Іван Цовта: Розмежування, фактично, немає. Є "кілзона"
До повномасштабного вторгнення Іван Цовта займався меблевим текстилем: починав із працівника складу, а згодом став виконавчим директором компанії "Silk". Нині він - командир взводу та пілот FPV батальйону безпілотних систем 63-ї ОМБр, яка тривалий час протистоїть ворогу на Лиманському напрямку.
Торік екіпаж Івана став одним із рекордсменів Сил оборони за кількістю знищених окупантів - понад п’ятсот російських військових. За такі результати Івана та його побратимів, Артура Дорошенка і Василя Зубрицького, відзначили державними нагородами.
У цьому інтерв’ю ми говоримо не лише про успіхи, а й про щоденні складнощі на полі бою: польоти під постійним тиском ворожих РЕБів, змінену логістику через засилля російських дронів, "кілзону", де немає чіткої лінії фронту, та впровадження нових технічних рішень для підвищення ефективності роботи. Але спершу згадали, як усе починалося.
- Розкажіть, як ви потрапили на фронт?
- На початку повномасштабки я став на облік, але на фронт потрапив у 2024 році. До того був опікуном своєї бабусі, яка була тяжко хвора. Я був єдиним, хто міг її доглядати. За півтора місяця після її смерті я пішов до ЗСУ.
- Як ви мобілізувалися? Через ТЦК?
- У мене були друзі у 47-й та 63-й бригадах. Пропонували долучитися до них.
Тобто я сам обрав, чим хочу займатися у війську. Не так, як у багатьох людей, які зараз до нас потрапляють і кажуть: "Нам не дали вибору". Насправді вибір можна зробити самому. ТЦК цілком надає таку можливість.
- Друзі, які вас покликали, теж пілоти? Тому ви обрали БПЛА?
- Так. Хоча я ще на "цивілці" цікавився технологіями. Знаєте, війна так змінилася, що дрони після піхоти, штурмовиків – один із найважливіших її інструментів.
- Ви одразу обрали ударні дрони?
- Ні, спочатку я був у взводі аеророзвідки. Буквально два тижні мені пояснювали, показували, що і як. Після чого я сказав: "Все добре, пора виходити на позицію – там найкраще закріплюється пройдений матеріал". Десь за тиждень разом із екіпажем аеророзвідки зайшов до Серебрянського лісу.
- Якими були враження від першого вильоту вже на "нулі"? Одна справа – літати на навчаннях, інша – у бойових умовах.
- Різниця кардинальна, адже на навчаннях тобі нічого не заважає, а на бойових є елементи, які це роблять, зокрема подавлення РЕБом - і нашим, і ворожим. Тому що як нашими силами, так і противником кожен дрон у повітрі сприймається, як ворожий.
Спочатку я літав у найпростішому режимі. Але для того, щоб відточити майстерність, навчитися виходити із зон дії РЕБу, коли твій дрон починають "ловити", довелося переходити до режиму вільного польоту - фактично ручного. Там керуєш виключно ти: куди потягнеш, туди дрон і полетить. Тут дуже важлива моторика рук, реакція. Десь за місяць я вже самостійно проводив розвідку.
- Вдавалося?
- Звичайно! Бо було бажання. Воно у будь-якій роботі найголовніше.
- Важливу роль тут відіграє і мотивація, яка у нас із ворогом є різною...
- Наша - вища, як не крути. Вони здебільшого йдуть сюди за гроші. Але я не применшуватиму їхній професіоналізм, як це робили на початку повномасштабної війни, коли казали: "Та це мобіки, виродки!". Так, вони – виродки. Але у них також є спецпідрозділи, які становлять серйозну небезпеку для наших військ. Ворога потрібно сприймати адекватно. Те, що ми їх називаємо під#рами – це одне, бо так воно і є, але не можна недооцінювати ворога. Ми повинні бути готові до будь-яких його дій. В принципі, наш батальйон під командуванням Олега Валерійовича показує, що ми завжди готуємося до чогось ще більш масштабного з боку під#рів.
- Ви дуже успішно їх знищуєте, що було відзначено і на державному рівні: 26 січня президент підписав указ про нагородження вас і ваших побратимів - Артура Дорошенка, Василя Забрицького та командира Олега Ляшка. Що це для вас означає?
- Багато чого. Що б там не писали в інтернеті, але і влада, і командування бачать, на що ми здатні, і що ми робимо для внеску у нашу спільну перемогу. Це дуже важливо. Деякі люди говорять: "Ну, медаль, то й що?!". Я теж сприймаю нагороду спокійно – треба працювати далі. Але це все одно є підтвердженням того, що ти рухаєшся в правильному напрямку зі знищення ворога.
- Це додаткова мотивація ставати кращими?
- Звісно! Наш батальйон постійно працює над тим, щоб ставати кращими, ефективнішим. У нас з’являються новинки в боєкомплекті, нові рішення по БПЛА. Ми тестуємо, аналізуємо та впроваджуємо. Деталей, на жаль, розкривати не можемо. Але ми намагаємося рухатися в ногу з часом.
- До речі, командир Третього армійського корпусу Андрій Білецький в одному із нещодавніх інтерв’ю говорив про це і зауважив, що деякі ваші новаторські технічні рішення були масштабовані майже на все військо…
- Так воно і є. Ми, справді, намагаємося ставати кращими, зокрема зусиллям нашого командира. Як-не-як, щоб воювати, потрібна потужна людина, яка буде стягувати, давати поштовх на якісь нові дії.
- Згадував Білецький і вашого командира. Говорив, що у вашому батальйоні чималу роль відіграє особистість. Олег Валерійович у минулому – відомий політик. Ця колишня медійність та впізнаваність допомагають? Наприклад, у підтримці батальйону.
- Коли Олег Валерійович пішов до війська, повністю зник із медійного поля. Я його розумію, адже медійність медійністю, а нам потрібно добре виконувати свою роботу. Як казав Роман Ратушний: Чим більше росіян ми вб’ємо зараз, тим менше їх доведеться вбивати нашим дітям. Ідеальне формулювання, як на мене.
- Ще раз згадаю Білецького, який звертав увагу на вашу командність та згуртованість. Як вам вдається? Люди ж різні.
- Справді, люди різні. У нас є як ті, хто прийшов добровільно, так і ті, хто потрапив до армії, скажімо так, примусово-добровільно. Але коли вони опиняються у нашому батальйоні, у нас розмивається поняття, як саме ти мобілізувався. Процес злагодження відбувається протягом місяця-двох - ми намагаємося навчити, все показати, дати спробувати різні напрямки. Тобто не визначаємо, ким буде новобранець. У нас є варіанти на вибір: можеш спробувати бути оператором, пілотом чи сапером. Також є професії, допоміжні у роботі екіпажів, як FPV, так і важких бомберів, НРК чи розвідки. Розвиватимешся там, де тобі робота ближче до душі.
- А чи спрацювала у вас програма "Контракт 18-24"? Чи стало більше саме молодих бійців за останній рік?
- Не сказав би. Хоча, справді, такі люди були. Наприклад, у мене у взводі є пілот Артур Дорошенко, якому 21 рік.
- Складно керувати взводом?
- Так, адже це – велика відповідальність. Ти розумієш, що будь-яка логістика зав’язана на тобі. Ти мусиш створювати комунікацію між підрозділами, і якось все складати в один пазл - забезпечення дронами, БК, харчами, проводити правильні логістичні розрахунки по часу перезмінок і заходу-виходу з позицій. Плюс, додаткові навчання, які проводяться на вихідних, коли хлопці виходять, щоб вдосконалювати свої навички. Тяжко, але мені це подобається, бо я бачу: ми всі разом робимо велику роботу.
- Логістика ускладнилася, зокрема через засилля ворожих дронів - тих же "ждунів", які "сидять" на дорозі й вичікують, щоб уразити транспорт. Як справляєтеся?
- Ми проводимо аналізи ворожих стрімів та нальотів, робимо висновки, і вже від них відштовхуємося, коли і як можемо здійснювати логістичні маневри.
- Ваш батальйон увійшов до десятки найкращих підрозділів за результатами знищення противника. Юрій Бутусов написав про вас матеріал. Зацитую уривок: "Розрахунок "Арчі" ББС 63-ї ОМБр поставив рекорд ураження окупантів за рік серед усіх розрахунків оптоволоконних дронів Сил оборони – 589 прямих влучань! Бійці розрахунку Артур Дорошенко, Василь Зубрицький та Іван Цовта отримали ордени "За мужність""…
- Вибачте, що перебиваю, але хочу наголосити, що результат залежить не лише від пілота, а від кожної ланки в ланцюзі, адже якщо свою роботу не зроблять сапер, оператор чи пілот ретранслятора, то пілот FPV не долетить й не уразить ціль. Без цих чотирьох компонентів, які є в екіпажі, не буде загального позитивного здобутку.
А нагороджений був і наш четвертий член екіпажу - сапер Юрій Рурич, який отримав від міністра оборони нагороду "За зразкову службу". Тож хочу наголосити, що це був наш спільний результат.
- Виходить, ви знищили десь шість штурмових рот за рік. Як вам вдалося досягнути такої високої планки?
- Знаєте, коли я перейшов пілотом в екіпаж FPV, спочатку було складно, нічого не вдавалося. Нас це трохи злило. Ми почали більше занурюватися в технічну частину, детальніше вивчати карти, маршрути, де найбільше рухаються московити. Тільки завдяки тому, що ми мали велике бажання і заглиблювалися у свою роботу, досягли таких результатів. Швидка реакція, хуткий збір на виліт - це все відіграє велику роль. Тому що є відкриті зони, якими рухаються під#ри, і закриті. Тобі треба правильно розрахувати час, із сапером спорядити дрон, швидко зібратися й піднятися, знайти найкоротший та найефективніший маршрут тощо. Цим наш екіпаж і займався. Ми почали вивчати як маршрути, так і їхню логістику, періодичність руху. Плюс нам у цьому допомагала наша доблесна аеророзвідка. Якось так у нас і вийшло.
- Чи є у вас якийсь секрет успіху?
- Думаю, він у нас у всіх один – робота заради великої мети, щоб московити пішли звідси на свої болота і сиділи там, або щоб взагалі зникли. Ми над цим працюємо.
- Бутусов ще писав про те, що пілоти за необхідності вступають у бій з ворожою піхотою, якій вдається просуватися крізь наші передові позиції. Ви потрапляли у такі ситуації?
- Саме наш екіпаж - ні. Однак інші екіпажі нашої роти вступали у стрілецький бій з ворогом. Навіть дехто дістав поранення. А до нас московити підходили найближче на 300 метрів.
- Пам’ятаю, командир "Ахіллеса" Юрій Федоренко акцентував на тому, що кожен пілот повинен мати із собою на позиції зброю та вміти її застосувати. Ви дотримуєтеся таких правил?
- Так. У нас також є і додаткові магазини, і гранати. Взагалі у нас забезпечення на хорошому рівні. І, як я вже сказав, постійно проводяться навчання. Як кажуть у Третьому армійському корпусі: "Готові до будь-якого сценарію!".
- У жовтні минулого року пілоти вашого батальйону взяли у полон трьох окупантів. Це не ви були?
- Ми не брали. Наша аеророзвідка та інші екіпажі - так. Я навіть бачив відео, яке мені показували наші хлопці, де московити передавали мені привіт.
- Тобто ті, яких ви не вбили?
- Так це ж обмінний фонд, який також є важливим. Наші хлопці теж потрапляють до полону і їх потрібно на когось міняти. Бажано, щоб вони поверталися звідти якнайшвидше.
- Ви сказали, що у вас забезпечення на хорошому рівні. А у росіян? Що у них із тими ж РЕБами?
- На жаль, у них взагалі радіоелектронна боротьба трохи більш розвинена, ніж у нас. Однак все одно наші техніки стараються придумати щось нове, щоб обійти ворожі РЕБи.
- Зараз, окрім РЕБів, вашій роботі додає складнощів і погода: сніг, туман, низька температура. Як зберігати ефективність за таких обставин?
- Наша "технічка" придумує нові методи роботи навіть у складних погодних умовах. Звичайно, це не стовідсоткова ефективність, але все одно ми працюємо.
Зима цього року видалася справжньою та суворою. Насправді я таку бачив хіба в дитинстві, коли і стільки снігу, і мороз – мінус двадцять. Але все одно намагаємося створювати комфортні умови для роботи. Наприклад, у наших пілотів є спеціальні прилади від обмерзання, як-от спреї. Ми трохи рухаємося у своєму новаторському підході до умов війни.
- Чи мала вплив на вас історія із відключенням Starlink?
- Ні, адже ми одразу відреагували: тільки-но надійшов наказ про реєстрацію, нам вистачило одного чи двох днів, щоб перереєструвати всі свої Starlink і працювати у звичному режимі.
- А відчули, що росіянам їх відключили?
- На їхній зв’язок це вплинуло, як і тоді, коли їх викинули з Discord. Ти одразу відчуваєш, як це змінює ситуацію на полі бою — штурми йдуть інакше, їхні прилади літають не так, як раніше.
- Військові з Гуляйпільського напрямку розказували, що у них після відключення Starlink росіяни почали частіше ходити із паперовими мапами, а штурми стали безтолковішими. Здебільшого вони там переміщуються пішки або на мотоциклах. У вас на Лиманському напрямку як?
- Були намагання штурмувати нашу зону відповідальності на 15 мотоциклах – по двоє на кожному. Така дивна й наївна їхня спроба штурму. Літо, десь четверта ранку, туман, і тут наша розвідка повідомляє про рух 15 мотогруп. Звичайно, їм нічого зробити не вдалося, але це було весело.
- Це ж для вас гарна мішень, правда?
- Так! Щоб знизити їхню ефективність, "розбираєш" транспортні засоби, паралельно нейтралізуючи й під#рів.
- Я так розумію, ви зараз найчастіше вражаєте саме особовий склад противника?
- Наш екіпаж був відведений на зону, де саме піші маршрути ворога. Чому ж ми їх стільки "накосили". Також була техніка, але переважно ми спеціалізувалися на живій силі.
- Росіяни пересуваються малими групами по двоє-троє?
- Час від часу були такі "джекпоти", що за раз "лупили" двох чи трьох.
- Нещодавно бачила відео, оприлюднене "Хартією", як росіянин застрелився після серії скидів з дронів. Ви щось подібне фіксували?
- Було таке, що московити кидалися в дрон автоматами, палками, раціями, просто хлопали його рукою, але їм це не допомагало. Дехто з них хрестився перед зальотом нашого FPV, однак це їх теж не рятувало. Як і будь-яке маскування. Що вони тільки не використовували! От йде він полем в антитепловізійному плащі, ти до нього підлітаєш, пару разів повільно облітаєш навколо, а він просто собі рухається далі. Не знаю, чому так. Можливо, перед виходом вживають якісь речовини, які знижують реакцію чи усвідомлення того, куди йдуть та навіщо. І так "all day, all night".
- Ваша бригада тримає місто Лиман і навколишню територію з квітня 2023 року. Про вас говорять: можуть тут літати із закритими очима, адже добре знають місцевість. Це ж спрощує вам роботу?
- Коли сидиш на одній місцевості, детально її вивчаєш. За допомогою глибокої аеророзвідки, власних вилазок розумієш: де і які дрони та боєприпаси використовувати. Навіть як туди правильно й швидко залетіти. Справді, це спрощує роботу операторам.
- Як би ви назвали нинішню обстановку на вашому напрямку?
- Вона складна, як через ускладнену логістику, так і інтенсивність бойових дій на фронті. Адже зараз такого поняття, як розмежування, фактично немає. Є "кілзона".
- Як ви, воюючи на Донбасі, ставитеся до ультиматуму росіян про те, щоб ми віддали його росії в рамках так званих мирних домовленостей?
- Вони подібне можуть диктувати хіба зі сторони сили. Але ж не завжди перемагають кількістю. Навіть на нашому напрямку їх набагато більше, аніж нас. Але я вважаю, що якість важливіша.
- Я ще думаю про те, що вони на тих вимогах не зупиняться. Потім буде: віддайте Південь, Харків, Суми і так можна дійти до Львова…
- Події просто повторюватимуться. Ми це вже бачили, зокрема у 2014 році.
Якщо ми зараз покажемо слабкість, вони не зупиняться й підуть далі.
І ті, хто кричав, що візьмуть до рук зброю, коли московити дійдуть до їхньої області, поїдуть звідси далі на Захід. Тому не треба чекати на ворога вдома, бо він вже тут. Квазідержава з імперськими амбіціями не спинятиметься.
- Президент нещодавно розказував про прагнення США завершити війну росії проти України до початку літа. Ви вірите, що це можливо?
- Тільки не у випадку з росією або будь-якою іншою подібною країною, яка має такі самі імперські апетити.
- Як взагалі можна вірити росіянам, чи не так?
- Особисто я їм не вірю. Але політики мають викрутити все у правильному руслі. Політична арена робить багато коливань і на фронті.
- Які настрої щодо цього сьогодні панують у вашому батальйоні?
- Ми не віримо, що це все швидко закінчиться. З московією такий варіант точно неможливий. Вони уже у 2014 році припиняли вогонь. Ми зараз бачимо, у що це вилилося.
- Але ж ви все одно думаєте про майбутнє, правда?
- Звичайно, думаємо! Будуємо плани на цивільне життя після цього всього. Але я розумію, що наразі ми маємо виконувати свою роботу. У побратимів такий самий настрій: як би нас це все не втомлювало, не доводило інколи до якогось розпачу, але всі усвідомлюють, навіщо ми тут.
Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"
Фото надані Іваном Цовтою
