Європу тягне праворуч. Що несуть Україні найближчі вибори у країнах Старого світу?

Автор: Евгений Кузьменко

Дивлячись на список виборів, які мають відбутися у країнах Європи цього та наступного року, запитуєш себе: як ці вибори вплинуть на рівень допомоги воюючій Україні від Європи? В яких країнах після голосування ми отримаємо союзників, а де — навпаки, свідомих опонентів підтримки Києва у російсько-українській війні?

Сумний приклад блокування режимом Віктора Орбана різноманітних траншів європейської допомоги Україні переконливо свідчить про те, що ми не маємо права ігнорувати зміну влади у жодній країні Старого світу. Якою б ординарною та "непомітною" ця країна не була.

У цьому матеріалі "Цензор.НЕТ" допомагає читачеві розібратися у тому, чого нам очікувати від можливих політичних змін, які очікують країни Європи у 2026-2027 роках.

Спойлер: Європа може значною мірою поправішати. На користь чи на шкоду Україні?

ФРАНЦІЯ: ХТО ЗУПИНИТЬ МАРІН ЛЕ ПЕН ТА ЇЇ ПРОТЕЖЕ?

17 квітня 2027 року у Франції мають відбутися президентські вибори. Країна отримає наступника Еманюеля Макрона (той не може балотуватись на третій термін через конституційне обмеження на кількість президентських термінів підряд). Наразі у передвиборчих рейтингах перше місце посідає Марін ле Пен з ультраправої партії "Національне об'єднання". Конкуренцію їй складуть політики з переважно лівої частини політичного спектра. Боротьба буде запеклою і майже напевно перейде у другий раунд виборів.

Про основних фігур виборчих перегонів та їхнє ставлення до питань російсько-української війни "Цензор.НЕТ" розпитав власну кореспондентку "Українського тижня" у Парижі Аллу Лазареву.

- Скільки пам’ятаю свій інтерес у зовнішній політиці, раз на п’ять років Європа, та й увесь світ, лякалися можливого приходу до влади у Франції представника родини Ле Пен. Спочатку тата, потім — доньки. Цього року — те саме, але є нюанс: склався дует Марін Ле Пен із Жорданом Барделлою. Вони ж навіть на публічні акції часто їздять разом?

- Так, вони їздять разом, тому що Марін все-таки перебуває під судовою процедурою. Вона програла апеляцію, але подалася на касацію. Справа стосується її фінансових зловживань на посаді депутата Європейського парламенту. Там вона платила гроші своїм асистентам, які не з'являлися в парламент, але працювали на її партію. Можливо, за українськими підходами це не аж такий гріх — тим не менше, саме за цей гріх вона має судову справу. Двічі вже програла — сам позов і апеляцію. Залишається третя інстанція: касація.

Тому вона може їздити, але, в принципі, для неї ситуація виглядає, як "пан або пропав".

- І як виглядає пан, а як "пропав"?

- Якщо вона проходить у президенти, скасовуються усі її переслідування, і вона продовжить реалізовувати те, що хоче. А якщо ні, то йде у в'язницю! І оскільки в неї дуже великий шанс туди потрапити, вона намагається їздити країною разом з Барделлою, збільшувати свою популярність, щоб врешті виграти. Заздалегідь обкатує цього свого "напарника": навчає його, готує до політичного майбутнього.

Попри спільні поїздки країною, відносини між Ле Пен та Барделли далекі від ідеальних; принаймні, так вважають французькі медіа

І він, в принципі, — не найгірший проєкт крайніх правих. Тому що молодий, дуже такий активний в тіктоці, його полюбили молоді виборці. І це зовсім нова тенденція для французьких крайніх правих. Тому що традиційно їхня підтримка — це більш літні люди. А нині бачимо молодь, яка виходить на марші в підтримку крайніх правих. Несподівана тенденція. На відео в тіктоці Барделла показує, як смажить яєчню; розповідає, яку музику любить. І це якось гуртує довкола нього людей його віку.

- А чи варто продовжувати називати їх крайніми правими? Чи їх ідеологічний порядок денний не змінився ближче до центру?

- Я б сказала, що вони трішки дрейфують у бік консервативних правих. Дещо прибирають ксенофобну складову — але лише на рівні верхівки. Їхня база, в принципі, залишається такою ж, якою була. І ця складова, особливо антиісламська (яка у них завжди присутня), не зникає. Цікаво, що бабуся Барделли — алжирського походження. Тобто і він сам — часткова еміграція; принаймні, на рівні попередніх поколінь.

Ну, і головне те, що вони досить обережно формують свою політичну доктрину. З одного боку, на якихось заходах не забувають висловити підтримку і співчуття героїчному українському народові. З іншого боку, в Європарламенті вони завжди голосують проти військової підтримки України; твердять, що для того, аби був мир, потрібно перестати стріляти. Тобто, в них багато "прекрасних" ідей, які дуже співзвучні з російськими наративами.

- Тобто наразі вони намагаються не відлякати ані тих, хто підтримує Україну, ані тих, хто вимагає припинити давати гроші та зброю Україні?

- Так, формально вони засуджують "звірячий напад" Росії на Україну, проте, не підтримують надання нам зброї. До речі, так само, як і крайні ліві; тут вони збігаються повністю, наче рідні брати. І в цьому сенсі для України те, що неминуче піде Макрон, — це ще той квест. Тому що зараз ми маємо велику французьку підтримку. Не треба забувати, що Макрон гуртував також і європейських лідерів; створював "коаліцію рішучих". Наскільки вона ефективна — то інше питання, але все-таки він старався і досі старається щось робити. Перезапустив військову індустрію, що теж важливо; закликає втягнутися в ці змагання інші європейські країни.

А от як буде далі, що робитимуть його наступники, це велике-велике питання.

- Перейдімо до реальних конкурентів дуету Ле Пен-Барделла. Наскільки я розумію, по цих конкурентах нині активно працюють російські боти та пропагандисти? Розкажіть, будь ласка, про них та їхню позицію щодо російсько-української війни.

- Так, дуже активно працюють. Але по черзі. Наступна масивна група виборців — це крайні ліві. Вони, до речі, часто ображаються, коли їх так називають; мовляв, не такі вже вони і крайні. Але, якщо чесно, то все-таки крайні, тому що їм властиве максималістичне небажання приймати іншу реальність, крім своєї власної. Це такий підлітковий стан, в якому застрягли їхні лідери. Лідер "Нескореної Франції" Жан-Люк Меланшон вже висувався у президенти багато разів. Не дуже молодий, але неймовірно активний.

І, як не дивно, молодь його підтримує. Там, взагалі, напевно, гуртується добра третина електорату країни. Крайні ліві чутливі до підтримки Палестини на Близькому Сході; спрощено бачать цей конфлікт. І видно, що цю силу дуже підтримує Москва. Нехай "Раша тудей", заборонили, проте їхні проксіресурси, з аналогічним змістом, існують без проблем. Є купа сайтів, блогерів, які продукують та просувають ту саму інформацію, що й офіційна російська пропаганда, просто в іншій обгортці. Власне, судячи з підтримки проросійськими ресурсами, видно, що якраз крайні ліві також влаштовують Кремль.

Тепер про тих, хто Кремль не влаштовує. Насамперед це Рафаель Глюксманн. За політичними поглядами — поміркований лівий, можливо, навіть, центрист, який стоїть на чітких проукраїнських позиціях.

Він приїздив на Майдан ще під час подій 2013-14 років. І от якраз він вже постраждав від кампанії дискредитації з боку Росії.

- Яким чином?

- Вони повністю сфальшували сторінку одного популярного тут медіа — сайту Blast. Навіть вказали там реальні персоналії журналістів. Ну, це як зробити псевдо-"Цензор", взяти вашу фотку і написати статтю, яку ви ніколи в житті не написали б. Але виглядало все б так, що це ніби "Цензор.НЕТ і ніби ваша фотографія; начебто Євген дійсно взяв — і сказав щось повністю протилежне тому, що він завжди пише... Дуже така, майстерна підробка з метою компрометації. Очевидно, в цьому випадку що проукраїнська позиція Глюксманна була для росіян подразником.

Є й інші серйозні кандидати — скажімо, Габріель Атталь, а також ще один колишній прем'єр-міністр Макрона — Едуар Філіпп. Вони обидвоє також не подобаються Москві. Щодо Атталя також завдаються атаки з боку латентно промосковського сектора; ці атаки можна часто побачити по телебаченню.

І стосовно тих, хто ще міг би висунутися (і, напевно, це було б непогано для України) — це, як не дивно, колишній президент Франсуа Олланд. Він соціаліст, але для України він зовсім не був поганим партнером. Саме він зламав контракт з передання Росії модерних військових кораблів-вертольотоносців класу "містраль". І за російським планом один з таких комплексів, що називався "Севастополь", мав базуватись у Криму. На щастя, Олланд цей контракт зупинив, хоч і наразився на шалену критику, — але це треба записати йому в карму. Та й людина, він, сам по собі, порядна. Тому зараз, коли ліві шукають, кого б знайти (тому що кандидатур у них небагато), він цілком може повернутися та взяти участь у президентських перегонах.

- Попри те, що той же Рафаель Глюксманн для України може видаватися найкращим кандидатом, реальність диктує зовсім інший підхід: маємо вболівати за найімовірнішого переможця тандему Ле Пен-Барделла? Хто, за соціологією, наразі таким видається?

- За соціологією все поки виглядає жахливо, тому що другим за популярністю є Жан-Люк Меланшон — лідер крайніх лівих і абсолютно промосковська людина. Тобто він це зараз намагається приховати, але ж архіви не горять, а якщо горять, то не віртуальні. І все, що він наговорив, зберігається; усі ми це пам'ятаємо. Не кажучи вже про ті самі наративи, що треба перестати давати зброю, бо якщо не буде зброї, то буде мир... Тобто він підміняє капітуляцію — миром. Ну, це ми, українці, розуміємо, але тут, у Франції, не всі настільки чутливі до української тематики. І це такий дешевий популізм — причому так само і у внутрішній політиці: скоротити пенсійний вік, збільшити пенсії, збільшити кількість робочих місць. Тільки от коштом яких грошей? Це він не каже. Ну, а люди ж люблять прості рішення, не тільки у Франції, а й в інших країнах…

Тому, на жаль, поки що все дуже сумно. Але всі сподіваються, що вилетить якщо не чорний лебідь, то хоча б білий або якийсь сірий. І що, можливо, цей новий, несподіваний кандидат врятує французів. Довколо мене, наприклад, колеги, з яким я спілкуюся, з жахом уявляють ситуацію, що треба буде голосувати за Меланшона, щоб не проголосувати за Ле Пен. Для багатьох це наче — стрибнути в прірву.

- Пані Алло, наша розмова почалася з того, що останні 25 років вибори у Франції виглядали так: оце хтось з родини ле Пен — а оце ті, хто протидіє крайнім правим. І завжди, в принципі, французьке суспільство показувало, що у вирішальний момент — за тиждень, два відбувається певна консолідація — і вибори виграє центрист або лівоцентрист. Чи маємо зараз знову на це сподіватися?

- Так на це всі сподівання, тому що французи — це все-таки, переважно, нація з картезіанським складом мислення. Тобто, вони переважно діють логічно, коли їм дуже лячно. Відповідно, цілком можливо, що з розрахунку французькі виборці в першому турі вже проголосують так, щоб не пустити і Меляншона також.

Поки що — ви правильно кажете — ця консолідація спрацьовувала. Але чи спрацює цього разу? Ніхто цього гарантувати не може. Досі французам вистачало цього критичного мінімуму, цей здоровий глузд якось консолідувався і працював. Як буде зараз — невідомо. Є сподівання на те, що, може, з’явиться якась нова кандидатура. В принципі, Макрон свого часу виринув теж досить несподівано, буквально в останні хвилини. І ніхто не думав, що він стане президентом. А він зібрав у першому турі абсолютну більшість голосів, всі були просто в шоці! Тобто цілком може бути, що на цьому безриб'ї якась риба і вистрибне з океану...

НІМЕЧЧИНА, ІСПАНІЯ, ІТАЛІЯ: SCUSI, ВАМ ПРАВОРУЧ

Найближчі вибори у Німеччині, Італії та Іспанії об’єднує одне: вони відбуваються на тлі посилення впливу ультраправих та націоналістичних партій. Усі три країни може відчутно хитнути праворуч — і це неабиякий виклик для українських політиків, дипломатів та загалом переговорників різного рівня. Нам доведеться налагоджувати контакти у часто недружньому середовищі.

Про те, чого нам очікувати від виборів у цих країнах, ми побесідували з народним депутатом, очільником постійної делегації України в Парламентській асамблеї НАТО Єгором Чернєвим.

- Почнімо з Німеччини. У вересні заплановані вибори законодавчих органів у декількох федеральних землях: у Саксонії-Ангальт, Мекленбурзі-Передній Померанії та місті Берлін. А вже 30 січня наступного року Федеральні збори Німеччини проведуть президентські вибори.

Чи маємо ми серйозно переживати за ці вибори?

- Думаю, що питання навіть не в цих виборах, а в досить різкому розвороті Німеччини вправо. Цей розворот пов’язаний із запитом суспільства на ультраправих і посиленням партії "Альтернатива для Німеччини". Що в перспективі змусить йти в коаліцію системні партії — такі, як ХДС/ХСС або СДПН. Хоча зараз існує умовний санітарний кордон, по якому вони не йдуть в коаліцію з "АдН". Але, думаю, це все ж таки станеться; або ж АдН настільки зросте, що зможе самостійно формувати уряд вже у наступному Бундестазі.

- І ми точно не можемо це ігнорувати.

- Ні, не можемо — і маємо вибудовувати стосунки з цією партією. Так, ми бачимо її позиції щодо допомоги Україні — і є певні застереження щодо подальшої перспективи допомоги з боку Німеччини (яка взагалі-то на сьогодні є лідером в допомозі Україні). Плюс Німеччина має найбільшу вагу всередині Європейського Союзу — і від цього залежить наше подальше просування у вступі до ЄС. Тому я вже зараз думаю, що потрібно вибудовувати стосунки з АдН. І пам’ятати, що в "Альтернативі для Німеччини" представлені різні люди. Не всі вони, скажімо так, займають позицію проти допомоги Україні. Феномен АдН в тому, що вона має підтримку якраз таки в Східній Німеччині, де традиційно, на жаль, сильні позиції має і російська агентура, і Росія.

- Внаслідок чого?

- Вони грають більше на умовній ностальгії. Попри падіння Берлінської стіни, Східна Німеччина не інтегрувалася на 100 % в Західну Німеччину. І все одно є ось ця така ностальгія за умовною стабільністю. Бо свого часу Східна Німеччина жила в соціалістичному таборі — і зараз, навіть попри 30-ліття в капіталістичному таборі, їм все одно складно інтегруватися. І на тих, хто втратив роботу, теж грають політики з "Альтернативи для Німеччини". І, звісно, це підігрівається ще й Російською Федерацією, їхньою пропагандою і дезінформацією.

Наша задача — співпрацювати і з ними, і з Європейським Союзом. Тому що це може бути проблемою не тільки для України, а й для Європейського Союзу, і для НАТО в тому числі. В цьому розрізі і Європейський Союз, і НАТО розуміють загрози і намагаються бути готовими до будь-якого розвитку подій.

- Єгоре, а ви спілкувалися з притомними німецькими політиками, які підтримують Україну, на рахунок наших спільних побоювань щодо розвороту Німеччини до правих?

- Звісно, що ми говоримо. У них є також побоювання щодо цього. Чесно кажучи, у мене немає для них рецепту успіху, окрім перехоплення порядку денного таких праворадикальних партій. Але це тоді буде йти врозріз з власною позицією цих провладних партій. Це стосується, зокрема, міграційної, економічної та екологічної політики. В принципі, я думаю, що багато чого буде йти врозріз із законодавством ЄС. Але ж це маятник, він зараз хильнувся вправо, і в цьому нічого дивного немає.

- І за кілька місяців такі хитання маятника, на жаль, не ліквідовуються.

- Не ліквідуються. Чесно кажучи, системні ліволіберальні партії просто проґавили час, коли потрібно було дещо наближатися до центру, а не йти далі вліво. І єдина, мені здається, можливість правильно реагувати — це якраз-таки змінюватися ізсередини і визнавати, що запити суспільства змінилися. До речі, це і цінний урок для України — бо у гонитві за інтеграцією до Європи, вступом до ЄС і відстоюванням європейських цінностей ми забули, що наразі відстоюємо не європейські, а ліволіберальні цінності. Забуваючи про те, що Європа завжди була носієм якраз таки традиційних цінностей - просто після війни вони відхилилися в іншу сторону і довели це вже до абсолюту (який багато в чому вже не сприймається населенням європейських країн). То ж нам потрібно не повторювати помилки. Тому що якщо в США ми намагаємося отримати двопартійну підтримку, то тут чомусь працювали і були налаштовані виключно на ліволіберальні партії. Потрібно негайно вибудовувати стосунки і з правим крилом — незалежно від того, подобається це нам, чи ні.

- А що скажете про вибори, які відбудуться 30 січня у Федеральних зборах? За їх підсумками країна отримає від правлячої коаліції наступника Франка Вальтера Штайнмаєра, якого наша країна пам'ятає хіба що за виразом "формула Штайнмаєра". Ця посада є певною мірою декоративною; чи маємо ми серйозно переживати за те, хто буде його наступником?

- Ми точно маємо розуміти, з ким працювати — навіть попри те, що це не дуже функціональна посада. Тому що це, певною мірою, буде прояв настроїв Федеральних зборів. І ми маємо не відмахуватися від людини, яку буде обрано, тільки тому, що вона нам не подобається чи виступає проти допомоги Україні, а все ж таки вибудовувати стосунки. У нас непрості стосунки, наприклад, з тими самими Сполученими Штатами, з їхнім чинним президентом, — але ж бачите, вимушено маємо вибудовувати, відновлювати, поліпшувати ці відносини. Думаю, що з європейськими країнами має бути так само.

- Облишмо Німеччину і поговорімо про Іспанію, де у травні 2027 року заплановано проведення масштабних місцевих та муніципальних виборів у більшості регіонів країни; а наприкінці 2027 року очікується проведення чергових загальнонаціональних виборів до Конгресу депутатів та Сенату. (Це якщо не буде оголошено достроковий розпуск парламенту).

- Що стосується Іспанії, то там зараз дуже хитається крісло під прем’єром Педро Санчесом, а він, між іншим — голова Соціалістичного інтернаціоналу. Такий, що називається, ватажок лівих.

- Нещодавня історія із тимчасовим поглинанням марокканськими мігрантами іспанського анклаву Сеута завдала репутації пана Санчеса помітного удару.

- І навіть попри там була досить квола реакція на всю цю історію. На відміну, до речі, від Італії. Річ у тому, що Іспанія — дуже соціальна країна. Історично з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Іспанія займає таку позицію, ніби вони з нами. Нам допомагають — але значно менше, ніж могли б, скажімо так. Додамо до цього позицію Іспанії щодо збільшення оборонних бюджетів. Адже вони виступали категорично проти, торгувалися не за 5%, а за значно менший відсоток від ВВП. Але знову ж таки, через те, що це — соціальна країна, тут негативно дивляться на необхідність десь різати соціальні витрати, щоб перенаправляти їх на оборонні бюджети. Причому традиційно праві виступають за оборонні бюджети, ліві — проти.

Але ситуація змінюється — не в останню чергу через деякі абсурдні закони в самій Іспанії. Наприклад, коли не можна зі своєї квартири вигнати квартирантів, які не платять або відмовляються платити. Тобто є певні перекоси, які в суспільстві вже не сприймаються. Тому я думаю, що знову ж таки буде зростати запит на більш праву політику.

- А що скажете про парламентські вибори в Італії? Вони мають відбутися не пізніше, ніж у грудні 2027 року.

- Що стосується Італії, там, можна сказати, діють праві партії здорової людини. Прем’єрка Джорджі Мелоні, яка представляє праві партії, абсолютно чітко підтримує Україну.

Хоча всередині країни також є певні протистояння і вплив Російської Федерації, російської пропаганди. Тому все складніше стає навіть Мелоні відстоювати підтримку і допомогу Україні. Нещодавно, як ми бачили, там був скандал: одна з коаліційних партій ("Ліга" Маттео Сальвіні, — Є.К.) не виступала проти взагалі допомоги України, але ставила під сумнів необхідність такої допомоги. І цю партію поставили на місце; вона визнала, що виступала від свого імені, а не від імені коаліції. Тобто коаліція буде далі продовжувати підтримку України.

- Важливе питання: чи маємо ми зі щирого серця бажати перемоги партії пані Мелоні та її союзникам з правого спектра італійської політики? Чи у нас в Італії можуть бути інші партнери, які згодом можуть висунути на прем'єрську посаду свою кандидатуру?

- Це завжди — вибір Італії, і ми будемо поважати будь-який її вибір. Зараз з Мелоні у нас дуже добрі стосунки. До того ж вона все ж таки представляє не тільки свою партію, а й коаліцію; і ця коаліція підтримує Україну.

А загалом, звісно, нам хотілося б, щоб підтримка України в Італії залишалася високою, не зважаючи на те, хто прийде до влади.

ШЕРШЕ ЛЕ РУС: ДЕ ВАРТО ОЧІКУВАТИ РОСІЙСЬКОГО ВПЛИВУ В ЧУЖІ ВИБОРИ

Змінімо тимчасово кут погляду на проблему виборів у країнах Європи. Досвід гібридної війни останніх років яскраво демонструє: якщо у якійсь європейській країні хід виборчої кампанії (та й самого голосування) затьмарюють різноманітні провокації, фейки та фальшування — високою є ймовірність того, що за спробами впливу на волевиявлення громадян стоїть Російська Федерація.

Інструментарій путінських спецслужб, пропагандистів та агентів впливу є надшироким: від проросійських заяв проплачених місцевих політиків — до сфальсифікованих сторінок місцевих ЗМІ в інтернеті; від брудних дискредитаційних відео, зроблених за участі штучного інтелекту — до появи невідомих дронів у публічних місцях чи над стратегічними об’єктами на території іноземних країн.

Своїм досвідом того, як росіяни це роблять, і де можуть застосувати свої гібридні технології цього разу, з читачами "Цензор.НЕТ" ділиться керівник Групи аналізу гібридних загроз Українського кризового медіацентру Володимир Солов’ян:

• НІМЕЧЧИНА

Щодо Німеччини, як і загалом щодо низки великих держав Західної Європи, Росія здійснює систематичний вплив. Наразі і в перспективі найближчих років основною метою цього впливу є зниження підтримки України через передачу озброєння та спільні проєкти у сфері ВПК. Довколо цих наративів і будується вся інформаційна кампанія. Росія використовуватиме вибори в Німеччині — в землях, до лантагів, вибори на федеральному рівні — саме для поширення вигідних наративів. Тому що вибори — це час інтенсифікації інформаційних потоків. Відповідно, користувачам соціальних мереж, читачам новинних ресурсів важче фільтрувати в цьому потоці різних партійних лозунгів і сенсів — певні маніпулятивні вкиди.

Якими є ці вкиди? Останнім часом Росія намагається підлаштуватися під локальний контекст. У цьому є основна відмінність їхніх підходів від кампаній 2000-2010-х років, коли Росія намагалася інкорпорувати власні політичні проєкти, корумпувати відверто проросійських політиків, вибудовувати відверто проросійські партії-проєкти. Сьогодні ж ставка робиться на використання вже існуючих антибрюссельських наративів, які спрямовані проти європейського центру, проти ідеї посилення євроінтеграції. І, як я сказав раніше, основна тема — це зменшення підтримки України. Тому Кремль цікавитимуть будь-які політичні сили на місцевому чи федеральному рівнях, які використовуватимуть тезу про зниження підтримки України, про ставку на розвиток власних ресурсів шляхом зменшення підтримки України.

Звісно, що в цьому контексті найбільш вагомим партнером російських спецслужб і тих підрозділів в системі російської влади, які діють у цій рамці міжнародного впливу в Європі, є "Альтернатива для Німеччини". Саме на посилення електоральних позицій АдН Росія працюватиме інформаційно. Але, звичайно, тут будуть підігріватися й антимігрантські наративи, і питання зеленої енергетики, і сумніви щодо підтримки українців як біженців.

Які наочні форми цього впливу ми спостерігаємо? Це — фейкові сайти, фейкові новини, робота ботів і так далі. Думаю, буде масштабуватися робота таких проєктів, як Social Design Agency; це — структура, афілійована з адміністрацією президента РФ. Їхні інформаційні операції добре описані міжнародними OSINTерами, європейськими аналітичними центрами. Найбільш відома, напевно, це операція "Доппельгангер".

Сама діяльність таких проєктів, як Social Design Agency, їхніх власних проєктів, спрямована на інформаційне забруднення, тобто створення реплікантів сайтів, які мімікрують під офіційні джерела інформації. Йдеться про створення певної підміни офіційних або відомих для німецької аудиторії ресурсів: відомих сайтів, інформаційних агентств. Таким чином йде створення певної паралельної реальності.

Також через масштабування публікацій на менш відомих сайтах, — тобто просто збільшення обсягу масиву інформації, створення інформаційного шуму — росіяни намагаються забруднити західні моделі штучного інтелекту. Зазвичай штучний інтелект вибирає з наявного масиву інформації певні дані — але не завжди алгоритми відпрацьовані тою мірою, яка дозволить фільтрувати саме російські вкиди та дезінформацію. Мета росіян — збільшити частку генерованої Росією текстів, фото, відеоматеріалів, які потрапляють в обробку західних генеративних моделей штучного інтелекту. І це, звісно, буде інтенсифікуватися перед виборчими кампаніями. Загалом вибори — це момент, коли росіяни намагаються запускати певні інформаційні кампанії або інтенсифікують їх. Але цей вплив є постійним, тому що мета росіян — зменшити допомогу Україні — є системною і не залежить лише від виборчих кампаній.

• ФРАНЦІЯ

Тут, як і у випадку Німеччини, росіяни намагатимуться впровадити як основну тему зменшення підтримки України. Для реалізації цієї мети вони спробують робити ставку на того, хто має реальні шанси перемогти. Наразі електоральні тенденції вказують, що в другому турі будуть представник правих сил (Ле Пен або Барделла) і хтось з центристів — такі, як колишні прем'єри Едуар Філіпп та Габріель Аталь. І, скоріш за все, росіяни будуть фокусуватися саме на інформаційній підтримці. При цьому я не думаю, що праві Франції зацікавлені в тому, щоб якісь зв'язки з росіянами стали предметом публічного обговорення. Тут не йдеться про якусь відкриту підтримку чи пряме фінансування. Тобто публічно російська влада — на рівні, можливо, заяв Захарова і Лаврова — буде відокремлювати себе від підтримки ле Пен і загалом від французьких правих, аби не заплямувати їх додатково підтримкою Росії. Вони розуміють, що навряд чи це може електорально зіграти на користь правих.

Але в цілому, звісно, для Кремля вигідна перемога Ле Пен або Барделли. Бо хоча це і не означає радикальне скорочення підтримки України, але це спрацює на рівні механіки, за якою працює структура російської влади. Кошти, з федерального бюджету направляються на інформаційний вплив за кордоном. Різним підрозділам, структурам, які реалізують ці інформаційні кампанії, вигідно продавати наверх, до центру, ідею про те, що такий вплив цілком можливий, і що за наслідком виборів відбудуться певні зміни в ставленні Франції до питання підтримки України. Тому кошти на це виділятимуться; тому інформаційні операції, звісно, матимуть місце.

Думаю, що тут методи будуть аналогічні до тих, які ми вже бачили впродовж останніх років у ФРН. Основною буде тема міграції. Скоріше за все, на рівні своїх інформаційних агентів і через засоби штучного інтелекту росіяни намагатимуться створювати певні фейки, поширювати історії про побутові конфлікти за участі мігрантів, створювати відчуття загрози перед міграцією серед виборців у Франції. На думку російських агентств гібридного впливу, такі методи можуть мати, як мінімум, опосередкований вплив на результати виборів.

• ЕСТОНІЯ / ЛАТВІЯ

В цілому ясно, що тут не варто очікувати суттєвої зміни політики щодо України. Тому Росія фокусується на концентрації проросійського електорату, етнічних росіян, для використання російської етнічної меншості і в інформаційних цілях, і для подальших можливих провокацій — якщо такі рішення будуть ухвалені в Росії. Саме Естонія та Латвія мають найбільшу частку етнічних росіян, які є громадянами цих країн і, відповідно, мають виборче право.

Якщо розглядати ситуацію в Естонії, то тут найбільший російський вплив можливий завдяки Центристській партії Естонії, яка має певний історичний досвід співробітництва з партією "Єдина Росія". І хоча з 2022 року партія дистанціювалася від цього треку, — однак вона розраховує в тому числі і на проросійського виборця. У цілому це не вплине на політику майбутнього уряду, але я б фокусував увагу на спробу Росії інкорпорувати в Центристську партію Естонії та інші політичні проєкти — окремих політичних діячів, які можуть зсередини надавати розвідувальні дані і в цілому впливати на темпи ухвалення тих чи інших рішень, спрямованих на підтримку України.

Щодо Латвії, то там ситуація для росіян більш складна, тому що проросійські проєкти поляризовані: в країні є декілька проросійських політичних партій, які не мають шансів пройти до парламенту або стати частиною коаліції. Єдина партія, яка на сьогодні має електоральні шанси, — це "Латвія на першому місці". Але, скоріше за все, за підсумками виборів вона опиниться в опозиції.

В цілому мова йде про спробу консолідації етнічних росіян та потенційно проросійського електорату довкола політичних сил. При цьому важливо розуміти, що для росіян важливо зберегти можливість реальної діяльності. Тому навряд чи слід очікувати надмірної радикалізації цих політичних проєктів — інакше вони будуть заборонені і, відповідно, втратять можливості впливу на суспільну думку в рамках електоральних позицій. Цей ризик росіяни усвідомлюють, тому проросійські наративи переважно інкорпоруються в загальну антибрюссельську тематику, критику економічної ситуації в країні. І питання зниження обсягів допомоги України прив’язується саме до негативу економічних проблем, а також до проблемних питань відносин з Брюсселем.

ВИБОРИ ВІД ЕСТОНІЇ ДО ГРЕЦІЇ: ЧОГО ОЧІКУВАТИ УКРАЇНІ?

Повертаємося до нашої електоральної мандрівки Європою.У 2026-2027 роках важливі (тією чи іншою мірою — і для України) вибори очікують низку інших європейських країн. Усі вони мають право голосу у Євросоюзі, а деякі, попри свій невеликий розмір, є важливими для України союзниками (та неабиякими подразниками для РФ).

Для "Цензор.НЕТ" прогноз щодо виборів у деяких з цих країн надав академічний експерт з політики Центральної та Східної Європи Вассіліс Петциніс з Corvinus University of Budapest:

Естонія: Непрямі президентські вибори — 2 вересня 2026 року. Парламентські вибори мають відбутися до 7 березня 2027 року. Згідно з більшістю опитувань громадської думки та громадських досліджень з кінця 2023 року до сьогодні. номінально консервативна / націонал-консервативна партія "Ісамаа" має перемогти на парламентських виборах. Тим часом ліберальна / правоцентристська партія "Реформієраконд", за прогнозами, продемонструє найслабші електоральні результати за багато років. Хоча загалом вона більш "протекціоністська" та дещо більш євроскептична, загалом суттєвих змін у зовнішній політиці (наприклад, відносини з ЄС та НАТО, війна в Україні тощо), якщо "Ісамаа" нарешті переможе, не очікується.

Латвія: Парламентські вибори мають відбутися до 3 жовтня 2026 року. Непрямі президентські вибори очікуються до травня 2027 року. Партійний спектр Латвії вже давно складається з часто крихких правлячих коаліцій та діахронічно характеризується фрагментацією та певним ступенем нестабільності. Однак, один прогноз, який я міг би зробити, полягає в тому, що так чи інакше ліберально-центристський альянс "Нова єдність" та національно-консервативний Національний альянс знову увійдуть до складу коаліційного уряду. Як і в Естонії, суттєвих змін у зовнішній політиці не очікується.

Греція: Парламентські вибори мають відбутися до 25 липня 2027 року. Хоча консервативна/правоцентристська правляча партія "Нова демократія" під керівництвом Кіріакоса Міцотакіса все ще лідирує за останніми опитуваннями громадської думки, вона, за прогнозами, не зможе самостійно отримати парламентську більшість. Тим часом, поява сильно фрагментованого партійного спектра по всій ліво-центристсько-правоцентристській осі, вперше з моменту відновлення парламентської демократії наприкінці 1970-х років, робить питання "Хто може бути потенційними партнерами НД?" особливо складним. Це також стосується й основних претендентів НД з лав лівоцентристського руху (тобто колишньої переважаючої ПАСОК та новоствореної партії ELAS, яку очолює колишній прем'єр-міністр Алексіс Ципрас). Як і у випадку Словаччини, наведеному нижче, наразі неможливо робити надійних довгострокових прогнозів.

Словаччина: Парламентські вибори мають відбутися до 28 вересня 2027 року. Чинна правляча коаліція (SMER-SD/Hlas/SNS) під керівництвом прем'єр-міністра Роберта Фіцо зазнає різноманітної критики (наприклад, за свою перевагу "багатовекторній" словацькій зовнішній політиці). Водночас, як це стало очевидним за часів уряду на чолі з Ігорем Матовичем, центристська/ліберальна опозиція не здається особливо переконливою для більшості сільських виборців за межами Братислави та інших великих міських центрів (наприклад, з питань соціального забезпечення та регіонального розвитку). Тому нелегко робити обґрунтовані довгострокові прогнози.

Про парламентські вибори у Швеції (13 вересня 2026 року) та Фінляндії (18 квітня 2026 року) українцям варто знати те, що в обох країнах існує чіткий консенсус щодо подальшої підтримки України у війні з Росією. Коментує Єгор Чернєв:

- Можна твердо говорити про те, що тема підтримки України у нордичних країнах має абсолютний консенсус. Це те, що сьогодні об'єднує різні політичні сили в парламентах цих країн. Ба більше, вони там змагаються між собою в тому, хто більше готовий допомогти Україні, тому що розуміють важливість цієї допомоги через пряму загрозу РФ їхнім країнам. І ця політика є відображенням позиції суспільства. Тобто, суспільна думка також консолідована щодо допомоги Україні. І я впевнений, що навіть попри можливу зміну тамтешньої влади, проблем у нас не буде.

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"