Драпатий має діяти негайно: Бутусов про критичну ситуацію на Донбасі

Автор: Юрий Бутусов

Під час стріму командир роти БПЛА 23 штурмового полку в складі 2-го корпусу Нацгвардії "Хартія" Юрій Бутусов говорив про проблеми, які виникають у роботі нового керівництва Збройних сил України, про виклики, які зараз постали перед новим головнокомандувачем Михайлом Драпатим і про ситуацію на фронті.

Я, як правило, уникаю якихось великих узагальнень по тих ділянках фронту, де я сам безпосередньо не беру участі в бойових діях. Але зараз ситуація достатньо критична на фронті. Сьогодні збираюся говорити саме про ситуацію на Донбасі, на Запоріжжі в першу чергу. Торкнемося і того, що в нас відбувається на Харківщині. Але мої друзі, велика кількість військових командирів різних рівнів дуже емоційно зараз сприймають те, що відбувається на Донбасі. Особливо обстановка в Костянтинівці, обстановка під Слов'янськом, Дружківкою, Добропіллям. Це справжня криза на фронті.

Я хочу пояснити її значення, що відбувається зараз. Так от, якщо подивитись на те, що у нас відбувається на фронті, в першу чергу на Донбасі, — це найбільший виклик, який був у нас під час війни. Ситуація абсолютно нестабільна, абсолютно неконтрольована, така, яка потребує швидких рішень. І це позиція тих бойових командирів, які мають авторитет в армії і з якими я розмовляю майже щодня. Ворог дуже близько підійшов до Слов'янська. Фактично перебуває на околиці Слов'янська. Слов'янсько-Краматорська агломерація — це ключ до Донбасу. Це основні ворота. Це просто природний оборонний рубіж, який розділяє Донбас і Слобожанщину, який дозволяє організувати ефективну оборону. На даний момент це основний, єдиний кращий природний рубіж. Агломерація, зручна для оборони, де ми можемо дійсно зупинити російський наступ.

Бої зараз ідуть під селом Миколаївка. Миколаївка, як всі знають, — це передмістя Слов'янська. На схід від Миколаївки — два ліси біля Рай-Олександрівки. Відомий ліс — урочище Чобіток. Так от, цей ліс — це панівна висота. Ліс, який дозволяє контролювати фактично панівну висоту над східною околицею Слов'янська. Якщо в цьому лісі ворог розгорне позиції БПЛА, ворог зможе просто блокувати нашу логістику, тобто активні маневрені бойові дії з опорою на Слов'янськ стануть неможливими. Ворог і так завдає масованих ударів. Контроль за лісом Чобіток дозволить ворогу взяти під контроль Миколаївку і практично блокувати нашу логістику у місті. Я думаю, всі розуміють, що коли у ворога є перевага в авіації і в артилерії і він ще зможе отримати тактичну перевагу в позиційному розгортанні позицій БПЛА, то всім зрозуміло, що ворог зможе реалізувати свою чисельну перевагу на цій ділянці. Тому бої за ці ліси на підступах до Слов'янська мають ключове не тільки тактичне, але й оперативне значення.

Що у нас, в чому велика проблема? Велика проблема в тому, що зараз швидких системних рішень на цій ділянці, які б стабілізували оборону, справді немає. Я про це говорю зараз не тому, що мені нема чим зайнятись. Насправді є у нас величезний обсяг робіт на Харківщині. Кожен день ідуть достатньо активні бойові дії. Я це кажу, тому що доля Донбасу — це одне зі стратегічних завдань України. Доля Донбасу оборона останнього рубежу оборони Донбасу, Слов'янсько-Краматорської агломерації, яка має ключове значення, — це стратегія цієї війни. Якщо ворогу вдасться захопити Слов'янськ-Краматорськ, якщо ворогу вдасться захопити панівні висоти над Слов'янськом-Краматорськом, ми втратимо цей ключовий район. Ми втратимо Донбас повністю. Повністю.

Що таке для України втрата Донбасу? Втрата Луганської області, втрата Донецької області, ну, майже всієї. Це значить, що ворог захоче кинути всі сили і кине всі сили, всі, які тільки є, на захоплення Запоріжжя. Для чого? Для того, щоб заявити: цілі СВО виконані. Всі території, які Путін вирішив включити до складу Росії, всі вони захоплені. І це для Росії стане базою для того, щоб примусити Україну до капітуляції, примусити показати Європейському Союзу, тим країнам, де при владі є партії, в яких сильні проросійські настрої, що, дивіться, треба саджати Україну за стіл перемовин. Все, Путін вийшов на кордони, щоб далі Україну не знищили. Давайте примусимо Україну підписатись по цих умовах.

Фактично Путін виконав ті вимоги, які у нього записані в цілях СВО: Донецької, Луганської області. Веде бої за панівні висоти над Слов'янськом-Краматорськом. Якщо ми програємо боротьбу на цих ділянках, подальша оборона Слов'янська-Краматорська — це буде героїзм, можливо, тривалий, але тактичні переваги перейдуть до ворога. Ми не можемо цього допустити. Ці тактичні епізоди, боротьба за ці маленькі орієнтири можуть призвести до великих оперативних, стратегічних наслідків і стати фактором тиску на політичну позицію всієї нашої країни. Тому я вважаю, що зараз потрібні швидкі рішення, які можуть стабілізувати обстановку на Слов'янсько-Краматорському напрямку.

Я змушений також висловити свою позицію з цього приводу. Це моя особиста думка. Так от, із швидких рішень щодо покращення управління організації я бачу на даний момент тільки одне. Створюється угруповання військ, яке відповідає за оборону Слов'янсько-Краматорської агломерації. Я би включив також до фронту цього угруповання Дружківку і те, що в нас залишилось під контролем у Костянтинівці, і передати це угруповання військ під командування командира Третього армійського корпусу Андрія Білецького. Білецький показав, що в нього смуга 130 км. Він зміг стабілізувати фронт у цій смузі, який сипався. Він зупинив наступ ворога на Лиман. Він суттєво покращив наші позиції на Лиманському фронті і на фронті Оскола. За три роки корпус не втратив взагалі жодних позицій, навпаки, покращив позиції, пройшов вперед за три роки. А в корпусі там, крім Третьої штурмової бригади, всі інші бригади — це звичайна піхота. Звичайні, абсолютно ніякі не елітні з'єднання. Їх зробив боєздатними командир корпусу. Так от, зараз фланг Третього армійського корпусу — до нього примикає якраз той корпус, який обороняє Слов'янськ-Краматорськ. Я пропоную просто розширити смугу відповідальності, покласти організацію оборони Слов'янська-Краматорська на Андрія Білецького, підпорядкувати йому бригади сусіднього корпусу, війська, які туди входять. І таким чином Третій корпус отримує можливості здійснювати маневр своїми силами, перекинути, наприклад, деякі боєздатні підрозділи, штурмові і БПЛА, на оборону Слов'янська-Краматорська. Стабілізувати там обстановку так само, як ці сили стабілізували обстановку на фронті Третього корпусу, а це від Борової до Лимана, великий фронт.

Основна проблема цієї війни — це не те, що у нас критично не вистачає людей, озброєння, ресурсів. Це організація і управління людьми і ресурсами. Ключова проблема. Так от, управління Третього корпусу це може зробити. Я вважаю, що на цьому етапі війни, на п'ятому році війни, війська треба об'єднувати і зміцнювати навколо цього, щоб уникнути дуже важких, катастрофічних політичних наслідків. Тому я змушений про це говорити, тому що це основний виклик зараз і основна проблема, на мій погляд, для нового воєнного політичного керівництва Сил оборони України.

Я дуже прошу Михайла Драпатого, якщо він, звичайно, буде звертати увагу на мої слова, все ж таки розглянути той варіант дій, який насправді і є одним з варіантів, який він розглядав. Потрібна в даному випадку воля, рішучість і потрібно віддати наказ. В ручному управлінні, в хаосі ефективно обороняти Слов'янськ-Краматорськ не вийде. Хаос призвів до того, що ворог вийшов на околицю Слов'янська. Досить гратись, це абсолютно не та історія.

Втрата Слов'янська-Краматорська — це вже буде відповідальність особисто Драпатого. Це не можна перекласти на жодних попередників. Чи захоче Михайло Васильович, в якого така славна біографія, ввійти в історію як головком, при якому ворог захопив Слов'янськ з Краматорськом? Я не думаю, що це те, чим варто ризикувати. Довга, тривала кар'єра в армії, повага людей, повага суспільства. Але такі речі вдарять по будь-якій репутації, біографії дуже боляче. Покращення управління треба саме на оперативному рівні. І це треба робити негайно.

Я недаремно сказав про угруповання військ, яке мало б взяти під контроль не тільки Слов'янськ-Краматорськ, але ще й ситуацію в Костянтинівці і Дружківці. Ситуація в Костянтинівці, без перебільшень, критична. Багато критики було стосовно 425-го штурмового полку "Скеля", який був створений попередником Драпатого Олександром Сирським. Масштабований батальйон "Скеля" був масштабований до розмірів полку, отримав людей, ресурси. І зараз Драпатий змінив командира полку, відсторонив попереднього командира, призначив нового. Ситуація в Костянтинівці настільки критична, що саме Костянтинівку зараз тримають штурмові батальйони "Скелі". Не всі, звичайно, але тримають. Частина "Скелі" обороняє, не штурмує, а обороняє Костянтинівку. Ситуація там настільки важка, що тільки підрозділи з дуже суворою організацією, дисципліною можуть вести там організовані, ефективні бойові дії. І зараз туди поставили саме "Скелю" на оборону цих останніх рубежів у Костянтинівці. Ситуація дуже важка і там потрібні швидкі, ефективні, компетентні рішення, тому що ворог глибоко охопив фланги, погрожує фактично глибоко флангам наших підрозділів у Костянтинівці. Ворог вийшов фактично на околиці Дружківки. І нам треба компетентне, відповідальне, системне управління на всій цій смузі, бо ті, ну, з кращих, ну, це одні з найбільш боєздатних підрозділів нашої армії.

Тому для порятунку Донбасу я зараз просто попереджаю, що якщо ці рішення не будуть ухвалені, то наслідки в найближчому часі можуть бути дуже важкими. Я сподіваюсь, що керівництво країни розгляне цю ситуацію об'єктивно, подивиться, куди зайшов ворог, на які висоти, якими це погрожує наслідками. І будуть ухвалені швидкі рішення по обстановці. На мій погляд, це зараз основний виклик для Михайла Драпатого, тому що він робив прекрасну кар'єру в Силах оборони, але зараз від нього чекають непопулярних рішень — не любові у Facebook, не пресконференцій, не оплесків і не рейтингів. Він зараз має втримати конкретні рубежі. Від нього особисто залежить оборона конкретних рубежів. І втрата цих рубежів — це його особиста відповідальність, велика відповідальність перед усім українським народом, перед історією. Ну, саме тому я про це і говорю. Я б інакше, звичайно, не залучав такої уваги, але ситуація настільки загрозлива, що про це треба сказати.

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ

Як там Куп'янськ?

Важкі бої йдуть під Куп'янськом, і ворог намагається прориватись у місто. І тим не менше зараз там працює корпус "Хартія" під командуванням полковника Оболєнського. І ситуація у нас там — ми не відступаємо, скажу так, там, де зайшла "Хартія", ворогу просуватись і не вдається.

Ну і про подальші дії: оскільки там у нас немає ніяких критичних таких проривів, з якими ми не могли б боротись, ситуація знаходиться в наших руках. Я сподіваюсь, що так само, як потрібно зміцнення управління на Донбасі, так само буде зроблено з часом зміцнення управління на Харківщині. Я вважаю, що ті органи управління, які мають ресурс, які можуть зупинити фронт, які можуть ефективно боротись з ворогом, їх треба масштабувати. Зону відповідальності треба масштабувати і на Харківщині в тому числі.

Юрію, як ви оцінюєте підпорядкування "Скелі" корпусу "Азов"?

Я вважаю, що це грамотне рішення, яке насправді досі не ухвалено в повній мірі. На даний момент частина полку "Скеля" підпорядкована оперативно Першому корпусу Нацгвардії "Азов". В цілому, якщо весь полк буде підпорядкований корпусу і буде адекватне застосування, я розцінюю це максимально позитивно. Нагадаю, що з самого початку цієї історії створенням штурмових полків на початку 2025 року я десятки разів говорив у своїх ефірах, писав, що одна основна проблема, чому ці полки несуть такі значні втрати, в тому числі зниклими безвісти, чому там люди просто бояться цих штурмів. Та тому, що насправді, якби вони були підпорядковані армійському корпусу, вони б діяли у своїй смузі, у них була б нормальна взаємодія, була б відповідальність чітка і були б у рази менші втрати, ніж при такому, коли їх тягають і розкидують по всьому фронту без підготовки, без взаємодії, без планування. Оце основна причина, чому штурмові полки несуть такі значні втрати. Втрати можна знизити на війні в першу чергу за рахунок якісного планування, організації, управління. Це основні чинники. Від командира, від роботи штабу залежить у першу чергу результат бою. Бо якщо бій бездарно спланований, які б героїчні бійці не були, їм буде важко витягнути самим. А зараз у війні дронів піхота просто нікуди не дійде. Тому оця вся історія з цими штурмовими полками, які кудись літають з ділянки на ділянку і всюди закривають дірки, треба цей абсурдний, неграмотний підхід закінчувати. Кожен штурмовий полк має заходити в смугу корпусу.

І оці всі командування швидкого реагування взагалі — це абсолютно безграмотний підхід. Настільки мені прикро, що Україна робить абсолютно нелогічні, невиправдані, неграмотні з точки зору військової організації кроки. Ми плодимо органи адміністративного управління, замість того, щоб ці штурмові полки просто-напросто підпорядкувати кожен до складу різних армійських корпусів і не створювати зайві рухи, роздувати штати забезпечення і платити непотрібні генеральські посади.

Чого чекати запорожцям?

Ворог буде продовжувати наступати. Ситуація дуже важка для запорожців. І Запоріжжя — це фронтове місто, яке дуже багато потерпає. Україна робить дуже багато для того, щоб Сили оборони захищали місто. Але ворог буде продовжувати атакувати, бити, розносити. Як не прикро, тому що для Росії захоплення тих територій, які Путін оголосив конституційними територіями Росії, — це база їхніх перемовин. Вони розуміють, що якщо вони самі силоміць вийдуть на ті кордони, які вони собі визначили конституційною територією Росії, то потім у них з'являються серйозні аргументи і козирі для того, щоб примусити Україну до мирних перемовин на такій максимально невигідній для нас базі. І визнавати у світового співтовариства, що ми зараз захопили частку України, тому погоджуйтесь на мир, інакше ми підемо далі і оголосимо своєю конституційною територією, наприклад, Київ. А ця загроза примусу, вона серйозна, її не треба недооцінювати. Європейський фронт наших західних партнерів, він нестійкий. Ми це всі знаємо і бачимо.

Які наші шанси реальні у війні?

У нас достатньо реальні шанси зупинити російський наступ. Нічого зараз російська армія такого нездоланного не демонструє. І це літо, цей час, коли вони реально повзуть, їм важко навіть під час літа.

В чому проблема на Запоріжжі, чому ворог підійшов на 20 км до Запоріжжя.

Тому що були системні проблеми в управлінні військами, які не вирішувались, і замість планової системної роботи ворог продавлював наші війська. В результаті ми втратили Гуляйполе. І цими героїчними діями зараз намагаємось просто відтиснути трошки ворога від міста. А героїчні дії — це оцей контрнаступ, який у нас так оспівують останніми днями.

Ну, хочу сказати так: ворог підійшов на 20–25 км до міста, а у нас в новинах такий оптимізм. Я вчора послухав Головнокомандувача, що у нас там 800 майже, 745, квадратних км звільнено. Навіть телефонував усім командирам на напрямку. Кажу: "Так, ми мабуть десь уже, куди там, Велику Новосілку мали б відбити з такими темпами, але ні, ворог контролює, на жаль, Гуляйполе". Ворог продовжує атаки. Тобто ми насправді змогли захопити певну частину землі, яку ворог захопив, але насправді більшу частину того, що він захопив під час своєї атаки від Великої Новосілки на Гуляйполе, ми не повернули. Ну, на жаль, ми не повернули. Тому там нема ніяких підстав говорити про якийсь оптимізм. Там треба реалізм. Там достатні сили на Запоріжжі, щоб захистити місто. І місцева влада допомагає армії, як може, всіма силами. І наші воїни там воюють. Там кращі зараз, багато просто кращих з'єднань Сил оборони України. Саме там і ДШВ, і Сухопутні війська, і штурмові полки, які роблять все, щоб не допустити ворога до міста. І перспективи для цього є.

От тому я зараз кажу про те, що Запоріжжя — це один з викликів для Драпатого, але критична обстановка, яка потребує негайних рішень, — це саме Донбас.

Охоплену з флангів Костянтинівку Драпатий отримав у спадок від Сирського.

Так, але він вже зараз Головнокомандувач, і саме Михайло Васильович — Головнокомандувач. Це від нього ми очікуємо рішень. Це він має діяти. Це його відповідальність. Вже майже місяць, до речі. Тому звертаємось до нього і розраховуємо на його гнучкі і швидкі рішення. Тому що наслідки, якщо ми будемо зволікати, будуть вкрай важкі.

Чи готова Україна до збільшення контингенту орків до 500 000?

Ну, не готова сама Росія на 500 000 мобілізацію. Я думаю, що мобілізація їм потрібна, але у них просто нема стільки озброєння на таку кількість людей. Ну і мобілізація дуже сильно вдарить по їхній економіці. Вони всіма силами намагаються цього уникнути. Подивимось. Давайте будемо вирішувати проблеми в міру їх надходження. На даний момент ворог наступає. Для нас проблема, що ворог наступає навіть без проведення мобілізації. Давайте ми вирішимо просто поки що проблему зупинки наступу, який веде російська контрактна армія, а потім розберемо вже і знову мобілізацію.

Чи вважаєте ви таку ідею доречною, раціональною — віддати залишки Донецької області, щоб зупинити війну?

Я б це назвав достатньо наївним, насправді, підходом до політики. Політика так не робиться. Це не базар, де ти можеш сказати: "А давайте я вам продам частку, віддам частку своєї землі, а ви пообіцяєте більше мене не грабувати". Ну от це не розмова зі злочинцем, так? Розмова. Злочинець приставив вам до голови пістолет, і він з вами веде перемовини, щоб ви йому віддали все і ще з дому принесли. Але чи можете ви з ним домовитись? Домовитись можна тільки, коли ворог зрозуміє, що силоміць для нього вкрасти у вас буде значно дорожче, ніж піти додому.

Дякую вам, з вірою в перемогу, Слава Україні!