших партнерів — книгарні і видавництва. По-друге, є точкова партнерська робота, коли ми говоримо про спільні цінності і це перегукується з цінностями партнерів. Таким чином, ми можемо реалізовувати проєкти ще більш таргетовані. Зокрема, для того, щоб закрити серйозну потребу по лінії обізнаності бійців у фінансах і фінансовій грамотності, ми співпрацювали з "ПриватБанком".

І це дуже цінний проєкт для нас, тому що насправді фінансова історія – це серйозний виклик. З одного боку у людини є бойові виплати, які вона чесно заробила, ризикуючи життям. З іншого - можуть виникнути якісь виклики по типу онлайн-казино або інші історії, коли вона усе це може втратити. Тому потрібно володіти фінансовою грамотністю, щоб цих викликів уникнути. Не кажучи вже про те, що ці книжки можуть надихнути когось з бійців на те, щоб подумати, як пасивно заробляти, перебуваючи у війську, як ці гроші, які ти заробив, уже зараз можуть тобі приносити додатковий дохід.

Для цього проєкту були обрані за консультаціями з фінансистами 5 книжок, які поїхали на фронт. Це Бодо Шефер "Шлях до фінансової свободи", це "Мислення швидке й повільне" Даніеля Канемана, "Найбагатший чоловік у Вавилоні" Джорджа Клейсона,

Робін Шарма і його "Монах, який продав свій Феррарі", а також Любомир Остапів "Любов та бюджет". Якщо говорити про книжку Любомира Остапіва, то це дуже хороша історія, враховуючи, що це про фінанси сімейних пар.

Загалом це дуже корисні, мотивуючі, надихаючі книжки.

— Скільки вам передали цих книжок від банку?

— Завдяки ПриватБанку було закуплено майже 4300 примірників визначених експертами фінансових бестселерів. Ці книжки поїхали з поясненням, для чого і для кого вони, яким чином їх можна використовувати.

Далі ці книги розподіли по напрямках наших мобільних груп. Ще один наш партнер – це "Нова Пошта" — допоміг переправити їх у міста, де базуються наші мобільні групи, а вони вже безпосередньо в зоні бойових дій доправляють книги в бойові підрозділи. Там вже боєць через контакт з нашим побратимом або посестрою їх отримує і може їх читати і надихатися.

— Серед військових чимало тих, хто пішов добровольцем у 2022 році, залишивши власний бізнес. Є навіть банкіри. Навіщо таким людям читати про фінансову грамотність, якщо вони про неї і так знають?

— Наші заходи влаштовані таким чином, що коли захід починається, то перше, що робить наш побратим – це калібрує, хто перед ним, яким чином з людиною говорити, про що.

І в результаті весь захід, якій відбувається - це не тільки "Книги на фронт" стосується – умовно підганяється під цю аудиторію. Ми ж розуміємо, що ситуації можуть бути дуже різними. Є ситуація, коли бригада на підйомі, в неї якийсь успіх, а є бригади, яких потріпало, і там по-іншому все проходить. Для когось важлива психологічна реабілітація, а ще для когось не менш важлива мотивація.

І коли ми говоримо про книжки з фінансової грамотності, про те, чому саме ці п’ять творів були обрані – це тому, що вони діють на всіх по-різному. Це достатньо універсальна історія. Умовно кажучи, я прийшов з бізнесу, або я – банкір і я не читав книгу "Любов та бюджет", мені все одно цікаво прочитати про те, як керувати заробленим, планувати це разом з коханою людиною. Тобто, йдеться про фінансову свободу саме сімейної пари. Бо в цій книжці багато чого: від першої розмови про створення спільного бюджету до питань боргів, інвестицій, страхування та створення фінансових резервів. Можливо, прочитавши її, я повернуся до свого бізнесу і якось скорегую його.

Загалом усі ці п’ять книжок – це дуже круті фінансові бестселери. І самі по собі дуже цікаві книжки. Їх можна використовувати як свого роду підручник, а можна, як дуже цікаву літературу фінансової направленості.

— Ви сказали, що книги можуть певною мірою запобігти ризикам. Але чи дійсно вони можуть "переключити" людину, яка хоче грати в онлайн-казино?

— Я би хотів вірити, що переключають. Але є різні стадії занурення в це. Бо це ж ще терапевтична історія і є випадки, коли потрібна допомога психотерапевта.

— Ви сказали, що присутні на майже усіх книжкових фестивалях і люди можуть приносити до вашого стенда книги, які купують, щоб передати військовим. А як вони це ще можуть зробити, коли немає фестивалів?

— Є партнерські книгарні. Це і великі мережеві книгарні, як книгарня "Є", і книгарні видавництва, як "Віват". Також ми надаємо військовим доступ до електронних книг. У нас є партнерство із Yakaboo. В них у додатку є розділ "Бібліотека для героїв". Ми розповсюджуємо промокоди на доступ до цієї бібліотеки та надаємо коди військовим, які хочуть більше читати.

Ви вдячні усім людям, які долучаються до проєкту і допомагають нам забезпечити військових книгами. І що їм віддячити, ми зробили закладинку з цитатою, яка нам дуже подобається: "Правильна книга в певний час може змінити життя" і віддавали людям на фестивалях у Луцьку і Львові. Далі теж будемо це робити. Бо закладинка – це ж практична річ. Люди на це добре реагують і пам’ятають про "Книгу на фронт", читаючи те, що люблять.

Сергій Позняк, командир снайперського взводу, лейтенант Національної гвардії України, голова Асоціації підприємців-ветеранів АТО, фінансовий та інвестиційний експерт з 25-річним досвідом:

— Пане Сергію, ви повернулися на фронт після важкого поранення і продовжили воювати. Вільний час здебільшого приділяєте розвитку ветеранської політики, зокрема, ветеранського бізнесу. Є час, щоб читати книжки?

— Коли на позиції, там точно часу немає читати. А якщо нас змінили і є кілька діб перепочити, то це гарний спосіб переключитися. Для мене це така історія, що ніби я повертаюся у своє цивільне життя. Ми можемо бути в якійсь напіврозваленій хаті, де бігають криси, але я роблю собі каву або чай в пластиковому стаканчику, беру книжку і мінімум п’ять сторінок прочитую. Я рано прокидаюся – о 5.30-6.00.

Сідаю так, щоб мені ніхто не заважав і я нікому. І пів години п’ю цей гарячий напій і читаю книжку.

На фронті дуже сильне психологічне навантаження. Особливо, якщо важкий напрямок. Наприклад, як було на Покровському в нас. А повторюючи цей ранковий ритуал, я ніби повертаюся додому, бо саме так я щоранку роблю вдома. П’ю каву і читаю. Таким чином, три-п’ять днів перепочинку дають тобі можливість психологічно відновитися наскільки це можливо.

— За яким принципом ви обираєте книги?

— Я обираю книги, в яких описується подолання складних ситуацій. В основному це стоїчна філософія. Марк Аврелій, Епіктет, Массімо Пільюччі. Епіктет, правда, творів не залишив, але за ним записували.

— Чому саме такий вибір?

— Бо на фронті нереально екстремальні умови, а такі книги допомагають ставитись до них філософськи. Бо там три складові. Не паритися про те, що ти не можеш змінити. Якщо ти маєш на щось опосередкований вплив, то доклади максимум зусиль, що змінити те, що хочеш. І останнє: якщо ти маєш повний вплив, то просто роби свою справу.

— Один з бійців мені радив прочитати книгу "Абсолютна відповідальність. Уроки лідерства від морських котиків" Джоко Віллінка та Лейфа Бабіна. Автори - колишні "морські котики", які повернулися у цивільне життя. За його словами, в ній ідеться про те, як застосовувати бойові принципи дисципліни та відповідальності в бізнесі та повсякденному житті, також вони описують досвід подолання складних ситуацій. Подібні книги потрібні на фронті? Наскільки можуть надихнути когось думати про те, щоб започаткувати власну справу після завершення війни? Чи так далеко там не загадуєш?

— Такі книги важливі й дійсно можуть надихнути. Бо багатьом з тих, хто пішов на фронт, треба буде починати з нуля. Окрім того, під час війни відбувається переоцінка цінностей. І те, що для тебе було цінне до того, як ти пішов воювати, може зовсім знецінитися. Бабки, яхти і т.п. Уся ця меркантильна, матеріалістична херня просто втрачає значення.

— Чим вони заміщаються?

— Справжніми цінностями. Це – твоя сім’я, твоя країна, дружба, допомога. Прикрита спина і кинутий вчасно ріжок з патронами цінніші за усе золото і діаманти світу. Скажу за себе. Раніше я міг ходити, а тут мить – і ноги немає. Тобто, звичайної частини тіла, яка є в усіх, у тебе немає. І всі твої досягнення, всі твої статуси, яких ти прагнув і якими пишався, ти готовий віддати за те, щоб тобі просто не боліло. І такі речі, я вважаю, треба переживати правильно.

Чи, наприклад, ти ходив з людиною на позиції три місяці, а сьогодні побратими потрапили у засідку і ви не можете дістати тіла. А бачите їх тільки з коптера. Усе це дуже важко переживається.

У нас влітку був важкий виїзд: з дев’яти снайперів, які були в нашій групі, цілим вийшов я один. Позицію втримали, але ж …. Це дуже болісно сприймається. Тому книги – це те, що дозволяє на короткий відрізок часу не думати про те, що відбувається навколо. Через це я не лише на фронті, але й коли буваю вдома, повторюю щодня свій ранковий ритуал. Ранок, коли ти прокидаєшся не на фронті, — це сама важка частина дня. І це не лише моє відчуття, у багатьох знайомих військових питав – відчувають те саме.

— Чому?

— Тому, що ти не на війні, тому, що тут усе несправжнє і неважливе. І чоловіки, які в закладах п’ють і гуляють щовечора, — це не частина резерву. Надивишся на усе це, ранком прокидаєшся – мандраж.

І ще ж є проблема з гормонами. Якщо ти увесь час на фронті проводиш з високим адреналіновим фоном, він у тебе зберігається. А в умовах мирного часу він уже не потрібен.

— Але так легко він не відпустить.

— Думаю, він не відпустить ніколи. Я раніше вважав, що ПТСР – це про слабаків. Насправді все виявилось інакше.

— Коли спілкуєшся з людьми, які виїхали в перші дні вторгнення за кордон, вони не розуміють, що ми пережили в лютому-березні 2022 року в Києві, не кажучи про прифронтові регіони і життя людей там зараз. Так само ми не зрозуміємо, що переживають військові. Бо не були поруч на фронті.

— Звісно. Як пояснити цивільній людині, що відбувається, коли по тобі прилітають міни чи відривається від вибуху нога? Або що таке штурм? Що треба виплигнути з СПшки і побігти на зустріч хмарі куль… Як це, коли витягуєш тіло товариша частинами, складаєш у спальник, а голови немає?

Я влітку був у США, Спілкувався з американськими морськими піхотинцями, які брали участь у місіях в Афганістані, Іраку. Питаю у одного з них: "Ден, як ти цього позбавився?". Каже: "Ніяк. Просто живу з цим".

— Культурні сили разом з "ПриватБанком" і за підтримки Національного банку України запустили проєкт з фінансової грамотності для військових. Ви створили інвестиційну платформу FinStream, що спеціалізується на кредитуванні малого і середнього бізнесу, зокрема проєктів ветеранів і їхніх родин. На ваш погляд, важливі такі знання з фінансової грамотності для тих, хто воює чи зараз це не на часі?

— Дуже важливі, бо люди могли б інвестувати кошти, які отримують на службі, у власну справу чи справу побратимів. Наприклад, у нас в Асоціації ветеранів-підприємців є проєкт "Приватні ветеранські облігації". Кожна облігація – це внесок у реальний бізнес ветерана. Купуючи цінні папери, вони були б впевнені, що через деякий час отримують додатковий дохід. З іншого – самі принесли б користь, підтримуючи бізнес людей, які так само воювали за країну.

— Можна прогоріти на таких облігаціях?

— Думаю, що на таких — ні.

— Тобто, перебуваючи на фронті, ти можеш фінансово підтримати ветеранську спільноту і на цьому потім заробити?

— Так, це непрямі інвестиції. Бо коли прямі інвестиції, то там усі ризики — на інвесторі. А тут ризики на емітенті облігацій.

Звісно, компанія може збанкрутувати, але треба дивитися на її історію. Якщо вона вже кілька десятків років працює, це має вагу.

— Загалом на фронті думаєш про те, куди вкладати гроші чи просто накопичуєш їх на картці і витрачаєш на якісь нагальні потреби?

— Про це бажано розмірковувати не тоді, коли ти вже на позиції. Бо якщо ти думаєш не про виконання бойової задачі, а про щось інше, то великий ризик "задвухсотитись".

Тому краще планувати усе заздалегідь, коли є час. А набір знань і навичок для ефективного управління особистими грошима  дає змогу приймати обґрунтовані фінансові рішення. Фінансова грамотність охоплює планування бюджету, заощадження, інвестування, а також допомагає уникати імпульсивних вчинків, таких, як, наприклад, гра в онлайн-казино.

— Щоб отримати цей набір знань, треба читати лише вузькоспеціалізовані книги чи бестселери, написані відомими фінансистами, бізнесменами?

— З вузькоспеціалізованими можна не вгадати, краще цікаві, базові читати, щоб вектор розвитку і набуття знань задати. А вже потім ці знання поглиблювати.

Тетяна Бодня, "Цензор.НЕТ"