Владислав Гераскевич: "На сьогодні політику не розглядаю. Є ціль виступити на наступних Олімпійських іграх, поборотись за медалі"
Якщо наприкінці цього року хтось в Україні спробує скласти список найпопулярніших словосполучень-2026, ймовірним №1 цього списку стане "шолом Гераскевича". Спортсмен, про якого до Олімпіади в Мілані знали переважно спеціалісти, на кілька днів перебив інформаційну "втому" світу від російсько-української війни та українських страждань. І зробив це Владислав Гераскевич, фактично принісши у жертву свою олімпійську медальну мрію.
Тоді, у лютому, його ім’я в світових ЗМІ згадували частіше, ніж ім’я Володимира Зеленського.
З того часу минуло пів року. Владислав щодня тренується, опікується справами Благодійного фонду Гераскевича, прагне побудувати в Україні літню естакаду для скелетоністів. І продовжує свій хрестовий похід проти заплямованих кров’ю цієї війни російських спортсменів. Ба більше — проти тих функціонерів Міжнародного Олімпійського комітету, які доклали немало зусиль, щоб зняти з путінських улюбленців накладені у 2022 санкції і повернути їх до міжнародних змагань.
Про те, як завадити цьому поверненню; чи все необхідне для цього робить українська влада і чи збирається Гераскевич у велику політику - "Цензор.НЕТ" розпитав самого скелетоніста.
- Ваша резонансна олімпійська історія з шоломом відбулася взимку. На жаль, вже за минулі пів року поминальних портретів на віртуальному вашому шоломі значно побільшало. Тут і бронзовий призер Паралімпіади-2008 та чемпіонатів світу Антон Стабровський, і відомий наш пауерліфтер Михайло Малкуш, і спортсмени з практичної стрільби Денис Попович та Олександр Лащук, майстер спорту зі змішаних єдиноборств Олексій Бондаренко, і дитячий гандбольний тренер і воїн Віталій Масло, і 45-річний спортсмен та бойовий медик Микола Антошкін, хокеїст Юрій Орлов.
Хтось із них виконував бойове завдання на фронті, хтось - загинув вдома під час обстрілів. Суми, наприклад , важко пережили загибель (біля автобусної зупинки) 13-літньої учениці спортивної школи ім.Голубничого Уляни Ворони.
Ви теж ведете цей сумний мартиролог? Я кожного разу думаю, що у Гераскевича на шоломі, мабуть вже й вільного місця не залишилось.
- У мене на шоломі було зображено усього 22 спортсмени. На час проведення Олімпійських ігор уже була інформація про понад 650 спортсменів...
Звичайно, там зображені не всі. Дуже важко вести таку статистику. Я не медіаресурс. У мене немає повної статистики. Але - відслідковую, намагаюсь публікувати це в своїх соцмережах. Щоб світ пам’ятав імена жертв-українців у цій війні саме з боку спортивної спільноти. Тому що я спортсмен і хочеться через спорт показати, що це звичайні люди. Це не якісь спеціальні люди, які були вирощені для війни. Це - люди, які мали б зараз бути на спортивних аренах. На жаль, вони гинуть. І це найгірше, тому що всі руйнування, всі спортивні стадіони можуть бути відбудовані, а життя вже не можна повернути. Це треба пам’ятати.
- А чи держава Україна в тій чи іншій формі турбується про сім’ї загиблих спортсменів?
- Я знаю, що після моєї дискваліфікації через шолом пам’яті НОК України вийшов з ініціативою підтримати родини тих спортсменів, які були зображені на моєму шоломі. Зараз також нашим Благодійним фондом Гераскевича ми будемо реалізовувати проєкти з родинами загиблих спортсменів. Одним з таких проєктів стала передача велосипедів на нову школу у Жовкві. Це був запит родини Андрія Куценка, спортсмена з велоспорту, який був зображений на шоломі. Ми передали 8 шосейних велосипедів на велошколу, де він тренувався, щоб нове покоління зараз мало кращі умови для тренування.
- А хто дає гроші на ваш фонд?
- У нас були донатори. Після дискваліфікації з’явилося багато новин про те, що мені надають багато грошей. Так от, ці гроші пішли на рахунки благодійного фонду. За рахунок цього ми зараз можемо реалізовувати ці проєкти.
Також ми зараз плануємо робити онлайн-музей. Будемо збирати великий обсяг інформації про тих спортсменів, які зображені на шоломі. Хочемо також в пам'ять про цих спортсменів збудувати спортивний майданчик, фізичний простір, де також можна буде дізнатися про цих людей.
- Тоді, взимку, про шолом і вашу дискваліфікацію, про російсько-українську війну, яка вбиває українських спортсменів, писав, без перебільшення, весь світ. Але час проходить, і "втома від війни" накопичується знову. Знову ця війна відійшла на другий-третій план. То що ще, на вашу думку можуть зробити українські спортсмени, щоби не давати світові, і насамперед Європі, забувати?
- Ми розуміємо це поняття. Воно називається war fatigue, і про нього дуже багато говорять у міжнародних медіа. Що людям війна набридає і новини не змінюються
- Це взагалі-то, якщо чесно (хоча і сумно), це природна людська реакція.
- Це природна людська реакція, але, на мою думку, це і проблема того, як комунікують війну медіа, зокрема, світові медіа. Війна для них перетворилася на статистику. Це просто цифри, за якими читачі та глядачі не розуміють, що це означає. Коли ми говоримо, що під час сьогоднішнього обстрілу у нас загинула така-то кількість людей, це не впадає настільки людям в серце, в душу. І от чому цей шолом став настільки величезним кейсом у світових новинах - тому що це були історії людей. Це була не статистика, а історії саме спортсменів під час найбільшого спортивного заходу. Спортсменів, які могли бути зараз з нами на аренах. Але вони були вбиті Росією. Треба розказувати ці історії, нести цю пам’ять.
Зараз, коли ми бачимо, що російська символіка активно повертається на міжнародні арени; коли рекомендації щодо відсторонення російських спортсменів вже прибираються, - нам треба робити все можливе, щоб протидіяти цьому. Нам треба говорити про Україну так, як ми можемо. І насправді у нас є багато кейсів, де саме спорт був тим каталізатором, щоб привернути увагу до України. Згадаємо ту ж дискваліфікацію Ольги Харлан на чемпіонаті світу. Це було під час ситуації, коли наші спортсмени не потискали руки; коли гімнастки виходили на п’єдестали і закривали очі і вуха, коли там з’являлися російські прапори.
- Ще один приклад: привернути увагу світу до цього дискурсу змогли українські тенісистки на Ролан Гарросі, коли вони розповідали світові як про атаки РФ на українські міста та села, так і про те, як російські та білоруські тенісистки толерують агресію (а деякі — прямо співпрацюють з режимом Путіна). Слідкували за тим, як дівчата це робили?
- Так. Я знайомий з дівчатами. Мені пощастило, що коли я повертався додому, то проїжджав те місто, де у них проходив турнір. І у мене була можливість насолодитися грою нашої збірної. Це - чудові люди. От зараз у міжнародному тенісі дуже багато критики в бік Олександри Олійникової, що вона дуже політизує спорт, - але я її підтримую в цьому, тому що це реалії сьогодення. Ніякі змагання не можуть і близько зрівнятися за важливістю з тим, що зараз відбувається в Україні. Ніяка медаль не може коштувати життя простих людей, які гинуть щодня. Я дуже радий, що вони використовують свою платформу, щоби говорити про Україну. Так само, як це роблять Марта Костюк, Еліна Світоліна.
- ...з якою ви зустрічалися, судячи з вашого Фейсбуку.
Якщо не брати до уваги якісь непублічні теми, можете сказати, про що спілкувались?
- Ми багато спілкуємося про повернення російських спортсменів, про їхнє відсторонення, про підтримку українського спорту. Для мене Еліна Світоліна є хорошим прикладом, як має діяти спортсмен. Всі ініціативи, до яких вона долучається, - дуже важливі. І про повернення викрадених українських дітей, і про допомогу юним тенісистам, яких вони свого часу почали підтримувати на своїх майстер-класах по Україні (і у яких вже є величезні здобутки на міжнародній тенісній арені).
Війна - це величезний біль, який є у всіх українських спортсменів. Ми хочемо, щоб російських спортсменів на змаганнях не було - і воліємо зробити для цього якийсь свій внесок. На жаль, у нас досі не дуже системно організовано цю роботу. Хоча останнім часом вона трошки покращується з боку саме НОК України і Мінмолоді та спорту.
- А на зимовій Олімпіаді, під час цієї скандальної історії, до вас приходили з підтримкою закордонні спортсмени? Чи багато хто вважав цю тему контроверсійною?
- Тут треба розділяти те, що ми робили публічно і що - непублічно. Непублічно всі спортсмени, з якими я перетинався на Олімпіаді, висловили слова підтримки.
- Прямо таки усі?
- Скелетоністи – це люди, з якими давно знайомий. Ті, з ким я перетинався і спілкувався на цю тему, - всі вони мене підтримували. Я не чув від спортсменів-скелетонистів, щоб вони сказали: ти маєш відмовитися від цього шолому чи не маєш його вдягати. Це були німці, британці, данці, латвійці, ізраїльтяни, австралійці. Величезна кількість різних країн, які начебто далеко від нас, - але вони висловлювали підтримку і казали, що немає нічого політичного у цьому шоломі. Це - реалії вашого сьогодення. Ти маєш бути допущений.
На жаль, публічно про цей випадок казало набагато менше людей. Але маємо розуміти, що вони залежать від своїх національних олімпійських комітетів, які, своєю чергою, залежать від міжнародного олімпійського комітету. Не всі готові публічно висловлювати свою думку.
- У ті дні з вами зустрічалась голова Міжнародного олімпійського комітету Кірсті Ковентрі, ви пізніше досить жорстко її критикували. Більше контактів не було?
- Ні, не було. А критикую я її - здебільшого через її обіцянки, які вона не виконувала. Думаю, будь-хто не любить тих, хто щось обіцяє - і не виконує. Пані Ковентрі виявилася саме такою людиною. Після дискваліфікації вона давала інтерв’ю, в якому дуже сильно плакала і обіцяла, що вони звернуться до нас щодо надання Україні генераторів. Це була вимога в день дискваліфікації: я казав, що вони мають дозволити виступити мені в цьому шоломі; і щоб не здавалося, що МОК проросійський, було б класно, якби вони нас підтримали в цей складний час. Нагадаю, це був лютий. Були величезні проблеми з електроенергією. Я наполягав на тому, що МОК може надати якусь кількість генераторів для спортивних закладів в Україні. В своєму інтерв’ю, плачучи, вона пообіцяла, що вони зв’яжуться з якимось компаніями, урядами країн; що вони нададуть цю допомогу. Казала, що вони зв’яжуться зі мною, з моїм татом - і ми це зможемо передати спортивним закладам.
На жаль, вона після того ніколи не зв’язувалася з нами. Жодної допомоги саме у вигляді генераторів ми від МОК не отримали. Замість МОК після дискваліфікації на зв'язок з нашим фондом вийшла компанія "Розетка" і спільно з нашим фондом надала генератор на спортивний заклад у Черкасах. Вони мали проблеми з електроенергією, не могли проводити змагання, не могли тренуватися. Коли отримали генератори, вони відновили свою роботу і зараз повноцінно захищені навіть від блекаутів.
- Будемо вважати це інтерв’ю ще одним нагадуванням пані Ковентрі про її обіцянку.
- Я критикував її і щодо рішення про мою дискваліфікацію. Досі вважаю, що воно було неправомірним, хоч МОК у своєму рішенні дотримується іншої думки. Але досі детально не пояснено, що саме я порушив з цим шоломом, і чому я був відсторонений.
Зараз з моменту відсторонення минуло пів року. Ми бачимо тенденцію, що російського спорту на міжнародній спортивній арені побільшало. Вони активно повертаються.
Це все можна пов’язати з політикою правління пані Ковентрі.
- Причому це навіть не повзуче повернення, а обвальне. Спочатку Міжнародний олімпійський комітет цього літа припинив дію низки санкцій та не став переглядати відновлення російського олімпійського комітету. Паралельно він надав дозвіл окремим федераціям - знімати санкції з Росії. Ба більше — скасував заборону проведення у РФ змагань і рекомендував зняти обмеження з атлетів. Це навіть не вмивання рук, це пряма колаборація з агресором. Ну, а далі все залежить від впливу РФ у тій чи іншій федерації. Скажімо, Міжнародна федерація гімнастики взагалі дозволила росіянам виступати під власним прапором. Те саме стосується Міжнародної федерації сучасного п'ятиборства (UIPM) та Міжнародної федерації важкої атлетики (IWF), Міжнародної Федерації настільного тенісу. Повертають росіян Міжнародні федерації з волейболу, дзюдо, самбо, шахів.
Я зараз про це кажу — і вже чую, як читачі ставлять обурені питання: ну, чому таке відбувається на 5-му році війни? Владиславе, переадресую вам це питання.
- Росія дуже вдало почала з 22 року просувати тезу, що спортсмени невинні, спорт поза політикою. Ми могли чути цю тезу навіть в Україні до початку повномасштабного вторгнення від деяких українських політиків і навіть міністрів спорту.
- Якого саме?
- Це відбувалося під час скандалу, пов’язаного із фотографією Ярослави Магучіх. 2021 рік, здається. Тоді деякі політики говорили, що спорт поза політикою. Свого часу пан Гутцайт зазначав, що спорт поза політикою. Але це хибна теза — і я радий, що пан Гутцайт це зрозумів. При цьому, її, на жаль, багато підтримують за кордоном. Впливає і втома від війни. Людям, які не читають міжнародні і політичні новини, дуже часто здається, що війна вже закінчилася. Як би це абсурдно для нас не звучало. Вони просто не в контексті. І на деяких заходах рік тому наші колеги-спортсмени питають: чи є ще війна в Україні? Вони не знають, що у нас відбувається. В їхніх новинах про нас не пишуть. При цьому ми бачимо активне повернення Росії не лише в спорті. Воно є в кінематографі, на мистецьких арсеналах - такому як Бієнале. Це все пов’язано з втомою міжнародної спільноти від війни. А ще це робота деяких вдалих російських наративів — хоча б того самого "спорт поза політикою". Це якраз та теза, яка зараз лунає з вуст Кірсті Ковентрі. Варто зазначити те, що чомусь дуже часто виходить, що саме діти диктатур найчастіше кричать про спорт поза політикою.
- Справді?
- Так. Це дуже часто говорять російські спортсмени, залучені в різноманітні активності, пов’язані з викраденими українськими дітьми, з пропагандою війни. Вони найгучніше кричать, що спорт є поза політикою. Так само Кірсті Ковентрі, вихованка режиму Мугабе, голосніше за всіх кричить, що спорт поза політикою, і спортсмени ні в чому не винні. Хоча вона сама свого часу була на боці диктатури.
- Не знайомий з цією сторінкою її біографії.
- Вона - вихованка режиму Мугабе, її називали золотою дівчинкою Мугабе, вона була міністром спорту в Зімбабве. Їй дуже зручно казати, що спорт поза політикою, тому що вона була бенефіціаром диктатури. Так само, як і російські спортсмени, які отримують привілеї в Росії за працю в організаціях, подібних до Юнармії. Або за те, що вони беруть участь в заходах, спрямованих на легалізацію окупації наших територій. Як це було на стадіоні у 2022 році в Лужниках, коли російські спортсмени, олімпійці, медалісти виходили із зетками, з Путіним - і святкували річницю окупації Криму. Говорити, що ці спортсмени ні в чому не винні, що вони нейтральні – для мене це абсурд. Але це те, що ми зараз бачимо в стінах міжнародного спорту.
- Як завадити цьому поверненню Росії у великий спорт? Бачу, ви і про російських спортсменів, що воюють проти України, пишете, і про загиблих на війні українських спортсменів. А ще які форми протесту можуть бути? Що ще можуть зробити спортсмени?
- Коли повернули російських спортсменів під нейтральним прапором, то це робила не федерація, а арбітражний суд федерації. І наші спортсмени на змаганнях тоді влаштували протест. Вони виходили з плакатами, бо в нашій команді є діти, які постраждали від війни; чи їхні домівки були зруйновані. І наші спортсмени це показували і про це говорили. Викликалася поліція; було привернуто багато міжнародної уваги. Змагання проходили в Австрії, тому і в австрійських, і в німецьких медіа було багато інформації щодо цього протесту.
Це один варіант протидії. Інший – робота з національними федераціями, з міжнародними федераціями, щоб не допустити повернення росіян. Це - збирання доказів і їх надання міжнародній спортивній спільноті.
- Я так розумію, наше мінмолоді і спорту висувало ідею конференції міністрів спорту країн, які підтримують нашу позицію.
- Так. Але тут треба чітко усвідомлювати юрисдикцію, хто з ким працює, і хто на що має право. Коли ми говоримо про спортивні федерації – це громадські організації. Так само МОК – це громадська організація, просто дуже велика. Державні організації типу міністерств не можуть впливати на рішення громадської організації, тому що це суперечить статуту громадської організації. Тому тут потрібно працювати з НОКами країн, з нашими національними федераціями, щоб вони працювали з національними федераціями інших країн по різних видах спорту. Але зараз, на жаль, це не дуже ефективно, тому що є МОК, який дуже сильно працював стосовно повернення росіян. Вже зняв всі рекомендації, знімає санкції. Тому, на мою думку, зараз треба активно вести роботу з міністерствами спорту, закордонних справ. Це робота в напрямку викриття російських спортсменів, які підтримують війну.
- Дотепер у нас мова була про федерації, міністрів спорту –тобто інституційні речі. А є ж просто дуже відомі світові спортсмени, які підтримують нашу позицію. Наприклад, норвезькі біатлоністи брати Бьо та Лагрейд, шведський стрибун з жердиною Дюплантіс. Можливо, на рівні "спортсмен до спортсмена" можна було б робити якісь спільні заяви? Чи у світі спорту так не прийнято?
- Тут теж треба розуміти, що для дуже багатьох спортсменів ця війна є дуже далекою. Вони не не сплять під обстрілами, як ми, всю ніч.
- Ну, так, а сюди, щоби вони все побачили і відчули, їх не затягнеш.
- Когось затягнеш. Деякі спортсмени їздять. Але тут питання системності. Цим хтось має займатися системно – запрошувати, показувати їм реалії війни. Дехто не хоче ризикувати своєю кар’єрою, бо це все ж таки великий ризик – іти проти своєї системи, проти свого національного олімпійського комітету.
Але попри це треба працювати. У нашого Фонду ця співпраця виходить дуже вдалою. Ми працюємо з німецької організацією "Athletes For Ukraine". Один з членів цієї організації, триразовий олімпійський чемпіон Фелікс Лох, нещодавно виступив з дуже сильною заявою проти повернення росіян. Це мій хороший товариш, з яким ми працюємо з 2022 року. Він сам їздив до польсько-українського кордону, евакуював людей, вивозив їх в Німеччину. Зі мною Фелікс відвідував школу в Німеччині, де були діти з розумовими вадами. Там була дитина, яка сиділа в не дуже зручному візку. І він при мені домовився, придбав візок і передав цій дитині.
Тобто є закордонні спортсмени, яким дуже болить Україна, які відкрито підтримують її і роблять все можливе, щоб допомогти українцям. Просто з ними треба працювати. Ми це робимо, і у нас це виходить. У рамках співпраці з натівськими країнами ми зв’язувалися з американськими біатлоністами, які передавали допомогу чернігівському біатлонному центру. Ми були раді допомогти з логістикою.
Іноді такі дії спортсменів говорять про їхню позицію набагато більше, ніж слова. Нещодавно я зустрічався в Києві з членом асоціації футболу Норвегії, який дуже відкрито підтримує Україну і висловлюється проти повернення російських спортсменів. Ще раз: у нас є підтримка, але над цим працювати. Треба показувати, проводити розмови серед спортсменів. Я не прихильник нав’язувати постійно свою думку, але коли питають, треба не соромитися і розказувати проте, що відбувається в Україні.
- Так, адже війна – це надзвичайна ситуація. То мають бути надзвичайні заходи.
- Так. Але я б хотів трошки більше системності, щоб ми проводили якусь низку заходів в Україні. Із втомою від війни дуже важко донести, що відбувається в Україні. Тому що люди за кордоном взагалі не в контексті, що у нас тут щодня обстріли. Навіть новина про зняття санкцій з російського олімпійського комітету надійшла в день, коли у нас був день жалоби після тих двох жахливих обстрілів, коли понад 50 людей загинули лише у Києві. Це демонструє, наскільки МОК відірваний від реальності і не розуміє контексту нашої війни.
- А чи немає сенсу нашому Мінмолоді та спорту і олімпійському національному комітету запросити пані Кірсті в Україну? Спробувати це зробити публічно, обґрунтувати. У нас же є бази та школи олімпійського резерву, які теж потерпають від обстрілів. То як їй не приїхати?
- Це гарна пропозиція. Вона вже лунала неодноразово. На жаль, ми не бачимо Ковентрі в Україні. Але у 2022 році приїжджав Томас Бах (попередній голова МОК. — Є.К.). Приїхав - а після цього почав просувати ідею про нейтральних російських спортсменів. Знаєте, МОК дуже любить розповідати про уявних російських спортсменів, які невинні і не мають нічого спільного з війною. Але коли розмова переходить в площину щодо реальних спортсменів і реальні кейси, то МОК дуже часто уникає цих розмов і не хоче говорити про конкретні кейси. А ці самі конкретні кейси говорять про те, що російські спортсмени винні у цій війні; що вони є членами системи. Також ми свого часу багато працювали з опозиційною білоруською асоціацією. Вони виїхали з Білорусі і почали опозиційну роботу в напрямку спорту. Ми у 2023 році брали участь в заході Play the game, де збираються журналісти-розслідувачі в області спорту. Йдеться і про футбол, і про той скандальний чемпіонат світу в Катарі, де були порушені права людей.
- Чув про такий захід.
- І у нас в панельній дискусії про повернення російських спортсменів і нейтральність російського спорту виступали очільник Данського олімпійського комітету Ханс Наторп, представник білоруської асоціації Анатоль Котау, член виконкому МОК з Норвегії Кірсті Клостер і я. Мій виступ був з презентацією тези про те, що не всі мости збудовані для миру.
- Пам’ятаю, тодішній очільник МОК Томас Бах активно просував ідею про те, що спорт має будувати мости.
- От-от. І я проводив аналогію з кримським мостом і на прикладі України доказував, що не всі мости збудовані для миру. Бо в підсумку ці мости використовуються лише для збільшення масштабу війни.
В тій дискусії ми говорили про нейтральність російських спортсменів, і мені дуже запам’ятався виступ представника білоруської асоціації, який казав, що у них в Білорусі (і так само це працює в Росії), якщо ти не є прихильником режиму, ти не можеш бути членом національної збірної. У них є ціла низка доказів, коли білоруські спортсмени, які мали позицію проти Лукашенка, на два тижні зникали, а потім поверталися вже з позицією за Лукашенка. Є докази їх катування, щоб вони змінили свою позицію, щоб залишитися у збірній. Погрожували членам їхніх родин.
Білорусь активно бореться проти спортсменів-опонентів Лукашенка. І вже пів року Анатоль Котау, який виступав на тій конференції, вважається зниклим безвісти. Його викрали у Туреччині, вивезли на підконтрольну Росії територію в Грузії - і відтоді досі нічого невідомо про його місце знаходження.
- Жах...
Інша тема. Національний олімпійський комітет спільно з Мінмолоді та спорту подав апеляцію до Спортивного арбітражного суду (CAS) в Лозанні з вимогою скасувати рішення Виконкому МОК про тимчасове поновлення прав Олімпійського комітету Росії. Як думаєте, ми маємо шанси на позитивний вердикт? Наскільки залежним від МОК є спортивний арбітражний суд?
- Дуже залежний. Це - кишеньковий суд МОК, який здебільшого приймає рішення на користь МОК. Рішення не на користь МОК - дуже рідкісні. Вони переважно стосуються історій про те, коли хтось був помічений у вживанні допінгу і хоче зменшити термін свого відсторонення, і тому подібні речі. Коли кейси стосуються іміджу МОК і є важливими для МОК, то здебільшого рішення виносять на користь МОК, як було в справі про шолом пам’яті. Я дуже добре пам’ятаю судове засідання. Воно було жахливе для МОК, чудове для нас. Жоден аргумент МОК не міг навести, який ми б не могли перебити. На жодне наше питання МОК не міг знайти відповідь. Але при цьому все одно рішення було на користь МОК!
- Послухати вас, у нашої апеляції мало шансів.
- Але попри це, у нас є успішний кейс щодо роботи шахової федерації Росії на окупованих територіях. Тому вважаю, що шанси у нас є. Сподіваюсь, що Україна може виграти цю справу.
- З огляду на те, наскільки ви занурені у тему відстоювання інтересів України в спортивній площині, спитаю: а Мінмолоді і спорту та Національний Олімпійський Комітет якось просили вас про допомогу в публічній площині ?
- Були деякі потенційні прохання про участь в спільних заходах. Але у нас не відбулося жодних спільних заходів.
- Дуже дивно.
- Я досі вважаю, що у нас дуже слабка системність. Міністерство спорту – це величезна будівля. Дуже багато поверхів, дуже багато людей. І при цьому досі дуже мало людей в цій будівлі розуміють, як працює Міжнародний олімпійський комітет; як росіяни повертаються у великий спорт; які інструменти та нові напрямки вони знаходять, щоб повертатися.
Тому, коли в якийсь момент активно почалося повернення російських спортсменів через суди, ми як сторона до цього не були готові. Зараз ми уже почали адаптуватися. Бачимо перші кейси по шаховій федерації. Зараз вже НОК України подає в суди. Але ж Росія це почала робити 3 роки тому! Ми дуже відстаємо в цьому темпі. Плюс немає системності у санкційній політиці. Хоча зараз ми отримали хорошу новину, що міністр спорту РФ Дегтярьов і президент ФІДЕ Дворкович нарешті були внесені в санкції Європейського союзу. До речі, мені дивно, що це відбулося тільки зараз. Тому що Дегтярьов з початку своєї політичної кар’єри, 2005 року, - людина дуже наближена до Жириновського. Буквально був його правою рукою. Більше того - людина веде телеграм-канал, який називається "Пулемьот Дегтярьова".
- Ось тобі і кубертенівське "О спорт, ти мир!"
- Так. І це людина, яка відкрито підтримує окупацію українських територій, призначає на посади в спортивні організації ветеранів СВО і тому подібні речі. Попри це, з ним охоче зустрічаються очільники міжнародних спортивних організацій. Такі, як Маріане Ватанабе - це очільник міжнародної федерації гімнастики. Який також, до речі, сидячи в кабінеті МОК, вирішував, який спортсмен нейтральний, а який — ні. Ватанабе вже після початку повномасштабного вторгнення був у Росії і мав там зустрічі.
Очільники антидопінгових агенцій теж зустрічаються з Дегтярьовим. Кілька днів тому була інформація, що уже після його внесення до санкційного списку ЄС він був у Швейцарії і зустрічався з очільником організації, яка займається антидопінгом у світі спорту. Для мене це ганебно, і мені незрозуміло, чому немає реакції на це! Бо йдеться ж про підсанкційну людину, з якою спілкуватися взагалі має бути ганебно! Це знову ж таки - проблема репутації і слабкої реакції міжнародної спільноти.
Якщо ж ми говоримо про НОК України, то у нас було допущено багато помилок, починаючи з 2023 року, коли почалися перші рекомендації щодо допуску нейтральних спортсменів. Тоді НОК дуже швидко почав говорити про повноцінний бойкот. На той момент це був безпідставний хід, бо у нас тоді ще не було ніякої коаліції. НОК із Міністерством спорту (тоді ще був Гутцайт) видали спільний наказ — і це була величезна помилка. У нас досі немає нормальної коаліції з приводу відсторонення. Її треба було формувати ще два роки тому, а не зараз. Але краще пізно, ніж ніколи..
- Владиславе, ми вже досить довго говоримо про політичну площину у спорті, тому, наступне моє питання у цьому контексті — досить природне. Як ви реагували пів року тому, коли частина коментаторів та блогерів історію з шоломом коментувала так: "Та це Гераскевич намагається зробити собі ім’я на політиці, на війні. Медалі Олімпіади йому навряд чи світять, от він і готує собі політичний майданчик. От, бачите, і на Мюнхенській конференції з безпеки виступив...".
- Почнімо з Олімпійських ігор. Це відкрита інформація, можна подивитися тренування офіційні. Найгірший результат мій там був шоста позиція, найкращий –перша позиція. Заключний тренувальний заїзд на Олімпійських іграх я виграв. Я був найшвидшим на треку. Це офіційна інформація, її можна загуглити і подивитися: Гераскевич Олімпіада. Говорити, що у мене не було шансів на медаль – це безглуздо, бо шанси були. Я був серед найкращих спортсменів!
Також на YouTube Суспільне.Спорт, яке транслювало Олімпіаду, можна подивитися цей заїзд.
Тепер про те, що це для мене це — начебто політичний майданчик. Знаєте, після дискваліфікації було багато критики та атак від ботів. Казали, що я купив собі машину, заробив мільйони, ще щось. Це також питання до інформаційної гігієни. Люди не дуже стараються перевіряти інформацію, яку їм дають. Я розкажу, що відбувалося насправді. За цей час я не купив собі ані машини, ані житла. Натомість ми реалізували низку благодійних проєктів з нашим фондом. Ми передали велосипеди, генератор спортивній школі в Черкасах. Нині підтримуємо наших молодих скелетоністів. Зараз вже тренувальний збір у Конча-Заспі, організований частково коштом нашої благодійної організації. І активно працюємо над великим проєктом по встановленню сонячної станції для фізмат-ліцею (УФМЛ). Це - спільний проєкт з американським фондом "Разом for Ukraine".
- Ви згадали про ботів. Я на вашій сторінці у ФБ з подивом побачив просто натовп недоброзичливих коментаторів чи просто ботів. У вас є розуміння, чому так? Бо складається враження, що це продумана кампанія.
- Безумовно. Це почалося, коли я почав говорити про необхідність позбавлення державних нагород Сергія Бубки. Тоді почалися нападки проросійських депутатів по типу Ані Скороход чи Білоус, часто у мене в коментарях. Люди, які були публічні, потім була заарештовані і пізніше випущені під заставу. Тобто ці люди були замішані у корупції. Це публічно відомо, що вони корупціонери. Вони мене багато звинувачують.
Також дуже часто до мене в коментарі, особливо в твітері, приходить людина на прізвище Шарій і подібні російські дисиденти… Той самий Шарій, який розповсюджує про мене фейки.
- А ви не намагалися довідатись, чиї саме ботоферми против вас працюють?
- Від деяких українських журналістів, які намагалися це питання досліджувати, знаю, що це були різноманітні ботоферми – і російські, і деяких українських політичних сил… Це свого роду визнання, тому що під час Олімпіади про мене писали буквально з усіх куточків світу. Тоді мій голос у світі був дуже великим. Звичайно, він є проукраїнським - системно і довгий час. Я відстоюю відсторонення російських спортсменів, допомогу Україні, українській армії, захист українського неба. Ці всі питання - дуже болючі для Росії. Вони антиросійські. І саме це, я вважаю, є причиною того шквалу критики, який триває вже 6 місяців.
- Оскільки вже я завів мову про політику, спитаю напряму: вас цікавить цей напрямок розвитку кар’єри? Скажімо, якщо якась політична сила запропонує вам місце у проходній частині списку на (колись) виборах у Верховну Раду — погодитесь?
- Якщо ми говоримо про сьогодні – я це не розглядаю. Мені 27 років. У мене ще активна спортивна кар’єра. У мене є мета виступити на наступних Олімпійських іграх, поборотись за медалі. Є чемпіонати світу, Європи, кубки світу. Я - активний спортсмен.
Плюс є Благодійний фонд Гераскевича і низка проєктів, якими ми займаємося. Час не гумовий, у мене немає часу займатися усім. Тому наразі я навіть не розглядаю питання політики. Як бачите, за пів року я навіть не опинився в якійсь політичній партії.
- А якась партія чи політик симпатію у вас викликає?
- Наразі - ні.
- Ви ходили на картонковий Майдан на підтримку Михайла Федорова. Поясніть свою мотивацію.
- У мене немає культу особистості. Я не йду і ніколи не ходив на ці протести, тому що фанатію від Михайла Федорова. Він - хороший, ефективний керівник. У мене є багато знайомих, які працюють з ним. І він свою активність підтвердив уже довгий час. До речі, він же не має своєї політичної партії.
- Ну, в наші часи це робиться швидко. Зеленський за рік до виборів теж не мав своєї політичної партії.
- Але він не має своєї політичної партії на даний момент. І це питання, в першу чергу, про погану комунікацію.
- А коли ви з ним познайомилися?
- Я особисто з ним не знайомий. Але я знайомий з людьми, які з ними працюють. Хоча мені було б цікаво познайомитися з ним. Тому що вважаю, що це дуже ефективний керівник.
- Як вам люди, яких ви побачили на картонковому майдані?
- Це активна частина суспільства, яка творить зміни.
- Опоненти кажуть: понаганяли молодь, обдурили її, грошей понадавали.
- Багато називають це різними іменами: і соросята, і щось подібне. Знову ж таки, чомусь ті люди, які критикували мене за шолом пам’яті (на кшталт пані Скороход) висловлювали дуже багато поганих тез про цей протест. І це ті, хто втік з України і зараз знаходяться за кордоном, називають себе опозиційними блогерами, але просувають російські наративи, російські тези.
А на картонковому Майдані я зустрів багато людей, яких бачив ще підлітком на майдані-2014. Це ті люди, які в минулому році стояли за антикорупційні органи. І це ті люди, які творять різницю в цій країні.
- А на торішні протести на захист НАБУ ви ходили?
- На жаль, не був. Спостерігав за цим всім і підтримував медійно - але тоді був на тренувальних зборах за кордоном. У нас в Україні немає тренувальних умов, тому ми дуже багато часу проводимо за кордоном, коли готуємося до сезону саме в скелетоні. Тому на той момент я, на жаль, не зміг бути присутнім.
- Скажіть, а в Україні геть ніде займатися скелетоном?
- Це болюче питання вже дуже багато років. У нас немає спеціалізованих умов для скелетону в Україні. Зараз ми збудували власноруч якісь тренажери, на яких можна дуже віддалено тренувати стартовий розгін. Але ми дуже прагнемо збудувати оптимальну стартову естакаду — щоби повноцінні літні тренування можна було проводити в Україні. Як і літні змагання. Стартова естакаду –це споруда 100-120 метрів довжиною, де ми відпрацьовуємо тільки стартовий розгін.
Якщо ж ми говоримо про льодовий трек, то, думаю, в найближчі 10-20 років льодового треку в Україні не з’явиться. Навіть якщо ми відкинемо реалії війни і повернемося до мирних часів, це дуже дорога споруда. Її дуже дорого обслуговувати. У нас зараз немає такої потреби. Їх і в світі не так багато: працюючих, можливо, штук 15. Це - дуже екзотична споруда.
Трошки статистичних фактів для розуміння. У нас в середньому змагальна довжина треку – 1,5 км, незмагальна 1,8-1,9 км. Це перепад висоти десь 100-110 метрів. І це величезна територія, спеціальні умови сприятливі погодні та географічні умови. Там не має бути деяких типів вітрів, але має бути кваліфікований персонал і тому подібне. Старі треки обслуговуються системою з аміаком, тобто це азот. Якщо трапляється якийсь вибух, цей азот має кудись осісти. Тобто поруч має бути якась водойма, яка прийме на себе цей весь азот. Це дуже дорого, та й знайти таке місце — дуже важко. До того ж, потрібно знайти людей, які зможуть це обслуговувати.
І останнє. Чи потрібно нам це в Україні з практичної точки зору?
- Висновок: наші топ-скелетоністи вимушені тренуватися за кордоном.
- Зараз ми до цього повернемося. Сезон у нас триває приблизно з кінця осені до початку весни. Відповідно, більшу частину весни, літо і більшу частину осені треки в світі не працюють. Льоду на них немає. Це просто споруди, які стоять. Їх можна пристосувати для якихось туристичних розваг, але здебільшого вони не функціонують.
В цей час закордонні спортсмени працюють над тренуванням стартового розгону та над виробництвом свого спорядження –скелетонів, ковзанів і так далі. Для цих тренувань потрібні літні умови – це та стартова естакада, про яку казав. Вона є більш доступною, не такою дорогою. І ми активно працюємо, щоб вона з’явилася в Україні.
- Щоб частково можна було тут тренуватися.
- Щоб нам на літні тренування не потрібно було їхати за кордон. Цей сезон ми за кордон ми майже не їздили; перебуваємо здебільшого в Україні і тренуємося тут.
Але вже на початку осені будемо виїжджати за кордон, тому що нам потрібні спеціалізовані умови. Якщо такі умови з’являться в Україні, ми зможемо більше перебувати в Україні і отримати повноцінну базу для літніх тренувань. Відтак, у нас буде місце, куди ми зможемо запросити всіх дітей, які хочуть спробувати свої сили в скелетоні. На даний момент команда, яку ми маємо, - це діти, які прийшли до нас через благодійні тренування, які ми проводили у 2022 році в різних куточках України; здебільшого - у містах, які сильно постраждали від війни: в Чернігові, в Київській області. На цих тренуваннях дітям дуже сподобався скелетон. Деяких ми запросили. Я знайшов позабюджетне фінансування, щоб ці діти могли почати кар’єру в скелетоні. Із закордонними партнерами ми цей проєкт почали.
Наразі ці діти вже виступають на міжнародних стартах і готуються до юнацьких олімпійських ігор. Які відбудуться на тому треку, який приймав минулі зимові Олімпійські ігри.
- Останнє питання. Ви все-таки сподіваєтеся виступити на наступній Олімпіаді?
- Так, сподіваюсь.
- Уявляю собі, як будуть моніторити кожний міліметр на вашому екіпіруванні олімпійські функціонери та світові медіа.
- Побачимо...
Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"
ФОТО, відео: автора; архів Владислава Гераскевича
