10 днів контактних боїв Андрія (Грома) з "Хартії"
Молодший лейтенант Андрій, позивний Гром, заступник командира батальйону, очолив штурмову групу і 10 діб виконував безперервно завдання.
Андрій на війні з самого початку. У нього п'ять поранень, в тому числі три важких, дев'ять контузій тільки офіційних.
Це людина, яка на війні в піхоті пройшла все. І зараз він розкаже про свою операцію, про свої подвиги сам, про те, що він зробив, і його побратими українці, колумбійці, бразильці і американці.
Скажи, будь ласка, що з тобою? Чому ти тут лежиш?
Зазнав поранення під час виконання задачі на Харківському напрямку, а саме на Куп'янському напрямку від артилерії не втік і від FPV. Перше поранення в мене було легке.
Ми виконували певні задачі на певній ділянці фронту, коли намагалися зайти до певних рубежів і п#дар там почав накидувати нам гранати. І один осколок залетів маленький в ліву ногу. Я доповів, що я був трьохсотий, легкий,зелений. Сказали відтягуватись, але я сказав, що не буду відтягуватися, тому що в мене особливий контингент з ким я був, з ким я виконував свої задачі і не можна було цього робити. І залишився,все було добре. Потім через три дні знову у нас були певні штурмові дії.
Ми зачищали далі свій участок. Під час зачистки загинув один там товариш наш, другий зазнав поранення від міномету. І коли натягували йому турнікет, оскільки він не розуміє українську мову, то було важко. І під час з ним розмови в пальцевій формі, натягував йому турнікет і був скид з БПЛА ворожого, який в каску врізався. Каску трішки покошмарило, а мені вже прилетіло в праву ногу. Не дуже сильно, але була вже кровотеча, прилетіло в ліву руку. Було прийнято рішення після цього відтягнути пораненого. Далі відтягнули, наклали турнікет. Далі я наклав собі на лівій руці турнікет, на правій нозі не накладав, тому що кровотеча була не масивна, але була і просто було частково перебинтовано. Потім відтягнувся вже після виконаної задачі, так як вона була виконана до скиду цього, але треба було ще перевірити деякі моменти, але розумів, що треба відтягнутися і перевірити себе.
Відтягнувся до викопаної схованки, накрився, зняв турнікет з лівої руки, перев'язав собі, тому що кровотеча зупинилася і не треба було, щоб втрачати руку. На праву ногу вже почав дивитися і розумів, що треба натягати турнікет, але можливості також не було, тому що треба було виконувати свої певні задачі. Потім, коли група основна пішла вже по наказу на відкат, тому що вже зайшли закрепи, хлопці відійшли, вісім людей відійшло, три поранених з них. Я останній повинен був виходити. Спочатку не хотів виходити, але там певна ситуація сталася, що треба було виходити, тому що був і наказ, і треба було готуватися на інші місії і все це розуміли. Вийшов на окраїну поля, пройшов метрів, може 20-15 і щось був вибух перед ногами якийсь, міномет накрив, 152-га накрила, те що пам'ятаю, і переповзав через поле до іншої лісосмуги.
Ти був поранений цим вибухом?
Найголовніше поранення було вже, так.
А чому ти сам пішов в бій?Ти заступник командира батальйону, сам повів у бій штурмові групи.
Сам виріс з піхоти. І для того, щоб я виріс таким, як є, мої попередні командири, вони завжди були зі мною морально і фізично. Спочатку повномасштабного вторгнення ні один із командирів не сказав мені, що хтось із нас поганий, щоб не виражатися. Нас завжди виручали, карали, наказували. І десь доводили якусь певну інформацію, десь спочатку її скривали, потім доводили. Також і я перед цим командував, спочатку був головним командиром відділення, потім головним сержантом взводу, потім головним сержантом роти, потім тво командира роти, потім командиром роти, потім став вже з 15 серпня 2025 року заступником командира батальйону з іноземцями, батальйон іноземців. Тут набагато мені стало важче в певній практиці самому навчатися. Але всі казали, що ось вони приїхали за гроші, їм цікаво швидко виконувати свої певні задачі і звалити звідси.
Коли я прийшов, мені було важко їх розуміти, розуміти їхню мову, мовний бар'єр, розуміти їхні певні задачі, тому що коли їм доводили, вони, по-перше, все через перекладача, і не всі перекладачі можуть донести інформацію в повному обсязі, певною мірою емоційності, яка потрібна. Плюс стосовно того, що вони іноземці, якщо ти розмовляєш не їхньою мовою, вони чомусь всі думають і вважають, що їх дурять або десь їх використовують як розхідний матеріал.
Ти говориш іспанською? Скільки слів ти знаєш?
Аміго і більше, мабуть, нічого. Ну і но компрендо.
І я розмовляв з ними тими словами, які розуміють. Якщо був відеозв'язок, я їм пальцем показував, що цього не треба робити. До певних цих дій у нас була ще одна задача, і там я зрозумів, що треба їм більше впевненості і я з ними також там ходив. І тут я їм казав, що топі-топі. Це означало для них, вони розуміли, що це я їм кажу, що треба рухатися тільки вперед, в разі назад. Або якщо топі-топі, я їм показував напрямок, вони виконували.
Топі-топі – це вже твої власне команди?
Так, це я вже якось так їм казав. І аміго-вампір я їм казав, це на будь-який звук дрона. І вони розуміли, що аміго – це друг, а друг – це був не друг, для них було не так, тому що вони на це не звертали уваги. Вони вірили, що якщо я з ними, я їм кажу, значить це певна моральна така підбадьорка. І зранку вже мене викликали, я приїхав. Мені кажуть, що в нас все, часу немає, суміжники починають рухатися, якщо ми відтягнемо цей час, то ми зламаємо лінію, не виконаємо певні задачі, і потім за ці задачі нам навіть не буде відповідати перед ким, скоріше за все, це буде провал, і за це будемо відповідати вже, фронт продвинеться вперед, не в нашу сторону, піде на Куп'янськ. Тому було прийнято рішення, я до командира бригади підійшов, кажу, є певне розуміння, чому таке відбувається, вже це я з ними пройшов за місяць до того, як з ними працював, давайте зараз спробуємо, він - ні, я не пущу, ти замкомбата, плюс там у тебе поранення, плюс за тебе там будуть кричати.
Ти викликався йти повести сам штурмову групу?
Так, але мені поставили певні умови, що я повинен з собою взяти ще двох українців, тому щоб я міг розуміти, спілкуюся, зі мною викликалась Аліна провідник, це головний сержант американської роти, вона як перекладач.
Аліна дівчина?
Так, вона перекладач і Карму з молодих офіцерів, які прибули з академії, також взяв я.
Карма, тобто це випускник академії цього року, лейтенант Назаренко.
Аліна була направляючою, тому що вона знала більш-менш дорогу. Я йшов замикаючим, Карма йшов посередині, і всі контролювали свої сектори. Дійшли ми без питань. І що найголовніше, що дуже тихо. Прийшли до позиції, зібралися там в певній локації, знову поділилися, як хто піде. Аліна залишилася на певній позиції, тому що у неї задача була там сидіти. Прийшов я, два-три колумбійці, замикаючий Карма. Потім друга група вже колумбійців рухалася сама.
Ну а чому ти вирішив, що все ж таки такий момент, і командир ротно-тактичної групи має сам вести штурмову групу?
Ну тому що, по-перше, я поставив себе на їхнє місце. Вони не знайомі з місцевістю. Для них що російська, що українська мова є ворожою, так би мовити. Вони не розуміють, де українська, де російська. І по-третє, у мене не було впевненості вже в наших суміжниках, тому що нас сильно під'#али перші два рази. Вони казали, що там посадка контролюється, хлопці пройдуть без бою. Але хлопці приходили і казали, що вони давали бій там, тому що там сиділи п#дари. Тобто її ніхто не контролював. Вони почали казати, що ми не підемо, нас на**ть. Я розумів, що це так воно і є, в їхніх очах, з їхньої сторони. І тому вирішив з ними вже раз ходив, два рази ходив. І вирішив вже на Куп'янському напрямку, в більш складніший момент, піти з ними зробити це. Пішов я, Карма, Аліна пішла на пункт управління, польовий пункт управління як перекладач, на радіостанцію, на зв'язок для того, щоб я міг підтримувати зв'язок. Якщо група колумбійців, яка буде рухатися, щоб вони, якщо вийдуть вперед або десь ззаду, щоб не було у нас френдліфаєр, щоб вони могли їй передати, і вона могла перекласти, тому що деякі слова я розумів, але деякі міг не розуміти і могли б ми наколотити, так сказати, багато дров. І перша група, яка зійшла зі мною, це був я, Карма і п'ять колумбійців.
Розкажи, насправді, як ви заходили? Там вже велика відкритка була, щоб до того лісу зайти.
Ну, ми з певної позиції перебігли, спочатку ми зайшли на цю позицію, там також були пі*дари, ми їх розбирали дронами, хоча нам суміжники казали, що там все гуд, ми там контролюємо, наша піхота там сидить, але там сиділо два дідугани, які навіть не знають, з якої сторони до автомата підійти. Перші 600 метрів поля ми пробігли до певної посадки, потім пересиділи там хвилин 10, перейшли дорогу до іншої посадки, там ще метрів 50, нехай. У другій посадці ми посиділи хвилин 20, поки там була відпрацьована схема з командуванням, що наші дрони будуть розбирати і також наша артилерія з мінометами будуть певні ділянки фронту бити для того, щоб ввести в оману, так сказати, противника. Тобто ми не били, не було розмови бити туди, як пише книга, бити туди, куди хочете йти, тому що пі**ри також цією тактикою користуються і було б зрозуміло, що ми будемо туди йти. Ми били в центр лісу і били в кінець лісу з нашої сторони, це кінець був, для п*дарів це був початок лісу, ми били туди. Ну і п*дари думали, що ми будемо їх брати в оточення, але група в нас маленька, сім людей. Ми зайшли спокійно, переночували, там був у нас контактний бій, але п*дарів ми, так сказати, ще не бачили в дистанції 5-10 метрів, по кущах пошмалялись, вони там відтягнулися. Але вони думали, що ми відійшли, відступили, це була помилка, це добре, що вони помиляються. І зранку було прийнято рішення, підтянулися ще 8 колумбійців, на прохання, до тих колумбійців, які з нами були 5 чоловік, ми попрохали, щоб вони своїм сказали, що треба допомога, підтянулися нам ще 8 колумбійців зранку, і після обіду десь ми розділилися, нас вже було 15 людей, ми розділилися, 10 колумбосів в одній стороні, 3 колумбоса з лівої сторони, я з лівої сторони як командир, і з лівої сторони Карма. І пішли чистити ліс по флангах, так сказати, п*дари не очікували, що таке буде, але вибили їх по флангах обережно, зайшли до кінця іншого боку, до кінця лісу вже, окопалися там, ну і перший бій в нас стався такий, що вже зрозуміло, що ми їх контролюємо, це ввечері, також там сиділи без провізії толком, вони там, вода, їжа була, бк малувато і вони до населеного пункту, який вони окупували, ходили як до себе додому, ми ту стежку випалили , колумбійці розсадились,як їм треба було.
Як це було? В яких умовах проходив штурм?
В нас було 3 колумбійці, я і Карма. Рухався перший я, колумбійці зигзагом. Бліндаж, граната, постріл, далі. І так поступово лівий фланг ми зачистили.
Там достатньо великий ліс. Скільки бліндажів і позицій зачистили?
По лівому флангу десь 12. В трьох бліндажах буди зустрічні бої, але гранати нам допомагали.
Колумбійці були з більш важким озброєнням, з Фортом, кулеметом, а я вже заходив з трофейною зброєю і своєю, з калашем.
Кожен бліндаж це фактично як такий, один штурм, одна операція, і ти пройшов один, другий, третій, вісім бліндажів, неймовірно. Скільки БК ти витратив на все це?
Я з собою брав 9 магазинів і розсипом з собою, брав, мабуть, тисячі півтори. На штурм я з собою взяв 700 розсипом і все, що в мене було по магазину, заряджений, і те, що добув, в мене магазинів було, може, 15.
А, ти трофейні збирав.
Так, навіщо мені з собою тягати, якщо можна? Я ж не стріляю чергами, тому що це невигідно для мене втрачати БК. Одиночні простріли, двійні простріли і короткі черги, якщо треба вже подавити вогнем. Плюс у мене були колумбійці, у мене був Карма, які були заряджені юарками, вони з собою БК взяли побільше. Форт 600 у колумбійців був, вони і гранатами заряджені були. Якщо я не міг зрозуміти, чистий бліндаж чи ні, і супротив був, то кричав Прімі, Пріма - це колумбас, сказав -Пріма, топі-топі. Він показував, куди. Він дивився, що я показую "топі-топі" бліндаж, я йому кажу "Асальто", це для нього штурм, вони розуміють, що асальто – це слово штурм. Я їм показував "топі-топі" бліндаж, асальто, і він з певної дистанції прям в бліндаж закидував з 600-го форта гранату. І ця граната вже була критична, якщо навіть там хтось був. Ввечері у нас вже був перший бій, тому що ми зайшли до кінця лісу, всередині залишилися, а фланги вже чисті були, фланги вже не були підконтрольні їм, але вони не були підконтрольні нам, вони були більш нейтральні.
Права група колумбійців також виконала завдання?
Так, вони виконали завдання навіть раніше, ніж ми, тому що в них фланг був коротше, у нас там два локтя по карті, в них півтора локтя по карті, менше бліндажів, у зв'язку з тим, що правий фланг п#дари не контролювали так, тому що справа це були їхні, як би сказати, їхня окупована територія, де вони там спіймали расслабона. Скільки вони там за#али п#дарів, я не знаю, але вони прийшли довольні, Май старший групи на мене там психував, тому що не зайшли закріпи, він казав, що ми задачу виконали, треба йти, навіщо ми тут будемо сидіти, але було йому доведено на пальцях, що нам треба тут асальто до кінця середину лісу брати, і виставили ми свої спостережні пункти вже на кінці у нас, і на цьому пункті залишилися, на трьох колумбійців залишилися, там звідки ми починали, вони закрили тили нам, і там хлопці так залишились. І ми там вже з Кармою поділили, він лівий фланг контролював, колумбійців, я до них бігав, задачі передавав, бо він трішки англійською десь володіє, чи іспанською, але я все одно на пальцях, Май був старшим групи колумбійців, я йому там показував за допомогою телефона, малював на землі, ну все добре, і перший бій ввечері, п#дари по стежці йшли, вони не розуміли, що ми бачимо, вони так вульгарно заходили, за#али трьох п#дарів, одного позивний Сівий, у нього була радіостанція, було прийнято рішення, що вона їм не знадобиться вже, я її обережно забрав, колумбійці хотіли її вимкнути, я пояснив їм, що це радіо п#дарів, що нам треба це, що я буду слухати, май там по-своєму їм довів це, Май показав, що якщо ми слухаємо, вони будуть топі-топі, підуть, будуть топі-топі, ми будемо їх відстрілювати, це нам буде давати шанси виживати.
Вони вийшли прямо на тебе оці троє?
Перші троє, так, вони не розуміли, що там, вони думали, що спостережні пункти ще за ними.
Яка у тебе була відстань контакту, коли ти відкрив вогонь?
Метрів 15.
З 15 метрів, тобто ти їх бачив?
Ми їх бачили, ми були в кущах, і вони нас не бачили, бліндаж, який був на окраїні, контролювався нами, і вони не розуміли, що там, плюс я з калашем, вони йшли на вульгарних, колумбійці завжди відкривають вогонь по команді, або як кажеш, вони просто так не відкривають. Колумбійцям було доведено, що чим ближче підійдуть, треба #бати, щоб вже ніхто не відійшов.
Дисципліна вогню виконувалась, це теж воля командира.
Все зробили, за#али трьох, дістали в них воду, дістали в них тушонку, пожрали, покурили сигарети їхні, бо за штурм дуже багато пішло всього, і на штурм ми йшли без рюкзаків, на легкій, залишили на точці спішування. Ну і так вночі з допомогою радіо, вночі нам показало, що радіо, радіостанція нам дуже знадобилась, бо я вже знав їхні тропи, звідки вони заходять, і зранку ми виставляли вже їм засади маленькі на їхніх тропках, де вони ходять, і ми їх #бали вже там.
Тобто ти вирішив не сидіти в одному бліндажі, а ти почав діяти по всьому лісу?
У нас була задача виставитися на другій кромці лісу, не на передній, де ми заходили, а на задній, там звідки п#дари затягуються. Але я розумів, що вони затягуються також і на правому фланзі, і треба, якщо вони будуть затягуватися, вони будуть накопичуватися, і далі ми своїми силами можемо їх не зачистити. Тому було прийнято рішення, де вони рухаються, там їх намагатися вибивати. Спочатку вибивали їх дронами, я передавав через радіостанцію Аліні, Аліна передавала на штаб, Карма передавав також мені. У нас був взаємодосвід, взаємопов'язані радіостанції, і колумбійці також це слухали, Аліна їм там на своєму квакала щось, і були такі певні задачі. І всі розуміли, що нам мінімум треба вогню показувати, ми їх вибивали дронами або мінометом, ми чули, що вони там рухаються, і ми давали вказівку, і вони їх... Прийшов день, коли вже не можна було контролювати вогнем мінометним, тому що міномет не завжди може працювати, це вночі, зранку, коли ще не вийшло, не можна робити, тому що можна спалити свої позиції, і було прийнято рішення з Кармою гуляти по лісу з однієї точки, яку ми зайняли, до тої точки, куди ми приходили, нам туди скидували провізію, бк, воду. Двоє колумбійців вже загинули.
Що трапилось?
Був зустрічний бій, п#дари вийшли по провізію, наших двох постріляли і ми їхніх двох.
Щільний ліс, видимість яка?
5-10 метрів.
У ворога це був район оборони роти?
Мінімум взвод.
Розкажи про тактику "гуляти по лісу"? Ти "гуляв" з лейтенантом Назаренком, Кармою.
Перше- перевірка бліндажів, де ми зачистили вже, бо суміжники нас підводили, нас повинні були зранку замінити, щоб взяти в оточення противника, але вони не прийшли і ми 3 доби тримали.
Цей ротний район оборони, щільний ліс, ви його весь не можете проглядати, в лісі ви прочистили фланги, але всередині залишалися групи противника і постійно затягуються підкріплення.
Їм потрібна їжа, яку за допомогою "верблюдів" заносили. Ворог накопичувався
Тобто ворог насправді всюди. Він може з'явитись в будь-який момент з будь-якого ракурсу.
Так, але ворог також розумів, що вночі пересуватися не треба і це нам давало момент передишки.
Скажи, будь ласка, які у вас були контакти під час твого патрулювання разом з лейтенантом Кармою по лісу?
Контактів було багато, найцікавіший це був вже цей день, коли зачистка вже повністю повинна була йти. Вже затягнули мені підкріплення суміжників, вони вже зайняли свої фланги. Ну, але вони лоботряси, які не дивляться. І був у них там такий Репа в російській армії, я так розумію, він був командиром якимсь, або відділення, або ще щось, був такий дядько. Там в радіостанції постійно Репа, там Репа постійно щось там каже, Репу постійно слухає, він там на свої спостережні пункти ходить. Ну, коротше, Репа у них цар і бог. Ну, але якось так ми раз його пройшли, він там доповів, що він почув рухи, бачив, що одна людина пройшла, хоча ми завжди з Кармою ходили. Але він подумав, що це мої, тому що ми також були в мультікамі, певні свої знаки розрізнення ми зняли, щоб по лісу пересуватися. І його там інші командири по головці не гладили, казали, дебіл, наші не ходили в цей час, треба було #бати. Ми забили. А в цей час, в цей день, ну, він так нарвався на наш вогонь. Ми йшли з Кармою вже перевіряти суміжників, нести їм воду і забирати бразильців, щоб готувати на штурм. І ми так з Кармою, я перший з калашем, без рюкзаків. І тут на мене виходить голова, на пів голови вище мене, таких на спринт, каже, мужики, а вы из какого батальона? Ми такі: а ты из какого? Він так спокійно: из 3-го батальона, 122 бригада, а вы чьи будете? Він: камовский, я: а мы фантомовские. А вже знав їхні, я на телефоні записував певні списки, позивні, які...
Тобто ти всю інформацію з тих, кого ти знищив, ти збираєш, аналізуєш?
Кого знищив, кого десь почув по радіостанції, пілотів їхніх, які їм скидували, вони також представлялися, я писав, у мене певні коди вже їхні були, що вони там казали при обстановці. Я знав вже їхнього командира роти, я так розумію, або командира батальйону, бо вони доповідь кожну годину робили, навіть кожні пів години ночі.
На якій відстані ви зустрілись?
Ну, як з тобою.
Він вийшов десь з-за кущів, так?
Тропа, наші суміжники стояли з СПшки, і суміжники про*бали її, поставили свою СПшку, пі*дари поставили свій будиночок для нагляду, щоб проводжати свої групи, вони як пропускний пункт для них.
Він прямо на тебе, ти його так бачиш?
Він так спокійно вийшов, він побачив, що я з калашем, вони не розуміють, також, як і ми не розуміємо, хто є ворог.
Ти ходиш, у тебе зброя під контролем, але не на взведеному. Тому що якщо не на взведеному, то тоді машинально ворог почне стріляти, і ти почнеш стріляти. І він: Передайте там Фантому, что будем стреляться. Поговорили, розійшлися, і я розвернувся і йому пів магазина в потилицю.
Що робили бразильці?
Ми пішли всі разом, під час штурму у них один загинув хлопець, мене затрьохсотило.
Ти 10 діб вів контактні бої, залишився на позиції виконувати завдання попри легке поранення, ти відвів своїх бійців, утримав позицію, був знову поранений.
Коли почалося повномасштабне вторгнення,я був у кінологічному підрозділі. Командиром групи спецпризначення, кінологів. І за певні моменти як покарання мене перевели у батальйон оперативного призначення. 2 взвод, 2 рота, 1 батальйон, у нас був дядя Слава 58 років, виявилося, що він мене з дитинства знає, бо ми з Павлограду. Так доля звела, що я попав з пацанами, з якими десь перетинався. І ми дали слово, що виконуватимемо те, що скажуть, але так, як вважатимемо потрібним. Я не боюся нічого, ніж втратити рідних і близьких Моя сім'я це колектив, це і бразильці з колумбійцями і американці, до цього були тільки українці. Ти одна маленька одиничка в армії, у нас два- це один. А один це нуль. Але якщо одиничка залишається одна, не можна показувати, що ти нуль, тому що від мого життя залежить життя інших. Я не хочу, щоб вони заходили у Харків чи інше місто, я хочу їх вибивати. Я коли повз,ловив себе на думці, що я повинен вижити, тому що я давав слово певним людям, що я житиму. Плюс у мене в телефоні дуже багато було інформації, яку не можна було, щоб попала п#дарам. Я її виніс, передав. Уже в госпіталі я хотів побачити Мені.
Це бразилець, який..
Мене виніс. Спочатку мене виніс... Відео є, мене виносили два бразильці, це Сідрі, який чекав відходу мого, він думав, що я заберу з собою бразильця, який залишився, але той хлопець залишився з Кармою. Сідрі спочатку ніс півтора кілометра, а потім мене перехватив, вони зробили чейндж, вони помінялися, і мене Мені ніс. Сідрі – це командир четвірки, а мені – це командир восьмірки, це командир всієї групи. Бразильці. Він мене ніс майже п'ять кілометрів, там навіть п'ять з половиною. На своєму хребті він мене ніс до того моменту, поки мене стабілізували, до лісного медпункту, так сказати.
Ти вже знепритомнів?
Цього я не пам'ятаю. Це мені хлопці казали, і потім вже в мене є відео. І сьогодні він приїхав. Я йому вдячний. Він мене на пів року молодший, але він мене витягнув. Один, другий мене витянув. Третій бразилець, який мене намагався витягувати, загинув.
Який позивний був?
Едбор. У них там специфічні. Він загинув, у нього ампутувало ногу. Там на відео я вже бачив, коли мене вже перехватив Мені. 152-ка. І він прикривав від дронів. Він стік кров'ю, хлопці його залатали, але до госпіталя він не доїхав. Він був старший, йому було 43 роки, чи 42. Там залишився Карма, і залишився цей бразилець. Зараз Карма також в лікарні, в госпіталі. Він одужує. Ми сьогодні розмовляли, ми будемо виконувати задачі. Я попрохав, щоб його поставили з командира зводу на командира роти. Я як замкомбата маю такі накази давати. Я дав наказ, попрохав командира батальйона, щоб він його продублював командиру бригади. Він достойний, буде командир. Навіть якщо він буде обмежено придатний, але тактика в нього буде, вже досвід в нього вже є. Будемо допомагати. Він знає добре бумажки, бумажняну роботу. Я її не знаю. Для мене це сидіти на одному місці не по собі. Я буду рухатися, а він буде працювати. У нього збирається нова рота колумбосів. Він буде займатися.
Розкажи, будь ласка, про лейтенанта Назаренка, позивний Карма, який буквально в цьому році закінчив академію Нацгвардії. До речі, я з ним був на адаптаційному курсі в Хартії. Тому розкажи, будь ласка, як він себе показав.
Познайомилися ми з ним, коли я прийшов до батальйону. Посада заступник командира батальйону. Мені зібрав їх комбат усіх офіцерів. Він такий спокійний, йому нічого не потрібно в житті. Академіст, я їх ділю, у мене є п'ять пунктів, як я ділю офіцерів. Він попав до книжників з академії. Потім я ходив перевіряв позиції. Він був на позиції, на другій лінії, тут на напрямку. Був у нас момент, коли треба була допомога, він один згодився це зробити. Він забрав трьох, допоміг евакувати трьохсотого. Так, почали з ним спілкуватися, потім в нас є певні знайомі. І тоді, коли треба було його брати на Куп'янський напрямок, мені сказали брати одного офіцера молодого обов'язково, щоб мав досвід, якого в мене немає. Він поїхав, спокійно приїхав, поговорили, коли треба було йти на дану задачу. Я йому подзвонив, кажу, збирайся, ти зі мною підеш, ти не будеш сидіти на КСП. Роти тобі нема смислу тут сидіти, дивитися в дрон це добре, треба своїми очами та ногами відчути це, тоді ти будеш однією командою з хлопцями з піхотою. Тому що піхота, як би не звучало, царіца полєй. І він спокійно зібрався за пів години, подзвонив, сказав, я зібрався, ми вийшли на задачу. Коли першого пі*** завалив, себе так винив, каже, я людину вбив. Я вбив людину. Він не їв, не пив там майже добу. Я йому кажу, нема тут людей, тут або ти, або тебе, і треба це робити. Це перший був Рєпа його, він допоміг його завалити, так сказати, він вважав, що він його вбив. Ці фраги я йому можу віддати, це дружня робота, це командна робота, це братерство, вони для мене братами стали. Я мало кого називаю братами, але вже їх добавилось, і іноземців, і українців добавилось.
І розкажи, що сталося далі після твого поранення? Карма залишився на позиції, він продовжував обороняти?
Так, він був поранений позавчора, він був жовтий 300, середній 300, його тільки вчора вночі евакуювали, і сьогодні тільки зранку він прийшов до тями. Ну він красавчик, він там ще троїх хлопців 300 залатав, вивів спочатку також їх, ну він як би не звучало, він робив те, що робив я, і це мені приємно, що цей дурний досвід комусь знадобився.
Розкажи про себе, тобі скільки років?
Мені 16 вересня виповнилось 30 років, я навчався на ветеринарному факультеті, спочатку технікум, після 9 класів, потім університет, потім армія, потім в армії був і навчався дистанційно, спеціальний ветеринар кінолог, ветеринар це загально, а по специфіці вже кінолог я, і потім навчався в Національній в Золочеві, я б сказав, це не академія, а більш питомник Національної гвардії України кінологічної в Золочеві в місті, отримав там спеціальність командир групи по базовій підготовці, потім в мене був певний зальот для командування, мене перевели вже в оперативне, забрали мою групу, всі 20 чоловік, і перевели мене, мене ніхто не хотів брати, тому що в мене був послужний список в кавичках "хороший".
А що там ти робив такого? Спочатку війни, в 22-му році, я не боявся ніколи, зараз не буду боятися, ми були на Херсонському напрямку, виконували певні задачі, до нас прийшов п'яний офіцер, підполковник Кокарєв, колишній керівник 92 бригади. Він їхав на машині, не зупинився на певні сигнали, потім вийшов, почав кидатися, схопив дівчину поліцейську за волосся. Я його тричі попередив, що покладу обличчям в асфальт, я це зробив, не погрожуючи зброєю, там не треба було зброї, там щелбана дай, він упаде. Вийшов його водій, його жінка з малолітньою дитиною, теж у стані не ахті. Викликали ВСП.
ВСП приїхала, хотіла поламати мене, так як в мене були знайомі вже, я їм зброю не віддав, тому що я був на чергуванні на бойовому, так сказати. Приїхав мій командир частини, мудак рідкісний, не буду називати, хто це на той час, сказав, що я буду вмиватися кров'ю в іншому підрозділі, що з кінологів мене приберуть, ментам всім закрили рота, ВСПшникам всім закрили рота, я 10 днів відсидів на губі. Мені потім дали характеристику таку смачну, мене ніхто не хотів брати в підрозділи, але так, коли я був сержантом, до нас приходили молоді лейтенанти стажуватися, то Живчик, він зараз командир навчального батальйону, на той час був командиром другої оперативної роти першого оперативного батальйону в військовій частині, де ми були, де ми несли службу. І він під своє крило мене взяв, поставив на командира відділення, з вищої посади на нижчу забрав мене, там був командир батальйону, він також за мене поручився, що я буду в них служити. Ми попали на Харків з ними, тут відвоювали, потім на Кремінній.
В якій частині воював?
В військовій частині 3036 перша бригада Національної гвардії України. Потім після першої Кремінної ми повернулися, після майже півтора року війни, повернулися, нам обіцяли дати вихідний, нам їх не дали. І Хартія створювалась якраз вже як військова частина, і нас перевели всім батальйоном залишками, хто залишався. Кокарєв тоді, мене тут у Харкові нагороджували державними нагородами, він все рубав, бо він на той час був замкомандувача АТО "Схід". Він все це рубав. Потім ми в Кремінній побачилися, коли я перший раз в госпіталі був, після оточення я був в оточенні три дні, ми виходили зі своєю групою. Він мене побачив, не потиснув мені руку, сказав, що я не достойний, спитав мене, що ти ще живий, а я говорю, не дождешся, за це мене ще раз потім понизили в посаді, тому що я йому нахамив. Ну, коротше, то таке. І після цього, коли ми в Харкові попали, тут вже почалося кар'єрне зростання з командира відділення головним сержантом взвода, головним сержантом роти, зараз вже замкомбата.
Корнет, мабуть, побачив мене з Капою покійним, царство небесне, Капа золотий сержант. Для мене він реально такий. Це, мабуть, один із тих ідолів, котрий я б хотів, щоб він завжди зі мною був.
Головний сержант бригади Хартія – Олександр Ющенко.
Капа, так. Для мене він Капа на все життя. Ми з ним познайомилися, коли нас стажували. Нас спочатку забрали сержантів з батальйона стажувати, щоб ми дивилися, як в Хартії сержантський корпус розвивається. Потім я познайомився з Корнетом, не дуже приємна у нас було зустріч, у нас був конфлікт, дуже такий неприємний. І потім вже щось в мені побачив Капа та це, і почали мене тягнути за вуха, щоб я нікуди не заступав, нікуди не воював. Ну, коротше, все одно я скрізь уходив. Я з пацанами, зі своїм взводом, зі своєю ротою, вже з батальйоном, вже з іноземцями. І буду продовжувати сидіти в кабінеті - я не хочу, для мене це фу-фу-фу.
Ти збираєшся після відновлення знову ти в бій?
Так. Я піхота. Я все життя був у піхоті і буду піхотою. Піхота – це моє все. Вони мені, як би це не звучало, рідніше дітей моїх і рідніше моїх хлопців з піхоти нікого немає.
Я нагороджений два рази мужності, у мене 2, 3 ступінь. Але я ніколи не забуду, коли нагороджували першою мужності, і коли, не буду говорити хто, самі поймуть люди, якщо не будем вирізати. Сидимо в Києві, на третьому поверсі, він заходить, фраєр такий, нагороджує, і він питає пацанів - а було лі страшно, я йому кажу, ні, я йому сказав, хочете знати, підіть самі подивіться, це перше. По-друге, мені не потрібна ваша вся х**ня, мені пацанов поверніть моїх. На кожній з цих побрякушок кров пацанів. І тут об'являють тривогу повітряну. Його виводять, 20 баранів охоронців, а ми сидимо там 30 людей на стільчиках, і нас навіть покурити не випустили. В туалет, кажуть, поки тривога не закінчиться, ніхто не виходить. Тобто нас, пацанів, які землю топчуть, а воно велике, тому що державу представляє, спустилось в бункер і сиділо там 4,5 години тривога була з 10 ранку, я як зараз пам'ятаю. Нагородження було з 9 до 6 вечора, а ми поїхали тільки в 9 вечора, тому що тривогу відбили тільки в районі 2-3 години дня. Потім він зробив перерив, щоб ми вийшли, покурили, свої справи поробили і потім тільки нас почали нагороджувати. І коли вони кажуть, що він представник країни, тому за нього так трясуться, чесно, давайте зміняємося на день, хто як краще представить. Ми на день підемо, посидимо у ваших кріслах, яйця помозолимо, а ви підете, навіть не треба йти на штурм або сидіти в окопі. Візьмеш автомат, почистиш хоча б, подивишся, як це робиться.
