"Азовець" на позивний Беретта: "У полоні б’ють всіх. На допитах – особливо жорстоко"
18 російських військовополонених – такий "урожай" зібрали бійці Інтернаціонального батальйону 12-ї бригади "Азов" менш ніж за добу. Це сталося в грудні минулого року у передостанній день операції з зачистки села Золотий Колодязь на Донеччині.
Загалом вона тривала 21 день і стала прикладом системної та виваженої роботи наших військових. Заступник комбата на позивний Беретта також тоді перебував у епіцентрі подій. Він не керував зі штабу, а працював безпосередньо із бойовими групами. Для нього це перша операція в цьому підрозділі, хоча за плечима має вже чималий бойовий досвід, адже до війська потрапив ще 2014-го, будучи студентом.
- Де ви воювали на початку?
- Найперший мій бій відбувся в Іловайську. Було декілька штурмів міста. Потім - оборона Маріуполя. Далі я на рік повернувся до цивільного життя. А у 2016-му підписав контракт.
- Чому вирішили повернутися до війська? У 2016-му вже не було таких активних бойових дій, як раніше. До того двічі були підписані Мінські угоди…
- У моєму сприйнятті бойові дії не закінчувалися. На початку 2015-го була Павлопіль-Широкинська наступальна операція. Далі – оборона Широкиного, яку тримав "Азов". Я спілкувався зі своїми друзями та знайомими, які там були. Для них війна тривала. Тому я знав, що треба повертатися, що ще воюватимемо. До 2021 року вона мала різний характер та інтенсивність бойових дій.
- Ви розуміли, що рано чи пізно можливе повномасштабне вторгнення?
- Так. Ми це постійно між собою обговорювали. Всі знали, що це буде.
- Де вас застало 24 лютого 2022 року?
- У Маріуполі.
- Ви були на "Азовсталі"?
- Так.
- Що вам тоді давало сили тримати оборону?
- Знаєте, неприємно воювати в оточенні. Сили давав колектив. У нас він був дуже хороший. Важливо, хто тебе оточує. За таких обставин важко давати собі право на слабкість.
- У травні 2022-го захисники Маріуполя вийшли з "Азовсталі" у полон. Ми знаємо про ставлення росіян до українських полонених, а особливо "азовців". Розкажіть про той період, що можете.
- Полон, як полон. Наскільки там може бути погано, так і було. Але деяким людям було ще гірше. Були ті, хто взагалі його не пережили. Декого спеціально вбили, декого – випадково, перестаралися.
- Я так розумію, з вас знущалися…
- Там це - звичайна практика. Б’ють всіх. На допитах – особливо жорстоко.
- Що у вас запитували на допитах?
- Все що завгодно! Їхня головна мета – сфабрикувати справу. Спочатку тебе "просмажують", ставлять якісь питання, деякі з яких навіть не стосуються реальності - вони там щось почули, придумали і все. От вони ставлять питання і б’ють, ставлять питання і б’ють. Ти кажеш, що нічого не знаєш - часто це реально так і є. Тебе все одно б’ють. Так знову і знову.
- Що вас психологічно тримало?
- Думки, що може бути гірше. Як би погано тобі не було, там дуже легко можна зробити так, щоб тобі стало ще нестерпніше. Я хлопцям в камері завжди казав: "Не жалійтеся на життя, тому що в цьому закладі завжди є хтось, у кого справи гірші, ніж у вас". Тобто оце усвідомлення, що може бути повне свавілля. Це не солодко. От тебе день били, ввечері закинули до камери і ти думаєш: вночі не б’ють – вже нормально. Отакі діалоги ведеш з собою.
- Скільки минуло часу після обміну, коли ви знову пішли воювати?
- Пів року.
- Вдруге за нашу розмову спитаю: чому ви повернулися на фронт?
- Мабуть, залишатися у цивільному житті після полону – не дуже правильно. Це як гра в шахи: твій суперник зробив хід, то тепер ти маєш ходити. Якщо цього не робиш, значить, програв.
- А нам треба виграти!
- Безперечно! Знаєте, у нашому колективі, в якому я перебував і в АТО, і в Маріуполі було таке світосприйняття: ми знали, що всі повернуться у стрій. Так і сталося. Багато хто вже загинув у бою після повернення з полону. І загалом війна ж не закінчилася. За таких обставин складно просто бути в цивільному житті. Війна триває, значить, треба ще повоювати.
- Так, війна триває. І операція із зачистки Золотого Колодязя – її історична частина. Поговорімо про той день, коли ваші бійці взяли у полон 18 російських військових. Як це було?
- Тут передусім варто зазначити, що цим подіям передувала дуже складна і доволі тривала попередня робота по зачистці інших вулиць населеного пункту. Це був передостанній день операції. Тобто загалом цьому передувало ще 19 днів бойової роботи. На момент взяття у полон 18 росіян нами було зачищено десь 75 відсотків села. На фінальному етапі залишалося зачистити дві вулиці трохи далі – ніби як окрема його частина, винесена на південь. Противник був локалізований на відносно незначному відрізку території, через що була така велика його концентрація. Ми, звісно, не підозрювали, що там знаходитиметься така чимала кількість росіян. До того ми постійно проводили аналіз радіоперехоплень, а також допити попередніх полонених, тому мали приблизну картину по військовослужбовцях рф, які можуть там перебувати. Тобто ми знали мінімальну кількість, які фігурували в ефірі, і самі позивні. Ще була додаткова інформація про те, що на західній вулиці є людина, яка коригує вогонь артилерії, а на східній – та, яка, можливо, є офіцером. Таким чином ми відштовхувалися від того, що в нас є мінімальна кількість позивних, до якої можна ще додати 50 відсотків. Тож я думав, що ми там зустрінемо 10, максимум 12 осіб, а їх виявилося аж 18.
Ми так запланували: зачистка однієї вулиці в один день, другої – на наступний...
- Чому так?
- По-перше, ми вже знали, що противник локалізований та нікуди не подінеться.
По‑друге, під час таких зачисток краще не поспішати і зробити все акуратно, з мінімальним ризиком для особового складу, оскільки ситуація це дозволяла.
Тож того дня була розпочата зачистка першої вулиці, де ми взяли першу партію полонених. Потім одразу ж – другу, в якій виявилася людина, яка знала англійську мову. Вступили з ними в комунікацію. Далі взяли третю партію. Було заплановано, що зачистка цієї вулиці може тривати весь світловий день, однак вона була завершена буквально за декілька годин. Чому ми розраховували на весь світловий день? Тому що після того, як у вас стається контакт з противником, коли одразу не здається в полон, на одній точці можна застрягти дуже надовго. Адже він так само фортифікує підвали, робить там додаткові підкопи, тунелі, тому іноді буває дуже добре підготовлений до оборони. Якщо ворог не має бажання здаватися, ви, звісно, стимулюєте, щоб воно виникло. Але якщо зовсім не хоче здаватися (тобто в нього страх потрапити в полон більший, ніж страх смерті), може там сидіти до кінця. Тому, коли плануєш такі операції, час треба брати трошки із зазором. Але, як я сказав, все сталося значно швидше, ніж очікувалося, і буквально за декілька годин ця вулиця була зачищена. Нами було прийнято рішення не відкладати зачистку другої вулиці на наступний день, а відразу ж перейти на неї. Я зібрав свіжу групу, тому що попередня вже виконала певний об’єм роботи. Їй була доведена задача, надана інформація та представлений план дій. Після короткого обговорення ми висунулися на другу вулицю. Попередньо думали, що рухатимемося з півночі на південь вниз в бік противника. Але тоді вирішили, що вже можемо спокійно пересуватися з півдня на північ. Якщо ворог тікатиме, на півдні ми його блокуємо і рухаємося вверх на північ. Якщо противник тікатиме на північ, він виходить на наші позиції, які вже попередньо були там встановлені. І таким чином ми його затискаємо. Такий був план.
Ми висунулися на зачистку другої вулиці, зробили підготовчі заходи. І згідно з тією інформацією, яка в нас була від військовополонених, вирушили на першу точку, на якій очікували зустріти приблизно трьох-чотирьох військовослужбовців рф. А на першому підвалі ми прийняли п’ятьох, потім одразу пішли на другий. Було дуже зручно, тому що полонені самі показували, де знаходяться їхні друзі...
- Не збрехали?
- Ні, це було не в їхніх інтересах. Тож ми спокійно, без шуму і пилу прийняли ще партію полонених. Вони нам повідомили, що на цій вулиці більше нікого немає. Мовляв, решта підвалів чисті. Але ж ми, зрозуміло, прочистили усе до кінця. І вдруге полонені так само не збрехали - всі інші підвали були чисті. Таким чином, на другій вулиці ми взяли вісім полонених. Разом із попередніми – 18. Причому навіть не за добу, а за сім годин. За добу, виходить, більше, тому що наступного дня ми полонили ще одного. Він перебував не в самому селі, а в посадці за кілометр. Довгий час жив там в ямі, накритій поліетиленовою плівкою. Був поранений в руку.
- Він не міг повернутися до своїх?
- Ні, йому забороняли. Сказали сидіти там і тримати позицію.
- Що у них там було із забезпеченням?
- Прорив противника на цьому напрямку був дуже швидкий, і вони зайшли у відносно тиловий населений пункт, де у людей в підвалах, як зазвичай в селі, була велика кількість закруток, картопля, цибуля тощо. Був магазин із великим запасом питної води, а також природні джерела води – озера…
- А колодязі?
- Ми теж думали про колодязі, адже і назва села відповідна, але вони всі попересихали. Однак знайти там воду не було проблемою. Тобто запасів провізії було дуже багато. На них ворог міг триматися тривалий час. Щодо боєприпасів, засобів зв’язку та іншого бойового і небойового інвентаря, то логістика забезпечувалася за допомогою БПЛА типу "Молнія", яка могла доставляти вантажі 4-7 кілограмів, а також FPV для менших посилок - наприклад, із кількох батарейок на радіостанцію, декількох пачок цигарок та невеликою кількістю патронів. От такий дрон приземляється біля підвалу, де знаходяться вс рф, вони виходять і все забирають. Тож у них є і посилка, і батарейка від FPV, у якої ще залишається якийсь заряд, то можуть підзарядити свої девайси - мобільні телефони, рації тощо. Тобто загалом логістика у них була дуже добре спланована, доволі активна і фінансово не затратна.
Крім того, не всі росіяни, які знаходилися в селі, зайшли під час прориву на цьому напрямку на початку осені – після того туди постійно інфільтрувалися нові партії. Крайні групи заходили на початку листопада. Загалом їхній морально‑психологічний стан до того, як ми почали там працювати, був доволі хороший. Тому що у них була налагоджена логістика, комфортне проживання та нормальні джерела зв’язку по типу Starlink. Перший дискомфорт для них почався, мабуть, коли їхні Mavic вже не могли туди діставати, тому що цей виступ почали "різати", і лінія відсувалася далі на південь. Таким чином там повибивали їхні БПЛА-шні позиції. Але Золотий Колодязь тоді так і не було зачищено, тому і противник там залишався та інфільтрувався. Коли вони вже не могли контролювати небо, це для них погіршило ситуацію. Але так як зачистка села довгий час не проводилася (не знаю, з яких причин), противнику там було нормально. Його ніхто не штурмував. Тому вони просто жили собі в селі. А деякі групи навіть проводили активну діяльність. Їм ставилася задача, щоб, наприклад, зробити вогневий наліт на українську спостережну чи мінометну позицію тощо. Вони мали контактні бої з Силами оборони України. Були випадки, коли "двохсотили" бійців СОУ. Крім того, збирали інформацію щодо пересування українських військ, особливо бронетехніки. Тобто загалом це було дуже великою проблемою – у нас в тилу знаходилося приблизно 50 осіб, які не сиділи без діла. В умовах сучасної війни - це дуже багато. Труднощі становило й те, що не були перекриті шляхи інфільтрації. Ті групи чітко знали, куди йдуть, що Золотий Колодязь перебуває під контролем російських військ. Це все для них полегшувало, а для нас, відповідно, ускладнювало. А коли ми почали працювати, противнику вже не було так комфортно, як раніше. Взагалі ми очікували, що там буде від 10 до 20 військовослужбовців вс рф. Це згідно з розвідінформацією, спілкуванням із суміжниками та тими, хто взагалі перебував у цій зоні. Тобто не знали, що їх аж 50. Але, зрештою, ми справилися і зачистили село.
- А що з місцевими жителями? Хтось залишався?
- Було три людини. Сімейна пара похилого віку, які жили у себе в підвалі, й не мали жодної можливості звідти вийти. На іншій вулиці була жінка теж похилого віку. Всі троє поранені. Ми надали їм допомогу та евакуювали.
- Я дивилася відео із допитами полонених. Як на мене, вони були такими цікавими й колоритними. Зацитую одного з росіян: "Информация была как будто немцы в деревне". Вони не розуміли, хто їх бере в полон?
- Русаки нас називають німцями. Ми часто у перехопленнях чули, як їхні командири так говорять про підрозділи Сил оборони України. Крім того, у них є такий вислів: "Так мы немцев не погоним". Можливо, та людина, яку ви згадали, зрозуміла якось буквально. Вони були в курсі, що працюють іноземці, адже чули іноземну мову, але не знали, які саме.
- Ще один полонений розказував, що хотів застрелитися, щоб не здаватися в полон, але у нього не було набоїв. Але ж вони всі були зі зброєю, правильно?
- Так, всі були зі зброєю, у всіх патрони були у патронниках. Причому вони й давали бій – у нас були контакти з противником. Не кожен підвал давався легко, де ти лише робиш вогневий вплив і береш у полон. Були такі групи, які відбивалися, зав’язувався бій, тож все було не так просто.
- Це ваша перша бойова операція в цьому підрозділі. Ви були з бійцями в зоні бойових дій, а не керували нею зі штабу. Як би ви її охарактеризували? Вона була складною?
- З одного боку, були речі, які полегшували роботу, - відсутність ворожих Mavic у зоні виконання, низька-середня активність їхніх FPV, значна відірваність противника від своїх основних сил та невелика залученість артилерії. Тобто загалом там була незначна активність засобів непрямого вогневого впливу. Це полегшувало виконання задачі.
Але проведення операції ускладнювало те, що площа села була дуже великою із чималою кількістю будинків та підвалів – понад 200. Крім того, її на землі проводили лише три піхотні групи, вогнева підтримка забезпечувалася одним розрахунком FPV, ще по одному важкому дрону і 120‑му міномету та двома розрахунками Mavic. Це все, що ми мали. Для ефективного проведення таких дій це була мала кількість особового складу. Коли відбувається зачистка населеного пункту, у тебе бійці діляться на два типи: штурмуючі групи і групи закріплення. Перші проводять зачистку, а другі заходять за ними й виставляють блокуючі позиції. Наступного дня групи зачистки продовжують. А тут такої можливості не було, тож у нас групи зачистки ставали блокувальними позиціями в ніч, а наступного дня продовжували проводити свою роботу.
Крім того, десь 60–65 відсотків часу проведення операції були дуже густі тумани, що унеможливлювало встановлення об’єктивного контролю з нашої сторони – тобто ми не могли підняти Mavic і стежити за просуванням противника. Видимість інколи була не більше 10 метрів. За таких обставин ти можеш проводити зачистку будівлі, яка перед тобою, а ворог буде поруч за дві споруди, ходитиме навколо тебе, і ти його просто не побачиш. А щоб через кожен будинок виставити блокувальні позиції, у тебе недостатня кількість людей. Ще ситуацію ускладнювало те, що вс рф добре знали місцевість, адже прожили там близько трьох місяців. Але ми все одно впоралися.
- Як вам взагалі працюється з іноземцями? Чи є складнощі? Чи не виникають проблеми з мовою?
– З мовою завжди будуть якісь проблеми, навіть якщо ти добре знаєш англійську. Наприклад, дуже складно розбирати радіопереговори, тому що ти не завжди українців розумієш, а іноземна мова за таких обставин – просто жах! Це складно.
Ну і загалом присутні language and mental barrier. Це додає складнощів. Але для мене немає різниці, з ким працювати: українцями чи іноземцями. По факту вони у нас хто? Добровольці. А мені добровольчий дух дуже зрозумілий. Тому у мене до них ставлення, як і до українців. Єдине, що треба спілкуватися іноземною мовою та присутній, як я сказав, певний ментальний бар’єр. Тому що люди приїжджають з різних країн. Відповідно, у кожного свій background. Іноді навіть певні побутові речі їм не зовсім зрозумілі, адже вони раніше жили в інших умовах. Але якби ми зараз поїхали до В’єтнаму, нам теж деякі моменти були б незбагненні.
- Як ви проводите рекрутинг до свого батальйону? Як іноземці долучаються?
- Я б розділив іноземців, які до нас приходять, на дві категорії: військові, які мають попередній досвід військової служби, і повністю цивільні. Як вони приходять? Про війну в Україні в світі знають всі. Думаю, про "Азов" теж багато хто чув. Якщо іноземець приймає рішення поїхати до України, щоб взяти участь у бойових діях, то перед ним відкривається не дуже велика кількість підрозділів, куди може долучитися. Вибір невеликий. Крім того, ті, хто вже у нас служать, діляться інформацію, що також спрацьовує нам на користь.
- Ви зараз воюєте на Донеччині. Якою є ситуація на вашому напрямку?
- На нашому напрямку через погодні умови та фактори, про які я не можу говорити, інтенсивність штурмових дій противника трохи знизилась. Коли піде "зеленка", очевидно, буде складніше, зокрема відсікати інфільтрацію вс рф, адже їхні пересування будуть менш помітні. Ворог постійно адаптується до зміни характеру бойових дій. Причому доволі ефективно. Загалом ця тактика інфільтрації є дієвою. Хоча комусь може здатися нелогічною, людожерською, такою, що тягне за собою велику кількість втрат і вимагає не звертати увагу на власних поранених, але це для росіян не має жодного значення. Там питання полягає лише в тому, чи це ефективно? Тому так і працюють.
Все б нічого – можна було б зайти, зачистити й знищити ворога, який пройшов. Але сьогодні з цим теж складнощі, тому що будь-яке пересування на полі бою нелегке та проблематичне. Якщо раніше провести операцію із зачистки, приміром, трьох будинків і двох підвалів було невеликою проблемою, то зараз вже не так, адже у противника велика кількість БПЛА, тому злагоджена робота їхніх розрахунків дуже ускладнює нам пересування на поверхні, а тим більше проведення зачисток.
- Ви сказали, що останнім часом штурмові дії росіян знизилися. Чи не вплинуло на це й те, що їм відключили Starlink?
- Справді, це мало вплив – їм стало складніше координувати роботу їхніх розрахунків БПЛА, що збільшує час реакції та створює їм проблеми.
- Але ж тимчасово? Мені видається, вони знаходитимуть вихід.
- Так, вони адаптуються. Це ж питання інтернету. Думаю, знайдуть якісь рішення, адже зараз є оптоволокно, яке використовується для зв’язку. Звичайно, зі Starlink було набагато простіше. Але знайдуть вихід і з цієї ситуації.
- Інститут вивчення війни пише про те, що росіяни готуються до масштабного наступу на Південь на Схід влітку. Наскільки ймовірний такий сценарій розвитку подій?
- На мою думку, з їхнього боку було б розумно провести такий наступ за наявності відповідних сил та засобів. Можливо, зараз вони накопичують резерви, через що теж трохи зменшилася інтенсивність бойових дій. Якщо вони так вчинять, це поставить Україну перед вибором: куди направляти наші резерви – на Південь чи Схід?
- Ми з вами говоримо, коли в Женеві триває черговий етап так званих мирних переговорів (17 лютого. – О.М.). Думаю, там не варто очікувати на якийсь прогрес. Але нещодавно президент повідомив, що американці пропонують Україні та росії завершити війну до червня. Ви вірите, що таке можливо?
- Я вважаю, що всі ці питання мирних переговорів можуть коментувати тільки ті люди, які сьогодні беруть в них участь. А все решта – це інформаційний шум, який не вартий нашої уваги.
- Я до того, що ви на полі бою, як ніхто, відчуваєте, чого бажає росія. Як на мене, їхня поведінка – це якраз не про мир…
- А який сенс їм зупинятися?! Я не бачу жодного логічного аргументу. У них загалом справи йдуть нормально. Ті люди, які нам розповідали, що росія розвалиться, або помилилися, або нас дурили. Ресурс дозволяє росіянам далі проводити бойові дії і виснажувати оборону нашої країни, тому вони це й робитимуть. Тим більше, якщо поставили собі за стратегічну мету захоплення Донбасу, то який сенс їм відмовлятися від цього?!
- Вони на переговорах вимагають, щоб ми Донбас просто віддали.
- Звісно, це для них набагато простіше. А якщо не отримають Донбас, то продовжуватимуть вести бойові дії. Чи варто сподіватися, що кількість їхніх втрат якось повпливає на рішення?! Ну, сподіватимемося, але продовжуватимемо боротьбу, адже війна триває.
Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"
