Як літаки полюють на шахеди? Розповідь льотчика, який повернувся з-за кордону для захисту українського неба
...Про авіацію він говорить водночас діловито і поетично; такі люди не лише люблять свою справу, а й вміють закохувати у неї інших.
"В авіацію не йдуть просто так. Сюди ідуть за покликом серця чи розуму. Тут немає випадкових людей. Щоб якісно виконувати свою роботу, кожній людині потрібно відчувати: льотчик має відчувати машину, стрілець - гвинтівку, технік має відчувати двигун. Так само, як художник має відчувати полотно, а будівельник - свій інструмент".
Станіслав пройшов шлях від піхоти до армійської авіації сухопутних військ, здобувши бойовий досвід на Сумському, Бахмутському, Торецькому, Авдіївському та Покровсько-Курахівському напрямках. За час повномасштабної війни зазнав поранення. За мужність і відвагу нагороджений орденом "За мужність" II та III ступеня, Золотим хрестом, медаллю за оборону України та оборону міста Бахмут, Хрестом ДШВ, нагрудним знаком за військову доблесть та іншими відзнаками.
Нині офіцер разом із побратимами продовжує виконувати бойові завдання у складі 11 окремої бригади армійської авіації "Херсон". Тут з ним і побесідував кореспондент "Цензор.НЕТ".
- Станіславе, ви зустріли повномасштабну війну з Росією за кордоном. Чи були сумніви щодо повернення додому? Питаю, бо знаю різні випадки. Для когось була безсонна ніч, потім складання валізі швидкий шлях додому через східноєвропейський кордон. А хтось залишився, де був, і переживав за Україну звідти. Як було у вашому випадку?
- Я почав свою службу ще з Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Потім тривалий час перебував у лавах Збройних сил. Я давав присягу на вірність народові України, а для мене чоловік пізнається у дотриманні свого слова.
Присяга - це не слова на красивій палітурці, які ти читаєш перед строєм. Це відповідальність, яку ти береш на себе. Ти зобов'язаний її виконувати. Саме в цьому і пізнається сутність чоловіка, українця та особистості. Тому жодних вагань не було. Тим більше, розуміючи, що там перебувають мої рідні, близькі, друзі, я не мав жодного морального права вчинити інакше. До України я виїхав у перші дні повномасштабної війни, і 1 березня вже був офіційно зарахований до списків однієї з військових частин.
- Коли і як ви почули про те, що почалася повномасштабна війна? І що побачили, коли перетинали кордон?
- Про те, що почалася війна, я дізнався зі дзвінка матері. Спочатку я в це не вірив. Але після того, як побачив відео обстрілів у новинах та телеграм-каналах, зрозумів, що потрібно діяти дуже швидко - можливо, час ішов на хвилини.
Кордон я перетинав вночі й нічого не бачив, окрім великої колони в один бік. Колона в Україну була не меншою. Був втомлений і розумів, що мені будуть потрібні сили перед тим, як діяти, тому не звертав уваги на те, що там відбувається. А далі вступив до військової частини - і в перші дні ми виконували завдання з оборони об'єктів критичної інфраструктури.
- У перші місяці великої війни одною з головних вимог до західних партнерів був заклик закрити небо над Україною. Вірили тоді у таку можливість?
- Знаєте, я не мав інформації з цієї теми та орієнтувався не на західних партнерів, а на власні сили. У мене була своя мотивація, своя ціль, свої вміння, які я мав бажання реалізувати на захисті України. Та й не було часу стежити за поточною ситуацією в інформаційному просторі.
- Якщо пунктирно, стисло резюмувати ваш бойовий досвід дотепер, на яких напрямках і яких машинах ви воювали?
- Починав свою військову діяльність у піхоті - зі звільнення Сумської області, прикордонних районів цієї ж області. Далі була битва за місто Бахмут, і понад рік я провів на Бахмутському напрямку. Від напрямку Соледара до Торецька довелося працювати, виконувати свою піхотну ношу.
Далі було переведення до десантно-штурмових військ. Вони зустріли мене початком контрнаступу, а потім і закінченням активної фази, коли лінія завмерла. Потім було падіння міста Авдіївки й утримання прилеглих сіл. Далі - Покровсько-Курахівський напрямок і запобігання просуванню противника та розвитку його бойових порядків.
Тобто до того, як потрапити до армійської авіації Сухопутних військ, я чотири роки служив у розвідувальних взводах піхотних частин, а надалі десантно-штурмового батальйону. Виконував роботу за цим напрямком і абсолютно не був пов'язаний ні з дронами, ні з авіацією, ні з наведенням авіації. Єдине, що стосувалося авіації - це авіація противника, яка працювала по нас подекуди безперервно. Це єдина авіація, яку я міг побачити...
- Нині ви воюєте на навчально-тренувальних літаках Як-52, які на цій війні використовують для збиття ворожих безпілотників. Для читачів, які не обізнані у вашій роботі, даю маленьку довідку про те, як це виглядає. Літак пілотує льотчик, на місці інструктора з відкритою кабіною сидить повітряний стрілець. БпЛА ворога збиваються переважно стрільцем з кулемета чи подекуди з дробовика. Льотчик підлітає максимально близько до безпілотника, після чого стрілець вражає ворожий дрон з повітря. Чи правильно я все виклав?
- Майже все правильно, окрім того, що замість кулемета чи дробовика ми використовуємо штурмові гвинтівки та відстань до повітряної цілі має бути безпечною, а не лише максимально близькою.
- Станіславе, а що ще читачеві важливо знати про Як-52 як машину?
- Йому потрібно знати те, що на цій машині люди роблять неможливе. Загалом ця машина не призначена для збиття БпЛА. У повітрі є тільки ти і повітряна ціль - відбувається повітряна дуель у прямому сенсі цього слова. Дуже багато залежить від майстерності льотчика, від влучності та професійності повітряного стрільця.
- Ви кажете, що на бойовому завданні у вас фактично дуель відбувається з ворожою ціллю. Це не просто гарні слова, а точне відображення того, що відбувається, адже ворожі БпЛА швидко вдосконалюються і мають функцію керування. Тому ворог може застосувати БпЛА для атаки на ваш літак Як-52, так?
- Так. Час не стоїть на місці. Вдосконалюється і сам противник, і його засоби ураження. Цілі стають більш маневреними. Відпрацьовується різна тактика, щоб уразити наші об'єкти. Але наразі нам вдається ефективно виконувати бойові завдання. Звісно, хотілося б, щоб це все виконувалося на набагато сучаснішій техніці, яка захищена, має для цього кулемети чи керовані ракети.
Велика заслуга того, що ми виконуємо ці польоти, - це інженерна складова авіаційної служби. Техніка несучасна, потребує постійного регламенту й обслуговування. Те саме із запчастинами - складно.
Тому справжні герої - не лише ті, хто в небі, а й ті, хто на землі. Бо іноді здається, що техніки, щоб підняти цю машину, роблять неможливе. І не лише льотчику і повітряному стрільцю доводиться мерзнути на п'яти тисячах метрів при збитті цілі, а й техніку, який у замаскованих укриттях, часто без належного обігріву взимку, ремонтує та приводить до ладу наші літаки.
- Багато говориться про те, що між стрільцем і льотчиком має бути максимальна довіра. Але якщо послухати вас, настільки ж важлива довіра до наземних служб, які підтримують техніку в максимальному придатному стані.
- Розумієте, в авіацію не йдуть просто так. Сюди ідуть за покликом серця чи розуму. Тут немає випадкових людей. Щоб якісно виконувати свою роботу, кожній людині потрібно відчувати: льотчик має відчувати машину, стрілець - гвинтівку, технік має відчувати двигун. Так само, як художник має відчувати полотно, а будівельник - свій інструмент.
Так і люди сюди приходять - за покликанням. Тому серед нас багато однодумців. Питання довіри є за замовчуванням, бо тут люди, які вмотивовані і готові ефективно виконувати свою роботу.
- Ви здобули авіаційну освіту за кордоном. А маленький Станіслав у дитинстві мріяв про небо? Як ви прийшли до того, аби опинитись в авіації?
- Великі справи робляться не всупереч, а завдяки. Усі ми родом з дитинства, у кожного - своя історія. Моя дуже проста: у селі, де я проводив канікули, літав літак Ан-2. Він розпилював над полями хімію. Я щодня чекав на нього на даху і махав різними прапорцями, щоб він мене побачив.
І одного дня ми сиділи з другом на даху, і літак не летів. Друг пішов додому, сказав, що літак не прилетить. А я залишився чекати. Літак прилетів - і не просто пролетів: він побачив мене, зробив віраж навколо мене і полетів на аеродром.
- Клас!
- Я в той момент був, напевно, найщасливішою дитиною у світі. І сприйняв це як знак долі. Саме на цьому літаку мені захотілося почати свою льотну кар'єру. Тому в 16 років я прийшов до авіаційно-спортивного клубу. Починав зі стрибків з парашутом. Потім був укладальником цих парашутів. Пізніше став інструктором. А коли досяг певного віку, зміг сісти на планер і опанувати цю техніку. Саме тоді я відчув усю красу з висоти пташиного польоту.
Далі була можливість навчатися за кордоном на пілота. Там я літав на літаку "Cessna". Саме там здобув льотну освіту, отримав бажану ліцензію пілота і готувався тісно пов'язати своє життя з цивільною авіацією. Але, на жаль, війна внесла свої корективи, і ці мрії та цілі тимчасово відійшли на другий план.
Але зараз, літаючи на Як-52 і виконуючи бойові завдання, я все одно почуваюся щасливим. Тому що маю можливість робити те, що люблю, - і захищати свою землю, яку бачу з висоти.
- Ви згадали про проблематику Як-52. Реально техніка не призначена для такого бойового застосування. Вона стара, це правда. А чи є у Як-52 переваги саме в питанні полювання за ворожими БпЛА? Скажімо, перед винищувачами?
- Найбільша перевага - його економія. Наприклад, щоб знищити "Shahed", винищувачу доводиться пускати ракету за десятки тисяч доларів. На обслуговування винищувача також ідуть великі витрати. А нам потрібні менші аеродроми, набагато менше палива і менше технічного складу для обслуговування - у нас ці витрати менші в рази.
Наша головна перевага - це мобільність та швидкість. Адже, літаку необхідно менше часу для підготовки екіпажу та самого літака до виконання бойового завдання. Також, має значення швидкість літака відносно швидкості повітряної цілі - ми маємо змогу одразу ідентифікувати тип БпЛА з метою його подальшого ураження.
За один з бойових вильотів мені вдалося збити 6 повітряних цілей типу "Shahed", витративши на це лише кілька сотень набоїв і кілька десятків літрів пального. А загалом за той день мені вдалося збити 12 підтверджених повітряних цілей.
Тобто швидкість, мобільність та економія - наші головні переваги.
- Що ви відчули, коли вперше на літаку Як-52 збили ворожу ціль – і що відчуваєте зараз, коли збиваєте одну ціль за другою? Чи є різниця між цими відчуттями?
- Моєю першою ціллю був розвідувальний БпЛА "Орлан-10". Це була досить важка ціль для нашого екіпажу - саме тому, що була першою. Тоді під час бойової роботи, я відчув якийсь адреналін і азарт. Але коли після цієї цілі пішла друга, третя, десята, п'ятдесята - це вже просто сприймається як робота. Якщо ти будеш надто перейматися, то просто вигориш. Натомість ти сприймаєш збиття повітряних цілей як обов’язок, який маєш виконати.
Найкращі відчуття, за результатами виконання бойового завдання, відчуваєш не в небі. Справжнє усвідомлення приходить, коли ти повертаєшся на аеродром базування і бачиш чисте небо, а в ефірі чуєш: більше повітряних цілей немає. Ось тоді ти відчуваєш насолоду і спокій. Особливо коли це повернення під захід сонця, і ти дійсно бачиш чисте небо. Лише потім, на землі, усвідомлюєш, скільки шкоди міг би завдати розвідувальний чи ударний БпЛА.
- Ви ж спочатку в екіпажі були стрільцем, а потім стали льотчиком, тому знаєте обидві спеціальності. Що є важливим у їхній взаємодії для успішного виконання поставлених завдань?
- На це питання я відповім просто: усе не зводиться до льотчика і повітряного стрільця. Якщо порівнювати наявну систему зі списом, то льотчик і повітряний стрілець - це його вістря. Але щоб метнути цей спис, потрібно задіяти дуже багато служб: екіпаж має бути нагодований, техніка - обслужена і заправлена, аеродром - підготовлений. Зв'язок і взаємодія з командуванням та оперативним черговим має працювати як годинник. Взаємодія всіх служб відбувається за таймінгом виконання завдань, і у кожного є свій момент слави при підготовці бойового вильоту, щоб літак піднявся у повітря. Велику роль має взаємодія екіпажу з пунктом наведення авіації.
І от лише коли всі умови виконані - коли техніка заправлена й обслужена, екіпаж нагодований, аеродром відповідає нормам, зв'язок працює відмінно, а пункт наведення авіації влучно наводить на ціль - лише тоді ми можемо успішно виконати бойове завдання.
Тому ми лише вістря списа. А сам спис і рука, яка його направляє, - це інші служби, без яких ця робота була б неможлива.
- Проти яких ворожих БпЛА, розвідувальних та шахедів, вам доводиться працювати?
- Наш підрозділ збивав повну палітру БпЛА, які має противник. Можемо виділити кілька категорій і записати туди майже всі наявні: усі ударні БпЛА типу "Shahed", БМ-35, різні модифікації "Гербер". Так само розвідувальні дрони: "Орлан", "Мерлін", "Зала", "Суперкам". А ще розвідувальні та ударні БпЛА невстановленого типу, проти яких також доводилося працювати.
- Окрім БпЛА, з якими відбувається повітряна дуель, чим ще ворог працює по наших екіпажах Як-52?
- Найчастіше це радіоперешкоди - перешкоджання зв'язку. Бо якщо немає зв'язку, ти апріорі не зможеш знайти ціль. Траплялися випадки втручання в ефір, видавання себе за диспетчера і надання команди катапультуватися, покинути літак. Зі мною така ситуація трапилася на одному з напрямків виконання бойового завдання, коли ми летіли на знищення ворожої повітряної цілі.
- Розкажіть, будь ласка, детальніше.
- Це був бойовий виліт на знищення розвідувального БпЛА противника, який, скоріше за все, планував навести балістику. Ми піднялися так високо, що під нами була велика хмарність, яка ускладнювала орієнтування. Саме тоді противник вдався до цього заходу: він вийшов на позивний нашого екіпажу і віддавав команду начебто від української сторони, щоб ми покинули літак, бо по нас були відмічені пуски ракет. (Ця небезпека від керованих ракет, які можуть вразити, дійсно існує. Як-52 - не винищувач, тут, на жаль, справді великий ризик ворожого ураження).
Але ми розуміли, що це, скоріше за все, противник.
- А завдяки чому зрозуміли?
- По-перше, ти знаєш голос диспетчера, з яким працюєш. А по-друге, це було сказано російською мовою... Завдання тоді довелося припинити і встановлювати зв'язок з пунктом наведення авіації по резервних каналах.
Все закінчилося нормально. Ми виконали завдання і не піддалися на провокацію.
- Час від часу доводиться після нальотів ворожих БпЛА читати у соцмережах обурені репліки: мовляв, сьогодні ворожі БпЛА над нашими будинками, як у себе вдома; де наше ППО? Чому їх не збили? Смішно, що часто таке пишуть ті самі люди, які до цього писали: дякуємо нашим ППО за роботу і збиття!
Але у мене питання технічного плану: які БпЛА важче збивати? Зараз, приміром, Київ все частіше атакують реактивні БпЛА. Вони входять до категорії безпілотників, які збивати важче?
- Це залежить не лише від типу БпЛА. Є дуже багато обставин, які на це впливають: погодні умови, які не завжди дають нам працювати, а також певні обмеження та й інші засоби протиповітряної оборони - бо ж не літаками єдиними.
Але передусім люди мають усвідомлювати, що ворог застосовує свою тактику і не використовує під час масованих ударів лише один вид БпЛА. Йдеться про комбінацію сил і засобів, які він застосовує.
- Наскільки я розумію, коли йде масована атака і летить велика кількість БпЛА з одного напрямку, бажано знищити максимальну їх кількість до того моменту, як вони потраплять у межі населеного пункту. Але і тоді дозволяється знищення БпЛА, якщо вже є небезпека, що сам БпЛА може здетонувати біля будинків. Щодо цього теж є певне обмеження, чи ні?
- Ми виконуємо збивання над безпечними зонами, щоб ворожий БпЛА не потрапив у будинки. Тобто йде холодний і точний розрахунок, куди впаде ціль при ураженні. Вона має впасти в безпечне місце - у поле, море чи на безлюдний пустир.
- Свого часу Як-52 на цій війні – це був експериментальний проєкт, який почався саме з вашої бригади. Мабуть, тому він не набув такої масовості, як ті ж гелікоптери. Як вважаєте, чи доцільно було б задіяти в армійській авіації більше таких літаків?
- На мою думку, доцільно, бо економічно вигідно. Взагалі кожна техніка по-своєму ефективна і призначена для свого моменту… Я вважаю, що Як-52 потрібні, і ця історія має право на життя. Але головна умова цього успіху - не тільки літак, а люди, які мають керувати цим літаком, обслуговувати його і приводити до належного стану. Те саме стосується й необхідністю своєчасного забезпечення цих літаків запчастинами.
Тому доцільність цієї техніки має право на життя, але все полягає в спеціалістах інженерно-авіаційної служби, які підтримують цей літак. Таких людей дуже не вистачає, а вони нам потрібні. Часто люди навіть не знають про такі підрозділи. Свого часу в Україні було багато авіаційних клубів, де працювали авіаційні техніки. Але ми розуміємо поточну ситуацію в країні - фахівців не вистачає. Якби люди мали можливість бути дотичними до цього технічного процесу, це б не було зайвим…
До речі, щодо обурення людей у коментарях. Ще з часів, коли я був у піхоті, дотримуюся принципу: жити потрібно так, щоб не було соромно дивитися в небо. Якщо я знаю, що в цей день вилетів і збив якийсь БпЛА противника, мій день уже пройшов недарма - так само, як і в усіх, хто був залучений до цього процесу. Тобто ми зробили все можливе, щоб це сталося.
І тому я нестиму відповідальність лише за свої вчинки і лише у своїй зоні відповідальності. Якби я міг збити всі "Shahed" одним літаком, я б із задоволенням це зробив. Але я не можу бути скрізь. Наша країна має досить великі простори, тому я не звертаю уваги на такі коментарі.
- А на що звертаєте увагу?
- На обличчя людей, коли я перебуваю у відпустці. Ці люди мають можливість жити це життя - ходити в парки, відвідувати якісь заходи, радіти життю і бути щасливими. Я знаю, що за інших обставин, можливо, в той садочок чи на ту площу влетів би ворожий БпЛА. Тому просто роблю свою роботу, не звертаю уваги на ці коментарі й суб'єктивно дивлюся на все, що відбувається в цивільному світі (коли є можливість його бачити).
- Змінимо тему. З усього всього, що для вашого підрозділу і таких підрозділів, як у вас, що є найболючішим питанням? Поясню (більше для читача): у різних родах військ, з якими я спілкувався, різні больові точки. Наприклад, у снайперів це часто — нестача набоїв для тренування. У медичних ротах гостро стоїть проблема ремонту автівок. А як у пілотів Як-52? Що вам найбільш необхідно? На що проситимемо задонатити наших читачів? Бо я вважаю, що донатити вам — важлива і справедлива справа, адже ви збиваєте БПЛА, що летять вбивати українців, тих самих читачів.
- Найбільша наша проблема - те, що самі літаки вже далеко не нові, і ми постійно змушені їх ремонтувати та відновлювати. Певну частину запчастин можна придбати за кордоном, але для цього потрібні кошти. Це покращило б ефективність нашої роботи і матеріально-технічний стан цієї техніки.
- Станіславе, попри війну і складну ситуацію в країні, є люди, які знаходять по 10-15 гривень і допомагають нам закрити збір. Це означає, що вас чують, і від людей іде підтримка. Що ви можете сказати людям, які допомагають закрити збір?
- Дякую! Зараз війна йде і в повітрі, і на морі, і на суші. Тому Збройні Сили дійсно потребують фінансової допомоги. Хотілося б сказати дякую кожному, хто допомагає не тільки підрозділам армійської авіації, а й загалом Силам оборони і безпеки України. Хочеться побажати, щоб цивільне населення вірило в нас, а ми - в них.
- Ви згадували історію з дитинства, коли ви дочекалися літака і відчували себе найщасливішою людиною. Зараз, коли ви виконуєте бойові завдання і йдете на низьких висотах, ви бачите людей внизу, які вам махають? І що для вас означає небо?
- Небо - це життя. Коли чуєш гул мотора, коли колеса відриваються від злітно-посадкової смуги, коли набираєш висоту - всі проблеми залишаються на землі. Є тільки ти і літак, і завдання, яке ти маєш виконати. І так було завжди, ще з навчальних польотів.
Наразі навчальні завдання змінилися на бойові, тому, відриваючись від землі, ти забуваєш про свої негаразди. Усе, хороше і погане, залишається на землі. Є тільки ти і небо. А небо - це життя.
Виконуючи польоти, ти, звісно, дивишся на землю - і не лише милуєшся її красою, а й видивляєшся на її фоні повітряні цілі противника. Ба більше, часто, ідучи чи повертаючись з бойового завдання, ти помічаєш на землі такого самого маленького хлопчика, який дивиться на цей літак і махає тобі. Бачиш його - і подумки відмотуєш своє життя на десятки років назад. Тепер ти дивишся на ситуацію іншими очима. Тепер ти сам махаєш йому крилами і робиш його найщасливішою дитиною у цьому світі.
Увага! Наразі триває збір на закупівлю повітряних гвинтів для літаків Як-52. Кожен гвинт - це ще один виліт, ще один збитий БпЛА, ще один захищений будинок та врятовані життя.
Підтримати наших Захисників з 11 окремої бригади армійської авіації "Херсон" можна за посиланням на банку:
https://send.monobank.ua/jar/8BwUggii5i
Номер картки Банки:
4874 1000 3985 7464
Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"
