Міндічгейт проти капітуляції

Автор: Ірина Погорєлова

Підозри в корупції президента Зеленського в їхній медійній формі не можуть підштовхнути Головнокомандувача до прийняття рашистських умов так званого миру.

На відміну від гучних медіазвинувачень, реальна згода на капітуляцію не може мати жодної іншої форми, окрім як власноручний підпис Зеленського.

Тож додати цей матеріальний доказ державної зради до "будинку Вови" - зовсім вже згубне рішення.

Навпаки, кампанія боротьби з корупцією вимагає від президента демонстрації ефективних зусиль у напрямку української перемоги.

А зовсім не в напрямку договорняка з двома найбільшими світовими автократами, аби тим було що пред’явити своїм електоратам на осінніх виборах до Конгресу і до держдури.

Цим, до речі, принципово відрізняється теперішній антипрезидентський "касетний скандал" в Україні від першого, антикучмівського.

Тоді пошук правди суспільством під керівництвом опозиції і видавався, і значною мірою був суто внутрішньополітичним процесом.

І навіть зовнішньополітична шкода у вигляді часткової міжнародної ізоляції президента Кучми, підозрюваного у замовленні Гонгадзе і "кольчужному скандалі", сприймалась його опонентами як корисна для країни.

Набагато пізніше стало зрозуміло, як щирий народний протест може не лише використовуватись, а й управлятись досвідченими імперськими реваншистами.

Втім, навіть тоді, коли кар’єра путіна лише розпочиналася, а більшість теперішніх агентів кремлівського впливу і просто зрадників робили успішну кар’єру в молодій державі Україні, - досягнення тієї спроби створення внутрішніх потрясінь в геополітичних цілях виявилися досить обмеженими.

Натомість багато чому навчили українців.

Завдяки, зокрема, і цій науці за наступну чверть століття країна здійснила дві революції, вистояла дванадцятилітній етап війни за незалежність і вийшла на рівень геополітичних гравців, які пишуть правила нового світоустрою.

Відтак теперішній "касетний скандал" про дуже системну і розгалужену корупцію – це виклик для правоохоронних органів усередині країни.

Але ажніяк не інструмент для досягнення якихось ворожих геополітичних цілей.

Бо незалежно від реальної міри провини президента в корупції – сама суспільна підозра щодо "будиночка Вови" виконує роль "загороджувального загону" за спиною Зеленського.

Аби він рухався виключно до успіхів українського війська, ефективності українського уряду і визнання переможної ролі України у світі.

Щодо "будиночка Вови"

Найбільше обурення викликає та версія, що він будувався під час війни і за рахунок вкрадених у держави, тобто призначених для захисту країни, грошей.

Але чому він будувався в Україні, а не за кордоном, - якщо проєкт "мафії Міндіча" полягав у стандартному намірі "нацарювати сто рублів і втекти"?

Взагалі-то у Зеленського, як кажуть, є "хатинки" і в Лондоні, і в Італії, і були вони ще до 2022 року.

Очевидно, ці "хатинки", як і "домік Вови", не йдуть у жодне порівняння, наприклад, з палацами українця Ахметова по 500 млн баксів кожен.

Але якщо тікати – то у Зеленського було куди.

А він будувався тут, в Україні, в елітному селищі, де таких будиночків греблю гати…

Ні, це не гідний привід для того, аби до завершення розслідування і суду над фігурантами операції "Мідас" "зносити" президента.

Це лише один з пунктів можливого звинувачення в процесі імпічменту, який може відбутися лише після перемоги у війні.

Якщо, звісно, предметом для імпічменту не стане справжня державна зрада. Від якої "домік Вови" виглядає як щеплення…

Натомість є серед озвучених записів набагато гірший епізод. Той, який вказує на начебто передбачену урядовими постановами потенційну зупинку фінансування збройових проєктів в разі підписання якогось перемир’я.

Невже український уряд справді ухвалював подібні постанови?

Саме це необхідно розслідувати якнайретельніше. Бо саме це і є державною зрадою.

Ну не може Україна зупиняти фінансування свого озброєння в разі якогось уявного перемир’я, тобто в очікуванні нової агресії з боку відпочилого і відновленого сусіда.

Але ж цей фрагмент записів підтримує "звинувачення" Зеленського і всієї його "команди" в тому, що їм вигідна війна і саме тому вони не хочуть її завершувати.

В цій версії не вистачає однієї деталі – в озвучці сьогоднішніх інформаційних викривачів Зеленського.

Як саме можна завершити війну, якщо на ній не "заробляти" і "штучно" її не продовжувати?

Мабуть, опоненти і конкуренти Зеленського мають на увазі, що, не крадучи з бюджету, можна просто швидко перемогти рашку, деокупувавши захоплені території і Крим?

Але утопію швидкої перемоги Україна вже теж пройшла. Та й наразі підраховані й озвучені суми вкрадених ресурсів включно з оцінкою "Династії" якось не тягнуть на потенційні розміри бюджету повноцінної перемоги.

Тож коло замикається. Швидко – тільки капітуляція.

Про процедуру

Якщо раптом під тиском суспільного обурення президент Зеленський оголосить про свою відставку (на відміну від складання повноважень депутатів, відставка президента не потребує схвалення ВР) – його повноваження перейдуть до спікера Стефанчука.

Ми, звісно, чули про прожект парламентського перевороту, завдяки якому створилася б нова коаліція і спікерське крісло міг би зайняти лідер ЄС Порошенко, а уряд очолила б лідерка Батьківщини Тимошенко, чи навпаки…

Але навіть в цьому фантастичному випадку (і не тому, що Порошенко під санкціями, а Тимошенко під судом за корупцію. Просто вони поруч одне з одним не зможуть закрити очі і думати про Україну) будь-який спікер ВР буде убезпечений від участі в капітуляції.

Адже саме цей варіант підписання "миру" уже не просто застосовувався як "російське ІПСО", а прямо вимагався путіним для призупинки своєї агресії.

Відтак, вже просто виконання путінської вимоги заміни Зеленського на спікера стане підставою для звинувачення останнього в державній зраді, щойно він чи вона візьмуться за "миротворчість".

До слова і про всяк випадок: спікер як в.о. президента не може за Конституцією оголошувати референдум. Ані про територію, ані про будь-що.

Не може він і призначати Генпрокурора – якщо раптом візьметься покращувати боротьбу з корупцією.

І про міжнародний контекст, який 25 років тому виявився не сприятливим для Кучми.

В часи Кучми про "шлагбауми", розставлені по всьому світу – від Ормузької протоки до захмарних мит на все, що рухається, не було чутно. Тобто було з чим порівнювати українські зловживання владою.

Нині ж внутрішня корупція в Україні явно не визначає роль наших ЗСУ для захисту Європи, позбавленої опіки США.

Тобто окрім "стурбованості" - справжньої зупинки фінансування саме через Міндічгейт очікувати від партнерів не варто.

Варто боятись іншої капітуляції: перед мафіозною моделлю управлінських стосунків, яка чимдалі – тим менше залежить від персони президента.

І зовсім не зміниться лише від зміни форми правління на парламентську. Дивись досвід Угорщини.

Між іншим, ця модель в Україні передавалася в спадок від одного президента до іншого шляхом негласних "гарантій безпеки" попереднику, де, власне, недоторканість бозна-як придбаних активів і виступала тією гарантією.

Саме так колись закінчився "кучмагейт".

А "валити все на попередника" - здебільшого була лише політтехнологія.

Зеленський порушив це правило лише щодо Порошенка.

І тепер "гарантій безпеки" для самого Володимира Олександровича не буде, коли б не завершилася війна.

Натомість у Зеленського є і досвід "гарантій" від путіна.

Коли під "гарантії" він віддав наказ "Азову" про екстракцію в рашистський полон. І що після цього було з азовцями.

Важко уявити тепер наказ Головнокомандувача Зеленського про відхід армії з Донбасу, а тим більше – виконання такого наказу Силами оборони.

Тож нема у президента Зеленського підстав протидіяти розслідуванню "Мідаса".

Є підстави боротися за перемогу України за деокупацію і міжнародно визнані кордони.

А ворогам Зеленського нема сенсу ганятись за ним для імітації боротьби з корупцією. Є сенс допомогти розслідуванню.

Там НАБУ не вистачає деяких повноважень?

Тож не на часі питати, що робити!

Ірина Погорєлова, для Цензор.НЕТ