"Не можна далі сцяти людям в очі"

Автор: Дар'я Каленюк

"Не можна далі сцяти людям в очі" - кричала я Зеленському сьогодні уві сні. "Люди не готові гинути та воювати за державу, в котрій їх зневажають та лицемірно дурять".

Треба ж такому наснитися в новорічну ніч, подумала я, прокинувшись зранку... Чого б це?

Пішла подивитися новорічне звернення Зеленського. І я в шоці.

По-перше, це було новорічне звернення до народів Європи та США, а також їхніх лідерів. Українське суспільство та український народ відійшов на другий план. Головний посил від президента України - завершення війни залежить від Америки та Європи, які мають дотиснути до чогось росію. А українцям треба буде схвалити якесь завершення війни. Схоже, натяк на референдум.

По-друге, з екрана говорив голуб сильного миру, в котрого на 90 % вже склалася мирна угода. Лишилося всього 10 %, але що саме там - голуб миру говорить між рядків. Всього-на-всього, щоб погодилася росія. І всього-на-всього, щоб здати неокуповані території Донбасу в обмін на безпекові гарантії, які сильніші за Будапештський папірець та Мінську пастку. Тут пригадується, як весь 2024 рік Зеленський годував народ "двосторонніми безпековими гарантіями, підписаними з десятками країн", які насправді були міражем, повною піар-фікцією.

По-третє, жодного слова про перемогу. І нічого про зміни, які потрібні і в суспільстві, і в управлінні державою задля досягнення цієї цілі. Треба просто "бути на крок попереду" росії. Просто "протриматися на день довше ніж ворог". Трішечки бути сміливішими за ворога. І буде щось... що називатиметься "сильний мир"... якщо цього захоче росія, або якщо росію дотисне Америка.

От і все. Це і є наш план? Наша стратегія?

Так це пряма дорога до капітуляції та стратегічного програшу.

Правда полягає в тому, що:

1. Росія не хоче миру. Вона хоче контролювати всю Україну. Україна для росії - плацдарм наступу на всю Європу, але в Європі вперто цього не хочуть бачити.

2. Америка не хоче тиснути на росію, бо путін вже пообіцяв золоті гори ціною в трильйони доларів близькому бізнес-оточенню Трампа.

3. Європа перелякана, але не готова переводити свою економіку на воєнні рейки. Стратегія Європи - виграти час, аби а) втримати на довше Америку, точніше її військові бази НАТО в Європі, б) допомогти Україні подовше протриматися в ролі щита Європи, бо українці вже звикнули гинути, а їх громадяни звикли двічі на рік по 2 тижні ходити у відпустку в) повільно озброюватися, але аби різко не збільшувати витрат на комунальні послуги пересічного європейського виборця.

4. Якщо нічого не змінювати і просто "бути лише на крок попереду ворога", справедливого гідного миру не буде. Лише капітуляція. Або коротка пауза перед наступною ще кривавішою фазою війни.

5. Ми не можемо змінити росію, ми не можемо змінити Америку, ми не можемо змінити Європу, але ми можемо і мусимо змінити себе. Щоб бути не на крок, а на відстань світлових років попереду росії. Щоб ворог впадав у страх і паніку лише від думки нападати на нас. Ми мусимо здійснити квантовий стрибок у розвитку. Аби вижити. Аби просто мати право бути. І для цього  потрібна мобілізація всього суспільства, всіх талантів, інновацій, витримки, якісної взаємодії. В нас є шалений потенціал до цього, але ключ до якісних змін і до перемоги в системі управління державою.

6. Поки стратегічні галузі економіки дерибанять міндічі президента -

Поки єрмаки президента займаються нездарно дипломатією та військовим управлінням -

Поки сам президент будує собі "межигір'я" у війну на крові та карає своїх найкращих громадян, які вільно говорять правду. І не здатен визнати помилок та змінитися -

Ми лишаємося слабкі зсередини.

Україна та наш народ не матиме суб'єктності та буде фігурами, яких грають у шахи інші гравці. Для людей це означатиме нові смерті, страждання, поневолення та утиски. Для Зеленського - замість героя та батька нації лишитися в підручниках історії невдалим жартом над Україною.

7. Що робити? Тверезо оцінювати реальність. Фільтрувати лицемірну брехню та солодкі піар-обіцянки. Усвідомлювати, що простіше не буде. Цей марафон надовго. Втікати немає куди і не потрібно. Дякувати Богові, що ми ще живі та можемо щось зробити. Наша перемога буде Його Божим чудом. Дбати про фізичне та ментальне здоров'я своє та близьких. Бути добрими та милосердними до людей навколо нас, бо всім нам дуже важко. І чесно та якісно попри все робити те, що від нас залежить там, де ми є. І за себе, і за тих, хто вже віддав життя, аби ми мали шанс щось змінити на краще.

Дар'я Каленюк